Постанова № 64170954, 04.01.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 січня 2017 року № 826/12492/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІПІ Форвадінг»

до Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових-повідомлень рішень від 11.05.2016,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІПІ Форвадінг» звернулось до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у м. Києві від 11.05.2016 року №0005741404, №0005751404, №0005761404.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що висновки акту від 24.04.2016 №61/26-15-14-04-03/36858306 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІПІ Форвадінг» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «АРГОС-ГАРАНТ» за період з 01.04.2015 по 30.06.2015" є безпідставними та спростовуються наявними матеріалами.

Відповідач заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні за згодою сторін відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІПІ Форвадінг» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «АРГОС-ГАРАНТ» за період з 01.04.2015 по 30.06.2015 за результатом якої складено акт від 24.04.2016 №61/26-15-14-04-03/36858306 (далі - акт перевірки).

З акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п.44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1, п. 134.1, ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 1 358 946 грн., у тому числі за 2015 рік у сумі 1 358 946 грн.;

- п. 192.1 ст. 192, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 1 036 720 грн., у тому числі по періодах: квітень 2015 року - 266 165 грн., травень 2015 року - 411 45 грн., червень 2015 року - 759 938 грн.;

- п. 192.1 ст. 192, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, в червні 2015, на загальну суму 473 220 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.05.2016:

- № 0005741404, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1 358 946 грн.;

- №0005751404, яким застосовано суму штрафних санкцій 47 322 грн.;

- № 0005761404, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 1 555 080 грн.

За результатом адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги без задоволення.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення (пункт 150.1 статті 150 Податкового кодексу України).

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. статті 198 Податкового кодексу України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права суд приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Податковий кодекс України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною другою статті 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

05.03.2015 року між ТОВ «ДІПІ Форвадінг», як покупцем, та ТОВ «АРГОС-ГАРАНТ», як постачальником, укладено договір поставки №21, за умовами якого постачальник поставляє, а покупець набуває на умовах зазначеного договору паливно-мастильні матеріали (товар). Ціна, якість, найменування та асортимент товару протягом всього строку договору визначається: рахунками, накладними, додатками, додатковими угодами до цього договору або іншою документацією, яка підтверджується узгодження ціни, кількості найменування та асортимент товару.

Сторонами договору було підписано специфікації від 02.04.2015 №2, від 06.05.2015 №3 та від 03.06.2015 №4, якими визначено кількість дизельного пального, яке необхідне поставити та вартість товару на загальну суму 9059640 грн. у тому числі ПДВ 1509940 грн.

Згідно зазначених специфікацій поставка здійснюється на умовах FCA відповідно до Правил "Инкотермс-2010" у м. Маріуполь, вул. Таганрогська, 40.

На виконання умов договору №21 між ТОВ «ДІПІ Форвадінг», як покупцем, та ТОВ «АРГОС-ГАРАНТ», як постачальником, укладено видаткові накладні, товаро-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів.

ТОВ «АРГОС-ГАРАНТ» виписано ТОВ «ДІПІ Форвадінг» рахунки на оплату та податкові накладні.

Отже, під час розгляду справи встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІПІ Форвадінг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АРГОС-ГАРАНТ» вчинені дії згідно укладених договорів, що підтверджується відповідними первинними документами.

Разом з тим, проаналізувавши надані позивачем первинні документи, судом встановлено їх відповідність вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Позивачем на підтвердження подальшого використання наданих Товариством з обмеженою відповідальністю «АРГОС-ГАРАНТ» товару у своїй господарській діяльності надано договір № 13-0967-01 про оренду приміщення та автотранспорту, для якого було придбано дизельне пальне у ТОВ «АГРО-ГАРАНТ».

Також в матеріалах справи міститься договір зберігання № 254/15 від 02.03.2015 року укладений між позивачем, як власником, та ТОВ "Мединський і К", як зберігачем, відповідно до якого зберігач приймає на відповідальне зберігання паливно-мастильні матеріали згідно товаро-транспортних накладних, які також наявні в матеріалах справи.

Відносно висновків відповідача, викладених в акті перевірки, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з акту перевірки Головного управління ДФС у м. Києві, висновки податкового органу щодо неправомірності віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО-ГАРАНТ» ґрунтуються на висновках акту Головного управління ДФС у м. Києві, в якому зазначено, що під час проведення перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ГАРАНТ» не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із платниками податків.

Судом враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено під час розгляду справи, на момент складання податкових накладних позивач та його контрагент були зареєстровані як платники податку на додану вартість та мали свідоцтва платника податків на додану вартість.

Згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основним видом економічної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІПІ Форвадінг» є вантажний автомобільний транспорт.

Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частиною четвертою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду справи відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинення операцій, а також того, що вчинення зазначених правочинів не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди чи заволодіння майном держави.

З огляду на встановлене, суд зазначає, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ та до складу валових витрат витрати по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «АРГОС-ГАРАНТ», тому податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 11.05.2016 року №0005741404, №0005751404, №0005761404 визнаються протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню.

Згідно з положеннями ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 11.05.2016 року №0005741404, №0005751404, №0005761404.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІПІ Форвардінг" судові витрати у розмірі 51 518 (п'ятдесят одна тисяча п'ятсот вісімнадцять) грн. 58 коп.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда