Рішення № 64192885, 18.01.2017, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2017 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області в складі:

головуючої Перепелюк І. Б.

суддів: Яремка В.В., Міцнея В.Ф.

секретар Окармус О.М.

за участю: сторін, їх представників

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу культури Хотинської районної державної адміністрації про стягнення заборгованості по заробітній платі, визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсацію моральної шкоди за апеляційною скаргою представника відділу культури Хотинської районної державної адміністрації на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2016 року та додаткове рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 25 жовтня 2016 року, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2016 року -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відділу культури Хотинської РДА про стягнення заборгованості по заробітній платі, визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсацію моральної шкоди у зв'язку з порушенням трудових прав.

Позовні вимоги обґрунтовував слідуючими обставинами.

Позивач працював на посаді бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу культури і туризму районної державної адміністрації з 1 жовтня 2007 року по 04 травня 2016 року. З 19 березня 2014 року його було призвано на військову службу по мобілізації. Відповідно до наказу відділу культури

22-ц/794/40/17 Головуючий у І-й інстанції Руснак А.І.

Категорія 53/54 Доповідач Перепелюк І.Б.

Хотинської РДА №10-ос від 12.05.2014р. вирішено увільнити ОСОБА_1 від виконання посадових обов'язків на особливий період, але не більше одного року, у зв'язку з призовом на військову службу під час мобілізації. Збережено за ним місце роботи та посаду, середній заробіток, але не більше одного року. Відшкодування видатків на заробітну плату вирішено здійснювати за рахунок державного бюджету.

З 19 березня 2014 року він ніс військову службу при Хотинському районному військовому комісаріаті. 16 травня 2014 року його було направлено до військової частини В 2235 в м.Чернівці. З початку серпня 2014 року його перевели до Хотинського РВК, де продовжував виконувати свої обов'язки військовослужбовця. З 15 листопада 2014 року він фактично приступив до виконання своїх трудових обов'язків бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу культури Хотинської РДА. На протязі року з 19 березня 2014 року по 18 березня 2015 року, у зв'язку із призовом на військову службу, відділ культури Хотинської РДА здійснював нарахування йому середньої заробітної плати.

Наказом відділу культури Хотинської РДА №04-ос від 18.03.2015р. припинено нарахування йому середнього заробітку та вирішено у табелях обліку робочого часу проставляти «НЗ». З наказом його ніхто не ознайомлював.

За період з часу допуску до виконання трудових обов'язків по 18 березня 2015 року позивач отримував середню заробітну плату. Він виходив на роботу і виконував свої трудові обов'язки бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу культури районної державної адміністрації, дотримувався правил внутрішнього трудового розпорядку аж до часу звільнення 4.05.2016р., хоча йому заробітну плату за період з 19 березня 2015 року до часу звільнення не платили. Про те, що табелювання обліку робочого часу у період з 19.05.2015р. по 04.05.2016р. не здійснювалось йому стало відомо лише в день звільнення. Зазначає, що 4 травня 2016 року йому повідомили, що його звільнено за прогули та вручили копію наказу про звільнення разом з трудовою книжкою із записом про звільнення. Письмових пояснень перед прийняттям наказу про звільнення за прогули у нього ніхто не відбирав.

Позивач просив визнати незаконним звільнення його за п. 4 ч.І ст. 40 КЗпП України з посади бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу культури Хотинської районної державної адміністрації та поновити його на роботі; стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати за період виконання трудових обов'язків з 19 березня 2015 року по час звільнення 4 травня 2016 року в сумі 36 956,25грн., та середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 травня по 31 серпня 2016 року в розмірі 17286,62грн.; стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 40000грн.

Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу культури Хотинської районної державної адміністрації за п. 4 ч.І ст. 40 КЗпП України та поновлено його на посаді бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу культури Хотинської районної державної адміністрації з 05 травня 2016 року.

Стягнуто з Хотинської районної державної адміністрації Чернівецької області на користь позивача в рахунок компенсації моральної шкоди у зв'язку із порушенням трудових прав і незаконним звільненням 500грн.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 25 жовтня 2016 року доповнено рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2016 року та допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу культури Хотинської районної державної адміністрації з 05 травня 2016 року.

Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, представник відділу культури Хотинської районної державної адміністрації подав апеляційну скаргу, просить рішення та додаткове рішення скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апелянт вважає оскаржувані рішення суду незаконними та необґрунтованими. Посилається на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вважає звільнення позивача законним, посилається на те, що не мав змоги допустити ОСОБА_1 до роботи, оскільки були відсутні документи, які юридично посвідчували б закінчення проходження ним військової служби.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати, стягненні компенсації за час вимушеного прогулу скасувати та ухвалити рішення про задоволення вказаних позовних вимог в повному обсязі; рішення суду в частині стягнення моральної шкоди змінити та стягнути моральну шкоду в розмірі 40000грн.

Апелянт вважає рішення в оскаржуваній частині незаконним та необґрунтованим. Посилається на порушення норм матеріального та процесуального права.

Посилаючись на обставини, зазначені в позові, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки показам свідків та письмовим доказам у справі.

Також ОСОБА_1 вказує, що встановивши наявність порушеного права та неправомірної поведінки відповідача, суд безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати, стягненні компенсації за час вимушеного прогулу. Вважає, що суд при визначені та стягненні розміру моральної шкоди порушив норми матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, апеляційну скаргу відповідача - відхилити.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм п. 3 ч.1 ст.36 та ч.3 ст.119 КЗпП України, оскільки він був звільнений під час проходження військової служби, а тому позовні вимоги про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди є обгрунтованими.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з наступних підстав.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами трудового законодавства.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 6 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Судом першої інстанції встановлено, що 01 жовтня 2007 року ОСОБА_1 був призначений на посаду бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу культури і туризму Хотинської районної державної адміністрації, що підтверджується копією наказу Хотинської РДА від 01.10.2007р.

Наказом № 7-ос від 18.03.2014р. ОСОБА_1 звільнено з посади бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу культури районної державної адміністрації 18 березня 2014 року, у зв'язку з призовом на військову службу терміном на 45 діб та вказано виплатити заробітну плати по день вибуття з роботи, виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в кількості 13 календарних днів та вихідну допомогу у розмірі двомісячного середнього заробітку

Згідно наказу №10-ос від 12.05.2014р. ОСОБА_1 бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу культури районної державної адміністрації увільнено, від виконання посадових обов'язків на особливий період, але не більше одного року у зв'язку з призовом на військову службу під час мобілізації. Врахувати, що за ОСОБА_1 зберігається місце роботи та посада, середній заробіток, але не більше одного року.

Згідно відповіді Хотинського районного військового комісаріату Чернівцької області № 1764 від 09.10.2015р. на запит Хотинської РДА № 168-01-12 від 08.10.2015р. та відповіді № 1978 від 23.11.2015р. на запит РДА № 203-01-14 від 19.11.2015р, вбачається, що ОСОБА_1 було призвано по мобілізації і наказом військового комісара Хотинського РВК від 19.03.2014р. він призначений на посаду стрільця відділення охорони.

Частиною 1 ст.119 КЗпП визначено, що на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Частина 2 цієї статті визначає, що працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України"Про військовий обов'язок і військову службу", «Про альтернативну (невійськову) службу", «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Відповідно до Закону України № 116-VІІІ від 15.01.2015р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» було внесено зміни дост.39 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу», відповідно до яких за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі, незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 14 травня 2015 року № 433, внесено зміни до ч. З ст. 119 КЗпП України, які набрали чинності 11 червня 2015 року.

З 11 червня 2015 року ч.3 ст.119 КЗпП України діє у новій редакції, а саме слова «призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період» замінено словами «призваними на строкову військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період». При цьому, слова «військова служба» охоплюють слова «строкова військова служба», тобто законодавцем дано більш розширене тлумачення поняття «військова служба».

Таким чином, вказаними змінами ч.3 ст.119 КЗпП України викладена в новій редакції, відповідно до якої «За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 36 та ч. З ст. 119 КЗпП України заборонено звільняти осіб, які перебувають на військовій службі будь-якого виду, якщо така особа призвана на військову службу під час мобілізації.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, підприємств, організацій, установ на функціонування в умовах особливого періоду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. За Конституцією України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію, а відповідний указ Президента України підлягає затвердженню Верховною Радою України (пункт 31 частини першої статті 85, пункт 20 частини першої статті 106)

За змістом статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу. У частині четвертій статті 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.

