Рішення № 64137541, 16.01.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №478/1919/16-ц 16.01.2017 16.01.2017 16.01.2017

Cправа №478/1919/16-ц Суддя суду першої інстанції ОСОБА_1

Провадження №22-ц/784/52/17 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_2

Категорія 47

Рішення

Іменем України

16 січня 2017 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання Гавор В.Б.,

за участі позивача - ОСОБА_3,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_4 рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 12 жовтня 2016 року, ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Відділ Держгеокадастру у Казанківському районі Миколаївської області, ОСОБА_4, про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку і покладення обовязку вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У серпні 2016 року ОСОБА_3 предявила позов до Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Відділ Держгеокадастру у Казанківському районі Миколаївської області, ОСОБА_4, про визнання незаконним та скасування розпорядження Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку і покладення обовязку вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є племінницею ОСОБА_5.

За життя ОСОБА_5 набула право на земельну частку (пай) розміром 11.88 в умовних кадастрових гектарах із земель, розташованих на території Миколаївської міської ради Казанківського району Миколаївської області, про що отримала Сертифікат на право на земельну частку (пай) серії МК № 0171388 від 30 липня 1997 року.

02 січня 2001 року на імя ОСОБА_6 на підставі рішення Миколаївської сільської Ради народних депутатів від 21 листопада 2000 року за №97 видано Державний акт на право приватної власності на землю серії ІV-МК №042228, відповідно до якого їй на праві власності належала земельна ділянка площею 13.20 гектарів, що розташована в межах території Миколаївської сільської ради з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

04 грудня 1999 року ОСОБА_5І померла.

Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 жовтня 2014 року, встановлено факт прийняття ОСОБА_7, який помер 25 жовтня 2000 року, спадщини, що відкрилась після смерті його рідної сестри ОСОБА_5, яка померла 04 грудня 1999 року. Також, встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_3, що відкрилася після смерті її батька ОСОБА_7

Проте, позивач не може оформити свої спадкові права у нотаріальному порядку, оскільки 28 лютого 2007 року на підставі розпорядження Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області за №94-р від 14 лютого 2007 року на імя ОСОБА_4М на цю ж саму земельну ділянку видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №600727, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010701601369.

Посилаючись на те, що розпорядження Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області від 14 лютого 2007 року №94-р прийнято з порушенням, а саме, не враховано, що земельна ділянка перебуває у власності іншої особи, оскільки державний акт на імя ОСОБА_6 не визнаний недійсним та не скасований, позивач просила визнати незаконним та скасувати зазначене розпорядження, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 600727 від 28 лютого 2007 року, виданий на імя ОСОБА_4 та зобовязати відділ Держземагенства у Казанківському районі Миколаївської області скасувати запис про реєстрацію цього державного акту.

Третя особа ОСОБА_4 проти задоволення позовних вимог заперечував. Вказував на те, що оскільки державний акт на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_6 видано вже після її смерті, то на момент відкриття спадщини до її складу не входило право власності на конкретну земельну ділянку, а ввійшло право на земельну частку (пай) в умовних кадастрових гектарах без визначення в натурі на місцевості. За такого, належне йому речове право на земельну ділянку площею 13.20 га жодним чином не обмежує права позивача на земельну частку (пай) в розмірі 11.88 умовних гектарів, тому позовні вимоги позивача вважав безпідставними.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 12 жовтня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Дослідивши матеріали справи, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, районний суд виходив із того, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки при прийнятті Казанківською районною державною адміністрацією Миколаївської області розпорядження за №94-р від 14 лютого 2007 року про передачу у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 13.2 гектари ріллі для ведення сільськогосподарського виробництва із земель Миколаївської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, не було враховано, що дана земельна ділянка вже перебувала у власності іншої особи.

Колегія суддів не в повному обсязі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Рішення районного суду не відповідає зазначеним вимогам закону.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.2 ст.3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно із ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч.1 ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статями 116, 118 ЗК України визначено підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.

Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статями 116, 118 ЗК України (правова позиція Верховного Суду України згідно з постановою № 6-93цс13).

Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому ЗК України (ч.5 ст.116 ЗК України, в редакції, яка діяла на час видачі спірного правовстановлюючого документу на земельну ділянку).

Згідно із ч.3 ст.152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

-визнання прав;

-відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

-визнання угоди недійсною;

-визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

-відшкодування заподіяних збитків;

-застосування інших, передбачених законом, способів.

Таким чином, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

При цьому вимога про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку є самостійним способом захисту порушеного права.

Як вбачається з матеріалів справи, 04 грудня 1999 року померла ОСОБА_5 (а.с.53).

За життя остання набула право на земельну частку (пай) розміром 11.88 в умовних кадастрових гектарах із земель, розташованих на території Миколаївської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, про що було видано Сертифікат на право на земельну частку (пай), серія МК №0171388.

02 січня 2001 року на імя ОСОБА_6 на підставі рішення Миколаївської сільської Ради народних депутатів від 21 листопада 2000 року за №97 видано державний акт на право приватної власності на землю, серії ІV-МК №042228, площею 13.20 гектарів, розташованої в межах території Миколаївської сільської ради з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.54).

