Рішення № 64215445, 18.01.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №472/1428/15-ц 18.01.2017 18012017 18.01.2017

Провадження №22-ц/784/62/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 472/1428/15-ц Головуючий І інстанції - Чаричанський П.О.

Провадження № 22-ц/784/62/17 Доповідач - Темнікова В.І. Категорія 47

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2017 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем - Шагай О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 13 жовтня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Веселинівська автоколона № 3» про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И Л А :

В листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому посилався на те, що на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії НОМЕР_1 йому належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 8,76га (кадастровий номер НОМЕР_2), що розташована в межах території Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області. 21.02.2005 року між ним та ТОВ «Веселинівська автоколона № 3» було укладено Договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 10 років до 21.02.2015 р. Бажаючи обробляти свою земельну ділянку самостійно, та приймаючи до уваги, що строк дії вищевказаного Договору закінчувався 21.02.2015 р., він звернувся до відповідача 16.06.2014 р. із заявою, в якій просив після збору врожаю 2014 р. не обробляти його земельну ділянку, однак ніякої відповіді від відповідача не отримав. На неодноразові його звернення до відповідача, також і в усній формі, йому відповідали, що вказане питання буде розглядатися після 21.02.2015 р. А коли він звернувся до відповідача після 21.02.2015 р., то йому було запропоновано для вирішення цього питання надати технічну документацію щодо меж його земельної ділянки. У зв'язку з цим, він звернувся до ПП «ОСОБА_4» з метою складання технічної документації із землеустрою щодо відновлення меж належної йому земельної ділянки в натурі (на місцевості). Здійснивши у березні 2015 року разом з представником ПП «ОСОБА_4» вихід на місце для відновлення меж, ними було встановлено факт самовільного обробітку вищевказаної земельної ділянки та факт засіву цієї ділянки озимою пшеницею, хоча ніяких нових договорів, які б надавали право користування цією земельною ділянкою відповідачу, він не укладав. З цього приводу він звертався до різних органів влади та місцевого самоуправління, а також до правоохоронних органів та прокуратури, але йому було рекомендовано з цього приводу звернутися до суду. В подальшому спірну земельну ділянку йому було повернуто лише у серпні 2015 р., після того, як відповідачем було зібрано врожай з цієї ділянки. Згідно п. 37 вищевказаного Договору оренди, договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено. Якщо орендар мав намір на укладення договору оренди землі на новий строк, він зобов'язаний був письмово повідомити про це його не пізніше ніж за 60 календарних днів до спливу строку дії вказаного договору. Але він ні повідомлення про намір подовжити вказаний договір оренди, ні проекту додаткової угоди від відповідача не отримував. За таких обставин, вважає, що укладений між ним та ТОВ «Веселинівська автоколона № 3» договір оренди землі є припиненим з 22 лютого 2015 року і правових підстав для користування спірною земельною ділянкою після спливу цього терміну у відповідача не було. Тому, таке користування може вважатися самовільним зайняттям цієї земельної ділянки. Також позивач зазначив, що з весни 2015 р. він мав намір виростити на вказаній земельній ділянці соняшник та від збору врожаю отримати доходи, які згідно його розрахунку складають 133914,60 грн. В уточненій позовній заяві від 23.05.2016 р. позивач зазначав, що згідно Акту від 27.04.2016 р., складеного на підставі Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, розмір розрахованої шкоди становить 48543,79 грн. Однак, з урахуванням вищевикладеного та остаточної заяви про уточнення позовних вимог (т.1, а.с.181) позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 133914,60 грн. у рахунок відшкодування заподіяних збитків, а також судові витрати в сумі 1339,15 грн.

