Ухвала суду № 64163058, 16.01.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 309/1214/16-ц

У Х В А Л А

Іменем України

16 січня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів МАЦУНИЧА М.В., КУШТАНА Б.П.

при секретарі ТЕРПАЙ С.М.

за участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про визнання договору іпотеки недійсним та зобовязання вчинити дії, за апеляційними скаргами ОСОБА_2, від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_5, і ПАТ КБ «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в ПАТ КБ «Надра» ОСОБА_6, на рішення Хустського районного суду від 1 липня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

07.04.2016 ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_7 та ПАТ КБ «Надра» і приватного нотаріуса Хустського районного нотаріального округу ОСОБА_3 З матеріалів справи вбачається, що після укладання ОСОБА_7 16.05.2009 шлюбу її прізвище «Кемінь» змінено на прізвище «Сарвадій» (а.с. 26, 27).

Ухвалами Хустського районного суду від 17.05.2016 змінено процесуальний статус приватного нотаріуса ОСОБА_3 з відповідача на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів; залучено до участі в справі ОСОБА_4 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів (а.с. 45-47).

Позов мотивувався наступним. 02.09.2003 ОСОБА_1 уклала з ВАТ «Хустське автотранспортне підприємство 12142» договір оренди нежитлового приміщення та прилеглої до нього території, що використовується під кафе. На порушення умов договору оренди зазначене підприємство 12.04.2006 продало ОСОБА_2 це приміщення, втім, рішенням Хустського районного суду від 05.12.2006, залишеним без змін судовими рішеннями апеляційної (08.05.2007) і касаційної (06.12.2007) інстанцій, обовязки покупця за договором купівлі-продажу були переведені на ОСОБА_1, у договорі її було визнано покупцем, натомість було виключено з договору ОСОБА_2 Крім цього, доведеною до відома учасників процесу ухвалою Хустського районного суду від 19.04.2006 позов про переведення прав покупця за договором було забезпечено шляхом, зокрема, заборони ОСОБА_2 провадити будь-які дії щодо спірного кафе.

У подальшому, маючи намір розпорядитися вищезгаданим майном, ОСОБА_1 дізналася, що на забезпечення кредитних зобовязань ОСОБА_4 перед ВАТ КБ «Надра» ОСОБА_2 25.04.2007 уклала з банком договір іпотеки, що був посвідчений приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу ОСОБА_3, за яким передала в іпотеку нежитлову будівлю площею 51,1 кв. м, позначену на плані літ. Ш, що знаходиться в м. Хусті по вул. Львівській, 190. Обтяження нерухомого майна іпотекою зареєстровано, відчуження цього обєкта заборонено.

Таким чином, без відома позивача і поза його волею в іпотеку було передано належне йому нерухоме майно, чим порушено право власності, захист якого забезпечується положеннями ст. 41 Конституції України, ст.ст. 316-319, 321 ЦК України та іншими нормами законодавства. Позивач позбавлений можливості здійснювати в повному обсязі своє право власності щодо зазначеного майна.

Укладаючи договір іпотеки, іпотекодавець всупереч вимогам закону та змісту договору, діючи недобросовісно, достеменно знаючи про наявність спору щодо майна, про ухвалене в ньому судове рішення, встановлене судом забезпечення позову тощо, засвідчила перед іпотекодержателем недостовірну інформацію щодо начебто відсутності прав і вимог третіх осіб стосовно майна, яке передавалося в іпотеку. З фактом наявності спору щодо майна та судового рішення, ухваленого на користь ОСОБА_1 до укладання спірного іпотечного договору, був обізнаний і нотаріус ОСОБА_3, який попри це посвідчив договір.

ОСОБА_2 передала в іпотеку майно, щодо права на яке існував спір та мала місце чинна на момент укладання договору іпотеки судова заборона вчиняти стосовно майна будь-які дії, що була проігнорована, передача майна за наведених обставин в іпотеку та іпотечний договір суперечать вимогам закону, зокрема, ст. 5 Закону України «Про іпотеку».

