Ухвала суду № 64218312, 20.01.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/514/17

Головуючий у першій інстанції Раца В. А.

Доповідач Сидоренко І. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.01.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого судді - Сидоренко І.П., суддів - Погорєлової С.О., Цюри Т.В., при секретарі - Колмакові В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Болградського районного суду Одеської області від 10 жовтня 2016р. і на ухвалу Болградського районного суду Одеської області від 17 жовтня 2016р. та апеляційну скаргу Державної Казначейської служби Українина рішення Болградського районного суду Одеської області від 10 жовтня 2016р. по справі за позовом ОСОБА_2 до Державної Казначейської служби України, прокуратури Одеської області, Ліквідаційної комісії Болградського РВ ГУМВС України в Одеській області та Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області про відшкодування матеріальної і майнової шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органів досудового слідства та прокуратури, -

ВСТАНОВИЛА:

03 грудня 2015р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив суд: поновити строк для подачі вказаного позову, посилаючись на те, що про постанову про зупинення відносно нього кримінального провадження від 04 квітня 2011р. він був повідомлений лише 12 серпня 2015р.; стягнути з Державної Казначейської служби України матеріальну шкоду в розмірі 119000 грн., моральну шкоду в розмірі 10.000.000 грн.

В обґрунтування позову ОСОБА_2 вказав, що в рамках кримінальної справи за фактом викрадення зерна з Болградського КХП, він був затриманий 17 серпня 2002р., йому було пред'явлено обвинувачення, відносно нього було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, та ухвалою апеляційного суду Одеської області від від 10 лютого 2005р. він був звільнений з-під варти з зали судового засідання, йому було змінено запобіжний захід на підписку про невиїзд.

04 квітня 2011р. (в рішенні суду помилково вказано рік 2013) за результатами розслідування, слідчим СУ ГУМВС України в Одеській області було винесено постанову про закриття кримінальної справи в частині пред'явленого обвинувачення йому - ОСОБА_2 у зв'язку із недоведеністю його участі у скоєнні злочинів, та про вказану постанову він дізнався лише 12 серпня 2015р., коли звернувся до відповідних органів для отримання закордонного паспорту та перевірки наявності у нього судимості.

Позивач ОСОБА_2, посилаючись на Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» просив стягнути з держави завдану йому матеріальну шкоду в розмірі 119000грн, яку він рахує з мінімальної заробітної платні, яку він не отримував в результаті обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а потім підписки про невиїзд.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди в сумі 10.000.000грн., позивач вказав, що він тривалий час, а саме 2 роки 5 місяців та 20 днів незаконно перебував під вартою, був позбавлений нормального ритму життя, не мав можливості допомагати престарілим батькам. За час знаходження під вартою, він був позбавлений можливості вільно спілкуватися з дружиною, що в подальшому призвело до страждань, хвороб, та руйнування їх нормальних відносин, були порушені його права на свободу та призвело до зміни складу життя, втрати зв'язків, зміни ставлення оточення та зміни життя після звільнення з-під варти, що вимагає додаткових та значних зусиль для організації життя, та значне погіршення здоров'я він відновлює до цього часу.

Позивач вказав, що він звертався з письмовою заявою до СУ ГУМВС України про визначення розміру завданої йому незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури, та згідно відповіді від 21 вересня 2015р. за № 4/10674, йому було повідомлено, що з дня закриття кримінальної справи пройшло більше 6 місяців, у зв'язку з чим йому було відмовлено у задоволенні відповідної заяви.

Представник відповідача Державної Казначейської служби України в судовому засіданні позов не визнала, надала до суду заперечення, відповідно якого зазначає, що Державна Казначейська служба України є окремою юридичною особою, самостійно несе відповідальність за своїми зобов'язаннями і ніяких прав та законних інтересів позивача не порушувало. Державна Казначейська служба України здійснює лише обслуговування Державного бюджету, а не фінансує державні органи.

Представник прокуратури Одеської області в судовому засіданні позов визнав частково, посилаючись на те, що позивачем не доведено відповідними доказами суми матеріальної та моральної шкоди, яку він просив стягнути.

Ухвалою суду від 26 травня 2016р. було проведено заміну відповідача по справі, а саме Головне управління Національної поліції в Одеській області на Ліквідаційну комісію ГУ МВС України в Одеської області, та залучено до участі у справі в якості співвідповідача Ліквідаційну комісію Болградського РВ ГУМВС України в Одеській області, представники яких були сповіщені про слухання справи належним чином, однак, в судове засідання першої інстанції не з'явилися (а.с.159-160).

Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 10 жовтня 2016р. позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної Казначейської служби України на користь ОСОБА_2 суму грошової компенсації матеріальної шкоди у розмірі 74412грн., та моральної шкоди у розмірі 500.000грн., а всього 574412грн. (а.с.192-197).

Ухвалою суду від 17 жовтня 2016р. було виправлено арифметичну помилку, та судом стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної Казначейської служби України на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 41340грн., моральну шкоду у розмірі 500.000грн., а всього 541340грн. (а.с.198-199).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення і ухвалу суду, ухвалити нове рішення про задоволення його позову в повному обсязі, з посиланням на те, що суд необґрунтовано задовольнив його позов частково, не врахував належним чином усі обставини по справі (а.с.199-207).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2016р. було поновлено Державній Казначейській службі України строк на апеляційне оскарження рішення суду (а.с.255-256).

В апеляційній скарзі Державна Казначейська служба України просить скасувати рішення суду, ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову ОСОБА_2 в повному обсязі, посилаючись на те, що судом першої інстанції не вірно застосовані норми матеріального права при вирішенні питання про стягнення матеріальної шкоди, та необґрунтовано стягнуто моральну шкоду в сумі 500000грн. (а.с.215-217).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача ОСОБА_2, який підтримав апеляційну скаргу, і просив відхилити апеляційну скаргу Державної Казначейської служби України, представника Державної Казначейської служби України, який просив рішення суду першої інстанції скасувати, відмовити у задоволені апеляційної скарги ОСОБА_2, представника прокуратури, яка вважала, що рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, оскільки воно є обґрунтованим і законним, судова колегія приходить до висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_2 і Державної Казначейської служби України задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно ст. 308 ЦПК України не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив матеріали справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом першої інстанції було встановлено, що 04 липня 2002р. слідчим СВ Болградського РВ ГУМВС України в Одеській області було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України, яка згодом була перекваліфікована на ч.5 ст. 185 КК України.

22 серпня 2002р. за підозрою у скоєнні даного злочину в порядку ст. 115 КПК України було затримано позивача по даній цивільній справі ОСОБА_2 та Болградським районним судом Одеської області відносно нього обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10 лютого 2005р. вищезазначена кримінальна справа, була направлена на додаткове розслідування, а ОСОБА_2 було змінено запобіжний захід на підписку про невиїзд та звільнено з зали суду.

Постановою слідчого СУ ГУМВС України в Одеській області від 04 квітня 2011р. кримінальна справа № 17200200060 в частині пред'явленого обвинувачення ОСОБА_2 була закрита у зв'язку із недоведеністю його участі у скоєнні злочину.

Вищевказані факти фактично представником Державної Казначейської служби України, та іншими учасниками процесу визнані, а тому виходячи з положень ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягають.

Постанова слідчого СУ ГУМВС України в Одеській області від 04 квітня 2011р., якою кримінальна справа № 17200200060 в частині пред'явленого обвинувачення ОСОБА_2 згідно ст. 6 п.2 КПК (в редакції 1960р.) була закрита у зв'язку із недоведеністю його участі у скоєнні злочину, є чинною не ким не скасована.

Судом також було встановлено, що в рамках вищевказаної кримінальної справи, яка була порушена за ознаками злочину передбаченого ст. 185 ч.2 КК України, яка неодноразово була перекваліфікована, позивач ОСОБА_2 перебував під вартою на протязі 2 років 5-ти місяців та 20 днів, а саме з 17 серпня 2002р. по 10 лютого 2005р.

Пунктом 2 ст. 6 КПК України (в редакції чинній станом на 2010р.) визначено, що кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю за відсутністю в діянні складу злочину.

Статтею 213 КПК України встановлено, що кримінальна справа закривається при наявності підстав, зазначених у ст. 6 цього Кодексу, при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За встановлених судом обставин, суд першої інстанції вірно застосував до виниклих правовідносин, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до п. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 3 якого, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, у особи виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Громадянинові відшкодовуються (повертаються), в тому числі, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.

Враховуючи положення п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» виходячи з підстав закриття кримінальної справи за визначених постановою слідчого СУ ГУМВС України в Одеській області від 04 квітня 2011р., суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про виникнення у позивача права на відшкодування шкоди у зв'язку із незаконним перебуванням під слідством та перебуванням під вартою.

Згідно ч.ч.1 та 3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

З копії трудової книжки ОСОБА_2 вбачається, що він на час його затримання працював головою правління ВАТ «Болградський КХП».

Суд стягнув на користь ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» суму заробітку, який він втратив внаслідок не законних дій досудового слідства.

