Постанова № 64169301, 29.09.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2016 року 810/2662/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 29.06.2016 №88/13-02.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000 грн., що встановлений положеннями ст. 267 Податкового кодексу України, із змінами, внесеними Законом України від 24.12.2015 №909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», що набрав чинності з 01.01.2016.

Позивач зазначає, що відповідно до вимог положень п. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в України згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктом оподаткування. Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Позивач стверджує, що відповідно до даних Міністерства економічного розвитку і торгівлі України середньоринкова вартість транспортного засобу, яким володіє позивач та у зв'язку з яким було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення (Toyota Camry, 3,5, 2012 року випуску), складає 529921,04 грн., у зв'язку з чим такий транспортний засіб в розумінні вимог положень Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування транспортним податком, а тому спірне податкове повідомлення-рішення є неправомірним та таким, що підлягає скасуванню.

Позивач вважає, що нарахування податковим органом транспортного податку у 2016 році на підставі рішення Білоцерківської міської ради Київської області «Про затвердження положення про транспортний податок» від 28.01.2016 №47-05-VII є безпідставним, оскільки пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період).

У зв'язку з цим позивач вважає, що нарахування контролюючим органом транспортного податку можливо тільки з 01.01.2017.

Також позивач зазначає, що до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не було додано розрахунку податкового зобов'язання, яке визначене таким податковим повідомленням-рішенням, що унеможливлює визначення податкового періоду, за який таке податкове зобов'язання було нараховане та не дозволяє встановити правильність його визначення.

Відповідач позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у наданих до суду письмових запереченнях. Так, зокрема, посилаючись на норми Податкового кодексу України, а також на лист Державної фіскальної служби України від 03.06.2015 №19496/7/99-99-17-04-01-17, ОДПІ доводить, що обчислення суми податку з об'єктів оподаткування, власниками яких є фізичні особи, у разі досягнення терміну використання об'єкта оподаткування 5 років протягом звітного року здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку, починаючи з 1 січня звітного року та включаючи місяць, в якому термін використання досягнув 5 років.

Також відповідач зазначив, що відповідно до абз.5 п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання (за наявності) та штрафних (фінансових) санкцій, а відповідно до Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1204 від 28.12.2015, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.01.2016 № №124/28254, не передбачено такої складової частини, як розрахунок податкового зобов'язання, а тому Білоцерківська ОДПІ не зобов'язана була надсилати позивачеві розрахунок податкового зобов'язання до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. При цьому відповідач зазначив, що транспортний податок нараховується за поточний (базовий) звітний період, в даному випадку за 2016 рік.

Під час судового засідання по справі 27.09.2016 представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання по справі 27.09.2016 не з'явився, про дату час і місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином та завчасно, в письмових запереченнях проти позову просив проводити розгляд справи без участі представника Білоцерківської ОДПІ за наявними в матеріалах справи доказами.

В судовому засіданні по справі 27.09.2016 представником позивача подано письмове клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Згідно з частиною 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи, що обидві сторони заявили клопотання про розгляд справи за її відсутності, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є власником автомобіля марки Toyota модель Camry, 2012 року випуску з об'ємом двигуна 3456 куб.см., тип легковий седан-В, реєстраційний номер НОМЕР_1, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 (а.с.9).

Як вбачається з матеріалів справи, 29.06.2016 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №88/13-02, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000 грн. (а.с.10).

Вказане податкове повідомлення-рішення було направлене контролюючим органом на адресу позивача та було отримане останнім 12.08.2016, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.37).

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.

Відповідно до пункту 6.3 статті 6 Податкового кодексу України (далі - ПК) визначено, що сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

При цьому, статтею 7 ПК передбачені загальні засади встановлення податків і зборів. Зокрема, пунктом 7.1 вказаної статті передбачено, що під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи як: платники податку; об'єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства (пункт 7.3 статті 7 ПК).

