Ухвала суду № 64124194, 12.01.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2017 р.Справа № 820/3221/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2016р. по справі № 820/3221/16

за позовом Громадянки В'єтнаму ОСОБА_1

до Державної міграційної служби України , Управління Державної міграційної служби України у Київській області

про визнання протиправним висновку та скасування частково наказу,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, громадянка В'єтнаму ОСОБА_1, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Київській області в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд: визнати протиправним висновок Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 22.02.2016 року стосовно громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1; скасувати пункт 10 (підпункти 10.1-10.3) наказу Державної міграційної служби України «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання» № 36 від 10.03.2016 року, що стосується громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2016 року адміністративний позов Громадянки В'єтнаму ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України у Київській області про визнання протиправним висновку та скасування наказу в частині - задоволено у повному обсязі.

Визнано протиправним висновок Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 22.02.2016 року стосовно громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Скасовано пункт 10 (підпункти 10.1-10.3) наказу Державної міграційної служби України «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання» № 36 від 10.03.2016 року, що стосується громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що приймаючи зазначену постанову суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Вказує, що УДМСУ в Київській області було проведено перевірку матеріалів особової справи громадянки В'єтнаму ОСОБА_1, щодо законності залишення на постійне проживання в Україні та документування посвідкою на постійне проживання в Україні та виявлено, що позивач не мала права на документування посвідкою, про що складено висновок від 22.02.2016 року. На підставі висновку Державною міграційною службою України було винесено наказ №36 від 10.03.2016 року, пунктом 10 якого зокрема скасовано посвідку на постійне проживання в Україні, видану на підставі Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" від 07.06.2001 року. Вважає, що на момент звернення позивача з заявою про видачу посвідки на постійне проживання положеннями законодавства не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання на підставі дозволу на імміграцію відповідно до аб.4 п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію». Крім того, зауважує, що ОСОБА_1 звернулась із заявою про видачу посвідки зі спливом шестимісячного строку, встановленого Законом України "Про імміграцію".

Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу, виклав свій погляд на обставини справи, зазначивши, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, в зв'язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2016 р. без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 12.01.2017 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що згідно висновку ВГІРФО ГУМВС України в Київській області від 10.08.2004 громадянка СРВ ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у 1990 році прибула в Україну на професійне навчання згідно з Угодою між Урядом СРВ та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 . З січня по липень 1990 року ОСОБА_1 працювала на Київському заводі "Ленінська кузня". Під час роботи на заводі здобула кваліфікацію електромонтажниці. Після звільнення залишилась проживати в Україні.

Вказаним висновком рекомендовано документувати громадянку СРВ ОСОБА_1 посвідкою на проживання в Україні терміном "безстроково".

З матеріалів справи вбачається, що ВГІРФО ГУМВС в Київській області оформило і видало позивачу посвідку на проживання серії НОМЕР_1 від 10.08.2004 терміном "безстроково".

У посвідці відображено місце реєстрації ОСОБА_1 за адресою:м. АДРЕСА_1.

В подальшому, позивач переїхала на постійне місце проживання до м. Харків, у зв'язку з чим, її було знято з належної реєстрації та зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2.

У зв'язку з досягненням позивачем 45 річного віку, остання 14.01.2016 звернулась до ГУ ДМС України в Харківській області з заявою щодо обміну бланку посвідки на постійне проживання, до якої надала необхідний пакет документів.

На своє звернення позивач отримала відповідь від ГУ ДМС України в Харківській області від 20.01.2016 № 04/1-767 в якій повідомлялось, що вирішення питання щодо обміну бланку посвідки на постійне проживання буде вирішено після надходження з УДМСУ в Київській області відповіді на запит ГУ ДМС України в Харківській області щодо з'ясування підстав її документування посвідкою на постійне проживання, оскільки відповідне рішення приймалось саме УДМСУ в Київській області.

Не погодившись з зазначеним, позивач звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила суд, зобов'язати ГУ ДМС України в Харківській області здійснити обмін бланку посвідки на постійне проживання в Україні НОМЕР_1 від 10.08.2004 громадянки СРВ ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в зв'язку з досягненням 45-річного віку ( справа № № 820/320/16 ).

Згідно відомостей автоматизованої системи "Діловодство спеціалізованого суду" вбачається, що на теперішній час, провадження по справі № 820/320/16 зупинено до набрання законної сили судового рішення в даній адміністративній справі № 820/3221/16.

З матеріалів вправи вбачається, що ГУ ДМС України в Харківській області, з метою з'ясування підстав документування позивача посвідкою на постійне проживання, направило до УДМСУ в Київській області відповідний запит, датований 20.01.2016 за вих. № 04/1-768, який надійшов до УДМСУ в Київській області 03.02.2016.

