Ухвала суду № 64172459, 19.01.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/17220/16-ц Провадження № 22-ц/772/73/2017Головуючий в суді першої інстанції Сичук М. М.Категорія 39Доповідач Медяний В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Денишенко Т.О., Матківської М.В.,

за участю секретаря Сніжко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Вінницької міської ради про поновлення строків прийняття спадщини за законом,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 жовтня 2016 року,

встановила:

У серпні 2016 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом до Вінницької міської ради про поновлення строків прийняття спадщини за законом.

Посилається на те, що їїдід ОСОБА_3, який до дня смерті проживав в АДРЕСА_1 і помер ІНФОРМАЦІЯ_1, про що свідчить повторне свідоцтво про смерть від 24.01.2013 року серія НОМЕР_1.

ОСОБА_3 є рідним батьком матері позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_4, про що свідчить витяг за № 00011737374 від 08.02.2013 року з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження, яка до дня смерті поживала в АДРЕСА_2 і померла 28.03.1986 року, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2.

За життя 11.10.1956 року мати ОСОБА_2 - ОСОБА_4 була одружена з ОСОБА_5 ОСОБА_2 являється дочкою ОСОБА_4, про що свідчить свідоцтво про народження від 17.04.1963 року та онукою ОСОБА_3

По шляху долі із цивільним чоловіком ОСОБА_2 проживала окремо, але часто навідувались, приймали участь в допомозі матері на поховання діда. Згодом її мати почала хворіти, тому не було змоги запитати матір про дідову спадщину, бо матір знаходилася в тяжкому стані і померла в лікарні.

Згодом позивач ОСОБА_2 довідалась про те, що спадщина її покійного діда ніким не була прийнята.

Для прийняття спадщини позивач ОСОБА_2 звернулася в нотаріат, де написала заяву на прийняття спадщини. Після цього нотаріусом був зроблений запит до Вінницького БТІ про те чи проводилася реєстрація права власності за ОСОБА_3.

З отриманої відповіді від 30.06.2016 року за № 2963 реєстрація права власності станом на 29.12.2012 року не проводилась.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 жовтня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до Вінницької міської ради про поновлення строків прийняття спадщини за законом - відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати і направити справу на новий розгляд до того ж суду. Посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції скаржник - позивач у справі ОСОБА_2 апеляційну скаргу повністю підтримала та просила її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Представник відповідача у справі Вінницької міської ради -Шалагінов А.В. апеляційну скаргу не визнав та заперечив проти її задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін у справі, вважає , що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст.214 ЦПК України, при ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст.10, 57, 60 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ч.1-3 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у даній справі зазначеним вимогам Закону повністю відповідає.

Судом установлено, щодід позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 до дня смерті проживав в АДРЕСА_1 і помер ІНФОРМАЦІЯ_1, про що свідчить повторне свідоцтво про смерть від 24.01.2013 року серія НОМЕР_1.

ОСОБА_3 є рідним батьком матері ОСОБА_2 - ОСОБА_4, про що свідчить витяг за № 00011737374 від 08.02.2013 року з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження, яка до дня смерті поживала в АДРЕСА_2 і померла 28.03.1986 року, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2.

Відповідно до відповіді Першої вінницької державної нотаріальної контори за вих. № 2902/01-16 від 10.10.2016 року спадкові справи після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 та після смерті 28.03.1986 року ОСОБА_4 не заводились.

Як вбачається з відповіді КП «ВМБТІ» на запит нотаріуса № 1575/02-14 від 02.06.2016 року згідно матеріалів інвентаризаційної справи № 16361 на житловий будинок АДРЕСА_1 станом на 29.12.2012 року за ОСОБА_3 реєстрація права приватної власності в КП «ВМБТІ» не проведена.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що наведені позивачем причини пропуску строку про прийняття спадщини не є об'єктивними причинами, непереборними і істотними труднощами на вчинення цих дій, а тому суд не вбачає підстав, які завадили і були перешкодою позивачу в своєчасному зверненні з заявою про прийняття спадщини. Поважні причини пропуску строку для прийняття спадщини позивач суду не надала, а посилання позивача на те, що остання пропустила строк, з тих підстав що її мати, яка померла в 1986 році, хворіла і не було змоги запитати її про дідову спадщину, не може бути визнано судом як поважна причина пропуску встановленого законом строку.

Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Так, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 N14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад законодавства України.

Загальні положення про спадкування визначені главою 84 ЦК України.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

Крім того, главою 87 ЦК України визначено процедуру здійснення права на спадкування.

Відповідно до частини 1 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з частиною 1 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини 1 статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Аналізуючи положення даних норм, можна виділити два способи продовження строку для прийняття спадщини - позасудовий і судовий. Позасудовий порядок прийняття спадщини після пропущення строку застосовується за наявності згоди на це усіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину. Така згода спадкоємців повинна бути викладена у письмовій формі і подана нотаріусу до видачі свідоцтва про право на спадщину (абзац другий пункту 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Судовий порядок продовження даного строку застосовується у випадках, коли інші спадкоємці, які прийняли спадщину, або хоча б один із них, заперечують проти вступу у спадщину особи, що пропустила вказаний строк; якщо спадщина перейшла до територіальної громади і немає інших спадкоємців; або усі спадкоємці, крім позивача, відмовилися від спадщини.

Підставою для прийняття судом рішення про визначення спадкоємцеві, який пропустив строк для прийняття спадщини, додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини, є визнання причин пропуску строку на прийняття спадщини поважними.

При розгляді таких справ суди мають встановлювати, зокрема, коло спадкоємців, які прийняли спадщину.

Обставини, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 179 ЦПК України) у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про право спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

Крім того, при вирішенні справ про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід також враховувати, що додатковий строк визначається у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними. У зазначеній категорії справ є обов'язковим обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що, вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 року при розгляді справи № 6-1486цс15, за змістом статті 1272 ЦК України поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Отже, правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Таким чином судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про неприйняття спадщини іншими особами, невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.

Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги зокрема щодо того, що позивач ОСОБА_2 вважає що вона посилалася у своєму позові на об'єктивні, істотні та непереборні для неї обставини, які перешкоджали їй реалізувати своє право на спадщину, яка відкрилася після смерті її діда ОСОБА_3, оскільки судом правильно встановлено, що поважні причини пропуску строку для прийняття спадщини позивач суду не надала, а її посилання на те, що вона пропустила строк з тих підстав що її мати, яка померла в 1986 році, хворіла і не було змоги запитати її про дідову спадщину, не може бути визнано судом як поважна причина пропуску встановленого законом строку.

Необґрунтованими колегія суддів вважає також доводи апеляційної скарги про те, що судом не було витребувано додаткових доказів у справі та не допитано свідка оскільки таких клопотань позивачем в суді першої інстанції не заявлялось, адже відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Інші доводи апеляційної скарги, що наведені на її обґрунтування, які фактично зводяться до незгоди з ухваленим місцевим судом по справі рішенням та його суб'єктивної переоцінки, в даному випадку є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті розглянутого цивільно-правового спору не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що посилання позивача на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи є безпідставним, не обґрунтованим та таким, що суперечить вимогам Закону та матеріалам справи.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : /підпис/ В.М. Медяний

Судді : /підпис/ Т.О. Денишенко

/підпис/ М.В. Матківська

Згідно з оригіналом: