Ухвала суду № 64171403, 13.01.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

У Х В А Л А

13 січня 2017 року м. Київ № 826/13628/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., при секретарі судового засідання Шереметьєвій Т.В. розглянув у відкритому судовому засіданні клопотання про закриття провадження у справі

за позовомВідкритого акціонерного товариства «Мередіан» ім. С.П. Корольовадо треті особи:Київської міської ради Департамент земельних ресурсів КМДА, Департамент містобудування та архітектури КМДА, Солом'янська районна у м.Києві державна адміністрація, Управління освіти Солом'янської районної в м.Києві державної адміністраціїпро визнання незаконним та скасування рішення, за участю представників сторін:

від позивача: Скаржиньский М.В.;

від відповідача: Голобенко М.В.;

від третьої особи 1: Сергієнко А.А.;

від третьої особи 2: не з'явився;

від третьої особи 3: Подолян О.С.;

від третьої особи 4: Скачко А.А.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Мередіан» ім. С.П. Корольова звернулось до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Київської міської ради, треті особи: Департамент земельних ресурсів КМДА, Департамент містобудування та архітектури КМДА, Солом'янська районна у м.Києві державна адміністрація, Управління освіти Солом'янської районної в м.Києві державної адміністрації про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради № 453/453 від 30.06.2016 р. «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки управлінню освіти Солом'янської районної в м.Києві державної адміністрації на бульварі Івана Лепсе, 81- а у Солом'янському районі м.Києва для будівництва дитячого дошкільного закладу».

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 05.09.2016 р. відкрито провадження у справі.

В судовому засіданні 13.01.2016 р. представником відповідача заявлено клопотання про закриття провадження у справі, яке обґрунтовано тим, що спірні відносини у даній справі є приватноправовими та належить розглядати в порядку господарського судочинства. Наведені висновки узгоджуються із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалах від 03.03.2016 р. по справі № 815/6875/14 та від 17.11.2015 р. у справі № 814/3698/14, у постанові від 11.08.2015 р. у справі № 2а-175/2593/13, а також у постановах Верховного Суду України від 25.05.2016 р. у справі № 816/4339/14 та від 11.10.2016 р. у справі № 816/4340/14.

Також позивач, обґрунтовуючи свою заяву посилається на Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01.03.2013 р. № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», згідно з п. 6 і 7 якої, при вирішенні питань, пов'язаних із компетенцією судів у спорах, що виникають із земельних відносин, судам слід ураховувати роз'яснення, викладені в п. 2 і 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», а також Рішення Конституційного Суду України від 01.04.2010 № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 ст. 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» ст. 12 Земельного кодексу України, п. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно висновків якого відносини, які носять приватноправовий характер належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Так, заявлені позивачем вимоги випливають із відносин, що мають приватноправовий характер, а тому Київрада, як орган місцевого самоврядування, в цих відносинах виступає як суб'єкт права власності, а не як суб'єкт владних повноважень. Прийняття оскаржуваного рішення є етапом реалізації волі власника щодо права користування спірною земельною ділянкою на укладення договору, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює спір у публічно-правовий.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання про закриття провадження у справі. Вважає, що дану справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства України.

Представники третіх осіб 1, 3, 4 в судовому засіданні підтримали заявлене клопотання.

Представник третьої особи 2 в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Про причини неявки в судове засідання не повідомив.

Ознайомившись із заявленим клопотанням, суд вважає за необхідне відмовити в його задоволенні з огляду на наступне.

Предметом даного адміністративного позову є визнання незаконним та скасування рішення Київради від 30.06.2016 р. № 453/453 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки управлінню освіти Солом'янської районної в м.Києві державної адміністрації на бульварі Івана Лепсе, 81-а у Солом'янському районі м.Києва для будівництва дитячого дошкільного закладу», пунктом 1 якого надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення Управлінню освіти Солом'янської районної в м.Києві державної адміністрації земельної ділянки на бул. Івана Лепсе, 81-а у Солом'янському районі м.Києва орієнтованою площею 1,04 га (земельна ділянка комунальної власності територіальної громади міста Києва) в постійне користування для будівництва дитячого дошкільного закладу згідно із планом-схемою (додаток до рішення) (К-26266).

Відповідно до ч. 2 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 10, ст. 25, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради

Відповідно до пунктів "а", "б", "в", "г" ст. 12 Земельного кодексу до повноважень сільських, селищних, міських рад належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності.

Системний аналіз положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (частини першої статті 10, статей 16, 17, 18, 25, 26 та інших) свідчить про те, що органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їхньої компетенції, є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб'єкти владних повноважень органи місцевого самоврядування вирішують в межах закону питання в галузі земельних відносин.

Так, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 01.04.2010 № 10-рп/2010 положення пунктів "а", "б", "в", "г" ст. 12 Земельного кодексу у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень;

- положення п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на "спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності" слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

З урахуванням викладеного, виходячи з предмету спірних правовідносин, зважаючи на наявність у відповідача у спірних правовідносинах визначальних ознак суб'єкта владних повноважень у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність у переданому на вирішення суду спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції.

Зазначена позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 19 січня 2016 року у справі за позовом прокурора Сокирнянського району Чернівецької області в інтересах держави до Михалківської сільської ради Сокирнянського району Чернівецької області про визнання протиправним та скасування рішення.

Так, у вказаній справі, предметом якої було рішення сільської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України зазначила, що висновок судів про те, що відповідач у спірних правовідносинах не здійснював владних управлінських функцій ґрунтується на неправильному застосуванні норм процесуального права, оскільки у цих правовідносинах відповідач реалізував свої контрольні функції у сфері управлінської діяльності.

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з частинами першою, десятою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно з позицією Конституційного Суду України, викладеною у мотивувальній частині рішення від 16.04.2009 №7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

У рішенні від 16.04.2009 №7-рп/2009 зазначено, що у Конституції України закріплено, що її норми є нормами прямої дії, а отже, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, як і право на оскарження в суді рішень органів місцевого самоврядування гарантується безпосередньо на підставі Конституції України кожному (частина третя статті 8, частина друга статті 55).

Конституційним Судом України зазначено, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону).

Згідно з вимогами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Виходячи з аналізу положень Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 16.04.2009 №7-рп/2009, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що у випадку, якщо правовий акт органу місцевого самоврядування (у тому числі індивідуальної дії) суперечить актам законодавства і порушує права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він може бути скасований у судовому порядку.

Зазначена позиція суду також відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 10 червня 2015 року у справі № 6-162цс15.

Враховуючи викладене, зважаючи на факт порушення прав позивача у зв'язку з прийняттям відповідачем оскаржуваного рішення, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для захисту прав позивача у спосіб, заявлений позивачем.

Отже, за наявності факту порушення права позивача з боку відповідача у сфері публічно-правових відносин, не є підставою для закриття провадження у справі чи відмови у задоволенні позову, оскільки особа самостійно обирає спосіб захисту свого порушеного права та, у даному випадку, може в наступному звернутися до відповідного суду з позовом про визнання недійсними правовстановлюючих документів з мотивів протиправності рішень, на підставі яких такі документи видано.

Згідно з вимогами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.

Зважаючи на викладене вище, суд приходить до висновку про помилковість позиції представника відповідача, а тому вважає, що в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання про закриття провадження відмовити.

Ухвала набирає законної сили, відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Суддя І.О. Іщук

Повний текст ухвали виготовлено 18.01.2017 р.