Суд звертає увагу на те, що 01.01.2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, яким шляхом викладення в новій редакції статей 265-267 Податкового кодексу України, було введено транспортний податок з фізичних осіб.

В подальшому Законом України від 24.12.2015 №909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», що набрав чинності з 01.01.2016, було внесено зміни до статті 267 Податкового кодексу України, зокрема, щодо об'єкта оподаткування транспортним податком.

Відповідно до статті 265 ПК податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Згідно з пп. 267.2.2 п. 267.2 ст. 267 ПК (в редакції Закону України від 24.12.2015 №909-VIII) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті (абз.2 пп. 267.2.2 п. 267.2 ст. 267 ПК).

Пунктом 267.4 ст. 267 ПК встановлено, що ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (пп. 267.5.1 п.267.5 ст. 267 ПК).

Відповідно до пп.267.6.1 п. 267.6 ст. 267 ПК обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року) (пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК).

Згідно з пп. 267.8.1 п. 267.8 ст. 267 ПК транспортний податок сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, суд, виходячи з наведених вище норм податкового законодавства, резюмує, що за загальним правилом визначення сум грошового зобов'язання з транспортного податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб провадиться контролюючим органом шляхом надсилання (вручення) платнику податків відповідного податкового повідомлення-рішення в разі наявності у власності такого платника податків автомобіля, що є об'єктом оподаткування.

Підпунктом 1.1 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради Київської області №47-05-VII від 28.01.2016 «Про затвердження положення про транспортний податок та положення про єдиний податок» затверджено Положення про транспортний податок (додаток 1) (а.с.41).

Пунктом 2 вказаного рішення Білоцерківської міської ради Київської області визнано такими, що втратили чинність п. 3.1 та п.3.3 рішення Білоцерківської міської ради «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Біла Церква» від 22.01.2015 №1395-70-VI.

Відповідно до пункту 2 Положення про транспортний податок, затвердженого рішенням Білоцерківської міської ради Київської області №47-05-VII від 28.01.2016, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Як вбачається з позовної заяви, мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що відповідно до даних Міністерства економічного розвитку і торгівлі України середньоринкова вартість транспортного засобу, яким володіє позивач та у зв'язку з яким було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, складає 529921,04 грн., у зв'язку з чим такий транспортний засіб в розумінні вимог положень Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування, з приводу чого суд зазначає таке.

Положеннями статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» №928-VIII від 25.12.2015 установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1550 гривень.

Отже, об'єктом оподаткування транспортним податком за 2016 рік є легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1033500,00 грн. (1378,00 грн. х 750 = 1033500,00 грн.) та з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно).

Порядок визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 N 403 "Про затвердження Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів" (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 N 66) (далі - Порядок).

Згідно пункту 4 Порядку джерелом інформації про ціни нових транспортних засобів в Україні є офіційні прайс-листи виробників (дилерів) або довідкові дані про ціни щодо ідентичних або аналогічних нових транспортних засобів в Україні чи країнах-виробниках (експортерах) з урахуванням податків та зборів, що визначаються відповідно до законодавства.

Ідентичними є транспортні засоби, в яких збігаються такі ознаки і параметри: марка; країна-виробник; тип кузова (седан, універсал тощо); модель; конструкція привода тягових коліс; тип та робочий об'єм двигуна; тип коробки передач та інших складників силової передачі; габаритні розміри; рік випуску; технічні характеристики. Розбіжності можуть стосуватися комплектності та укомплектованості, пробігу та технічного стану (п. 5 Порядку).

Аналогічними є транспортні засоби, в яких збігаються такі ознаки і параметри для легкових автомобілів: тип кузова (седан, універсал тощо); призначення (дорожні, позадорожні); тип двигуна (бензиновий, дизельний тощо); робочий об'єм двигуна; привод тягових коліс (передньоприводні, задньоприводні, повноприводні); тип коробки передач; габаритні розміри; комплектність; кількість дверей.

