Рішення № 64186179, 19.01.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1432/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Гірняк Л. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.01.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

ОСОБА_2

ОСОБА_3,ОСОБА_4

За участю секретаря Поліхранової Ю.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні м. Одеса апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 на рішення Ізмаїльського міськрайронного суду Одеської області від 03.11.2016 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7

-про стягнення боргу

та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5, ОСОБА_6

-про визнання договору позики недійсними,-

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з вищезазначеним позовом посилаючись на те, що 29.11.2012 року за письмовою розпискою передав ОСОБА_8 9700 доларів США строком на один рік, а останній зобовязався їх повернути до 01.01.2014 року.

В ході розгляду справи заявив клопотання про залучення до участі в справі в якості співвідповідача дружину боржника- Білку Н.Г. посилаючись на те, що зазначені гроші витрачені для покупки нерухомого майна для сімї,яку оформила вона на себе

Ухвалою Ізмаїльського міськрайсуду Одесчької області від 08 грудня 2015 року залучено до участі в справі в якості співвідповідача- Білку ОСОБА_9( а.с.63).

В березні 20016 року позивач змінив позовні вимоги та просив суд стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 заборгованість за договором позики в розмірі 252297 грн. та понесені судові витрати.

В лютому 2016 року ОСОБА_7 звернулась з зустрічними позовними вимогами в котрих просила суд визнати недійсним договір позики від 29.11.2012 року укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_10Вимоги обґрунтовувала тим, що він укладений без її письмової згоди та про розписку вона нічого не знала.

Рішенням Ізмаїльського міськрайсуду Одеської області від 03 листопада 2016 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення боргу, - задоволено частково.Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 суму позики в сумі 252297 (двісті пятдесят дві тисячі двісті девяносто сім) гривень.Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 судові витрати 2522 грн. 97 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

У зустрічному позові ОСОБА_7 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору позики недійсним - відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення, в частині відмови до ОСОБА_7 про стягнення боргу скасувати та ухвалити нове рішення про солідарне стягнення з відповідачів визначену судом суму боргових зобовязань та судові витрати посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.,висновок суду не відповідає обставинам справи. При цьому посилається на те, що ОСОБА_7 була обізнанна в отримані боргу та позичені гроші були витрачені на покупку квартири для своєї сімї,на що суд не звернув уваги і частково задовольнив позов.

В судове засідання відповідачі не зявились,про час та місце розгляду справи сповіщені належним чином.

В силу ст.305 ч.2 ЦПК України судова колегія вважає можливим розглянути справу за їх відсутністю.

Задовольняючи частково заявлені позовні вимоги,районний суд виходив з того, що договір позики укладений між позивачем та ОСОБА_6, а відповідачка ОСОБА_7 не належить до кола субєктів,між якими виникли спірні правовідносини та відсутні докази, що ці кошти пішли на покупку квартири для сім»ї за її згодою.

Відмовляючи в зустрічних вимогах районний суд виходив з того, що аналіз цивільного та земельного законодавства дають підстави вважати, що ОСОБА_7 не належить до кола субєктів між якими виникли правовідносини.

Проте повністю з таким висновком погодитись не можна так як суд помилково застосував норми земельного законодавства . У звязку з цим рішення підлягає зміні в частині його мотивівання, з ухваленням нового рішення з наступних підстав.

Судом встановлено,підтверджується наявними у справі доказами,що 29.11.2012 р. ОСОБА_5 позичив відповідачу ОСОБА_6 під розписку грошову суму у розмірі 9700 доларів США, які останній зобов'язався повернути до 01.01.2014 року.( а.с.5).

У встановлений термін відповідач гроші не повернув.

При таких обставинах колегія вважає, що у відповідності до вимог ст.1046,1047 ЦК України районний суд правомірно встановив факт боргових зобовязань,за якими боржником є ОСОБА_6

Посилання позивача на те, що ці кошти витрачені на покупку квартири для сімї оцінюються критично, так як у відповідності до вимог ст.10 ЦПК України позивач повинен довести за допомогою належних та допустимих доказів,з урахуванням положень ст.ст.57-59 цього Кодексу,зазначені ним обставини. Таких доказів він не надав. Крім того,його посилання носять характер припущень так як не доведено, що саме позичені кошти у нього відповідачі потратили на потреби сімї,що саме ці кошти стали спільним майном подружжя, що його дружина-Білка Н.Г. знала про цей борг і зобовязалась його повернути.

Не спростовані позивачем і пояснення відповідачки ОСОБА_7 про те, що про письмову боргову розписку вона не знала,згоди на отримання коштів в борг не давала.

Наявність у неї придбаної квартири після 4-х місяців безспірно не підтверджує, що ОСОБА_7 є також позичальником за договором позики між позивачем та її чоловіком.

Відповідно до правової позиції судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у справі № 163цс12 розяснено, що відповідно до змісту ст. 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сімї створює обовязки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сімї.

Згідно ч. 2 ст. 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом установлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сімї і одержане за договором використано на її потреби.

Виходячи з вищезазначеного, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов правильного висновку, що позивачем не доведений факт, що договір позики укладений ОСОБА_6 в інтересах сім»ї за погодженням зі своєї дружиною-Білка Н.Г., а тому не створив обовязок для солідарного відшкодування боргових зобовязань відповідачів.

Виходячи з того, що районний суд помилково застосував до спірних правовідносин норми земельного законодавства судова колегія вважає, що рішення підлягає зміні в частині мотивування підстав відмови в заявлених позовних вимогах ОСОБА_5, з підстав ст.309 ч.1 п.4 ЦПК України.

Виходячи з того, що в частині відмови зустрічних позовних вимог рішення суду не оскаржується його законність та обґрунтованість судовою колегією не перевіряється.

Зазначені в апеляційній скарзі доводи про те, що ОСОБА_7 була обізнана у виниклих правовідносинах так як давала усну згоду на одержання боргу та кошти використані для потреби сімї оцінюється критично за відсутності належних та допустимих доказів.

Виходячи з зазначеного, судова колегія дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються та не дають підстав для задоволення апеляційної скарги та стягнення в солідарному порядку боргових зобовязань.

Керуючись ст. 218, 303,309,316,317,319ЦПК України, судова колегія,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Ізмаїльського міськрайронного суду Одеської області від 03.11.2016 року змінити в частині мотивування підстав відмови в позові ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про стягнення боргу.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду на протязі 20 днів.

Голодуючий суддя - Л.А.Гірняк

Судді А.І.Дрішлюк

ОСОБА_4