Задовольнивши частково позовні вимоги ОСОБА_2 щодо стягнення матеріальної шкоди у вигляді суми заробітку, суд виходив з часу затримання позивача, тобто з 17 серпня 2002р., і лише до часу звільнення його з-під варти, а саме до 10 лютого 2005р., та суд обґрунтовано вважав, що зміна позивачу запобіжного заходу з тримання під вартою на підписку про не виїзд, не позбавляла можливості ОСОБА_2 працевлаштуватися та отримувати заробітну платню.

З урахуванням часу тримання позивача ОСОБА_2 під вартою строком 2 роки, 5 місяців та 20 днів, що складає 30 місяців, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати станом на час розгляду справи в сумі 1378грн., суд першої інстанції вірно стягнув на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 41340грн.

Обґрунтовуючи стягнення на користь позивача ОСОБА_2 моральної шкоди в сумі 500000грн., відповідно до ст. 23, 1167 ЦК України, суд першої інстанції вірно врахував ступінь вини винних осіб у спричиненні позивачу моральної шкоди, а саме знаходження позивача ОСОБА_2 тривалий час перебування під вартою (2 роки 5 місяців та 20 днів), відсторонення від роботи, погіршення стосунків з оточуючими через порушення кримінального провадження, які вважали його злочинцем та перенесені в зв'язку з цим моральні страждання.

Суд також виходив з засад розумності, виваженості і справедливості, надавши оцінку зібраним у справі доказам, які свідчать про характер, обсяг і тривалість страждань, яких зазнав позивач у справі у зв'язку із затриманням, пред'явленням обвинувачення у скоєнні злочинів щодо яких вину не доведено, тривалої ізоляції від суспільства у зв'язку із знаходженням під вартою та перебуванням під слідством і судом, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, порушення сімейних зв'язків і стосунків з іншими людьми й інші негативні впливи внаслідок незаконного притягнення як обвинувачених та перебуванням під вартою, як пов'язані із необхідністю докласти значних додаткових зусиль для відновлення та організації життя та здоров'я.

Крім того, суд першої інстанції при визначені розміру моральної шкоди на користь позивача суд, врахував не лише строк перебування позивача під вартою, а також те, що ОСОБА_2 не мав можливості доглядати своїх престарілих батьків, що він під час перебування під вартою, був позбавлений можливості тривалого піклування про свою сім'ю.

Тому з урахуванням вищевикладених обставин, є безпідставними доводи апелянта ОСОБА_2, що судом не в повній мірі були прийняті до уваги усі обставини при вирішенні питання про стягнення моральної шкоди.

Судова колегія не приймає до уваги доводи апелянта Державної Казначейської служби України про те, що їх вини в спричинені шкоди позивачеві не доведено, а за неправомірні дії посадових осіб вони не повинні відповідати, з урахуванням наступного.

Згідно з Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим Указом Президента України від 13 квітня 2011р. № 460/2011, Державна Казначейська служба України (Казначейство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України.

1 січня 2013р. набрав чинності Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Відповідно до ст. 3 зазначеного Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно вимогам ст. 22 Бюджетного кодексу України, Держана Казначейська служба в України в т.ч. є розпорядником бюджетних коштів.

Як вбачається зі змісту ст. 25, п. 9 розділу 6 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного Кодексу України, Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів, виконання судових рішень, які передбачають відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури здійснюється за рахунок і в межах бюджетних асигнувань, шляхом безопірного списання в т.ч. з рахунків резервного Фонду.

Право на відшкодування шкоди гарантоване і ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, норми якої згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. № 3477-5 є джерелом національного права, а відтак посилання представника на відсутність підстав, механізму та бюджетних асигнувань для відшкодування шкоди є безпідставними.

Тому, колегія суддів приходить до висновку про те, що, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди у рахунок неодержаного за час відсторонення від роботи заробітку та моральної шкоди, суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи щодо завдання позивачу шкоди, врахував, що позивачем було використано всі можливі способи захисту свого порушеного права, врахував відмову в визначенні розміру відшкодування шкоди, передбачену Законом України «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органами дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», правильно встановив спірні правовідносини та обґрунтовано виходив із положень Закону України та Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», тому підстави для скасування рішення суду відсутні.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рішення суду є законним і обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 і апеляційної скарги Державної Казначейської служби України висновків суду перешої інстанції не спростовують.

Керуючись ст.ст.303, 307, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 і апеляційну скаргу Державної Казначейської служби України - відхилити.

Рішення Болградського районного суду Одеської області від 10 жовтня 2016р. і ухвалу Болградського районного суду Одеської області від 17 жовтня 2016р. - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяті днів з дня її проголошення.

Судді апеляційного суду Одеської області І.П.Сидоренко

С.О. Погорєлова

Т.В. Цюра