Пунктами 7 - 9 Порядку визначено, що за наявності кількох аналогів аналогічним транспортним засобом є транспортний засіб одного виробника (країни-виробника).

У разі коли неможливо визначити ціну ідентичного нового транспортного засобу в Україні (відсутні необхідні довідкові дані), допускається використання даних щодо аналогічних транспортних засобів.

У разі коли неможливо визначити ціну нового транспортного засобу в Україні, використовується інформація про його ціну в країнах-виробниках (експортерах).

У разі коли неможливо визначити ціну нового транспортного засобу в Україні згідно з пунктами 4 - 9 цього Порядку, допускається використання інформації про ціни нових транспортних засобів, зазначеної у спеціалізованих періодичних виданнях для продажу транспортних засобів, комп'ютерних програмах та Інтернеті тощо.

Пунктом 13 Порядку встановлено, що середньоринкова вартість транспортних засобів розраховується щокварталу Мінекономрозвитку для кожної марки та моделі транспортних засобів з урахуванням року випуску та пробігу, оприлюднюється до 10 числа наступного місяця в установленому Мінекономрозвитку порядку на офіційному веб-сайті Міністерства для вільного доступу та зберігається протягом 1095 днів з дня її оприлюднення.

Мінекономрозвитку забезпечує режим роботи офіційного веб-сайту, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість транспортних засобів шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску та пробіг, а також роздрукувати зазначену інформацію з реквізитами Міністерства (п. 14 Порядку).

Позивачем на підтвердження того факту, що середньоринкова вартість транспортного засобу, власником якого є позивач, є меншою ніж 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, надано до суду інформаційну довідку з офіційного веб-сайту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 24.08.2016, відповідно до якої середньоринкова вартість транспортного засобу станом на 24.08.2016 тип: легкові автомобілі, марка: Toyota, модель: Camry, 3,5 внутрішнього згорання, бензин, 2012 року випуску, пробіг 0 км становить - 529921,04 грн. (а.с.11).

Таким чином суд зазначає, що середньоринкова вартість транспортного засобу, належного позивачу, є меншою ніж 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (1033500,00 грн.), звідси слідує, що належний позивачу легковий автомобіль не є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році, а відповідно нарахування відповідачем позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у 2016 році є протиправним.

Також позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги щодо протиправності спірного податкового повідомлення-рішення, зазначив, що транспортний податок не може нараховуватися у 2016 році, оскільки рішення місцевої ради, яким змінено редакцію рішення про встановлення на території міста цього податку було оприлюднене в лютому 2016 року, з огляду на що, на думку позивача, транспортний податок має нараховуватись з 01.01.2017 року, з приводу чого суд зазначає таке.

01.01.2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.

Відповідно до пп. 267.1.1 п.267.1 ст. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Положення пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування у відповідності до пп. 267.3.1 п.267.1 ст.267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до пп. 267.5.1 п.267.1 ст. 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст.267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно пп. 267.6.2 п.267.6 ст.267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015 року, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом циліндрів їх двигуна більше 3000 куб.см є платниками транспортного податку.

У свою чергу, 24.12.2015 Верховною Радою України був прийнятий Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" №909-VІІІ, яким було внесено зміни до ст.267 Податкового кодексу України. Вказаний нормативно-правовий акт набрав чинності з 01.01.2016.

Так, зокрема, відповідно до пп. 267.2 п.267 Податкового кодексу України (в редакції Закону №909-VІІІ) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Таким чином, об'єктом оподаткування з 01.01.2016 стали легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1033500,00 грн. (750 розмірів мінімальної заробітної плати) та з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно).

Отже, зміни, які передбачені Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24.12.2015 року №909-VIII, в частині транспортного податку слід вважати зміною елемента транспортного податку, а саме - об'єкта оподаткування. При цьому, такі зміни об'єкта оподаткування не є формальними.

