Постанова № 64171253, 17.01.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 січня 2017 року № 826/6322/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Іщука І.О., суддів: Погрібніченка І.М., Шулежка В.П. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Українипро визнання незаконною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Єжова Максима Валерійовича, в якому просить:

1. Визнати незаконною та скасувати постанову ВП № 42622813 про закриття виконавчого провадження від 26.06.2015 р. головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Єжова Максима Валерійовича.

2. Зобов'язати головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Єжова Максима Валерійовича відновити виконавче провадження ВП № 42622813.

Позовні вимоги мотивовані тим, що державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не було в повному обсязі виконано рішення Європейського суду з прав людини.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити, оскільки вважають, що дії державного виконавця щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження є протиправними, позаяк виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання рішення суду. Позивач вважає, що сплатити лише справедливу компенсацію моральної шкоди не означає виконання рішення вцілому. Між тим державним виконавцем не було вжито належних дій щодо виконання рішення суду.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. До суду надійшло клопотання про розгляд справи без його участі. Згідно наданих письмових заперечень проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні, оскільки перевірка виконання рішень судів, які перебувають/перебували на виконанні у територіальних органах ДВС або нарахування пенсій, не відноситься до компетенції відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби. Водночас, відповідач зазначає, що чинним законодавством передбачено, що призначення (перерахунок) та виплата пенсій покладається безпосередньо на Пенсійний фонд України та органи, які йому підпорядковані, а не на органи державної виконавчої служби. Враховуючи, що законодавцем було змінено механізм нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги, у державного виконавця відсутнє право на свій власний розсуд або бажання стягувача стягувати кошти за рішенням суду, які не підлягають стягненню та виплаті.

Зважаючи на неявку в судове засідання представника відповідача, суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

В провадженні Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України перебувало виконавче провадження по виконанню рішення № 29266/08, видане 13.02.2014 р. Європейським судом з прав людини у справі «Васильєв та 249 інших заяв проти України», де одним із заявників є ОСОБА_1, відповідно до якого Суд постановив: (а) упродовж трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних органів, ухвалені на користь заявників, які залишаються такими, що підлягають виконанню, та виплатити по 2000 (дві тисячі) євро кожному із заявників або їх правонаступників, зазначених у Додатку 1, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди та компенсації судових та інших витрат плюс будь-які податки, що можуть нараховуватися заявникам на вищезазначені суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

b) із закінченням зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати до якої має бути додано три відсоткові пункти.

21.03.2014 р. державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 42622813 з виконання рішення № 29266/08, виданого 13.02.2014 р. Європейським судом з прав людини.

Листом Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 03.10.2014 р. № 43500-0-61-14/12.0.1 повідомлено, що Європейський суд у своїй ухвалі у справі «Великода проти України» у якій заявниця скаржилась на невиконання рішення, яким управління Пенсійного фонду України було зобов'язано здійснити перерахунок та виплачувати їй пенсію з 01.12.2008, визнав заяву неприйнятною як повністю необґрунтовану.

Європейський суд дійшов висновку «що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 1 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці. Протягом зазначеного періоду заявниця отримувала пенсію згідно з рішенням суду від 19.01.2010 р., і таким чином для скарги немає підстав».

26.06.2015 р. державним виконавцем відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» винесена постанова про закінчення виконавчого провадження, оскільки на користь ОСОБА_1 платіжним дорученням № 4978 від 31.10.2014 р. у розмірі 32758,29 грн. (еквівалент 2000 євро), платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 5365 від 26.11.2014 р. сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі 478,17 грн. відповідно до інформації наданої стягувачем (лист управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м.Києва від 21.05.2014 р. № 7419/07) рішення національного суду виконано.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням позивач звернувся до суду із позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Згідно ст. 3 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N 3477-IV (надалі - Закон N 3477-IV) виконання Рішень здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Конвертація коштів, присуджених Судом, оформлення платіжних документів (платіжного доручення) проводиться Міністерством юстиції України, як органом, відповідальним за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та координацію виконання його рішень, з урахуванням особливостей, вищезазначених нормативно-правовими актами та законодавством України, відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, пов'язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2007 р. № 408 (надалі - Порядок № 408).

