Рішення № 64167608, 16.01.2017, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/5163/16-ц

Провадження № 2/0203/258/2017

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2017 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Колесніченко О.В.,

при секретарі Давіденко Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом до ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» на предмет захисту своїх прав як споживача послуг за договором фінансового лізингу №1861, укладеного з відповідачем 28 жовтня 2016 року, оскільки договір не посвідчений нотаріально згідно зі ст. 806, 799 ЦК України, відповідач не має ліцензії на здійснення фінансової діяльності, під час укладення договору позивача введено в оману щодо обставин, які мають істотне значення, в тому числі і щодо вартості предмету лізингу, щодо платежів, їх цільового призначення, не повідомивши про комісію та підстави її оплати, так як сплачена сума авансового платежу в розмірі 37000,00 грн. виявилась зарахованою відповідачем в погашення комісії, а також відповідач застосував нечесну підприємницьку діяльність, не надавши достатньої інформації про обсяг грошових зобовязань, графіком лізингових платежів, зокрема згідно додатку №3 до договору, який він ніколи не підписував, та, як виявилось пізніше предмет лізингу (автомобіль) позивач отримає лише після повної сплати всіх авансових платежів не раніше ніж через 12 місяців, а достроково сплатити таку суму за умовами п.10.11 договору можна лише після спливу 12 місяців, а при розірванні договору сплачені платежі не повертаються в повному обсязі, тоді як автомобіль Skoda Rapid взагалі не надається, тому позивач просив суд визнати в цілому недійсним договорі фінансового лізингу №1861 від 28 жовтня 2016 року разом з додатками №№1,2 та іншими додатками; стягнути з відповідача на свою користь сплачену суму коштів за договором в розмірі 37000,00 грн., а також судовий збір в сумі 1102,40 грн.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, наполягаючи на задоволенні остаточних вимог в повному обсязі з наведених у позовній заяві підстав та в подальшому подав клопотання про розгляд справи у його відсутності.

Представник відповідача ОСОБА_2 у поданих письмових запереченнях позов не визнав у повному обсязі з тих підстав, що позивач був ознайомлений з усіма умовами договору, прочитав і підписав його, не скористання своїм правом на детальне ознайомлення не є підставою для визнання договору недійсним, а основним принципом приватноправових відносини є свобода договору, відповідно до чого в договорі всі умови були погоджені з позивачем, тому підстав для визнання його умов несправедливими, а договору недійсним немає. Крім того, норми Закону України «Про фінансовий лізинг» є спеціальним, а норми Закону України «Про захист прав споживачів» носять загальний характер, та нотаріальне посвідчення договору лізингу не є обовязковим, так само, відповідач не потребує ліцензії, оскільки не здійснює адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, а займається фінансовим лізингом відповідно до положень Закону України «Про фінансовий лізинг», тому підстави для задоволення позову відсутні, у звязку з чим просив в задоволенні позову відмовити. Також представник клопотав про розгляд справи у свою відсутність..

На підставі неявки осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, і журнал судового засідання не ведеться.

Суд, дослідивши зібрані письмові докази, дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з встановлених у судовому засіданні наступних обставин.

Однією з основних засад цивільного законодавства є свобода договору, а сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами та відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, вибрати на власний розсуд контрагента, про що говорить ст.ст. 3, 6, 627 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Судом встановлено, що 28 жовтня 2016 року між ТОВ «Лізингова компанія ОСОБА_3» та ОСОБА_1 укладено договір фінансового лізингу № 1861, відповідно до умов якого відповідач зобовязався придбати та передати в користування позивачу транспортний засіб, а саме Skoda Rapid, Active+Flash, 1,6 МТ, вартістю 14082,52 доларів США (п.п. 1.1, 1.2, 8.2 договору).

Пунктами 9.1, 9.2 дговору визначено, що комісія за організацію угоди являє собою погоджений сторонами відсоток від вартості предмету лізингу у розмірі 10%, який лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця після укладення договору за його організацію та супроводження протягом дії договору, незалежно від призначення платежу в квитанції на сплату.

Авансовий платіж складає 50 % від вартості предмету лізингу та підлягає сплаті впродовж (але не більше) 12 місяців з моменту підписання договору платежами, які визначені в Додатку №1.

Відповідно до додатку № 1 до договору лізингу розмір комісії за організацію угоди становить 1408,25 доларів США (а.с.14).

На виконання договору відповідно до квитанцій ПАТ КБ «Приватбанк» позивач сплатив відповідачу 37000,00 грн., (що еквівалентно 1408,25 доларів США) за призначенням платежу авансовий платіж згідно договору фінансового лізингу № 1861 від 28 жовтня 2016 року (а.с.16).

Кошти які сплачуються лізингоодержувачем до моменту отримання предмета лізингу, незалежно від їх призначення яке вказується у квитанції, зараховуються по даному договору у наступному порядку: - комісія за організацію угоди, авансовий платіж, комісія за передачу предмета лізингу (п.9.6 договору).

Згідно п.3.3.1 договору до отримання предмету лізингу, на умовах та у порядку передбаченим договором, лізингоодержувач зобовязаний сплатити передбачені договором платежі, а саме: комісію за організацію угоди, авансовий платіж, комісію за передачу предмета лізингу та у разі наявності, оплатити різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.5 ст.9. (п.1.7 договору).

