Рішення № 6414228, 19.05.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.09 Справа№ 10/57

За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Львів

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Софі»

Про стягнення суми боргу

Суддя Довга О.І.

Секретар Яремчук С.М.

Представники :

від позивача : ОСОБА_4 - представник за дорученням

від відповідача : Гевяк П.І. - представник за дорученням

Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, розяснено їх права та обовязки відповідно до ст. 22 ГПК України, зокрема право заявляти відводи.

Представники сторін, присутні в судовому засіданні, звернулись до суду з клопотанням про нездійснення технічної фіксації судового процесу.

Суть спору:

На розгляді господарського суду Львівської області знаходиться позовна заява від ФОП ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Софі» про стягнення боргу.

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, зазначених в попередніх ухвалах суду.

Позивач вимоги ухвал суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив. В судовому засіданні 19.05.2009 року надав суду додаткові пояснення до позовної заяви в яких зазначає, що при подачі позовної заяви позивачем помилково зазначено та додано договір поставки від 02 червня 2008 року на виконання умов якого позивач сплатив відповідачу грошові кошти.

Як вбачається з платіжного доручення від 13.06.2008 року оплата в розмірі 18700000,00 грн. за будівельні матеріали здійснена згідно договору від 13.06.2008 року, а не згідно договору від 02.06.2008 року, а відповідно до угоди від 14.06.2008 року до договору поставки № 2-Л-546 від 13.06.2008 року грошові кошти перераховані в якості авансу за договором поставки № 2-Л-546 від 13.06.2008 року вважаються сплаченими за договором комісії від 01.06.2008 року.

Відтак, позивач просить вважати борг, який виник з неналежного виконання відповідачем своїх зобовязань як такий, що виник відповідно до договору новації на підставі договору комісії від 10.03.2007 року, договору поставки № 2-Л-546 від 13.06.2008 року, угоди від 14.06.2008 року, до договору поставки № 2-Л-546 від 13.06.2008 року та договору комісії від 01.06.2008 року.

07.05.2009 р. до суду за вх. № 9212, від позивача, поступила заява про збільшення та уточнення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача суму боргу, виниклого станом на 03.03.2009 року за договором про припинення договірних зобовязань та погашення боргу від 10.07.2008 року, в розмірі 55592384, 76 грн. та судові витрати.

Представник відповідача надав суду пояснення по суті заявлених вимог, проти позову не заперечує. За результатами звіряння розрахунків і документів від 06.05.2009 року - по договірних відносинах за договором про припинення договірних зобовязань та погашення боргу від 10.07.2008 року заборгованість перед позивачем визнає повністю.

Розглянувши документи і матеріали, подані до суду, заслухавши пояснення осіб присутніх в судових засіданнях, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

13.06.2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Софі» та фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір поставки, згідно якого ТзОВ «Торговий дім «Софі» зобовязався поставити ФОП ОСОБА_2 будівельні матеріали.

Відповідно до п. 1.1 Постачальник ( позивач) зобовязується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність Покупцю ( відповідач), а Покупець зобовязується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити будівельні матеріали.

14.06.2008 року до договору поставки № 2-Л-546 від 13.06.2008 року укладено додаткову угоду п. 1 якої передбачено дострокове зупинення строку дії Договору.

П.2 Угоди передбачає, що суму, перераховану Покупцем на розрахунковий рахунок Постачальника за Договором поставки від 13.06.2008 року за № 2-Л-546 згідно платіжного доручення від 13.06.2008 року за № 170 вважати сплаченою за Договором комісії від 01.06.2008 року , сторонами в якому є Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Софі» та СПД-ФО ОСОБА_2

Як встановлено в судовому засіданні - 10.07.2008 року між позивачем та ТзОВ «Торговий дім «Софі» укладено договір про припинення договірних зобовязань та погашення боргу за умовами якого між сторонами досягнуто згоди про новацію боргу у позикове зобовязання.

Відповідно до досягнутих домовленостей сторонами проведено новацію боргу за договором комісії від 10.03.2007 року, укладений між ФОП ОСОБА_2 та ТзОВ «Торговий дім «Софі»- ціна договору 10024000,00 грн. , поставки б/н від 13.06.2008 року, угоди від 14.06.2008 року до договору поставки № 2-Л-546 від 13.06.2008 року, договору комісії від 01.06.2008 року, укладених між ФОП ОСОБА_2 та ТзОВ «Торговий дім «Софі» - ціна договору 18700000,00 грн.

Згідно з п.3 вказаного договору борг у розмірі 28724000,00 грн. було проіндексовано відповідно до вимоги позивача та на підставі ст.625 ЦК України на діючий індекс інфляції та 3-ох відсотків річних і визначено в розмірі 32701402,80 грн., що зафіксовано в акту взаємо звірки розрахунків від 10.07.2008 року та які відповідач зобовязався повернути до 03.03.2009 року.

За умовою визначеною п. 5.1 вказаного договору позивач набув права отримання процентів за користування його коштами в розмірі 10% на місяць.

06.05.2009 р. між сторонами було укладено Акт звірення розрахунків (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи), згідно якого заборгованість відповідача перед позивачем за договором становить 55592384,76 грн.

Акт звірення розрахунків підписано двома сторонами спору, зауваження щодо нього відсутні.

Станом на день звернення з позовом до суду та день розгляду справи відповідач доказів сплати заборгованості за договором не надав, відзиву на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і негосподарюючими субєктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.

Згідно ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У відповідності до ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобовязань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги по даній справі є тісно пов'язані між собою підставами виникнення та поданням необхідних доказів, позивач скористався наданим йому правом і збільшив розмір позовних вимог.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На час розгляду справи, ні відповідач, ні його представник, який був присутній у судовому засіданні, відзиву на позов не подав, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, визнав факт надання йому послуг та наявності заборгованості, доказів сплати заборгованості не представив, явку повноважного представника в судові засідання забезпечив

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо обєктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості не представив, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, згідно розяснень Пленуму Верховного Суду України, вказаних у пункті 1 Постанови від 29 грудня 1976 року № 11 «Про судові рішення», суд прийшов до висновку, що позовна заява Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Софі»підлягає до задоволення.

Судові витрати слід покласти на Відповідача

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 8, 13, 42, 124 Конституції України, ст.ст. 1, 3, 11, 202, 204, 205, 206, 509, 510, 526, 530, 548, 625, 627, 629 ЦК України, ст.ст. 174, 179, 193, 216, 218, 232 ГК України, ст.ст. 43, 45 , 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.Позовні вимоги задоволити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Софі» ( м. Львів, вул. Городоцька, 359, код ЄДРПОУ 30994948, МФО 385316 ) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1, ІН НОМЕР_1) 55592384,76 грн. боргу, 25 500 ,00 грн. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Зайво сплачене державне мито в сумі 87,00 грн. повернути позивачу Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1, ІН НОМЕР_1) про що видати довідку.

4.Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Згідно частини 3 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Львівського апеляційного господарського суду через господарський суд Львівської області.

Суддя Довга О.І.