В листопаді 2015 р. з аналогічним позовом до суду звернувся ОСОБА_2, в якому посилаючись на ті самі обставини та обґрунтування позову, що і ОСОБА_1, зазначив, що на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії НОМЕР_3 йому належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 8,77га (кадастровий номер НОМЕР_4), що розташована в межах території Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області. 21.02.2005 року між ним та ТОВ «Веселинівська автоколона № 3» було укладено Договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 10 років до 21.02.2015 р. Однак після сплину зазначеного строку відповідач самовільно зайняв його земельну ділянку, чим заподіяв йому збитки у сумі 107011,90 грн. В уточненій позовній заяві від 23.05.2016 р. позивач зазначав, що згідно Акту від 27.04.2016 р., складеного на підставі Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, розмір розрахованої шкоди становить 38790,70 грн. Однак, з урахуванням вищевикладеного та остаточної заяви про уточнення позовних вимог (т.2, а.с.190) позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 107011,90 грн. у рахунок відшкодування заподіяних збитків, а також судові витрати в сумі 1070,12 грн.

Ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 30 червня 2016 року цивільну справу № 472/1428/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Веселинівська автоколона № 3» про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки та цивільну справу № 472/1453/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Веселинівська автоколона № 3» про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки об'єднано в одне провадження з присвоєнням судовому провадженню № 472/1428/15-ц.

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 13 жовтня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Веселинівська автоколона № 3» про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки відмовлено. В задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ «Веселинівська автоколона № 3» про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалите нове рішення, яким його позов задовольнити в повному обсязі, стягнувши з відповідача 107011,90 грн. у рахунок відшкодування заподіяних йому збитків, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_1, також не погодившись з зазначеним рішенням, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалите нове рішення, яким його позов задовольнити в повному обсязі, стягнувши з відповідача 133914,60 грн. у рахунок відшкодування заподіяних збитків, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні позивачі та їх представник підтримали доводи апеляційних скарг, надавши пояснення, аналогічні змісту апеляційних скарг, проте просили їх задовольнити частково, а саме рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позови задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь ОСОБА_1 збитки у розмірі 48543,79 грн., визначені актом комісії при Веселинівський райдержадміністрації Миколаївської області,а на користь ОСОБА_2 - у розмірі 38790,70 грн.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи дані вимоги закону в повній мірі виконані не були.

Так, судом було встановлено, що ОСОБА_1 на підставі Державного акту серія НОМЕР_5 на право власності на земельну ділянку та ОСОБА_2 на підставі Державного акту серія НОМЕР_6 на право власності на земельну ділянку належать земельні ділянки площею 8,76га та 8,77 відповідно, що розташовані в межах території Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області. 21.05.2005 року між ТОВ «Веселинівська автоколона №3» та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договори оренди земельної ділянки строком на 10 років по 21.02.2015 року. Бажаючи обробляти земельні ділянки самостійно, ОСОБА_1 18.06.2015 року, а ОСОБА_2 29.07.2014 року звернулися до ТОВ «Веселинівська автоколона №3» з заявами, в яких просили після збору врожаю 2014 року не обробляти їх земельні ділянки. Восени 2014 року ТОВ «Веселинівська автоколона №3» було засіяно земельні ділянки ОСОБА_1 та часткового ОСОБА_2 озимою пшеницею в період дії строку договору оренди. В липні 2015 року врожай озимої пшениці на земельних ділянках, що належать ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зібрали невідомі. Тому позивачі самостійно здійснили нарахування збитків за самовільне зайняття земельних ділянок, так як вважали, що посів озимої пшениці завадив їм посіяти соняшник та те, що збір врожаю пшениці, який вони мали намір зібрати на своїх земельних ділянках здійснив відповідач.

Вирішуючи питання про відшкодування збитків, завданих позивачам самовільним зайняттям їх земельних ділянок, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з того, що відповідно до п. 4 Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963 розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки визначається для всіх категорій земель (крім земель житлової та громадської забудови) за такою формулою: Шс= Пс х Нп х Кф х Кі, де Шс - розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, гривень; Пс - площа самовільно зайнятої земельної ділянки, гектарів; Нп - середньорічний дохід, який можна отримати від використання земель за цільовим призначенням, визначений у додатку 1, з урахуванням переліків, наведених у додатках 2 і 3; Кф - коефіцієнт функціонального використання земель, визначений у додатку 4; Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, який дорівнює добутку коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель за 2007 та наступні роки, що визначаються відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого постановою КМУ від 12.05.2000 року.