Згідно наказу від 18.03.2015р. ОСОБА_1 у зв'язку з закінченням року з дати призову працівника під час мобілізації припинено нарахування середнього заробітку та на роботі до з'ясування причини відсутності в табелі обліку використаного робочого часу проставляти «НЗ», та роз'яснено ОСОБА_1 можливість звільнення за прогули у випадку неявки на роботу з неповажної причини.

Строки військової служби в календарному обчисленні для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію (ч.7 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992р.) Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України (ч.2 ст. 24 Закону). Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджено Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.

Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів.

Відповідно до наказу військового комісара Чернівецького обласного військового комісаріату від 16.05.2014р. №8 солдат ОСОБА_1 виключений із списків особового складу Хотинського РВК і направлений до місця служби у 8 батальйон територіальної оборони м.Чернівців. Зі слів командування військової частини пп В 2235 даний військовослужбовець вважається таким, що самовільно залишив частину і станом на 20.11.2015р. в запас не звільнявся, Хотинський районний військовий комісаріат інформацією про його місцезнаходження не володіє.

З відповіді Хотинського районного військового комісаріату Чернівецької області № 693 від 04.05.2016р. на запит, вбачається, що ОСОБА_1 дійсно був призваний по мобілізації наказом військового комісара Хотинського районного військового комісаріату від 19.03.2014р.. Станом на 04.05.2016р. на військовий облік в Хотинський районний військовий комісаріат не ставав.

Згідно наказу від 04.05.2016р. ОСОБА_1 відповідно до ст.40 п.4 КЗпП України звільнено за прогули.

Однак, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 демобілізований з лав Збройних Сил України, виключений зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому законом, висновок суду першої інстанції про те, що позивач був звільнений з порушенням норм діючого законодавства, є правильним.

Відповідно до ст.94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

З письмових матеріалів справи та пояснень свідка ОСОБА_2 - головного бухгалтера відділу культури Хотинської РДА встановлено, що після мобілізації позивач на роботу не виходив, що підтверджується табелями обліку використання робочого часу та підрахунку заробітку за 2014-2015рр., професійних обов»язків не виконував, жодних доручень щодо виконання роботи не отримував.

Доводи позивача про оформлення ним деяких записів в інвентаризаційних описах від 1 листопада 2015 року, що містяться в матеріалах справи, не можуть свідчити про виконання ним професійних обов»язків, оскільки, як зазначив свідок ОСОБА_2 позивач не був членом комісії при оформленні зазначених документів, та вони не містять його підпису. В той же час свідок та відповідач не заперечують, що позивач іноді заходив в бухгалтерію, до нього зверталися за консультаціями при оформленні документів, він надавав допомогу.

Враховуючи встановлені обставини, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості із заробітної плати, стягненні компенсації за час вимушеного прогулу є безпідставними, оскільки належними та допустимими доказами не доведено факт виконання позивачем трудових обов»язків.

Рішення суду в частині стягнення моральної шкоди на підставі п.4 ст.309 ЦПК слід змінити, суд безпідставно стягнув її з Хотинської РДА, оскільки відповідачем по справі є відділ культури Хотинської РДА, який є самостійною юридичною особою, відокремленим структурним підрозділом Хотинської РДА, що підтверджується Додатком про відділ культури. Щодо розміру моральної шкоди, суд першої інстанції визначив її з врахуванням принципу розумності та справедливості.

Враховуючи всі обставини справи, рішення суду в частині стягнення моральної шкоди слід змінити. Стягнути з відділу культури Хотинської районної державної адміністрації Чернівецької області на користь позивача в рахунок компенсації моральної шкоди 500грн. В решті рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2016 року та додаткове рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 25 жовтня 2016 року залишити без змін.

Керуючись ст.307, п.4 ст.309 ЦПК України, колегія суддів -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника відділу культури Хотинської районної державної адміністрації відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2016 року в частині компенсації моральної шкоди змінити.

Стягнути з відділу культури Хотинської районної державної адміністрації Чернівецької області на користь позивача ОСОБА_1 в рахунок компенсації моральної шкоди 500грн.

В решті рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2016 року та додаткове рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 25 жовтня 2016 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуюча (підпис)

Судді:(підписи)

З оригіналом вірно :