Посилаючись на ці обставини, вказуючи також на недійсність правочину, який не відповідає вимогам закону, та на передбачені законом наслідки визнання правочину недійсним (ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України), позивач просив:

визнати недійсним договір іпотеки від 25.04.2007 № 2007/840-МК/47, укладений ОСОБА_7 із ВАТ КБ «Надра» і посвідчений приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу ОСОБА_3;

виключити з Державного реєстру іпотек відомості щодо обтяження нерухомого майна нежитлової будівлі, склад ПММ, загальною площею 51,1 кв. м, позначеної в технічному плані літерою «Ш», що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Хуст, вул. Львівська, 190, зареєстрованого 25.04.2007 приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу ОСОБА_3;

вилучити інформацію з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна про обтяження, накладене приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу ОСОБА_3 25.04.2007 щодо заборони відчуження нежитлової будівлі, склад ПММ, загальною площею 51,1 кв. м, позначеної в технічному плані літерою «Ш», що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Хуст, вул. Львівська, 190, внесену у звязку з посвідченням договору іпотеки від 25.04.2007 № 2007/840-МК/47, укладеного ВАТ КБ «Надра» із ОСОБА_7 як із іпотекодавцем та із ОСОБА_4 як із боржником за основним зобовязанням.

Рішенням Хустського районного суду від 01.07.2016 позов задоволено:

визнано недійсним договір іпотеки від 25.04.2007 № 2007/840-МК/47, укладений ОСОБА_7 із ВАТ КБ «Надра» і посвідчений приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу ОСОБА_3;

виключено з Державного реєстру іпотек відомості щодо обтяження нерухомого майна нежитлової будівлі, склад ПММ, загальною площею 51,1 кв. м, позначеної в технічному плані літерою «Ш», що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Хуст, вул. Львівська, 190, зареєстрованого 25.04.2007 приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу ОСОБА_3;

виключено інформацію з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна про обтяження, накладене приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу ОСОБА_3 25.04.2007 щодо заборони відчуження нежитлової будівлі, склад ПММ, загальною площею 51,1 кв. м, позначеної в технічному плані літерою «Ш», що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Хуст, вул. Львівська, 190, внесену у звязку з посвідченням договору іпотеки від 25.04.2007 № 2007/840-МК/47, укладеного ВАТ КБ «Надра» із ОСОБА_7 як із іпотекодавцем та із ОСОБА_4 як із боржником за основним зобовязанням.

Відповідач ОСОБА_2, від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_5, оскаржила рішення суду як незаконне та необґрунтоване. Зазначає, зокрема, що на час укладання оспореного договору вона була власником майна, що передавалося в іпотеку, тому правочин був вчинений правомірно. Стосовно ж судової заборони на вчинення дій щодо спірного майна, то у справі немає відомостей про її державну реєстрацію, а також про доведення цієї заборони до відома ОСОБА_2, тому для останньої не було зазначеної перешкоди при передачі майна в іпотеку. Зі свого боку, ОСОБА_1 не діяла відповідно до закону з метою відкладання нотаріальної дії із посвідчення договору іпотеки. Суд не взяв до уваги й те, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки іпотека зберігає свою чинність для нового власника майна. Насамкінець, провадження в справі належало закрити, оскільки така сама вимога вже була предметом судового розгляду і у задоволенні вимоги про визнання договору іпотеки недійсним ОСОБА_1 раніше було судом відмовлено. Сторона просить рішення суду скасувати, у позові відмовити.

Рішення суду оскаржив і відповідач ПАТ КБ «Надра». В апеляції вказується на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Так, договором іпотеки забезпечено виконання зобовязань позичальником ОСОБА_4 за кредитним договором від 20.04.2007 і такі досі не виконані, здійснюється примусове виконання рішення суду про стягнення боргу в розмірі 208738,60 грн, що було залишено поза увагою. Між тим, за наявності указаного боргу ухвалене судом рішення порушує права кредитора.

На момент укладання договору іпотеки судове рішення, яким на ОСОБА_1 були переведені права покупця майна, ще не набрало законної сили, тому власником предмета іпотеки була ОСОБА_2

У скарзі одночасно зазначається й таке:

оскільки ОСОБА_7 виступала повноправним власником майна, то договір іпотеки укладено без будь-яких порушень закону, а нотаріус не мав жодних законних перешкод для вчинення нотаріальної дії; ОСОБА_7, достовірно знаючи про наявність судових спорів щодо вказаного нерухомого майна, в порушення п.п. 2.1., 2.3. договору іпотеки від 24.04.2007 не повідомляла банк про такі спори.