Згідно з п. 7 зазначеної Методики розрахунок розміру шкоди, заподіяної юридичним та фізичним особам, проводиться територіальними органами Держсільгоспінспекції на підставі матеріалів обстежень земельних ділянок, проведених відповідно до Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2000 р. N 1619. Таким чином, належним доказом на підтвердження самовільного зайняття земельної ділянки відповідачем є матеріали про адміністративне правопорушення, складені уповноваженою законом особою (ст. 53-1 КУпАП), а саме державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель. Зазначені матеріали є підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної юридичним або фізичним особам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, оскільки саме вони можуть підтвердити сам факт самовільного зайняття земельної ділянки, розмір зайнятої ділянки та період часу, протягом якого вона використовується без належних правових підстав. Однак, державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог земельного законодавства зазначені матеріали про адміністративне правопорушення не складалися.

Крім того, судом було встановлено, що позивачами під час розгляду справи було надано акти з визначення шкоди власникам землі та землекористувачам від 27.04.2016 року, складені комісією при Веселинівський райдержадміністрації Миколаївської області, згідно яких комісією визначено розмір шкоди заподіяної ОСОБА_1 в розмірі 48543,79 грн. та ОСОБА_2 в розмірі 48599,20 грн. Однак, дані акти не були взяті до уваги судом, оскільки факт самовільного зайняття земельних ділянок відповідачем не було встановлено саме уповноваженими державними органами ( державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель) при виході на місцевість, а також тому, що розрахунок шкоди, заподіяної ОСОБА_2 був зроблений комісією, виходячи з розміру земельної ділянки- 8,77га, хоча ОСОБА_2 наполягав, що відповідачем утримувалася його земельна ділянка у розмірі 7га.

Також суд вважав встановленим, щоз березня місяця 2015 року позивачі самостійно обробляли належні їм земельні ділянки (вносили добрива), будь-яких перешкод у вчинені цих дій їм не створювалося, вказане твердження також підтверджується тим, що навесні 2015 року представником ПП «ОСОБА_4» за участю позивачів здійснювалось встановлення межових знаків земельних ділянок. Тому суд дійшов висновку про те, що догляд за посівами озимої пшениці на своїх земельних ділянках свідчить про той факт, що позивачі мали намір виростити врожай пшениці, а не соняшнику, а також до висновку про те, що це спростовує той факт, що після 21.02.2015 року ТОВ «Веселинівська автоколона №3» самовільно зайняла земельні ділянки позивачів.

Виходячи з того, що предметом позову є стягнення збитків ( упущеної вигоди), які за ствердженням позивачів, вони могли б одержати від реалізації врожаю насіння соняшника з їх земельних ділянок у 2015р., якби їх право розпоряджатися землею не було порушено відповідачем, а також з недоведеності наявності всіх складових для відповідальності за заподіяння шкоди, суд дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог.

Проте, проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі в сукупності з положеннями нормативних актів, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що до такого висновку суд дійшов помилково, виходячи з наступного.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд обирає способи захисту цивільного права. Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст. 16 ЦК України. Так під способами захисту суб'єктивних цивільних прав та інтересів розуміють закріплені законом матеріально - правові заходи примусового характеру, за допомогою яких суд здійснює поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав чи інтересів та вплив на правопорушника. Підставами позову згідно зі ст. 119 ЦПК України, які відповідно до ст. ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону. Тому в разі посилання позивача не на ту норму закону, суд уточнює підстави позову й застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача. Із системного аналізу всіх заявлених позовних вимог позивачів, враховуючи і їх уточнені позовні вимоги, вбачається, що позивачем були заявлені вимоги про відшкодування їм збитків, завданих внаслідок самовільного зайняття відповідачем їх земельних ділянок, в тому числі і на на підставі актів з визначення шкоди власникам землі та землекористувачам від 27.04.2016 року, складених комісією при Веселинівський райдержадміністрації Миколаївської області.

