Постанова № 64146914, 18.01.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5577/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Потоцької Н.В.

за участю секретаря Лопатюк Ю.А.

сторін:

представника позивача не з'явився

представника відповідача не з'явився

третя особа не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "КЕЙ-КОЛЕКТ" до Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на стороні відповідача ОСОБА_1 про скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "КЕЙ-КОЛЕКТ" до Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на стороні відповідача ОСОБА_1, в якому позивач з урахуванням поданих уточнень просить скасувати постанови:

- про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА № 672797 від 01.02.2011 року, яка видана Другим Малиновським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції в частині накладення арешту на майно, а саме: квартиру під номером, 56 яка знаходиться в АДРЕСА_1;

- про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА № 627671 від 18.11.2009 року, яка видана Другим Малиновським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції в частині накладення арешту на майно, а саме: квартиру під номером 56, що знаходиться АДРЕСА_1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має бажання скористатись своїм правом іпотекодержателя щодо задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки, однак, реалізувати вказане право не є можливим внаслідок існування накладеного арешту на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1.

Представник позивача в судове засідання не з'явився. Про розгляд справи був повідомлений належним чином та завчасно, що підтверджується «Журналом поштової кореспонденції. Поштовий реєстр ООАС суддя Потоцька Н.В. За 26.12.2016 р.». Просив суд у разі відсутності представника позивача, розглядати справи за його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Про розгляд справи був повідомлений належним чином та завчасно, що підтверджується «Журналом поштової кореспонденції. Поштовий реєстр ООАС суддя Потоцька Н.В. За 26.12.2016 р.».

29.11.2016 року через канцелярію суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, зареєстрована за № 31977/16.

Третя особа в судове засідання не з'явився. Про розгляд справи був повідомлений належним чином та завчасно, що підтверджується «Журналом поштової кореспонденції. Поштовий реєстр ООАС суддя Потоцька Н.В. За 26.12.2016 р.».

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, перевіривши їх доказами, судом встановлено наступне.

15.02.2008 року ОСОБА_1 (Позичальник)

уклав з Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» договір про надання споживчого кредиту № 11299603000 (далі Кредитний договір)

(а/с. 8 - 15).

За умовами договору АКІБ «УкрСиббанк» (Кредитор) надає ОСОБА_1 (Позичальнику) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, а Позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором.

15.02.2008 року з метою забезпечення належного виконання зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту № 11299603000, укладений Іпотечний договір від (а/с. 16-19).

За умовами договору ОСОБА_1 (Іпотекодавець) передає в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов'язань за Кредитними договорами наступне нерухоме майно: квартиру під номером 56, що знаходиться в АДРЕСА_1.

13.02.2012 року АКІБ «УкрСиббанк» (клієнт) відступило ТОВ «Кей-Колект», («Фактор») відповідно до Договору факторингу № 2 право вимоги за зобов'язаннями позичальника (ОСОБА_1.) за кредитним договором (а/с. 20-23). Обтяження зареєстровано у Державному реєстрі іпотек.

Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА № 672797 від 01.02.2011 року, яка видана Другим Малиновським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції накладений арешт на нерухоме майно: квартиру під номером 56, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а/с. 30-31).

Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА № 627671 від 18.11.2009 року, яка видана Другим Малиновським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції накладений арешт на нерухоме майно: квартиру під номером 56, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а/с. 30-31).

Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. №606-ХІV (далі за текстом Закон №606-ХІV), чинного на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону №606-ХІV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону №606-ХІV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону №606-ХІV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 48 цього Закону.

При цьому наслідки завершення виконавчого провадження визначені ст. 50 Закону.

Так, згідно змісту ст. 50 Закону №606-ХІV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, зазначеної в частині другій цієї статті, для їх пред'явлення до органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження, для зняття арешту, накладеного на майно.

Водночас, суд зауважує, що ч. 1 ст.50 Закону №606-ХІV не передбачено обов'язку державного виконавця вчиняти дії щодо зняття накладеного арешту у випадку завершення виконавчого провадження внаслідок повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки згідно з ч.1 ст. 47 Закону виконавчий документ повертається стягувачу за наявності підстав визначених ст. 47 та за умови, що виконавче провадження за таким виконавчим документом не здійснювалося або здійснено частково.

Суд враховує, що накладення арештів на майно боржника, свідчить про вчинення державним виконавцем дій спрямованих на здійснення відповідних виконавчих проваджень, а тому у разі завершення таких виконавчих проваджень державний виконавець зобов'язаний вчинити усі дії передбачені ч. 1 ст. 50 Закону, у тому числі зняти арешт, накладений на майно боржника.

Проаналізувавши зазначені вище норми права, суд приходить до висновку, що особа звертається до суду з метою захистити у судовому порядку свого порушеного права або інтересу, які охороняються законом, при цьому вона повинна використовувати адекватний засіб захисту своїх прав, тобто такий засіб, який призведе до відновлення (захисту) порушеного права або інтересу.

З точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

Крім того, слід зазначити, що основною характеристикою позитивних зобов'язань держави виступає те, що по суті вони вимагають від національних органів влади застосувати необхідні засоби для гарантування прав людини, а точніше - вжити прийнятних (розумних) та належних засобів для захисту цих прав/.

Було встановлено, що такі обовґязки можуть виникати на підставі безпосереднього застосування статей 2-6, 8, 10, 11, 13 Конвенції, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції.

Сучасна тенденція спрямована на визнання Судом позитивних обовґязків держави під час захисту майже усього переліку конвенційних прав і свобод.

Так, у справі "Новоселецький проти України" (Novoseletskiy v. Ukraine), рішення від 22 лютого 2005 р., заява № 47148/99 ЄСПЛ розглядав позитивні зобов'язання за ст. 8 Конвенції та ст.1 Першого Протоколу. Зокрема, ЄСПЛ зазначив: Якщо розглядати справу зі сторони позитивного зобов'язання з боку держави або з огляду виправдання втручання державної влади відповідно до пункту 2, то є очевидним, що принципи, які застосовуються є достатньо суміжними. В обох випадках необхідно звернути увагу на дотримання справедливої рівноваги між конкуруючими інтересами осіб і суспільства в цілому. Більше того, навіть для позитивних зобов'язань, які випливають з пункту 1, випадки, перераховані в пункті 2, можуть відігравати деяку роль при пошуку бажаної рівноваги (див. Морено Гомес п. Іспанії, N 4143/02, п. 55, рішення від 16 листопада 2004р.).

Суд нагадує, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (див. рішення Броньовський проти Польщі [GC], N 31443/96, п. 143, CEDH 2004).

У кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права, Суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (див. Рішення Спорронг та Лонрот п. Швеції , рішення від 23 вересня 1982, серія A N 52, стор. 26, п. 69).

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

За правилами частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 6-8, 71, 86, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА № 672797 від 01.02.2011 року, яка видана Другим Малиновським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції в частині накладення арешту на майно, а саме: квартиру під номером, 56 яка знаходиться в АДРЕСА_1

Скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА № 627671 від 18.11.2009 року, яка видана Другим Малиновським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції в частині накладення арешту на майно, а саме: квартиру під номером 56, що знаходиться АДРЕСА_1.

Стягнути з Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (код ЄДРПОУ 39907502) за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю "КЕЙ-КОЛЕКТ" (код ЄДРПОУ 37825968, 04071, м. Київ, вул. Межигірська, буд. 22) суму судового збору за подання адміністративного позову за:

- платіжним дорученням № 7137 від 13.10.2016 р. у сумі 4 134, 00 грн. (чотири тисячі сто тридцять чотири гривні 00 коп.).

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Суддя Потоцька Н.В.

.