У боржника та поручителя є невиконані зобовязання й перед іншими кредиторами, їхнє майно арештоване, про відповідні обставини повідомлені правоохоронні органи.

ОСОБА_1 вже предявляла вимоги про визнання договору іпотеки, про який ідеться, недійсним, однак, у її позові було відмовлено.

Сторона вважає, що позов ОСОБА_1 у дійсності спрямований не на захист її майнових прав, а є засобом уникнення вищезгаданого боржника та іпотекодавця майнової відповідальності за кредитним зобовязанням, позов не було доведено.

Вирішуючи справу, суд не застосував норми закону, які регулюють питання права власності, виникнення, забезпечення та припинення зобовязань, зокрема, й те, що новий власник майна, яке перебуває в іпотеці, набуває статусу іпотекодавця.

Суду належало застосувати норми закону про позовну давність, позаяк така за вимогою про визнання договору іпотеки недійсним позивачем пропущена.

Виходячи з наведеного та вважаючи свої процесуальні права порушеними, сторона просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в позові.

У письмових запереченнях на апеляцію відповідача ОСОБА_2 позивач ОСОБА_1, від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_8, вказує на її необґрунтованість, просить скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін. Вказує, серед іншого, на відсутність підстав для закриття провадження в справі чи відмову в позові через наявність судового рішення, ухваленого в справі по спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, позаяк судове рішення, на яке посилається сторона, було постановлене з урахуванням непредявлення ОСОБА_1 позову поряд із ОСОБА_2 до належного відповідача ПАТ КБ «Надра». Зазначає також, що на момент укладання спірного договору іпотекодавцю було достеменно відомо про спір стосовно майна, що триває, та про судову заборону щодо вчинення будь-яких дій стосовно спірного майна, тому іпотекодавець діяв недобросовісно і ввів в оману банк.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників: відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_5 і відповідача ПАТ КБ «Надра» ОСОБА_9, які апеляції підтримали, позивача ОСОБА_1 ОСОБА_10 і ОСОБА_11, які апеляції відповідачів не визнали, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін апеляційний суд приходить до такого.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його обґрунтованості та доведеності. Рішення суду є правильним по суті, справедливим, узгоджується з вимогами закону, відповідає обставинам справи та ґрунтується на її матеріалах і доказах, яким дано правильну оцінку.

Предявляючи вимоги на захист своїх майнових прав ОСОБА_1 виходила з того, що оспореним договором іпотеки ці права порушені, а спір щодо прав на нежитлову будівлю площею 51,1 кв. м, позначену на плані літ. Ш, що знаходиться в м. Хусті по вул. Львівській, 190, виник із ОСОБА_2 (на відповідний час ОСОБА_7В.) ще у 2006 році і внаслідок недобросовісних дій останньої триває, хоча відповідні майнові права ОСОБА_1 виникли відповідно до закону і договору та підлягають захисту. Така правова позиція мотивується відповідністю фактичним обставинам, вимогам закону та підтверджується чинними судовими рішеннями.

Рішенням Хустського районного суду від 05.12.2006 (а.с. 6-9), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 08.05.2007 (а.с. 11-12) і ухвалою Верховного Суду України від 06.12.2007 (а.с. 13-14), встановлено, що:

02.09.2003 ОСОБА_1 уклала з ВАТ «Хустське автотранспортне підприємство 12142» договір оренди нежитлового приміщення (нежитлова будівля, склад ПММ, загальною площею 51,1 кв. м, позначена в технічному плані літерою «Ш», що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Хуст, вул. Львівська, 190) і прилеглої до нього території, що використовується під кафе, строком на 5 років (по 01.01.2008);

12.04.2006 попри чинність договору оренди ВАТ «Хустське АТП 12142» продало ОСОБА_7 (зараз ОСОБА_2В.) указане приміщення, чим було порушено переважне право ОСОБА_1 на викуп орендованого майна.

