Постанова № 64180064, 17.01.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2017 року №876/7711/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

при секретарі судового засідання – Андрушківа І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» до Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Фінансове управління Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області, про визнання протиправною бездіяльності та стягнення витрат на перевезення пільгових категорій пасажирів,

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Іршавське АТП 12143» (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області (далі – Управління, РДА відповідно) в якому просило визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині невиконання вимог п.6 «Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 04.03.2002 №256 (далі - Порядок), а саме не реєстрації за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 своїх зобов’язань за фактично надані послуги ТОВ з перевезень пільгових категорій населення за вказаний період та не надсилань інформації про свої зобов’язання щомісяця до 18 числа фінансовому органу РДА, стягнути з Управління на користь ТОВ витрати на перевезення окремих категорій громадян, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських автобусних маршрутах загального користування, за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 в сумі 324767,84грн.

Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що відповідно до укладених між ТОВ та Управлінням договорів перевезення, останнє зобов’язане сплатити йому компенсацію витрат від пільгових перевезень пасажирів, а покликання відповідача на відсутність фінансування є безпідставним, оскільки саме через невиконання ним п.6 Порядку відповідні субвенції і не були надані.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року у справі №807/594/16 заявлений позов задоволено повністю.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржило Управління, яке покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. У поданій апеляційній скарзі покликається на те, що протягом 2016 року жодних коштів на виплату компенсацій за пільговий проїзд громадян на рахунок не надходили, а усі виплачені ТОВ кошти сплачені згідно надходжень субвенції державного бюджету місцевим бюджетам.

Позивач та його представник просили розгляд справи проводити у їх відсутності.

Відповідач і третя особа в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином. А тому, апеляційний суд, відповідно до ч.1 ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що Управління повинно було виконати покладений на нього обов’язок передбачений п.6 Порядку, однак вказаного не вчинило, що призвело до безпідставної невиплати ТОВ належних йому сум компенсації.

Проте, такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими з таких міркувань.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 20.01.2015 між Управлінням та ТОВ укладено договір №8 на перевезення пільгової категорії громадян та компенсацію витрат за перевезення автомобільним транспортом загального користування приміського сполучення Іршавського району (а.с.23-28 т.1).

09.02.2015 між Управлінням та ТОВ укладено договір №18 (далі – Договір №18) (з додатками) на перевезення пільгової категорії громадян та компенсацію витрат за перевезення автомобільним транспортом загального користування приміського сполучення Іршавського району (а.с.29-40).

Згідно вказаних договорів та додатків до них, ТОВ здійснює перевезення пільгових категорій населення на приміських маршрутах загального користування, а Управління проводить компенсацію витрат за пільговий проїзд в межах району окремих категорій громадян в межах виділених бюджетних асигнувань.

Згідно додатку до Договору №18 від 23.12.2015 №80 запланована сума субвенцій на пільгове перевезення пасажирів на 2015 рік становить 2323300грн.

Відповідно до актів звіряння розрахунків між ТОВ та Управлінням (а.с.65) за надані населенню послуги, на які надаються пільги, станом на 01.01.2016 заборгованість за надані послуги по пільговому перевезенню пасажирів за 2015 рік становить 324767,84грн.

