Рішення № 64225087, 17.01.2017, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/17964/15-ц

Провадження № 2/201/137/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2017 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська в складі:

головуючого - судді Ходаківського М.П.,

за участі секретаря судового засідання Бігдан А.І.,

представника позивача ОСОБА_1,

представників відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_9 про відшкодування моральної шкоди, визнання недійсними правочинів, витребування майна із чужого незаконного володіння-,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2015 року ОСОБА_4 (далі ОСОБА_4І.), дошлюбне прізвище якої було ОСОБА_10, звернулася до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_5 (далі ОСОБА_5С.), приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 (далі- Петрушенська І.Р.), ОСОБА_7 (далі ОСОБА_7В.), ОСОБА_8 (далі ОСОБА_8І.), третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_9 (далі ОСОБА_9В.), в якому із урахуванням уточнення позовних вимог від 26 липня 2016 року просила відшкодувати їй моральну шкоду завдану діями вілповідача1та відповідача2, шляхом солідарного стягнення із цих осіб на її користь грошових коштів у розмірі 11400 грн., визнати недійсним односторонній правочин довіреність від 25 червня 2012 року, що видана від імені ОСОБА_11 представнику ОСОБА_5, яка посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстровий номер 2635, визнати недійсним односторонній правочин довіреність від 12 липня 2012 року, що видана ОСОБА_5 представникам ОСОБА_10 Д.С. та ОСОБА_12, посвідчену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_9, реєстровий номер 1567, визнати недійсним правочин щодо відчуження автомобіля марки TOYOTA LAND CRUISER, 2000 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2, укладений від імені продавця особою, що діяла на підставі довіреності від 12 лютого 2012 року, посвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_9, реєстровий номер 1567, та покупцем ОСОБА_8. І.І., витребувати указаний автомобіль із незаконного волоідння ОСОБА_7 та передати його позивачу.

Свої позовні вимоги мотивувала тим, що їй на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії ЯАВ № 007370, виданого Дніпропетровським МРЕВ -1 УДАІ УМВС України у Дніпропетровській області 24 січня 2016 року, належить автомобіль марки TOYOTA LAND CRUISER, 2000 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2. У квітні 2012 року невстановлена особа за адресою зберігання автомобіля шахрайським шляхом заволоділа цим автомобілем, у звязку із чим до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості у кримінальному провадженні № 1203040680003578 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. У цьому кримінальному провадженні було установлено, що спірний автомобіль належав їй, проте 25 червня 2012 року вона нібито видала довіреність ОСОБА_5 на право розпорядження автомобілем. На підставі цієї довіреності ОСОБА_5 видав в порядку передоручення 12 липня 2012 року довіреність іншим особам ОСОБА_10 та ОСОБА_12, на підставі якої 17 липня 2012 року зняли належний їй автомобіль з обліку і здійснили його відчуження на користь ОСОБА_8 У подальшому 22 листопада 2014 року на підставі довідки-рахунку ВРЕР-8УДАІ в м. Києві цей автомобіль зареєстровано за новим власником ОСОБА_7, який станом на час розгляду справи зареєстровано за цією особою. Висновком № 1341-15 від 12 травня 2015 року судової почеркознавчої екпертизи у зазначеному кримінальному провадженні встановлено, що підпис від імені ОСОБА_11 та рукописний запис «ОСОБА_13И.», що міститься у графі «Підпис» на лицьовій стороні довіреності серії ВРТ 239930 від 25 червня 2012 року виконані не ОСОБА_11, а іншою особою з наслідуванням справжньому її почерку та підпису. З огляду на те, що спірний автомобіль вибув з її володіння поза її волею вона просила визнати усі правочини щодо його відчуження недійсними, витребувати його та зобовязати ОСОБА_7 повернути їй автомобіль, відшкодувавши їй моральну шкоду.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2015 року відкрито провадження у цивільній справі № 201/17964/15-ц та призначено її до розгляду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями указану справу для розгляду автоматизованою системою 20 вересня 2016 року розподілено судді Черновському Г.В., але у звязку із звільненням указаного судді з посади судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська розпорядженням керівника апарату призначено повторний автоматизований розподіл справи, яка згідно із протоколом від 04 жовтня 2016 року передана для розгляду судді Ходаківському М.П.

Ухвалою від 04 жовтня 2016 року суддею Ходаківським М.П. прийнято цивільну справу № 201/17964/15-ц до свого провадження та призначено її до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав зазначених у позові, доповненнях до нього та озвучених у судовому засіданні.

Представники відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_7 у судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, просили відмовити у його задоволенні.

Представники інших відповідачів та третьої особи у судове засідання не зявилися, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.

Приписами ст. 157 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) визначено, що суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі.