Рішенням суду права покупця за договором купівлі-продажу від 12.04.2006 були переведені на ОСОБА_1

Ухвалою Хустського районного суду від 19.04.2006 позов ОСОБА_1 до ВАТ «Хустське АТП 12142» і ОСОБА_7 (зараз ОСОБА_2В.) про переведення прав покупця за договором купівлі-продажу був забезпечений шляхом встановлення заборони ОСОБА_7 (зараз ОСОБА_2В.) проводити будь-які дії щодо приміщення кафе по вул. Львівській, 190 в м. Хусті, орендарем якого є ОСОБА_1, та не перешкоджати їй у здійсненні права користування орендованим приміщенням (а.с. 15).

Твердження в апеляційному суді представника ОСОБА_5 про необізнаність ОСОБА_2 із фактом встановлення судом зазначеної заборони внаслідок неповідомлення про таку цій особі її представником по-перше, є припущенням, що суперечить дійсним обставинам, по-друге, не ґрунтується на законі, а тому не заслуговує на увагу. Зміст ухвали був доведений до відома учасників процесу, де, зокрема, представником ОСОБА_2 був ОСОБА_12, представником ВАТ «Хустське АТП 12142» була ОСОБА_5, сторони були обізнані з матеріалами справи, ОСОБА_2 реалізувала право на апеляційне і касаційне оскарження рішення суду, крім того, при листі ОСОБА_1 від 25.12.2006 копія ухвали була доставлена держнотконторі та приватним нотаріусам в м. Хусті (а.с. 16). Згідно із положеннями ст. 11 ч. 1, ч. 2 п. 1, ст. 237 ч.ч. 1, 3, ст.ст. 239, 244, 245 ЦК України (2003 р.) (тут і далі норми матеріального права в редакції, чинній на час виникнення відповідних юридичних фактів), ст. 38 ч. 1, ст.ст. 42, 44 ЦПК України, внаслідок представництва особи виникають цивільні та процесуальні права і обовязки саме для цієї особи, сторона ОСОБА_2 була обізнана з відповідними фактами та процесуальними рішеннями, реалізувала свої процесуальні права.

Ухвала суду про забезпечення позову є судовим рішенням, обовязковим для виконання (ст. 124 ч. 5 Конституції України, ст. 14 ч.ч. 1, 2, ст. 153 ч.ч. 5, 12, ст. 208 ч. 1 п. 1, ч. 2, ст. 209 ч.ч. 4-6 ЦПК України). Наявність забезпечення позову відповідним чином обмежує майнові права відповідача, повязані з цивільним оборотом нерухомого майна, таке обмеження діє з моменту його встановлення, відповідач, якому відомо про обмеження, зобовязаний його враховувати і не може посилатися на його відсутність (у т.ч., при розпорядженні майном) безвідносно до того, що це обмеження на певний момент часу може й не бути відповідним чином зареєстроване, якщо така реєстрація вимагається законом.

На час постановлення ухвали про забезпечення позову діяли правила, відповідно до яких до Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна за відповідним судовим рішенням або за зверненням суду вносилися відомості про накладення (зняття) заборони та арештів на обєкти нерухомого майна саме у звязку із накладенням арешту на майно (звільнення з-під арешту); реєстраторами цього Реєстру є, зокрема, державні нотаріальні контори, а також приватні нотаріуси, які уклали відповідні договори (п.п. 1.1., 1.5., 2.1., 2.1.2., 2.2. та інші норми Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження обєктів нерухомого майна, затвердженого наказом Мінюсту України від 09.06.1999 № 31/5 (реєстрація в Мінюсті України від 10.06.1999 за № 364/3657)). Тобто, заборона реєструвалася у звязку із арештом майна, а не внаслідок застосування інших заходів забезпечення позову. Окрім цього, до власне нотаріальних дій належало накладення заборони відчуження нерухомого майна (ст. 34 ч. 1 п. 7, ст. 36 ч. 1 п. 1 Закону України «Про нотаріат», похідні нормативні документи щодо вчинення нотаріальних дій).

Державна реєстрація обтяжень речових прав на нерухоме майно із застосуванням порядку, передбаченого прийнятим 01.07.2004 Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (у подальшому Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), була запроваджена після затвердження Постановою КМ України від 22.06.2011 № 703 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень та інших повязаних нормативних актів.

