Ухвала суду № 64118753, 17.01.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/596/17 Справа № 202/4075/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Слюсар Л. П. Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 53

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2017 рокуколегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі - Синенко Є.А.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу підприємства «Будинок Профспілок» Дніпропетровського обласного об'єднання профспілок (міжгалузева рада профспілок) на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Підприємства «Будинок Профспілок» Дніпропетровського обласного об'єднання профспілок (міжгалузева рада профспілок) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зміну формулювання запису в трудовій книжці, -

в с т а н о в и л а:

У червні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з уточненим позовом до підприємства «Будинок Профспілок» Дніпропетровського обласного об'єднання профспілок (міжгалузева рада профспілок)(далі - підприємство «Будинок профспілок» ДООП (МРП) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зміну формулювання запису в трудовій книжці, мотивуючи тим, що з 02 січня 2013 року вона працювала на зазначеному підприємстві на посаді бухгалтера торгівельного комплексу та наказом №07 к/з від 26 червня 2015 року її 29 червня 2015 було звільнено з займаної посади на підставі п.2 ст.36 КЗпП України.

Вказувала на те, що наказом №95 від 13 жовтня 2015 року її поновлено на займаній посаді з 30 червня 2015 року на виконання рішення Індустріального районного суду від 12 жовтня 2015 року, наказом підприємства «Будинок профспілок» №126 від 08 грудня 2015 року на підставі рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2015 року наказ №95 від 13 жовтня 2015 року скасовано.

Зазначала, що в період з 13 жовтня 2015 року по 07 грудня 2015 року (з дати поновлення на роботі на підставі рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 12 жовтня 2015 року по дату звільнення, у зв'язку з набранням чинності рішення апеляційного суду Дніпропетровської області) фактично перебувала у трудових відносинах з відповідачем, їй виплачувалася заробітна плата, було оплачено лікарняний лист, а також виплачена компенсація за невикористану відпустку за період роботи з 13 жовтня 2015 року по 07 грудня 2015 року.

Посилаючись на те, що наказом №59 від 07 червня 2016 року на виконання ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року скасовано наказ №126 від 08 грудня 2015 року та поновлено її на зазначеному підприємстві на посаді бухгалтера торгівельного комплексу, наказом №07 к/з від 10 червня 2016 року було звільнено з займаної посади на підставі заяви від 10 червня 2016 року за п.1 ст.36 КЗпП України, формулювання в графі 3 запису №40 від 08 грудня 2015 року не відповідає інструкції Про порядок ведення трудових книжок та не відображено факт трудових відносин в період з 13 жовтня 2015 року по 07 грудня 2015 року та не зазначено причину звільнення з посиланням на відповідну статтю КЗпП України, а відповідач відмовився виплачувати компенсацію середнього заробітку за час вимушеного прогулу, мотивуючи тим, що для цього має бути окреме рішення суду, а тому просила суд ухвалити рішення, яким зобов'язати відповідача змінити формулювання в графі 3 запису №40 від 08 грудня 2015 року в її трудовій книжці, з зазначенням причини звільнення з посиланням на відповідну статтю і пункт КЗпП України та викласти наступним чином: «Звільнено у зв'язку із закінченням строку трудового договору згідно п.2 ст.36 КЗпП України» та стягнути з відповідача на її користь компенсацію середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період з 08 грудня 2015 року по 09 червня 2016 року у розмірі 30.848 грн.30 коп.

Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 07 жовтня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково. Стягнуто з підприємства «Будинок профспілок» ДООП (МРП) на користь ОСОБА_2 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 08 грудня 2015 року по 09 червня 2016 року у розмірі 13.287 грн.49 коп., з утриманням з цієї суми податків і інших обов'язкових платежів.

В апеляційній скарзі підприємство «Будинок профспілок» ДООП (МРП) ставить питання про скасування рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 07 жовтня 2016 року та ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального й процесуального справа.

Розглянувши матеріали справи, обговоривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин у справі та їх повноту, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасуванню рішення суду.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Відповідно до вимог ч.ч.1,6 ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст.97 КЗпП України та ст.15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що наказом (розпорядженням) №01 к/п від 02 січня 2013 року ОСОБА_2 було прийнято на роботу бухгалтером торгівельного комплексу підприємства «Будинок профспілок» ДООП (МРП) (а.с.92).

Наказом (розпорядженням) №07 к/з від 26 червня 2015 року ОСОБА_2 було звільнено з посади бухгалтера торгівельного комплексу з 29 червня 2015 року у зв'язку із закінченням строку трудового договору на підставі п.2 ст.36 КЗпП України (а.с.92).

Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 12 жовтня 2015 року визнано незаконним та скасовано наказ №07 к/з від 26 червня 2015 про звільнення ОСОБА_2 на підставі п.2 ст.36 КЗпП України; поновлено ОСОБА_2 на посаді бухгалтера торгівельного комплексу підприємства «Будинок профспілок» ДООП (МРП); стягнуто з підприємства «Будинок профспілок» ДООП (МРП) на користь ОСОБА_2 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 14.863 грн.64 коп. та моральну шкоду у розмірі 1.000 грн. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання стосовно судових витрат (а.с.36-39).

На підставі цього рішення суду наказом підприємства «Будинок профспілок» №95 від 13 жовтня 2015 року ОСОБА_2 було поновлено на посаді бухгалтера торгівельного комплексу з 30 червня 2015 року (а.с.54).

Внесений запис до трудової книжки №39 від 13 жовтня 2015 року «Запис за №38 недійсний, поновлено на попередній роботі», згідно наказу №95 від 13 жовтня 2015 року (а.с.92).

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2015 року апеляційну скаргу підприємства «Будинок профспілок» задоволено, рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 12 жовтня 2015 року скасовано з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 (а.с.40-45).

На підставі рішення апеляційного суду наказом підприємства «Будинок профспілок» №126 від 08 грудня 2015 року було скасовано наказ №95 від 13 жовтня 2015 року про поновлення ОСОБА_2 на посаді бухгалтера торгівельного комплексу (а.с.55)

Внесений запис до трудової книжки №40 від 08 грудня 2015 року «Запис за №39 недійсний. Звільнено 29 червня 2015 року», згідно наказу № 126 від 08 грудня 2015 року (а.с.92).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 13 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2015 року скасовано, рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 12 жовтня 2015 року залишено без змін (а.с.7-12).

Згідно із рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою №48553/99 „Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою №28342/95 „Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

На підставі ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 13 квітня 2016 року наказом підприємства «Будинок профспілок» №59 від 07 червня 2016 року було скасовано наказ №126 від 08 грудня 2015 року про скасування наказу №95 від 13 жовтня 2015 року про поновлення ОСОБА_2 на посаді бухгалтера торгівельного комплексу з 30 червня 2015 року (а.с.5).

Відповідно до положень ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частково задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.212 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог ст.ст.10,60 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про зобов'язання відповідача сплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку з вини відповідача, виходячи з вимог розумності і справедливості, керуючись названими нормами закону.

Колегія суддів звертає увагу не те, що оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_2 задоволено частково лише в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а отже в іншій частині воно не перевіряється.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Так, ч.1 ст.94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Положеннями ст.115 КЗпП України та ст.24 Закону України «Про оплату праці» передбачено порядок та умови виплати заробітної плати.

За змістом ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Згідно ст.236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

У п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 судам роз'яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Отже, передбачений ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу.

При цьому відсутність фінансування та грошових коштів у підприємства, установи, організації не позбавляє його обов'язку з виплати належних працівникові грошових коштів та не звільняє від відповідальності за невиконання цього обов'язку.

Правила обчислення середнього заробітку передбачені ч.2 ст.235 КЗпП України, ст.27 Закону України «Про оплату праці» та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі Порядок).

Відповідно до п.5 розділу ІV Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 розділу ІV Порядку).

З урахуванням цих норм, зокрема абз.3 п.2 Порядку, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення його з роботи.

Розмір середньоденного заробітку позивачки було встановлено у розмірі 200 грн. 86 коп. рішенням Індустріального районного суду від 12 жовтня 2015 року яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року, та має преюдиціальне значення для розгляду цієї цивільної справи у розумінні вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України, а тому доводи апеляційної скарги стосовно невірного обчислення розміру середнього заробітку до уваги не приймаються.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не навів у рішенні розрахунків колегія суддів вважає безпідставними та до уваги не приймає, оскільки розрахунок наведено в оскаржуваному рішенні та чітко встановлено законодавством України.

Посилання апелянта на те, що ними було повернуто Лівобережному центру зайнятості м.Дніпропетровська суму виплачену позивачці, яка перебувала на обліку, а отже їй необхідно відмовити у задоволенні позову є хибними та спростовуються правовим висновком Верховного Суду України, викладеному в постанові від 25 травня 2016 року у справі №6-511цс16, який в силу ст.ст.214,360-7 ЦПК України має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги з приводу стягнення моральної шкоди та зміну формулювання в графі 3 запису №40 від 08 грудня 2015 року в трудовій книжці позивача, також не можуть бути взяті до уваги, оскільки оскаржуваним рішенням моральна шкода з них не стягувалась, а позовні вимоги в частині зміни формулювання залишені без задоволення.

Відповідно до вимог ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 07 жовтня 2016 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу підприємства «Будинок профспілок» Дніпропетровського обласного об'єднання профспілок (міжгалузева рада профспілок) відхилити.

Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 07 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Максюта Ж.І.