Як убачається з матеріалів справи, позивачі в установленому законом порядку не відмовлялися від цих позовних вимог, а судом не виносилися ухвали про прийняття відмови від цієї частини позовних вимог та закриття в цій частині позовних вимог провадження по справі у встановленому законом порядку. Тому судовому розгляду підлягають позовні вимоги, викладені як в первісних, так і в уточнених позовних заявах позивачів, а не тільки позовні вимоги про стягнення збитків ( упущеної вигоди), які позивачів, вони могли б одержати від реалізації врожаю насіння соняшника з їх земельних ділянок у 2015р., як зазначив суд в рішенні суду.

Приймаючи рішення по справі, суд не в повній мірі врахував те, що статтями 125,126 ЗК Українипередбачено, що право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону. Відповідно до вимог ст. 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати

земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки. Крім того, за приписами ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. Із системного аналізу даних норм права випливає, що фактичне використання земельної ділянки після закінчення строку оренди без згоди на це орендодавця, фактично є самовільним зайняттям земельної ділянки колишнім орендарем, за яке орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

При розгляді даної справи судом встановлено, що після закінчення строку дії договору оренди земельних ділянок позивачів відповідач зобов'язання повернути орендодавцям земельні ділянки на умовах, визначених договором, не виконав. Акти про приймання - передачі земельних ділянок після закінчення строків договорів оренди між сторонами не складалися. Із матеріалів справи вбачається, що відповідач засіяв земельні ділянки позивачів восени 2014р., не зважаючи на те, що ще влітку 2014р. позивачі повідомили відповідача про намір обробляти свої земельні ділянки та просили не обробляти ці земельні ділянки після збору урожаю 2014 року. Строк дії договорів закінчився 21.02.2015р. Посилання відповідача на те, що земельні ділянки були засіяні через те, що він мав намір продовжити дію договорів не підкріплені належними доказами по справі, а саме доказами про те, що відповідач згідно п. 8 договорів оренди попередив в письмовому вигляді позивачів про свій намір про поновлення договору оренди на новий строк за 60 днів до закінчення дії договорів. Про те, що відповідач утримував у себе ці земельні ділянки після закінчення строку дії договорів свідчать як його фактичні дії по внесенню добрив на ці земельні ділянки, так і відповідь відповідача Веселенівській райдержадміністрації від 25.04.2015р., в якій він зазначав, що просить позивачів надати йому змогу провести збір урожаю з їх земельних ділянок, а за використання земельних ділянок гарантує провести розрахунок як з діючими орендодавцями. ( а.с. 15 т.1). Із постанови про закриття кримінального провадження від 29 липня 2015р. вбачається, що допитаний керівник відповідача повідомив, що оскільки термін дії договору закінчується в 2015р., то у нього є всі підстави для обробітку та використання земельної дідянки до закінчення «технологічного року» ( а.с.18 т.1). Із тексту висновку за матеріалами СО № 994 від 08.05.2015р. Веселинівського РВ УМВС України в Миколаївській області також вбачається, що перевіркою було встановлено, що директор відповідача відмовляється на вимогу позивачів повернути земельні паї ( а.с. 19 т.1). Із матеріалів справи вбачається, що відповідач пропонував позивачам також надати тимчасово в користування на 2015р. інші земельні ділянки взамін засіяних озимою пшеницею. Як пояснив представник відповідача всі ці пропозиції були зроблені з метою отримання відповідачем відшкодування тих витрат, які він здійснив на обробіток та засів земельних ділянок позивачів, що свідчить про неправомірність дій відповідача, так як згідно ст. 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. В запереченнях на позови відповідач стверджував про те, що необхідність засівання земельних ділянок озимою пшеницею та внесення добрив восени 2014р. було викликано неможливістю відокремлення їх від загальної земельної ділянки площею 55га, яка перебувала в обробітку відповідача, так як земельні ділянки позивачів не були виділені межовими знаками. З урахуванням викладеного, колегія суддів критично відноситься до пояснень представника відповідача про те, що після закінчення дії строку договорів оренди між позивачами і відповідачем, виникла можливість обробітку земельної ділянки загальною площею 55га за мінусом земельних ділянок позивачів.