Таким чином, ухвала суду від 19.04.2006 про забезпечення позову була 25-26.12.2006 доведена до відома державних і приватних нотаріусів у м. Хусті (26.12.2006 до приватного нотаріуса ОСОБА_3І.) як до уповноважених вчиняти відповідні дії службових осіб, саме до сфери відповідальності яких належить виконання вимог законодавства, що випливають із указаних фактів.

Попри наведене, ОСОБА_2 (на час укладання договору ОСОБА_7В.) уклала з Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра»», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»», договір іпотеки № 2007/840-МК/47, що був посвідчений 25.04.2007 приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим № 2290. Цим договором було забезпечено виконання позичальником ОСОБА_4 зобовязань за кредитним договором від 20.04.2007 № 2007/840-МК/47 щодо повернення ПАТ КБ «Надра» отриманих у кредит 20000,00 дол. США та сплати інших платежів, у іпотеку було передано нежитлову будівлю - склад ПММ загальною площею 51,1 кв. м, позначену на технічному плані літерою «Ш», що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Хуст, вул. Львівська, 190, і з 12.04.2006 належить ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого цього ж дня приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу ОСОБА_13 за реєстровим № 2552. Договір іпотеки підписано також позичальником ОСОБА_4, що, втім, фіксує по суті лише факт ознайомлення позичальника з умовами договору, який регулює відносини іпотекодавця з іпотекодержателем, визначає їх права і обовязки та не визначає іпотечних прав і зобовязань для позичальника, тому в цьому сенсі не впливає на обсяг його цивільних прав і обовязків.

Іпотекодавець засвідчував і гарантував, зокрема, що йому не відомі права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в т.ч., ті, що не зареєстровані у встановленому порядку; не існує жодного іншого обтяження щодо предмета іпотеки; предмет іпотеки не переданий третім особам у користування, в т.ч., у найм, оренду чи на підставі іншого правочину, не проданий, будь-яким іншим способом не відчужений, у спорі та під арештом не перебуває (п.п. 1.1., 1.2., 1.3. договору іпотеки). Тим часом, такі запевнення і гарантії іпотекодавця не відповідають дійсності.

На час укладання договору іпотеки вже було ухвалене судом першої інстанції рішення, яким права покупця за договором купівлі-продажу, посвідченим 12.04.2006 приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу ОСОБА_13 за реєстровим № 2552, були переведені на ОСОБА_1, залишалося чинним і забезпечення позову, встановлене судом 19.04.2006. Щодо нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, тривав спір між ОСОБА_1, ВАТ «Хустське АТП 12142» і ОСОБА_2, за ініціативою останньої здійснювалося апеляційне провадження.

Отже, ОСОБА_1 як особа, права якої як орендаря нерухомого майна були порушені, внаслідок чого вона судовим порядком предявила вимогу про переведення на неї прав покупця за договором від 12.04.2006, мала законний майновий інтерес щодо цього обєкта нерухомості. Судове рішення, яке в подальшому слугувало правовою підставою для набуття у власність нерухомого майна та реєстрації цього права, було ухвалене до моменту укладання оспореного договору іпотеки. Поза тим, договором купівлі-продажу було порушене речове право ОСОБА_1 на чуже майно, тривалість існування якого договором оренди від 02.09.2003 була передбачена щонайменше по 01.01.2008, тобто, майже на два роки після дня протиправного продажу обєкта оренди, чим строк оренди був перерваний.

Про вищенаведені обставини ОСОБА_2 було достеменно відомо і сумнівів із цього приводу у колегії суддів немає. Те, що ОСОБА_1 зареєструвала право власності на майно 30.05.2007 (а.с. 10), по суті одразу після набрання відповідними судовими рішеннями законної сили, вказує як на реальність її майнового інтересу, так і на перешкоди в його реалізації, що виникли саме внаслідок дій ОСОБА_2, через що тривалість оформлення ОСОБА_1 майнового права, що виникло, не може стороною ОСОБА_2 ставитися їй у вину і тлумачитися їй на шкоду.

