Постанова № 64205435, 17.01.2017, Великоновосілківський районний суд Донецької області

Номер справи 220/2394/16-а

Номер провадження2-а/220/7/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2017 року

Великоновосілківський районний суд Донецької області в складі:

головуючого - судді Яненко Г.М.

при секретарі Черняєвій С.П.

за участі позивача ОСОБА_1

представника відповідача Алєксєєва Д.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Велика Новосілка Донецької області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Великоновосілківському районі Донецької області про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся у Великоновосілківський районний суд Донецької області із позовом до Управління Пенсійного фонду України у Великоновосілківському районі Донецької області щодо визнання дій протиправними, скасування рішення про відмову у здійсненні перерахунку пенсії та зобов'язання провести нарахування.

Вимоги заявника мотивовано неповним з'ясуванням відповідачем обставин, які мають значення для справи і невідповідністю висновків, зроблених у рішенні обставинам справи та нормам законодавства.

У відзиві на позов та усних поясненнях представника, відповідач проти позову заперечив, посилаючись на його безпідставність з огляду відсутність правових підстав для проведення перерахунку пенсії.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу судом встановлено:

Згідно пенсійної справи, ОСОБА_1 є отримувачем пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру» з 11 жовтня 2001 року.

Прокуратурою Донецької області видано довідку №18-57-1837 від 01 листопада 2016 року, за змістом якої ОСОБА_1 працював у прокуратурі Великоновосілківського району на посаді слідчого, і фактична заробітна плата для перерахування пенсії за посадою слідчого станом на 01 грудня 2015 року складає 9823,36 грн.

07 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Управління Пенсійного фонду України у Великоновосілківському районі Донецької області із заявою про призначення перерахунку пенсії.

Розглянувши заяву, долучену до неї довідку прокуратури Донецької області №18-57-1837 від 01 листопада 2016 року, а також протокол робочої групи, виконуючим обов'язки начальника Управління Пенсійного фонду України у Великоновосілківському районі Донецької області прийнято рішення №20 від 12 грудня 2016 року про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії.

Таку відмову мотивовано тим, що на дату звернення, питання призначення перерахунку пенсій відповідно до Закону України «Про прокуратуру» не вирішено, оскільки порядок перерахунку пенсій працівникам прокуратури Кабінетом Міністрів України не визначений.

Відмова позивачу у проведенні перерахунку пенсії стала підставою для його звернення до суду із позовом про відновлення порушених прав.

З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи і заперечення сторін, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позову з огляду на таке.

Згідно статті 17 Закону України N 3477-IV від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно, рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.

Згідно ч.1, 2 ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує верховенство права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції "Про захист прав людини та основоположних свобод", кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В пункті 34 Рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначено, що поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві. Питання, яке має бути розглянуто, стосується того, наскільки обставини справи, що розглядається в цілому давали заявникові право на майновий інтерес, захищений статтею 1 Першого протоколу.

Тобто, майно у визначенні Першого протоколу до Конвенції охоплює як власне майно, так і майнові права - належні до виплати кошти, відповідно до національного законодавства.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Змістом зобов'язань за ст. 13 Конвенції вимагається щоб захист був "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

У рішенні «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73), Європейський суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Статтями 22, 92 Конституції України визначені права і свободи людини і громадянина, гарантії прав і свобод визначаються Законами України. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Умови та порядок пенсійного забезпечення прокурорів та слідчих визначено статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру». Редакція зазначеної статті змінювалась.

Відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року, в редакції що діяла на час призначення пенсії позивачу, працівникам, які не мають вислуги 20 років, якщо стаж служби в органах прокуратури становить не менше 10 років, після досягнення чоловіками 55 років при загальному стажі роботи 25 років і більше, а жінками - 50 років при загальному стажі роботи 20 років і більше, пенсія призначається у розмірі, пропорційному кількості повних років роботи на прокурорських посадах з розрахунку 80 відсотків місячного заробітку за 20 років вислуги. За кожний рік загального стажу понад 25 років для чоловіків і 20 років для жінок пенсія збільшується на один відсоток місячного заробітку, з якого вона обчислюється.