Відповідно до листа Державної інспекції сільського господарства України за №5920/6-4/2-13 від 21 серпня 2013 року вищезазначений державний акт не скасовано. Органами державної влади Казанківського району Миколаївської області рішення про переведення зазначеної земельної ділянки до земель запасу не приймалося (а.с.8).

Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 жовтня 2014 року встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_7 та ОСОБА_5; встановлено факт прийняття ОСОБА_7, який помер 25 жовтня 2000 року, спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_5, яка померла 04 грудня 1999 року; встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_7 та ОСОБА_3; встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_3, що відкрилася після смерті ОСОБА_7 (а.с.7).

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 15 лютого 2016 року, яке набрало чинності 26 лютого 2016 року, визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_8 в порядку спадкування за законом право на ? частку (за кожним) земельної частки (пай), розміром 11.88 в умовних кадастрових гектарах із земель, розташованих на території Миколаївської сільської ради Казанківського району Миколаївської області (а.с.50-51).

Розпорядженням Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області №94-р від 14 лютого 2007 року прийнято рішення про передачу у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 13.2 гектари ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель Миколаївської сільської ради Казанківського району Миколаївської області (а.с.11).

28 лютого 2007 року на підставі вищевказаного розпорядження Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області № 94-р від 14 лютого 2007 року на імя ОСОБА_4М видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №600727, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010701601369 (а.с.55).

Відповідно до положення ч.4 ст.10 ЦПК України, яка також покладає і на суд певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Втім, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що згідно з положеннями ст.32 ЦПК України у разі, якщо предметом спору є спільні права чи обовязки кількох осіб, то позов пред'являється до кількох відповідачів, а в разі пред'явлення позову лише до одного відповідача, суд відповідно до ст.33 ЦПК України має право за клопотанням позивача залучити до участі у справі співвідповідача.

Участь сторін у цивільному процесі зумовлена тим, що судовий спір має місце саме між ними і його вирішення безпосередньо впливає на їх права чи обовязки. Так, судове рішення за позовом ОСОБА_3 може вплинути на права і обовязки ОСОБА_4, оскільки саме на його імя було видано спірний правовстановлюючий документ на земельну ділянку та відповідно до якого останній має відповідні права та обовязки.

Втім, вказана особа залучена до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, і за своїм процесуальним становищем вона не є суб'єктом матеріально-правових відносин, не користується правами сторін і не несе їх обов'язки.

Вирішуючи спір, судом першої інстанції не враховано, що позов предявлено лише до Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області, при цьому позивач просить також визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, тобто вирішити питання про права і обовязки ОСОБА_4

Відповідно до п.2 ч.6 ст.130 ЦПК якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.

Проте, на зазначене суд першої інстанції уваги не звернув, і не зясував усі істотні обставини справи та, в порушення вимог ст.33 та ч.4 ст.10 ЦПК України, не розяснив позивачу право на залучення до участі у справі особи, на імя якої видано державний акт та правові наслідки щодо нереалізації такого права.

Не встановлення дійсних учасників спору та вирішення питання про права та обовязки особи, яку не було залучено до участі у справі, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Виходячи зі змісту ст.303 ЦПК України, згідно з якою апеляційна інстанція перевіряє законність і обґрунтованість рішення в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд не має повноважень залучати до участі у справі осіб, яких не було залучено при розгляді справи судом та вирішувати спір як суд першої інстанції.

В такому випадку, не може бути вирішено апеляційним судом і питання про права та обовязки позивача так, щоб права ОСОБА_4 не були порушені і щоб останній мав право на предявлення окремого позову на загальних підставах.

Також, задовольняючи позовні вимоги в частині покладення обовязку на відділ Держгеокадастру у Казанківському районі Миколаївської області скасувати запис про реєстрацію спірного державного акту, районний суд залишив поза увагою, що відповідний державний орган, який таку реєстрацію має здійснити за оскаржуваним судовим рішенням, до участі у справі в якості відповідача залучений не був, та в порушення положень ст.ст.10,11,33, п.2 ч.6 ст.130 ЦПК України суд не розяснив позивачеві його право на залучення до участі у справі такого органу в якості відповідача та наслідків невчинення дій щодо його залучення до участі у справі в якості відповідача, що унеможливлює вирішення даних позовних вимог.

Відповідно до ч.3 ст.303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Розглянувши цивільну справу за участю третіх осіб, які в порядку, передбаченому ст.33 ЦПК України, мали бути залучені до участі у справі у якості співвідповідачів, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що на тепер унеможливлює встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому оскаржуване судове рішення на підставі ч.1 п.4 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог за вищевказаних обставин.

Керуючись ст.ст.303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 12 жовтня 2016 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Відділ Держгеокадастру у Казанківському районі Миколаївської області, ОСОБА_4, про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку і покладення обовязку вчинити певні дії відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

ОСОБА_9