Ухвала суду № 64223991, 18.01.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2017 р.м.ОдесаСправа № 814/2836/15

Категорія: 6.1 Головуючий в 1 інстанції: Середа О. Ф. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Потапчука В.О.,

- Ступакової І.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління державної архітектурно - будівельної інспекції в Миколаївській області, третя особа: ОСОБА_3, про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до адміністративного суду з позовом до Управління державної архітектурно - будівельної інспекції в Миколаївській області, третя особа: ОСОБА_3, про визнання протиправною бездіяльність начальника Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області Малія К.А. щодо не звернення до суду з позовом про знесення самочинно реконструйованої частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 та зобов'язання відповідача на підставі ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» організувати подачу позову до суду про знесення самочинно реконструйованої частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року у задоволенні заявленого позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення заявлених вимог, наголошуючи, зокрема, на порушенні судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, що призвело до неправильного її вирішення.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі звернень гр. ОСОБА_5 від 27.09.2012 року, від 26.10.2012 року, від 24.11.2012 року посадовими особами Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області проведено перевірку об'єкта «Реконструкція житлового будинку та будівництво господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1» (надалі - Об'єкт).

За результатами перевірки виявлено, що за вищевказаною адресою проведено будівельні роботи - збільшено площу забудови житлового будинку літ. А1 на 14,6 м.кв., будівництво нежитлової прибудови літ. А2 до житлового будинку загальною площею 18,2 м.кв., господарських будівель сараю літ. Ф, площею забудови 9,3 м.кв., погріб літ. Мпд, площею забудови 8,6 м.кв.

Згідно акту перевірки будівельні роботи виконані без відповідних документів, що дають право виконувати такі роботи, що є порушенням норм містобудівного законодавства (ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» - на час проведення перевірки).

Також, в акті перевірки зазначено, що на момент перевірки будівельні роботи не виконувались, вищевказані об'єкти - експлуатувались без прийняття до експлуатації у визначеному законодавством порядку, що є рушенням ч. 8 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

За результатами проведеної перевірки посадовою особою відповідача складено протокол про адміністративне правопорушення та видано припис № 596 з вимогою ввести Об'єкт до експлуатації, у разі невиконання вказаної вимоги у строк до 27.02.2013 року привести Об'єкт у стан, що передував самочинному виконанню будівельних робіт.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 96 КУпАП відповідно до постанови по справі про адміністративне правопорушення від 03.12.2012 року № 1054.

ОСОБА_3 вказану постанову виконано добровільно та сплачено відповідний штраф.

Припис від 27.11.2012 року № 596 оскаржений ОСОБА_3 до Миколаївського окружного адміністративного суду у справі № 814/721/14, за результатами розгляду якої в задоволенні позову відмовлено.

За результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 на вказану постанову, ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2015 року постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.04.2014 року скасовано, позов залишено без розгляду.

Також, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 звертався до суду із заявою про перегляд судового рішення у вказаній справі за нововиявленими обставинами, проте така заява третьої особи ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.10.2015 року залишена без задоволення.

В свою чергу, судом першої інстанції також встановлено, що 29.01.2015 року, на підставі звернення гр. ОСОБА_5 від 12.01.2015 року та на підставі перевірки виконання вимог припису від 27.01.2012 року № 596, посадовою особою Управління державної архітектурно - будівельної інспекції в Миколаївській області проведено позапланову перевірку Об'єкта третьої особи.

В ході перевірки з виїздом на місце 27.01.2015 року встановлено, що ОСОБА_3 не виконані вимоги припису від 27.11.2012 року № 596, у зв'язку з чим 29.01.2015 року посадовою особою Управління державної архітектурно - будівельної інспекції в Миколаївській області складено акт перевірки, протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 188-42 КУпАП, видано припис № 13 з вимогою оформити документи дозвільного характеру для прийняття до експлуатації Об'єкту у термін до 30.11.2015 року, а у разі невиконання вказаної вимоги привести Об'єкт у стан, що передував самочинному виконанню будівельних робіт у термін до 30.11.2015 року.