Разом з тим, підстави та порядок перерахунку пенсій прокурорам врегульовані статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» положення яких щодо перерахунку пенсії у зв'язку із прийняттям Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи"№ 3668-VI від 08 липня 2011 року, змін не зазнали (змінилася лише нумерація частин цієї статті).

Так, відповідно до ч.13 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції чинній на час розгляду справи в суді, обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

Згідно ж з частиною 18 цієї ж статті призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

З наведеного вбачається, що при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватися норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, а тому внесені Законом №3668 зміни до ст.50-1 Закону №1789 щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії прокурорам і слідчим у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм проведення перерахунку пенсії за вислугу років прокурорам, є частини 13, 18 статті 50-1 Закону №1789, які змін у зв'язку із прийняттям Закону №3668 не зазнали.

Така ж позиція наведена і в постанові Верховного Суду України від 17.12.2013р. у справі №21-445а13.

Як зазначалось вище, з 11 жовтня 2001 року ОСОБА_3 призначено пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 ЗУ «Про прокуратуру» в розмірі 90% від суми його місячної заробітної плати,

Згідно довідки №18-57-1837 від 01 листопада 2016 року, ОСОБА_1 працював у прокуратурі Великоновосілківського району на посаді слідчого, і фактична заробітна плата для перерахування пенсії за посадою слідчого станом на 01 грудня 2015 року складає 9823,36 грн.

Враховуючи обставини справи та надані суду письмові докази, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, тобто згідно з наведеним, відповідач повинен зробити ОСОБА_3 перерахунок пенсії у розмірі 90 % від розміру заробітку з 01 січня 2016 року, а відмова відповідача в перерахунку пенсії позивачу є незаконною і суперечить чинному законодавству.

При цьому, суд критично оцінює посилання органу пенсійного фонду на відсутність правового регулювання як підставу для відмови у перерахунку пенсії, як таке, що суперечить нормам Конвенції "Про захист прав людини та основоположних свобод", Конституції України, іншим законам, а також спростовується матеріалами справи.

Пунктом 1 частини 1 статті 256 КАС України передбачено, що негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України у межах суми стягнення за один місяць.

В порядку ст.. 94 КАС України, сплачений позивачем судовий збір відшкодовується за рахунок відповідача

На підставі наведеного, керуючись Конституцією України, ст.ст. 2,7,11, 12, 17, 94,98,160, 161, 162, 163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати відмову Управління Пенсійного фонду України у Великоновосілківському районі Донецької області у перерахуванні ОСОБА_3 пенсії протиправною.

Рішення Управління Пенсійного фонду України у Великоновосілківському районі Донецької №20 від 12 грудня 2016 року скасувати.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Великоновосілківському районі Донецької області перерахувати з 01 січня 2016 року призначену пенсію ОСОБА_3 у розмірі 90 % місячної (чинної) заробітної плати станом на момент призначення пенсії згідно довідки прокуратури Донецької області № 18-57-1837від 01 листопада 2016 року про заробітну плату станом на 01 грудня 2015 року, яка складала 9823,36 грн., та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до оплати суми пенсії за період з 01 січня 2016 року до дати проведення перерахунку.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України у Великоновосілківському районі Донецької (вул. Центральна, 103, смт. Велика Новосілка, Донецької області, код 22008309) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 551 (п'ятсот п'ятдесят одну) грн. 20 коп. судового збору.

Видати виконавчий лист.

Постанова може бути оскаржена через суд першої інстанції до Донецького апеляційного адміністративного суду, в порядку ст.ст.160,186 КАС України, протягом 10 днів з дня отримання стороною або іншою особою, яка брала участь у справі копії постанови.

Дата підписання: 23 січня 2017 року.

Суддя Яненко Г.М.