Так, об'єкти оподаткування транспортним податком за нормами Податкового кодексу України в редакції Закону від 28.12.2014 №71-VIII і Закону від 24.12.2015 №909-VIII не є тотожними та істотно відрізняються, зокрема, в 2015 році до числа таких об'єктів відносяться транспортні засоби виходячи з об'єму циліндрів їх двигуна (тобто це можуть бути й маловартісні транспортні засоби, проте з великим об'ємом двигуна), а в 2016 році транспортні засоби, виходячи з їх середньоринкової вартості (тобто це можуть бути й малолітражні транспортні засоби, проте значної вартості).

Надаючи правову оцінку щодо законності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на те, що положення ПК щодо транспортного податку за 2016 рік мають застосовуватися з 01.01.2017 року, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (ст. 9 ПК).

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп.10.1.1 п.10.1), який складається із трьох різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст.7 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, згідно з пп.12.1.2 п.12.1 ст. 12 Податкового кодексу України Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Відповідно до п. 8.3 ст.8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення) до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно до п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада України не може безпосередньо своїм рішенням запровадити місцеві податки на відповідних територіях.

Відповідно до п. 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Згідно п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п.12.3 ст. 12 ПК України).

При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Відповідно до пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради за ПК України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах). Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

При цьому, підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України серед принципів, на яких ґрунтується податкове законодавство України, закріплений принцип стабільності, який передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Таким чином, будь-які зміни до елементів податків та зборів не можуть запроваджуватися раніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням 70 сесії VI скликання Білоцерківської міської ради Київської області "Про встановлення місцевих податків і зборів у м.Біла Церква" № 1395-70-VI від 22.01.2015 встановлено місцеві податки, зокрема, транспортний податок.

Згідно з Положенням про транспортний податок (додаток 1 до рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 1395-70-VI від 22.01.2015) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, у тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до пункту 2 цього Положення є об'єктами оподаткування.

Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3 000 куб. см.

Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пункту 2 цього Положення.

Отже, вищевказаним рішенням органу місцевого самоврядування на території м.Біла Церква Київської області встановлений місцевий податок - транспортний податок, який з урахуванням закріпленого в статті 4 ПК України принципу стабільності повинен застосовуватись з 01.01.2016.

На думку позивача транспортний податок за 2016 рік має нараховуватись з 01.01.2017, з приводу чого суд зазначає наступне.

Так, пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" №909-VІІІ від 24.12.2015 встановлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

При цьому, пунктом 7 зазначеного Розділу органам місцевого самоврядування рекомендовано у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України.

Таким чином, органам місцевого самоврядування було лише рекомендовано привести свої рішення у відповідність зі змінами у Податковому кодексі України, причому закріплені в пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 ПК України правила щодо оприлюднення таких рішень та їх застосування лише з бюджетного періоду, наступного за запланованим, в 2016 році не діють внаслідок введеного мораторію.

При цьому, суд зазначає, що прийняття Верховною Радою України Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" №909-VІІІ від 24.12.2015 не призвело до скасування рішень органів місцевого самоврядування, прийнятих раніше.

Так, згідно зі статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 5 цієї статті визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Конституційний Суд України в рішенні від 16.04.2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Конституційний Суд України зазначив, що аналіз повноважень ради в галузі планування та в бюджетно-фінансовій сфері, закріплених у частині першій статті 26 Закону, а саме: встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом (пункт 24), прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах (пункт 28), встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету (пункт 29), затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад (пункт 35), та повноважень, визначених частиною другою статті 18 Декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори", згідно з якою органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю відміняти окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків та зборів, дає підстави стверджувати, що рада має право скасовувати місцеві податки та змінювати їх розміри, а відтак - скасовувати чи змінювати свої раніше прийняті рішення.

Зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).

На підставі викладеного, Конституційний Суд України вирішив, що в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР (з наступними змінами) стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни необхідно розуміти так, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, рішення органу місцевого самоврядування нормативного характеру, зокрема, про встановлення місцевих податків, є чинним та обов'язковим на відповідній території до моменту його скасування (внесення змін до нього) відповідною радою або до моменту визнання його незаконним у судовому порядку.

