Рішення № 64196847, 16.01.2017, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 27/138/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2017 Справа № 908/3054/16

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ЕВІТАС (61001 м. Харків, вул. Іскринська, б. 37)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ПОІСК-93 (69121 АДРЕСА_1)

про стягнення 51 211 грн. 55 коп.

Суддя Дроздова С.С.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_1, дов. б/н від 19.12.2016р.

Від відповідача: не зявився

Господарським судом Запорізької області розглядається позов Товариства з обмеженою відповідальністю ЕВІТАС, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю ПОІСК-93, м. Запоріжжя про стягнення 31 652 грн. 83 коп. основного боргу, 3 165,28 грн. штрафу, 11 982 грн.29 коп. пені, 942 грн. 73 коп. 3% річних, 3 468 грн. 42 коп. втрат від інфляції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.11.2016 р., справу № 908/3054/16 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 17.11.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/3054/16, присвоєно справі номер провадження 27/138/16 та призначено судове засідання на 20.12.2016р.

Ухвалою суду від 20.12.2016р. розгляд справи відкладався на 16.01.2017р., відповідно до ст. 77 ГПК України, у звязку з неявкою у судове засідання уповноваженого представника відповідача.

16.01.2017р. продовжено розгляд справи № 908/3054/16.

Відповідно до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України, на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до усного клопотання позивача, відповідно до ст. 81-1 ГПК України, здійснюється фіксування судового процесу у справі № 908/3054/16 за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу Оберіг.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та розяснено представнику позивача, який прибув в судове засідання, його права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

У судовому засіданні 16.01.2017р. позивач підтримав позовні вимоги, на підставах, викладених у позовній заяві та надав витребувані ухвалою суду документи. Просить суд стягнути з відповідача 31 652 грн. 83 коп. основного боргу, 3 165,28 грн. штрафу, 11 982 грн.29 коп. пені, 942 грн. 73 коп. 3% річних, 3 468 грн. 42 коп. втрат від інфляції.

Представник відповідача у судові засідання, відкриті 20.12.2016р. та 16.01.2017р. не зявився, вимог суду не виконав, письмового відзиву не надав, про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГС від 26.12.2011р. № 18 Про деякі питання практики застосування ГПК України, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні, протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

На вимогу господарського суду, позивачем надано копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 19.12.2016р., відповідно до якого місцем знаходження відповідача у справі є: 69121 АДРЕСА_1

Відповідач належним чином був повідомлений судом про дату, час та місце розгляду справи. Ухвалу суду про порушення провадження у справі та призначення судового засідання на 20.12.2016р. та ухвалу суду про відкладення розгляду справи на 16.01.2017р. надіслано на адресу відповідача, зазначену у позовній заяві та у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно ст. 22 ГПК України, сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

У відповідності із ст. 33 ГПК України, обовязок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно розяснень Вищого Господарського Суду України, які викладені в інформаційному листі від 15.03.2010 року № 01-08/140 Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві неявка в судові засідання учасників судового процесу (сторін), ненадання витребуваних судом документів та доказів, необхідних для повного розгляду справи подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, може розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами.

Згідно п. 26.4.7-1 Розяснення президії Вищого господарського суду України № 04-5/609 від 31.05.2002р. Про внесення змін і доповнень і про визнання таким, що втратило чинність, деяких розяснень президії Вищого арбітражного суду України, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Неявка відповідача в судове засідання не звільняє відповідача від виконання вимог суду, викладених в ухвалах суду і направлення суду витребуваних матеріалів.

Суд зазначає, що господарський процесуальний кодекс України не обмежує коло осіб, які можуть зявитися в судове засідання та представляти інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю ПОІСК-93 м. Запоріжжя, згідно статті 28 ГПК України.

Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами, якщо їх достатньо для вирішення спору по суті. Відповідач свої зобовязання не виконав, не скористався правом на захист своїх інтересів.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, вислухавши представника позивача, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Цивільні обовязки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обовязковим для неї.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне. Відповідно до ст. 4-1 ГПК України господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження.

Позов це вимога позивача про захист порушеного або оспорюваного субєктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Згідно з господарським процесуальним законодавством предмет позову це матеріально правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Матеріальноправова вимога позивача повинна опиратися на певні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а саме на підставу позову.