Зазначені вище обставини свідчать про використання земельних ділянок позивачів відповідачем після 21 лютого 2015р. без укладання договору оренди, а отже про самовільне використання земельних ділянок позивачів відповідачем після закінчення строку дії договорів оренди їх земельних ділянок.

Крім того, як убачається з матеріалів справи, позивачі зверталися з приводу використання їх земельних ділянок відповідачем до відділу агропромислового розвитку Веселинівської райдержадміністрації, але отримали відповідь про те, що до функцій управління не входить підтвердження факту самовільного зайняття земельної ділянки будь - кого, їм було рекомендовано звернутися до Державної інспекції сільського господарства в Миколаївській області, про що свідчить лист від 14.04.2015р. З листа Державної інспекції сільського господарства в Миколаївській області від 21.04.2015р. вбачається, що позивачі зверталися до інспекції з приводу самовільного використання їх земельних ділянок відповідачем, однак, їм було рекомендовано звернутися для вирішення спору в суд. Зверталися позивачі за вирішенням спору також до органів прокуратури.

Тому посилання суду в рішенні на те, що позивачі не надали належних доказів обстеження земельних ділянок на предмет встановлення факту їх самовільного використання відповідачем належними органами, а також про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за самовільне зайняття їх земельних ділянок, а тому не довели належними доказами факт самовільного використання відповідачем їх земельних ділянок, з урахуванням інших обставин по справі, є необгрунтованим, так як згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення, оскільки суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Отже, не притягнення відповідача до адміністративної відповідальності не позбавляє позивачів права доказувати неправомірність його дій в інший спосіб та не звільняє суд від обов'язку з'ясування дійсних обставин по справі на підставі інших доказів по справі.

Не підкріплений належним доказами по справі також висновок суду про те, що позивачі після закінчення строку договорів оренди самостійно обробляли свої земельні ділянки. Позивачі стверджували про те, що вони намагалися це робити, але їм завадили працівники відповідача, оскільки на полі була охорона. Так, позивач ОСОБА_1 зміг тільки один раз внести добрива, а позивач ОСОБА_2 обробляв тільки частину своєї земельної ділянки, яка залишилася не засіяною відповідачем.

Не відповідає тексту позовних заяв позивачів також ствердження суду в рішенні про те, що позивачі, обгрунтовуючи свої позовні вимоги, посилалися на те, що вони мали намір вироститиврожай пшениці та зібрати врожай пшениці.

Згідно зі ст. 211 ЗК України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок. Ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). За приписами ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Земельний кодекс України та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин є спеціальними до правовідносин щодо відшкодування збитків землевласникам та землекористувачам, у тому числі у вигляді неодержаних ними доходів. Згідно із ч.2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки ( пункт «д» ч.1 ст. 156 ЗК України).

За змістом ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведених норм вбачається, що користування земельною ділянкою за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, є самовільним зайняттям земельної ділянки колишнім орендарем, за яке орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки, які останній міг би отримати, якби його право не було порушено.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно з п. 1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою КМУ № 284 від 19 квітня 1993 р. з наступними змінами, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні, зокрема, неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок. Відповідно до п.3 Порядку відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян. Розміри збитків, у тому числі неодержані доходи згідно з п. 2 Порядку, визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

Отже, системний аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє зробити висновок, що у випадку неукладення договору оренди( не продовження його дії на новий строк), суперфіцію або інших правочинів як правових підстав для користування земельною ділянкою з вини користувача настають правові наслідки, передбачені ст. 157 ЗК України та Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам. Саме такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016р. у справі № 6-2588цс15.

Матеріалами справи встановлено, що позивачі мали технічну можливість самостійно обробляти свої земельні ділянки і намагалися це робити, але відповідач перешкодив їм, відмовивши в поверненні земельних ділянок.