З тексту спірного договору вбачається, що сторони визначили, що у разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладання договору та з метою виплати лізингоодержувачем не менше 50% від вартості предмета лізингу на момент купівлі предмету лізингу та його передачі, лізингоодержувач зобовязаний єдиноразово доплатити різницю такої вартості до вже сплачених авансових платежів до моменту підписання додатку№3 та до моменту купівлі та передачі предмету лізингу. В такому випадку остаточна вартість предмета лізингу та подальші лізингові та інші обовязкові платежі будуть визначені у додатку № 3 (п.9.4 договору).

Лізинговий платіж це платіж, що сплачується кожного місяця лізингоодержувачем на користь лізингодавця відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Додаток №3 до договору) (п.10.1 договору).

Пунктом 10.3 договору визначено, що на момент укладання даного договору попередній розмір щомісячного лізингового платежу становить 219,24 доларів США, проте такий розмір встановлений лише у разі залишення вартості предмета лізингу на рівні, який було визначено на момент підписання даного договору.

У випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів, лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобовязаний прийняти такі зміни.

Отже, при підписанні спірного договору позивач позбавлений можливості визначити повний обсяг своїх зобовязань перед відповідачем за договором, оскільки як ціна предмету лізингу так і лізингові платежі є змінними з боку відповідача.

Між тим, у разі неузгодженої у даному договорі зміни розмірів лізингових платежів лізингодавець та лізингоодержувач складають додаткову угоду до даного договору, а також на вимогу лізингодавця підписують новий Додаток до договору.

Також визначено, що у випадку якщо лізингоодержувач сплатив лізинговий платіж, частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право його розірвати за власним бажанням, проте в такому випадку поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, тоді як 40% утримує лізингодавець в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію угоди в такому випадку поверненню не підлягає (п.12.1 договору).

Крім того, відповідно до п.12.3 лізингоодержувач, який сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.4.1 та не отримав предмет лізингу має право розірвати договір в односторонньому порядку, проте в такому випадку не повертає 20% сплаченого від суми авансових платежів, а також в такому випадку не повертається сума сплаченої комісії за організацію угоди.

Відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Статтею 806 ЦК України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст. 806 ЦК України фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у свою власність річ відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю - продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства Договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Встановлено, що спірний договір не був нотаріально посвідчений у відповідності до вимог ст. 799 ЦК України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 216 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Враховуючи обставини справи та вимоги закону, суд приходить до висновку, що оскільки в порушення вимог статті 799 ЦК України такий договір нотаріально не посвідчений, то згідно зі статтею 220 ЦК України він є нікчемним.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини пятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 24); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четверта статті 18 цього Закону).

Судом встановлено, що згідно з пунктами 12.1 договору фінансового лізингу у випадку розірвання договору за бажанням лізингоодержувача, то лізингодавець повертає сплачені кошти з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 40 % від сплаченої суми авансового платежу. У такому випадку комісія за організацію угоди не повертається. Аналогічні умови при розірванні договору лізингоодержувачем містять і п.п.12.2, 12.3 ,а саме: лізингоодержувачу не повертається сума в розмірі 20% від сплачених авансових платежів і будь-якому випадку не повертається сума комісії за організацію угоди.

При цьому в разі збільшення вартості предмета лізингу лізингоодержувач повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем для відповідності відсоткового розміру авансового платежу фактичній вартості предмета лізингу на момент його купівлі у продавця, а також одноразово здійснити таку доплату, щоб комісія за передачу предмета лізингу становила 3% від його вартості на момент купівлі (п.9.4, 9.7 договору).

Окрім того, умовами договору передбачено право лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем його положень, однак таке право у лізингоодержувача умовами договору не передбачено (п.3.2.6 договору).

Отже, суд приходить до висновку, що пункти 12.1, 12.3 договору фінансового лізингу підпадає під несправедливі умови, встановлені пунктом 4 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки передбачає повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору. Цією нормою до несправедливих умов договору віднесено надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору, а вказаним пунктом договору передбачено право лізингодавця не повертати лізингоодержувачу комісію за організацію договору, що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків і завдає шкоди споживачеві, а тому зазначені у пунктах 12.1, 12.3 умови договору є несправедливою в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, згідно з пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 111 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Разом з тим, судом встановлено, що у відповідача - лізингової компанії на час укладення спірного договору ліцензія для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що відповідно до статті 227 ЦК України є підставою, за її відсутності, для визнання договору фінансового лізингу недійсним.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року № 6-1551цс16 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України та суд не знаходить підстав та мотивів для того, що відступати від викладеної правової позиції.

Зважаючи на викладені обставини та приймаючи до уваги наведені норми закону, оцінивши зібрані докази в їх сукупності кожний окремо і логічному взаємозвязку на належність, допустимість, достатність, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

За правилами ст. 88 ЦПК України судові витрати належить віднести на рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 57-64, 209, 214, 215, 218, 222, 88 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів - задовольнити в повному обсязі.

Договір фінансового лізингу №1861, укладений 28 жовтня 2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» та ОСОБА_1 - визнати недійсним в повному обсязі.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» (ідентифікаційний код 40352937, 03038, м. Київ, вул. Лінійна, 17 оф.107, р/р 26002514569 в АТ «ОСОБА_4 Аваль», МФО 380805) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1) сплачену суму в розмірі 37000,00 грн. (тридцять сім тисяч гривень 00 коп.), а також судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1102,40 коп. (тисячу сто дві гривні 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд міста Дніпропетровська. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий О.В. Колесніченко