Також, суд першої інстанції встановив, що в ході проведення вказаної перевірки ОСОБА_3 подано до Управління державної архітектурно - будівельної інспекції в Миколаївській області заяву від 29.01.2015 року про те, що ним вживаються дії з виконання припису № 596 від 27.11.2012 року, зокрема, здійснюються необхідні заходи щодо оформлення правових документів на земельну ділянку та надано документи: копію протоколу № 33 від 22.01.2013 року комісії з розгляду земельних спорів Миколаївської міської ради; копію протоколу № 49 від 10.12.2013 року комісії з розгляду земельних спорів Миколаївської міської ради, відповідно до якого ОСОБА_3 погоджено оформлення правових документів на земельну ділянку орієнтовною площею 499,45 кв.м. для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по вул. Скороходова, 139, без згоди суміжного землекористувача по вул. Скороходова, 141; копію довідки, видану на ім'я ОСОБА_3 Управлінням містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 23.04.2014 року № 15-1110 про пропозицію присвоїти 7/10 частинам житлового будинку з відповідними надвірними спорудами поштову адресу: вул. Скороходова, 139/1.

Крім того, суд першої інстанції встановив, що, зокрема, відповідно до листа КП «Миколаївське МБТІ» від 08.07.2015 року № 2-2521, у зв'язку з тим, що збільшення житлової площі житлового будинку літ. А1, будівництво сараю літ. Ф, погріб літ. Мпд здійснено до серпня 1992 р. - не є самочинним згідно Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 року № 127 (зі змінами та доповненнями).

У вказаному листі зазначено, що відповідно до технічного паспорту від 07.07.2015 року, інвентаризаційна справа № 4467, на садибний (індивідуальний) житловий будинок № АДРЕСА_1, відсутні позначки щодо самовільного будівництва, на відміну від технічного паспорту на вказаний об'єкт від 11.05.2012 року інвентаризаційна справа № 4467.

На підставі встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого позову, посилаючись на те, що відповідачем своєчасно вжито необхідних заходів реагування щодо здійснення державного архітектурно - будівельного контролю за об'єктом, що передбачені чинним законодавством України, в межах встановлених повноважень, та обґрунтовані підстави для подання відповідачем позову до суду про знесення об'єкта відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог позивача з огляду на викладене.

Відповідно до ст.ст. 6, 7 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VI від 17.02.2011 року (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється, зокрема, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

Управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється, зокрема, шляхом контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, вимог будівельних норм, державних стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об'єктів містобудування, проектної документації.

Згідно із ч.ч. 1, 2, 4 ст. 41 вказаного Закону державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, який здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Під час перевірки посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю мають право складати протоколи про вчинення правопорушень, акти перевірок та накладати штрафи відповідно до закону, видавати обов'язкові для виконання приписи, зокрема, щодо усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, зупинення підготовчих та будівельних робіт, які не відповідають вимогам законодавства, зокрема будівельних норм, містобудівним умовам та обмеженням, затвердженому проекту або будівельному паспорту забудови земельної ділянки, виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт.

Таким чином, з аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що державний архітектурно-будівельний контроль направлений на врегулювання містобудівної діяльності, включає в себе комплекс заходів щодо виявлення та усунення порушень у сфері містобудівної діяльності.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, в даному випадку відносини в сфері державного архітектурно-будівельного контролю склалися між відповідачем та третьою особою.

Відповідачем, як органом державного архітектурно-будівельного контролю, не вчинялись дії/не приймались рішення відносно позивача. Усі перевірки проводились відповідачем саме щодо об'єкту будівництва, що належить третій особі.

Тобто, в даному випадку не виникли управлінські відносини між позивачем та Управлінням державної архітектурно - будівельної інспекції в Миколаївській області.

Колегія суддів зазначає, що звертаючись до суду з даним позовом позивач жодним чином не обґрунтував, яким чином порушаються його права саме відповідачем, як органом державного архітектурно-будівельного контролю - суб'єктом владних повноважень, а так само взагалі, яким чином порушуються його права у даних відносинах.

Водночас, завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Як випливає зі змісту статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Звідси, поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення саме суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають, що начебто певні обставини впливають на їх правове становище.

Саме до такого правового висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 15.12.2015 року у справі № 800/206/15, який згідно ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідачем, як органом державного архітектурно-будівельного контролю, не вчинялись дії/не приймались рішення відносно позивача, вжиті відповідачем заходи в сфері державного архітектурно-будівельного контролю направлені на третю особу та не створюють для позивача жодних правових наслідків, а так само останній не посилається на порушення його прав відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, а так само взагалі у даних відносинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог позивача.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно вимог ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, оскільки висновки суду першої інстанції обґрунтовані та відповідають чинному законодавству, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують, колегія суддів, на підставі ст. 200 КАС України, приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Державної архітектурно - будівельної інспекції в Миколаївській області, третя особа: ОСОБА_3, про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання законної сили безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: В.О. Потапчук

Суддя: І.Г. Ступакова