Постановою КМУ № 963 від 25 липня 2007р. затверджено Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу. Згідно п. 1 даної Методики вона спрямована на визначення розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним та фізичним особам, на всіх категоріях земель в тому числі внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок. П. 4 Методики передбачає, що розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, визначається для всіх категорій земель (крім земель житлової та громадської забудови) за такою формулою: Шс = Пс х Нп х Кф х Кі (1), де Шс - розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, гривень; Пс - площа самовільно зайнятої земельної ділянки, гектарів; Нп - середньорічний дохід, який можна отримати від використання земель за цільовим призначенням, визначений у додатку 1, з урахуванням переліків, наведених у додатках 2 і 3; Кф - коефіцієнт функціонального використання земель, визначений у додатку 4; Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, який дорівнює добутку коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель за 2007 та наступні роки, що визначаються відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2000 р. N 783.

Комісією Веселинівської райдержадміністрації було складено акти з визначення шкоди власникам землі та землекористувачам від 27 квітня 2016р., які були затверджені першим заступником голови райдержадміністрації, згідно яких комісією на виконання постанови КМУ № 284 від 19 квітня 1993 р. про затвердження Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, та постанови КМУ № 963 від 25 липня 2007р., якою затверджено Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, було визначено, що позивачу ОСОБА_1 внаслідок неповернення та самовільного зайняття земельної ділянки площею 8.76 га заподіяно шкоду в сумі 48543,79грн., а позивачу ОСОБА_2 внаслідок неповернення та самовільного зайняття земельної ділянки площею 8.77га заподіяно шкоду в сумі 48543,79грн. Проте в ході розгляду справи було встановлено, що фактично відповідачем самовільно використовувалося не вся земельна ділянка ОСОБА_2, а тільки земельна ділянка площею 7га. Тому згідно наведеної вище формули, передбаченої Методикою, з урахуванням площі фактично самовільно зайнятої земельної ділянки позивача ОСОБА_2, розмір завданих йому збитків становить 38790,70грн., а не 48543,79грн. Згідно протоколів №2 та №3 засідання даної комісії для встановлення факту самовільності використання земельних ділянок позивачів відповідачем нею були вивчені копії: листа відповідача на ім'я голови райдержадміністрації, в якому зазначено, що відповідач просив надати йому можливість зібрати урожай з земельних ділянок позивачів, гарантуючи проведення розрахунок з ними як з діючими орендарями; відповіді райдержадміністрації позивачам з цього приводу; відповіді Головного управління Держземагенства; відповідівідділу аграрнопромислового розвитку райдержадміністрації; відповіді державної інспекції сільського господарства в Миколаївській області; висновку за матеріалами СО № 994 від 08.05.2015р.; листа Веселинівського РВ УМВС України в Миколаївській області; листа начальника міліції до прокурора Веселинівського району.

Суд зазначеним обставинам належної правової оцінки не дав і помилково дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог позивачів в повному обсязі. Тому рішення суду слід скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог позивачів, а саме про стягнення з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 збитків у розмірі 48543,79грн., а на користь позивача ОСОБА_2 - у розмірі 38790,70грн.

Згідно ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Як убачається з матеріалів справи, позивачем ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 1339,15 грн., а позивачем ОСОБА_2 - у розмірі 1070,12грн. З урахуванням того, що апеляційним судом їх позовні вимоги задовольняються частково ( на 36%), то стягненню з відповідача на їх користь підлягають понесені судові витрати пропорційно до задоволених вимог, а саме на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути 482грн, а на користь позивача ОСОБА_2 - 385грн.

Керуючись ст. ст. 303,307, 309, 314, 315 ЦПК України, судова колегія,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 13 жовтня 2016 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Веселинівська автоколона № 3» на користь ОСОБА_1 збитки у розмірі 48543 грн. 79 коп., а також судові витрати по справі у розмірі 482грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Веселинівська автоколона № 3» на користь ОСОБА_2 збитки у розмірі 38790 грн. 70 коп., а також судові витрати по справі у розмірі 385грн.

Рішення набирає чинності з моменту його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів після його проголошення в касаційному порядку.

Головуючий

Судді