Таким чином, внесення змін до Податкового кодексу України Законом України №909-VІІІ від 24.12.2015 не призвело до скасування рішення Білоцерківської міської ради Київської області "Про встановлення місцевих податків і зборів у м.Біла Церква" № 1395-70- VI від 22.01.2015, яке є обов'язковим для виконання, а тому позивач, як власник транспортного засобу, який є об'єктом оподаткування транспортним податком, є платником цього податку в 2016 році відповідно до вищевказаного рішення.

Судом встановлено, що рішенням 5 сесії VІI скликання Білоцерківської міської ради Київської області "Про затвердження положення про транспортний податок та положення про єдиний податок" № 47-05-VІI від 28.01.2016 затверджено положення про транспортний податок та положення про єдиний податок. При цьому пунктом 2 рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 47-05-VІI від 28.01.2016 визнано такими, що втратили чинність п.3.1 та п.3.3 рішення Білоцерківської міської ради "Про встановлення місцевих податків і зборів у м.Біла Церква" № 1395-70-VI від 22.01.2015.

Тобто, суд зазначає, що транспортний податок, встановлений рішенням Білоцерківської міської ради "Про встановлення місцевих податків і зборів у м.Біла Церква" № 1395-70-VI від 22.01.2015, не скасований, а лише затверджене нове Положення про транспортний податок.

Згідно з Положенням про транспортний податок (додаток 1 до рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 47-05-VІI від 28.01.2016) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до пункту 2 цього Положення є об'єктами оподаткування.

Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пункту 2 цього Положення.

Отже, вищевказаним рішенням органу місцевого самоврядування на території м.Біла Церква Київської області продовжено дію встановленого у 2015 році місцевого податку - транспортного податку, та приведено у відповідність до норм Податкового кодексу України вимоги, які ставляться до об'єкта оподаткування таким податком.

Отже, у зв'язку з прийняттям в 2016 році органом місцевого самоврядування рішення про затвердження положення про транспортний податок з урахуванням змінених елементів цього податку відповідно до Закону України №909-VІІІ від 24.12.2015 та введенням пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" №909-VІІІ від 24.12.2015 мораторію на застосування до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік вимог, встановлених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, транспортний податок з фізичних осіб за 2016 рік на території м.Біла Церква має справлятися з 01.01.2016.

Таким чином, суд не погоджується з позицією позивача щодо відсутності підстав для нарахування йому у 2016 році транспортного податку відповідно до ст.267 Податкового кодексу України в редакції Закону №909-VІІІ.

При цьому суд повторює, що обов'язок по сплаті транспортного податку у 2016 році передбачений рішенням органу місцевого самоврядування, яке у встановленому законом порядку не скасоване, є чинним та обов'язковим до виконання.

Проте, вказані висновки суду не вплинули на прийняте судом рішення про протиправність оспорюваного податкового повідомлення-рішення, оскільки як вже встановлено судом належний позивачу легковий автомобіль не є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році через те, що його середньоринкова вартість є меншою ніж 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (1033500,00 грн.).

З огляду на вищевказане податкове повідомлення-рішення Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 29.06.2016 №88/13-02 є протиправним та підлягає скасуванню.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 551,21 грн. згідно платіжного доручення №77 від 22.08.2016 на суму 551,21 грн., оригінал якого знаходяться в матеріалах адміністративної справи (а.с.2).

Понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 551,21 грн. підлягають стягненню з Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, відповідно до положень статті 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 29.06.2016 №88/13-02.

3. Стягнути судовий збір в сумі 551,21 грн. (п'ятсот п'ятдесят одну грн. 21 коп.) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3, місце проживання: АДРЕСА_1) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (ідентифікаційний код 39468482, місцезнаходження 09117 м. Біла Церква, бул. 50-річчя Перемоги, 12).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови

Суддя Кушнова А.О.