Згідно з ст. 20 ГК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється субєктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Господарським судом встановлено, що 12.10.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ЕВІТАС (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ПОІСК-93 (покупець) укладеного договір № 135.

Відповідно до п. 1.1 договору за цим договором постачальник зобов'язується в обумовлені строки продати та передати партіями у власність покупця лікарські засоби, вироби медичного призначення, дієтичні добавки, засоби гігієни та косметичні засоби в асортименті, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та сплатити за нього певну суму, на умовах цього договору.

Згідно п. 1.2 договору найменування, кількість та вартість товару вказуються в видаткових накладних на кожну окрему партію товару, які виписуються на підставі замовлень покупця, та є невід'ємною частиною цього договору.

Сторони домовились вважати інформацію по товару у видатковій накладній як специфікацію на товар.

Відповідно до п. 2.1.4 та п. 2.1.5 договору постачальник зобовязаний здійснити поставку покупцеві замовленого товару в погоджені сторонами строки та спосіб та передати покупцеві товар за видатковими накладними, які виписані на підставі замовлень

покупця.

Відповідно до п. 2.2.3 та п. 2.2.4 договору покупець зобовязаний прийняти від постачальника товар згідно видаткових накладних на цей товар та передати

постачальнику належним чином оформлену довіреність на отримання товару та сплатити постачальнику вказану в видаткових накладних вартість товару на умовах цього

договору. В платіжному дорученні вказати: призначення платежу, номер і дату цього договору.

Згідно п. 3.2 договору право власності, а також ризики випадкового ушкодження або знищення товару переходять від постачальника до покупця в момент отримання товару представником покупця. Датою переходу права власності є дата, зазначена представником покупця на товаросупроводжувальних документах (видаткова, товаротранспортна накладна). Зобов'язання постачальника по поставці товару вважаються виконаними в момент передачі товару в розпорядження покупця.

Відповідно до розділу 6 договору розрахунки за товар здійснюються в безготівковому порядку, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Вартість товару визначається у видаткових накладних, які є невід'ємними частинами договору. Загальна сума договору визначається за сумою всіх підписаних видаткових накладних.

Умови оплати товару: 100% оплата вартості кожної партії Товару на умовах відстрочення платежу. Покупець здійснює оплату протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати відвантаження товару зі складу постачальника. Днем здійснення оплати вважається день зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

За домовленістю сторін, ними може бути встановлено інші умови оплати товару, що сторони зазначають в договорах про внесення змін та/або доповнень до цього договору, які укладаються сторонами.

На виконання договору позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується: довіреністю від 12.10.2015р. на отримання товару (матеріальних цінностей) представником покупця; видатковими накладними, які підписані та скріплені печатками обох сторін договору: № 1739 від 12.10.15 р. на суму 13 608,26 грн.; № 1849 від 26.10.15р. на суму 4 811,15 грн.; № 1850 від 26.10.15р. на суму 2 568,00 грн.; № 1964 від 09.11.15р. на суму 4 671,19 грн.; № 2016 від 16.11.15р. на суму 5 668,38 грн.; № 2057 від 23.11.15р. на суму 8 235,58 грн.; № 2181 від 07.12.15р. на суму 6 010,40 грн.; № 2182 від 07.12.15р. на суму 620,88 грн.; № 2241 від 14.12.15р. на суму 5 877,72 грн.

За весь період дії договору постачальник поставив покупцю товар на загальну суму 52 071 грн. 56 коп.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивач належним чином та в повному обсязі виконав свої зобов'язання за договором, відповідач отримав поставлений товар, що документально підтверджено.

Відповідач свої зобовязання за договором в частині оплати виконав лише частково, що підтверджується наступними банківськими виписками: від 16.11.2015р. на суму 5 108,26 грн.; від 23.11.2015р. на суму 8 500,00 грн.; від 08.12.2015р.на суму 610,47 грн.; від 09.12.2015р. на суму 1 500,00 грн.; від 14.12.2015р. на суму 2 000,00 грн.; від 25.01.201бр. на суму 1 000,00 грн.; від 20.04.2016р. на суму 400,00 грн.; від 04.05.2016р. на суму 400,00 грн.; від 14.06.2016р. на суму 200,00 грн.; від 16.06.2016р. на суму 200,00 грн.; від 17.08.2016р. на суму 200,00 грн.; від 07.09.20Ібр.на суму 300,00 грн.