Управління повідомлено, що у зв'язку із недофінансуванням субвенції з державного бюджету до планових призначень минулого року станом на 01 січня 2016 року виникла кредиторська заборгованість у сумі 324767,84грн, яка підтверджена актами звірки. Враховуючи складну ситуацію з проведенням розрахунків з перевізниками протягом 2015 року та у 2016 році РДА неодноразово зверталася щодо вирішення питання погашення кредиторської заборгованості за надані послуги по пільговому перевезенню населення, зокрема обласна адміністрація направляла до центральних органів влади листи з проханням упорядкування діючого законодавства в частині надання пільг з передбаченням відповідної субвенції з державного бюджету. 18.02.2016 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до додатків №3 та №7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» щодо фінансового забезпечення компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян та інших передбачених законодавством пільг». Після набрання чинності цими змінами розрахунки за пільговий проїзд здійснюватимуться за рахунок субвенції з державного бюджету в межах передбаченого для області обсягу. Станом на день розгляду справи кошти зазначеної субвенції Управлінню не виділені та кошторисом не затвердженні, а тому на даний час немає можливості погасити кредиторську заборгованість, що утворилася станом на 01.01.2016. Виділені та затвердженні Управлінню кошти субвенції на 2016 рік в першу чергу будуть спрямовані на погашення кредиторської заборгованості, яка утворилася станом на початку року. Таким чином, кредиторська заборгованість перед ТОВ за 2015 рік буде погашена після виділення та затвердження коштів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку та інших передбачених законодавством пільг та компенсацію за пільговий проїзд окремим категоріям громадян у порядку, визначеному чинним законодавством по мірі надходження коштів з державного бюджету у межах планових сум субвенцій передбачених кошторисом на відповідний період.

Вважаючи, що відповідачем не погашено зазначену дебіторську заборгованість протиправно, позивач звернувся до адміністративного суду із цим позовом.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про автомобільний транспорт» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі – Закон №2344-III) надання соціально значущих послуг автомобільного транспорту здійснюється відповідно до законодавства з питань поставки продукції для державних потреб. Соціально значущими послугами автомобільного транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства.

Стаття 29 цього Закону визначає, що автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Згідно ч.1 ст.31 Закону №2344-III відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Відповідно до ст.37 вказаного Закону пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Абзацом 5 пп.«б» п.4 ч.1 ст.89 Бюджетного кодексу України (далі - БК) встановлено, що до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення по державним програмам соціального захисту щодо компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Відповідно до ч.1 ст.102 БК видатки місцевих бюджетів, передбачені у п.«б» п.4 ч.1 ст.89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту в порядку, визначеному КМУ.

Постановою КМУ від 04.03.2002 №256 затверджено Порядок.

Пунктом 2 Порядку (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Згідно з пунктами 3, 5, 8 Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів). Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення). Отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків.

Відповідно до п.6 Порядку фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у п.5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі.

Згідно з п.4 Порядку перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій, допомоги та компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Частинами 1, 3 та 4 ст.48 БК передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, довгострокових зобов'язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України. Розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість.

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що загальний обсяг виплат з місцевих бюджетів на державну програму соціального захисту, яка передбачає компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, не може перевищувати розміру затверджених субвенцій.

Апеляційним судом встановлено, що отримана із державного бюджету на компенсаційні виплати за пільгові перевезення окремих категорій громадян для ТОВ сума коштів у 2015 році була виплачена, що ж до решти коштів в сумі 324767,84грн, то Управлінням виконано вимоги п.6 Порядку, оскільки ним надсилались до Фінансового управління РДА акти звірення рахунків з надавачами послуг із перевезення пільгової категорії громадян, а останнім у свою чергу готувались зведені реєстри актів звірок заборгованості по наданих пільгах та направлялись у департамент фінансів обласної адміністрації. Незважаючи на неодноразові звернення та спроби отримати відповідні субвенції, відповідні кошти із державного бюджету виділені так і не були (а.с.130-163 т.1).

Відтак, відповідач належним чином виконав свої зобов'язання в межах затверджених субвенцій, що виключає правові підстави для стягнення із такого на користь ТОВ витрат на перевезення окремих категорій громадян, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських автобусних маршрутах загального користування, за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 в сумі 324767,84грн.

Вказана позиція апеляційного суду, також узгоджується рішенням Верховного Суду України, а саме постановою від 13 вересня 2016 року у справі №21-5853а15.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до переконання про безпідставність позовних вимог ТОВ щодо визнання протиправною бездіяльності та стягнення витрат на перевезення пільгових категорій пасажирів.

З огляду на вищевказане, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги являються суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Такі обставини є безсумнівною підставою для скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову, з наведених вище підстав.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області задовольнити.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч.3 ст.160 КАС - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 20 січня 2017 року.