Частиною 2 ст. 169 Кодексу передбачено, що неявка представника в судове засідання без поважних причини або неповідомлення ним про причини неявки не є перешкодою для розгляду справи.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.).У рішенні Європейського Суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних і справ про адміністративні правопорушення» строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Матіка проти Румунії" від 02 листопада 2006 року, "Літоселітіс проти Греції" від 05 лютого 2004 року та інші).

Ураховуючи, що розгляд справи триває значний час, відповідачі та третя особа належним чином повідомлені про призначене у справі судове засідання, судом визнано за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та із матеріалів справи це вбачається, що ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище ОСОБА_10, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с. 30) на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії ЯАВ № 007370, виданого Дніпропетровським МРЕВ -1 УДАІ УМВС України у Дніпропетровській області 24 січня 2016 року, належить автомобіль марки TOYOTA LAND CRUISER, 2000 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2 (а.с. 136).

До Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості у кримінальному провадженні № 1203040680003578 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, а саме щодо шахрайського заволодіння цим автомобілем (а.с. 22).

У цьому кримінальному провадженні було установлено, що 25 червня 2012 року видано довіреність ОСОБА_5 на право розпорядження цим автомобілем, яка посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального коругу ОСОБА_6, зареєстрованою в реєстрі № 2635, серії ВРТ № 239930 (а.с. 20). На підставі цієї довіреності ОСОБА_5 видав в порядку передоручення 12 липня 2012 року довіреність іншим особам ОСОБА_10 та ОСОБА_12 (а.с. 21), на підставі якої 17 липня 2012 року зняли належний їй автомобіль з обліку і здійснили його відчуження на користь ОСОБА_8 У подальшому 22 листопада 2014 року на підставі довідки-рахунку ВРЕР-8УДАІ в м. Києві цей автомобіль зареєстровано за новим власником ОСОБА_7, який станом на час розгляду справи зареєстровано за цією особою.

Зазначені обставини підтверджуються письмовою відповіддю Регіонального сервісного центру в Дніпропетровській області від 06 січня 2017 року № 31/4-37, наданою в порядку виконання ухвали суду про витребування доказів.

Висновком № 1341-15 від 12 травня 2015 року судової почеркознавчої екпертизи у зазначеному кримінальному провадженні встановлено, що підпис від імені ОСОБА_11 та рукописний запис «ОСОБА_13И.», що міститься у графі «Підпис» на лицьовій стороні довіреності серії ВРТ 239930 від 25 червня 2012 року виконані не ОСОБА_11, а іншою особою з наслідуванням справжньому її почерку та підпису (а.с. 27-29).

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення або оспорювання.

У відповідності до цивільного законодавства особа, яка вважає, що її речові права порушено, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною ( ст. ст. 215235 ЦК України), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. ст. 330, 338 ЦК України).

За загальним правилом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 13, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно зі ст. 330 ЦК України майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Верховним Судом України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-95цс13, яка є обовязковою для усіх судів України, указано, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до чергового добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Статтею 388 ЦК України унормовано, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Зважаючи на те, що автомобіль вибув із власності позивача поза її волею, що підтверджуються відповідним висновком експертизи, за яким довіреність від її імені на розпорядження майном була підписана не нею, вимоги позову про витребування автомобіля від кінцевого набувача є обґрунтованими, оскільки такий спосіб захисту порушеного права є належним і узгоджується із приписами ст. 388 ЦК України.

Згідно із п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (не майнової) шкоди» обовязковому зясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного звязку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За таких обставин суд приходить до висновку, що зважаючи на те, що наразі не установлено ким підписано довіреність від імені позивача і в чому виразилася незаконність таких дій, то підстав для відшкодування моральної шкоди із указаних ОСОБА_4 осіб на цей час немає.

Оцінюючі всі докази досліджені судом під час розгляду справи в їх сукупності, та приймаючи до уваги приписи законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, на підставі ст. 88 ЦПК України, приймаючи до уваги результат вирішення справи, судові витрати підлягають стягненню із відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 8, 10, 11, 60, 74-76, 88, 169, 197, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_9 про відшкодування моральної шкоди, визнання недійсними правочинів, витребування майна із чужого незаконного володіння задовольнити частково.

Витребувати із володіння ОСОБА_7 (АДРЕСА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_3) автомобіль марки TOYOTA LAND CRUISER, 2000 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, номер двигуна НОМЕР_2, та зобовязати її передати цей автомобіль ОСОБА_4 (АДРЕСА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_4).

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_9 про відшкодування моральної шкоди, визнання недійсними правочинів, витребування майна із чужого незаконного володіння відмовити.

Стягнути із ОСОБА_7 (АДРЕСА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_3) на користь ОСОБА_4 (АДРЕСА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_4) сплачений судовий збір у сумі 2269, 65 гривень (дві тисячі двісті шістдесят девять грн. 65 коп.).

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Вступна та резолютивна частина рішення проголошена у судовому засіданні 17 січня 2017 року. Повний текст рішення складено та підписано 23 січня 2017 року.

Суддя М.П.Ходаківський