Відповідач перерахував на рахунок позивача кошти по видатковим накладним № 1739 від 12.10.2015р., № 1849 від 26.10.2015р. та частково по накладній № 1850 від 26.10.2015р. на загальну суму 20 418 грн. 73 коп., інші видаткові накладні залишилися несплаченими.

Отже, за період з 12.10.2015р. по 31.10.2016р. відповідачем допущено прострочення оплати за поставлений товар на загальну суму 31 652 грн. 83 коп.

11.05.2016р. за № 166 позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату суми заборгованості.

Претензія позивача залишилася відповідачем без відповіді та задоволення.

Отже, в порушення умов договору відповідач не розрахувався за отриманий товар у повному обсязі, в результаті чого сума основного боргу склала 31 652 грн. 83 коп.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку. Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства, на підставі ч. 1 статті 628 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини другої статті 692 ЦК України покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою для виникнення обовязку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Підсумовуючи вищевикладене, судом встановлено, що позивач прийняті на себе зобовязання виконав належним чином та поставив відповідачу товар, відповідно до умов договору № 135 від 12.10.2015р.

Відповідач не виконав умови договору № 135 від 12.10.2015р. в частині оплати, факт виконання зобовязань за договором відповідач належним чином не довів.

З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ПОІСК-93, м. Запоріжжя 31 652 грн. 83 коп. основного боргу.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 942 грн. 73 коп. 3% річних, 3 468 грн. 42 коп. втрат від інфляції.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобовязання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 Цивільного кодексу України.

У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.

До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться індекс інфляції та 3 % річних.

Зокрема, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарський суд вважає заявлені позивачем вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ПОІСК-93, м. Запоріжжя 942 грн. 73 коп. 3% річних та 3 468 грн. 42 коп. втрат від інфляції обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача 11 982 грн. 29 коп. пені та 3 165 грн. 28 коп. штрафу.

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобовязання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 Цивільного кодексу України.

У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Як визначено ст. 230 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню) у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ст. 231 ГК України, законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобовязань, зазначених у частині другій цієї статті.

Згідно ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно з ст. 549 цього Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Відповідно до вимог Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2 договору сторони узгодили, що у випадку невиконання зобов'язань у термін, зазначений у п. 6.4 цього договору, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від несвоєчасно сплаченої суми.

Згідно п. 7.3 договору, окрім штрафу, зазначеного в п. 7.2 договору, за несвоєчасну оплату вартості товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період прострочення виконання зобов'язання, від несвоєчасно сплаченої суми, за кожен день прострочення.

Пунктом 7.4 договору сторони узгодили, що сплата неустойки, пені не звільняє сторони від виконання своїх зобов'язань за цим договором.

Суд дійшов висновку, що позивачем доведений суду факт порушення з боку відповідача своїх зобовязань за договором.

За таких обставин, господарський суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ПОІСК-93, м. Запоріжжя 3 165,28 грн. штрафу та 11 982 грн.29 коп. пені за несвоєчасну оплату товару за договором № 135 від 12.10.2015р.

Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобовязаннями усім належним їй майном.

Відповідно до вимог ст.ст. 22, 33 ГПК України сторони зобов'язані вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 599 ЦК України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Під належним виконанням зобовязання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобовязань. Якщо учасники зобовязання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобовязання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обовязки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обовязків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобовязання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобовязання, воно вважатиметься припиненим.

Виконання, яке припиняє зобовязання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).

Відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 16.01.2017р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача, оскільки спір до суду доведений з його вини.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ЕВІТАС, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю ПОІСК-93, м. Запоріжжя задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ПОІСК-93 (69121 АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 23853171) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЕВІТАС (61001 м. Харків, вул. Іскринська, б. 37, код ЄДРПОУ 37657870) 31 652 (тридцять одна тисяча шістсот пятдесят дві) грн. 83 коп. основного боргу, 3 165 (три тисячі сто шістдесят пять) грн. 28 коп. штрафу, 11 982 (одинадцять тисяч девятсот вісімдесят дві) грн. 29 коп. пені, 942 (девятсот сорок дві) грн. 73 коп. 3% річних, 3 468 (три тисячі чотириста шістдесят вісім) грн. 42 коп. втрат від інфляції, 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення оформлено та підписано 19.01.2017р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.