Відтак, незважаючи на те, що на момент укладання договору іпотеки право власності на нерухоме майно було зареєстроване за іпотекодавцем, він діяв із порушенням принципів добросовісності, справедливості та розумності, недопустимо зловживав своїми правами, порушуючи майнові права та інтереси іншої особи, дав іпотекодержателю явно недостовірні запевнення і гарантії, позаяк йому було відомо про права, які заявляє на предмет іпотеки позивач, про наявний спір і судове рішення щодо майна, про встановлення судом обтяження щодо нього. Іпотекодавець не повідомив іпотекодержателя про недоліки предмета іпотеки, натомість повідомив недостовірні дані щодо істотних обставин, які мають значення для укладання договору та впливають на волевиявлення сторони, яка, діючи вільно і розумно, повинна передбачати відсутність перешкод для звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодавець замовчав наявне обмеження його правомочності розпоряджатися майном внаслідок судової заборони, тоді як відсутність таких обмежень або згода обмежувача є умовою передачі майна в іпотеку, сторона іпотечного договору діяла та досягла мети у вигляді укладання договору з порушенням норм ст. 3 ч. 1 п. 6, ст. 13 ч.ч. 1-3, ст. 319 ч.ч. 2, 5, ст. 509 ч. 3, ст. 572, ст. 576 ч. 1, ст. 584 ч. 1, ст. 590, ст. 638 ч. 1 ЦК України (2003 р.), ст.ст. 3, 5, 6, 18, 33 Закону України «Про іпотеку».

Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право власності підлягає захисту; особа вправі вимагати й захисту речового права на чуже майно, в т.ч., від власника майна, за правилами захисту права власності, а також вправі вимагати захисту її законного цивільного інтересу; у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог щодо дотримання прав інших осіб суд може зобовязати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ст.ст. 4, 6, 86 ЦК Української РСР (1963 р.), ст.ст. 2, 4, 19, 48, 49, 55, ст.ст. 13, 15, 16, 20, 316-319, 321, 386, 396 ЦК України (2003 р.)).

ЦК України (2003 р.) встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204); зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ст. 203 ч. 1); підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 і 6 ст. 203 цього Кодексу, заперечувати дійсність правочину вправі й заінтересована особа, яка не є стороною правочину (ст. 215 ч.ч. 1, 3).

За наведених вище обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оспорений договір іпотеки був укладений із порушенням вимог закону, внаслідок недобросовісних дій іпотекодавця, цим договором порушені законні майнові права та інтереси ОСОБА_1 щодо нерухомого майна, яке без її відома та всупереч наявним даним про її обґрунтований законний цивільний інтерес та щодо судової заборони на розпорядження ним було передане в іпотеку. Суд обґрунтовано визнав оспорений договір недійсним. Зрештою судовим порядком була визнана правомірність майнових вимог ОСОБА_1 Висновки суду у контексті спору узгоджуються й із правовою позицією щодо права відповідної вимоги та встановленого судом забезпечення позову як перешкоди для розпорядження майном, висловленою Верховним Судом України у постанові від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16, для відступу від якої апеляційний суд підстав не вбачає (ст. 214 ч. 2, ст. 360-7 ЦПК України).

Доводи стосовно того, що ОСОБА_1 не діяла відповідно до ст. 42 Закону України «Про нотаріат» для відкладення або зупинення нотаріальної дії щодо посвідчення договору іпотеки безпідставні, оскільки у справі немає доказів обізнаності ОСОБА_1 із наміром ОСОБА_2 укласти відповідний договір, обізнаності із даними про час і місце вчинення нотаріальної дії і т.ін. Договір іпотеки був укладений без її відома, а про його існування вона дізналася фактично 20.11.2014, коли укладала попередній договір про майбутній продаж покупцю ОСОБА_14 нежитлової будівлі, зазначеної в технічному плані літерою «Ш», розташованої за адресою: м. Хуст, вул. Львівська, 190, і земельної ділянки за цією ж адресою, копію попереднього договору, посвідченого приватним нотаріусом Хустського РНО ОСОБА_3 за реєстровим № 10696, було надано апеляційному суду. Ця реальна обставина не суперечить змісту позовної заяви та правовій позиції позивача і не спростована відповідачами по суті.