Тобто розпорядником коштів по рішенням Європейського суду з прав людини є Міністерство юстиції України, а не Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України або Державна виконавча служба України.

Виконання рішень здійснюється в добровільному (самостійному) порядку, без заходів примусового виконання, за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом направлення Департаментом планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Міністерства юстиції України офіційного перекладу рішення, платіжного доручення та постанови про відкриття виконавчого провадження до Державної казначейської служби України для оплати на користь стягувача.

Процес виплати справедливої сатисфакції не є миттєвим і може тривати декілька тижнів, чи навіть місяців, що пов'язано з низкою різних факторів: отримання від заявника інформації, необхідної для проведення виплати, узгодження з загальними бухгалтерськими правилами, технічні затримки властиві банківським транзакціям, вибір способів перерахунку і таке інше.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV (надалі -Закон N 606-XIV), в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, рішення Суду підлягають виконанню державною виконавчою службою з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом та Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за Рішенням Орган представництва надсилає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, постанову про відкриття виконавчого провадження та документи, передбачені у пункті "б" частини першої статті 7 Закону N 3477-IV.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом 10 днів від дня надходження зазначених у частині третій цієї статті документів здійснює списання на вказаний Стягувачем банківський рахунок, а в разі його відсутності - на депозитний рахунок державної виконавчої служби коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України. Порядок збереження коштів на депозитному рахунку державної виконавчої служби визначається Законом України "Про виконавче провадження" (ч. 4 ст. 8 Закону N 3477-IV).

Наведена правова норма встановлює порядок виплати стягувачу відшкодування за рішенням Європейського суду з прав людини та покладає обов'язок списання коштів на Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Повідомляється, що відповідно до статей 7, 8, 9 Закону N 3477-IV на Державну виконавчу службу України покладено виконання рішень Європейського суду з прав людини в частині виплати Стягувачеві відшкодування.

Виконання рішень Суду передбачає виплату Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального та загального характеру.

За загальним визначенням ст. 1 Закону N 3477-IV відшкодування - а) сума справедливої сатисфакції, визначена рішенням Європейського суду з прав людини відповідно до статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) визначена у рішенні Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання або у рішенні Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації сума грошової виплати на користь Стягувача.

Відповідно до ст. 13 Закону N 3477-IV заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді.

Заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в Рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема: а) внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування; б) внесення змін до адміністративної практики; в) забезпечення юридичної експертизи законопроектів; г) забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Суду прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, працівників імміграційних служб, інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов'язана із правозастосуванням, а також з триманням людей в умовах позбавлення свободи; д) інші заходи, які визначаються - за умови нагляду з боку Комітету міністрів Ради Європи - державою-відповідачем відповідно до Рішення з метою забезпечення усунення недоліків системного характеру, припинення спричинених цими недоліками порушень Конвенції та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень.

Відповідно до ст. 10 Закону N 3477-IV заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у Рішенні.

Відповідно до ст. 5 Закону N 3477-IV протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва надсилає стислий виклад Рішення Стягувачеві, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, всім державним органам, посадовим особам та іншим суб'єктам, безпосередньо причетним до справи, за якою постановлено Рішення.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 11 цього ж Закону контроль за виконанням додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, що здійснюються під наглядом Комітету міністрів Ради Європи, покладається на Орган представництва.

Таким чином, на відміну від відшкодування моральної та матеріальної шкоди Суд не може встановити державі, які саме заходи необхідно вжити щодо відновлення порушених прав заявника.

Також, нормами Законів N 3477-IV та N 606-XIV не визначено механізму виконання рішень національних судів, які Уряд України згідно рішення Суду зобов'язався виконати.

Судом встановлено, що в ході виконання зазначеного рішення Суду, на користь позивача платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 4987 від 31.10.2014 р. у розмірі 32 758,29 грн. (еквівалент 2000 євро), платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 5365 від 26.11.2014 р. сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі 487,17 грн. відповідно до інформації наданої стягувачем (лист управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м.Києва від 21.05.2014 р. № 7419/07) рішення національного суду виконано.

Листом Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 03.10.2014 р. № 43500-0-61-14/12.0.1 повідомлено, що Європейський суд у своїй ухвалі у справі «Великода проти України» у якій заявниця скаржилась на невиконання рішення, яким управління Пенсійного фонду України було зобов'язано здійснити перерахунок та виплачувати їй пенсію з 01.12.2008, визнав заяву неприйнятною як повністю необґрунтовану.

Європейський суд дійшов висновку «що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 1 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці. Протягом зазначеного періоду заявниця отримувала пенсію згідно з рішенням суду від 19.01.2010 р., і таким чином для скарги немає підстав».

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 13 Віденської конвенції про право міжнародних договорів для цілей тлумачення договору поряд з контекстом термінів договору враховується зокрема, наступна практика застосування договору.

Відповідно до пункту 1 статті 32 Конвенції на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї поширюється юрисдикція Європейського суду.

При цьому, Європейський суд з прав людини «неодноразово наголошував, що Конвенція є живим інструментом, що повинен тлумачитися «з огляду на умови сьогодення» (рішення від 25 квітня 1978 року у справі «Тайрер проти Сполученого Королівства» (Tyrer V. the United Kingdom), п, 31, Series А № 26; рішення від 7 листопада 2012 року у справі «Пічкур проти України» (Pichkur v. Ukraine), заява № 10441/06, п. 53).

У рішенні у справі «Великода проти України» викладена нова позиція Європейського суду щодо таких скарг, яка підлягає застосуванню як частина національного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, державним виконавцем 26.06.2015 відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону N 606-XIV винесена постанова про закінчення виконавчого провадження.

Перевірка виконання рішень судів, які перебувають на виконанні у територіальних органах ДВС або нарахування та виплата пенсій, не відноситься до компетенції відділу примусового виконання рішень.

Здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про виконавче провадження, правильністю, своєчасністю та повнотою вчення виконавчих дій державними виконавцями відноситься до компетенції Управління контролю за виконанням рішень Державної виконавчої служби України.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 23.09.2013 № 1989/5 «Про затвердження Порядку взаємодії Державної виконавчої служби України та Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини під час забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання рішень Європейського суду з прав людини» - у разі якщо рішення національного суду, в якому передбачається вжиття заходів зобов'язального (немайнового) характеру, не може бути виконане, державний виконавець, на виконанні в якого перебувало рішення національного суду, звертається до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення із обов'язковим повідомленням суду про необхідність залучення представника Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини як спеціаліста в галузі застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та виконання рішень Суду. Також орган державної виконавчої служби організовує перевірку повноти та законності виконавчого провадження; аналізує причини невиконання або тривалого виконання рішення суду, в межах компетенції вживає заходів щодо виконання рішення суду, а також заходів реагування на виявлені порушення під час виконання рішення суду.

Таким чином, заходи примусового виконання рішення національного суду - зобов'язального характеру, яке підлягає виконанню в рамках рішення Суду, першочергово зобов'язаний вжити державний виконавець, на виконанні в якого перебувало рішення національного суду, а не державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 Закону N 606-XIV після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення.

Таким чином, за змістом Закону N 606-XIV певна категорія рішень суду може бути виконана виключно боржником.

Згідно із пунктом 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 № 280 Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу територіальних органів щодо: здійснення контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - страхові внески) та інших платежів, за достовірністю поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, призначенням (перерахунком) і виплатою пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного Фонду України, інших джерел, визначених законодавством.

В той же час, відповідно до положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 384/2011 саме на Пенсійний фонд України, як на центральний орган виконавчої влади покладено обов'язок щодо контролю за своєчасним і в повному обсязі Фінансуванням та виплатами пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.

Тобто, чинним законодавством передбачено, що призначення (перерахунок) та виплата пенсій, покладається безпосередньо на Пенсійний фонд України та органи, які йому підпорядковані, а не на органи державної виконавчої служби.

Також, у державного виконавця відсутнє право на свій власний розсуд або за бажанням стягувача стягувати кошти за рішенням Суду, які не підлягають стягненню.

Статтею 17 Закону N 3477-IV визначено, що Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини «Войтенко проти України», виконання рішення про стягнення коштів з державної установи могло бути здійснено лише за умови, якщо б такі витрати були попередньо передбачені у законі про державний бюджет. Причина невиконання судового рішення про стягнення коштів з державної установи полягає саме у відсутності відповідних законодавчих заходів, які б забезпечували виконання цього рішення, а не у бездіяльності органу ДВС.

До аналогічного висновку прийшов Європейський суд у справі «Ромашов проти України». Зокрема, Суд зазначив, що виконання у відношенні державного органу може бути здійснене лише в тому випадку, якщо державою передбачені та визначені асигнування на відповідні видатки Державного бюджету України шляхом здійснення відповідних законодавчих заходів. Факти справи свідчать про те, що протягом періоду, що розглядається, виконанню відповідного судового рішення перешкоджала саме відсутність законодавчих заходів, а не неналежне виконання своїх обов'язків державними виконавцями.

Також, згідно з рішенням Європейського суду «Козачек проти України», встановлено, що в українському законодавстві ні суди, ні виконавча служба не мають права скасувати закони або зобов'язувати державу вносити зміни в закон про бюджет.

Тобто, рішеннями міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, встановлено відсутність бездіяльності органу державної виконавчої служби при виконанні рішень про стягнення коштів з бюджетної установи за відсутності відповідних бюджетних асигнувань.

Таким чином, вжиття державним виконавцем будь-яких інших заходів з метою виконання рішення Європейського суду з прав людини, крім визначених Законом N 3477-IV законодавством не передбачено.

Відповідно до рішення у справі за заявою № 43331/12 «Великода проти України», в якому Європейським судом, як міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, вважається правомірним по вказаній категорії справ (стосовно пенсіонерів-ліквідаторів Чорнобильської АЕС), що обов'язок Уряду стосовно забезпечення виконання рішень національних судів, за якими стягувачами є учасники ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи закінчився що найпізніше 1 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії та відповідне судове рішення (рішення національного суду) не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому.

Також, Європейським судом вказано на те, що зміни та доповнення, внесені 14 червня 2011 року до Закону України «Про Державний бюджет на 2011 рік», відповідно до яких розмір пенсії за статтями Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначається Кабінетом Міністрів України відповідають вимозі щодо законності за статтею 1 Першого протоколу та не порушують положень Конвенції.

Із наведених норм права випливає, що позивач на власний розсуд, тобто суб'єктивно визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, чи ні. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Крім того, у рішенні від 8 жовтня 2008 року N 20-рп/2008 у справі про страхові виплати Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим... встановлюються державою з урахуванням його фінансових можливостей.

Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, враховує також положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. ... Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.

Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.»

Також, у свою чергу, вищезазначеним рішенням визнано право Кабінету Міністрів України як державного органу встановлювати порядок та розмір соціальних виплат, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

З урахуванням наведеного, слід дійти висновку, що у державного виконавця відсутнє право на свій власний розсуд або бажання стягувача стягувати кошти за рішенням Суду, які не підлягають стягненню та виплаті.

За визначенням ч.ч. 5, 6 ст. 8 Закону N 3477-IV підтвердження списання відшкодування, отримане від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та підтвердження виконання всіх вимог, зазначених у резолютивній частині остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, резолютивній частині остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, у рішенні Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, у рішенні Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого провадження. Державна виконавча служба протягом трьох днів надсилає Органу представництва постанову про закінчення виконавчого провадження та підтвердження списання коштів.

Виходячи із системного аналізу фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, суд приходить до висновку, що відповідач належним чином виконав вимоги нормативно-правових актів та правомірно закінчив виконавче провадження по примусовому виконанню рішення Європейського суду з прав людини у справі, у зв'язку із чим позовні вимоги позивача суд визнає необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.О. Іщук

Судді: І.М. Погрібніченко

В.П. Шулежко