УДМСУ в Київській області надало відповідь від 08.02.2016 № 4/3-1284 на запит, в якому повідомлено, що рішення щодо документування позивача посвідкою на постійне проживання прийнято з порушеннями вимог законодавства, отже, матеріали справи з цього приводу, направлені до ДМС України для прийняття відповідного рішення, в силу приписів п.2.9. розділу ІІ Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання, затвердженого Наказом МВС України від 15.07.2013 № 681.

Судом встановлено, що УДМСУ в Київській області 22.02.2016 складено висновок про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання, яким рекомендовано визнати, що висновок від 10.08.2004 ВГІРФО ГУМВСУ в Київській області про задоволення клопотання громадянки СРВ ОСОБА_1 про видачу посвідки на постійне проживання, прийнято з порушенням вимог Закону України "Про імміграцію".

Вказане рішення (висновок) відповідача вмотивоване тим, що посвідку на постійне проживання в Україні позивачу оформлено у порушення абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", оскільки остання звернулась за оформлення посвідки на постійне проживання у період, коли чинним законодавством вже не було передбачено вчинення таких дій без наявності дозволу на імміграцію.

Наказом Державної міграційної служби України Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання № 36 від 10.03.2016, зокрема пунктом 10 визначено, що на підставі висновку УДМСУ в Київській області від 22.02.2016 стосовно ОСОБА_1, скасовано повністю рішення відділу ГІРФО УМВС України в Київській області від 10.08.2004 про документування посвідкою на постійне проживання громадянки СРВ ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, видану на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 10.08.2004 визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню.

Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що наказ Державної міграційної служби №36 від 10.03.2016 року, в частині що стосується громадянки Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є таким, що винесений в супереч нормам діючого законодавства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, що ВГІРФО ГУМВС в Київській області видало позивачу посвідку на проживання серії НОМЕР_1 від 10.08.2004 року терміном "безстроково" (а.с. 13).

Отже, у 2004 році стосовно позивачки проводилась перевірка законності підстав для залишення на постійне проживання на території України і, видаючи спірне рішення, ВГІРФО ГУМВС в Київській області, керувався абзацом 4 пункту 4 Розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію".

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України "Про імміграцію".

Відповідно до абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень цього Закону, вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Цей Закон набрав чинності 08 серпня 2001 року.

Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12 - 15 цього Закону.

Зазначена норма регулює відносини, які виникають між уповноваженим органом та іноземцем при отриманні дозволу на імміграцію, та не передбачає випадків скасування посвідки на постійне проживання в Україні.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію", встановлений перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію, а саме дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо:

1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Тобто, відповідно до вимог ст.12 Закону України "Про імміграцію" встановлено підстави для скасування дозволу на імміграцію, а ст. 13 зазначеного Закону регулює порядок вилучення посвідки на постійне місце проживання на підставі скасованого дозволу на імміграцію.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачці не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки вона прибула до України в 1990 році і в силу Закону України "Про імміграцію" набула дозволу на імміграцію без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень.

Відповідачами не доведено та матеріали справи не містять доказів того, що за час перебування позивача на території України з'явилися обставини, які б тягли за собою визнання його таким, що не має дозволу на імміграцію з підстави, передбаченої абзацом 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію". Крім того, доказів того, що посвідка на постійне проживання позивача є отриманою у непередбаченому законом порядку також не надано.

Тобто рішення про скасування посвідки на постійне проживання від 10.03.2016 року прийнято за відсутності необхідних підстав і не містить інформації щодо конкретних обставин, за яких може бути визнано неправомірно виданою посвідку на постійне проживання.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при прийнятті оскаржуваного пункту 10 Наказу ДМС України №36 від 10.03.2016 року, яким скасовано повністю рішення відділу ГІРФО ГУМВС України в Київській області від 10.08.2004 року про документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянки СРВ ОСОБА_1; видану на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання в Україні Серії НОМЕР_1 від 10.08.2004 року визнано недійсною та такою, що підлягають вилученню (п.10 Наказу), відповідач діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення, чим порушено законні інтереси позивача.

Доводи заявника у апеляційній скарзі щодо пропуску позивачем шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні не є підставою для скасування дозволу на постійне проживання, оскільки Порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання був затверджений постановою Кабінету Міністрів України лише 26 грудня 2002 року, тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного абзацом 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію".

Крім того, приймаючи висновок від 22.02.2016 року, на підставі якого прийнято відповідачем спірний наказ, УДМС у Київській області не вказав жодної з підстав для скасування посвідки позивача на тимчасове проживання, перелік яких встановлений відповідно до пункту 19 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. N 251.

Відповідно до вищевикладеного, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстави для її скасування відсутні.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 205, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2016р. по справі № 820/3221/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Зеленський В.В. Пянова Я.В. Повний текст ухвали виготовлений 17.01.2017 р.