Відповідач ПАТ КБ «Надра» не подавав суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності, позаяк міркування сторони у запереченнях на позов (а.с. 67-68) про обізнаність ОСОБА_1 з 2007 року про укладення оспорюваного зараз договору іпотеки та відсутність від неї відповідного позову, з одного боку, бездоказові та є припущеннями, з іншого не є обґрунтованою заявою про застосування позовної давності (ст. 267 ч.ч 3, 4 ЦК України (2003 р.)). За цих умов, для подачі заяви про застосування позовної давності на стадії апеляційного провадження підстав немає, окрім цього, під час апеляційного розгляду справи встановлені і ніким не спростовані інші обставини щодо моменту обізнаності позивача із фактом укладання договору іпотеки, що вже само по собі наразі знімає питання про позовну давність.

Міркування відповідачів про необхідність закриття провадження в справі з підстави, передбаченої ст. 205 ч. 1 п. 2 ЦПК України, необґрунтовані та не можуть тягти такого процесуального рішення. Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 12.10.2015 (а.с. 89-93), залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.02.2016 (а.с. 34-36), було скасовано рішення Хустського районного суду від 18.05.2015 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 і Відділення № 6 філії ВАТ КБ «Надра» про визнання недійсним договору іпотеки, виключення запису з реєстру іпотек та вилучення інформації з реєстру заборон відчуження, у позові було відмовлено. Як випливає зі змісту судових рішень, у позові було відмовлено з процесуальних підстав, внаслідок предявлення позову не до банку, а до його підрозділу, який є неналежним відповідачем. Докази, які оцінюються в цивільній справі, факти, що на їх підставі встановлюються в порядку цивільного судочинства, за сукупністю яких вирішується питання про цивільні права і обовязки сторін, ухвалюється судове рішення, мають правове значення, якщо ці дії вчиняються у процесі, участь в якому беруть належні учасники у належному процесуальному статусі. Тож відмова в позові, предявленому до неналежного відповідача, не позбавляє особу, яка вважає своє право порушеним, знову ставити питання про його захист судовим порядком шляхом предявлення позову до належного відповідача (відповідачів), тому в такій новій справі бере участь інша особа в процесуальному статусі сторони і наведених вище підстав для закриття провадження в справі, яка не є тотожною попередній, немає.

Положення Закону України «Про іпотеку» щодо дійсності іпотеки при переході права власності на предмет іпотеки до іншої особи, яка набуває статусу іпотекодавця (ст. 23) незастосовні в даному спорі, оскільки не відповідають дійсним обставинами та спотворюють їх. ОСОБА_1 не має і не може мати жодних зобовязань перед банком та/або позичальником, що випливали б із кредитного договору та/або договору іпотеки, про які йшлося. Іпотека виникла внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2, тоді як встановлено, що ОСОБА_1 мала законні майнові права та інтереси щодо майна, яке згодом стало предметом іпотеки, задовго до вибуття цього майна із подальшою передачею в іпотеку з її відання поза її волею. Поновлення майнових прав ОСОБА_1 внаслідок їх захисту судом не може мати наслідком покладення на неї після цього обовязку поручатися поза її волею своїм майном за борги осіб, внаслідок власне дій яких права ОСОБА_1 були порушені. В будь-якому разі, при переході права власності на предмет іпотеки мається на увазі законний (правомірний) перехід права від іпотекодавця, який мав таке законне право, до іншої особи в порядку, встановленому законом або договором. Жодних передбачених законом або договором підстав для покладання на ОСОБА_1 обовязків іпотекодавця немає, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством і не є обовязковим для нього (ст. 19 Конституції України, ст. 14 ч. 2 ЦК України (2003 р.)).

Посилання банку на наявність у ОСОБА_4 боргів перед ним та іншими кредиторами не мають значення в справі, а міркування про предявлення ОСОБА_1 позову начебто як засобу уникнення вищезгаданого боржника та іпотекодавця майнової відповідальності за кредитним зобовязанням цілком надумані, не відповідають обставинам справи, правовій позиції позивача та не мають жодного реального підґрунтя і доказів на їх підтвердження.

Відтак, суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, апеляції, що не містять інших доводів по суті спору, окрім наведених, правильності, справедливості та законності рішення суду не спростовують, тому на підставі ст. 308 ЦПК України скарги слід відхилити, рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. 307 ч. 1 п. 1, ст.ст. 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_2, від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_5, і Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в ПАТ КБ «Надра» ОСОБА_6 відхилити, рішення Хустського районного суду від 1 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді