Ухвала суду № 64118735, 17.01.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 215/3034/16-ц Головуючий у 1-й інстанції

Провадження №22ц/774/85/К/17 суддя Демиденко Ю.Ю.

Категорія - 26 (І) Доповідач Бондар Я.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Бондар Я.М.

суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.

за участю: секретаря - Гладиш К.І.

представника відповідача Доценко Тетяни Юріївни,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 25 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2016 року ОСОБА_3, від імені якої діяла ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі ПрАТ «ПівнГЗК») про стягнення моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, в якому просив стягнути з відповідача на його користь грошову суму в розмірі 290000,00 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб.

В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначила, що позивач працював на підприємстві відповідача з грудня 1979 року по травень 1981 року та з вересня 1983 року по січень 2016 року виконував роботу відповідно трудового договору на підприємстві відповідача за спеціальністю помічника машиніста екскаватора та машиніста екскаватора в кар'єрі.

Первинно втрату працездатності в розмірі 65 % та третю групу інвалідності позивачу встановлено в квітні 2016 року з черговим переоглядом в квітні 2017 року. У зв'язку з професійною хворобою ОСОБА_3 спричинена моральна шкода, оскільки він змушений був змінити звичний спосіб життя - постійно лікуватися амбулаторно та стаціонарно, проте лікування не призводить до покращення стану його здоров'я, позивачеві важко виконувати будь-яку роботу, він страждає на постійний ниючий та тягнучий біль та обмеження рухів у шийному та попереково-крижовому відділах хребта, оніміння в дистанальних відділах кінцівок, яка посилюється після фізичних навантаженнях, обмеження рухів у плечових, ліктьових та колінних суглобах, утруднення при рухах, що порушує його нормальні життєві зв'язки.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 25 серпня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто на його користь з відповідача 35000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, без утримання податку з фізичних осіб. Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь держави судовий збір в розмірі 551,20 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, поставив питання про зміну рішення суду в частині визначеного розміру моральної шкоди у бік зменшення останнього.

В обґрунтування апеляційної скарги представник ПрАТ «ПівнГЗК» зазначив, що судом не враховано його доводи щодо відсутності ознак протиправності у діях ПрАТ «ПівнГЗК». До того ж вважає, що судом не досліджено належним чином причино-наслідкового зв'язку дій відповідача та виникненням моральної шкоди у позивача. Зокрема, вважає, що позивачем не доведено невиконання відповідачем обов'язків щодо охорони правці. Натомість відповідачем за умови неможливості повністю усунути вплив шкідливих чинників, надає працівникам в тому числі і позивачу пільги та соціальні гарантії, підвищену заробітну плату, додаткові відпустки та профілактичне харчування. Між тим, зазначив, що у зв'язку із неможливістю повного усунення впливу шкідливого фактору, відповідачем повідомлено про це відповідний державний орган, яким надано дозвіл на виконання робіт на підприємстві.

Також, представник відповідача зауважив на тому, що позивач сам винен в отриманні ним професійного захворювання, оскільки свідомо працевлаштовувався на підприємство відповідача будучи повідомленим про наявність шкідливих факторів трудового процесу та можливі наслідки для його здоров'я; та за власної ініціативи продовжував тривалий час працювати в умовах впливу шкідливих факторів. Отже представник відповідача вважає недоведеними обставини щодо причин виникнення моральної шкоди. Зауважив на тому, що позивач не з'явився до судового засідання та не надав особистих пояснень щодо позовних вимог.

Також, в апеляційній скарзі представник відповідача зазначив, що суд першої інстанції визначаючи розмір моральної шкоди до стягнення не врахував вимоги розумності та справедливості.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3, працюючи протягом тривалого часу, впродовж більше 33 років в умовах впливу шкідливих факторів, отримав професійне захворювання з відповідним діагнозом: вібраційна хвороба другої ст. від дії загальної вібрації, з церебрально-периферичним ангіодистонічним синдромом, з порушенням трофіки кистей, в поєднанні з вираженою полірадикулопатією, двобічним плечолопатковим пері артрозом (ПФС другого ст.), деформуючим артрозом ліктьових суглобів (ПФ першого - другого ст.), деформуючим артрозом колінних суглобів (ПФ першого-другого ст.). Хронічне обструктивне захворювання легень першої ст. (пиловий бронхіт першої ст., емфізема легень першої ст.), група «А», ЛН першого ст.(а.с.9-10).

Висновком МСЕК від 26.04.2016 року ОСОБА_3 первинно встановлено втрату працездатності в розмірі 65% та третю групу інвалідності з черговим переоглядом 01.04.2017 року. (а.с.8).

Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності вимог ОСОБА_3 та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов'язків і пов'язане з виробництвом, і наявності у зв'язку з цим підстав, передбачених ст. 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з акту розслідування професійного захворювання від 17 березня 2016 року (а.с.4-7), причиною професійного захворювання ОСОБА_3 є стаж роботи протягом 33 років та 8 місяців в умовах впливу шкідливих виробничих факторів, які виникли в результаті порушення керівництвом підприємства, де працював хворий, ст. 153 КЗпП України, ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачений обов'язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

При цьому, доводи апеляційної скарги відповідача про добровільність і тривалість виконання робіт у шкідливих умовах праці позивачем та його обізнаність щодо умов праці, не знімають з відповідача обов'язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність в законом вставленому порядку за їх невиконання.

Спростовуються й доводи відповідача щодо відсутності причинно-наслідкового зв'язку дій відповідача з наслідками що наступили, оскільки, факт заподіяння позивачеві моральної шкоди у зв'язку з отриманими ним професійними захворюваннями встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити амбулаторний та стаціонарний курс лікування, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя.

З цих самих підстав колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не було надано до суду доказів того, що відповідач є винним в отриманні ним професійного захворювання.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем надавались позивачеві пільги, профілактичне харчування, більш тривала відпустка, тощо, колегія суддів також не бере до уваги, оскільки попри вжиті відповідачем заходи, позивачеві все одно завдано моральної шкоди внаслідок отриманого ним професійного захворювання.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідним державним органом надано йому дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки на підприємстві, також не заслуговують на увагу, оскільки згідно п. 17 Акту розслідування причин виникнення професійного захворювання, встановлено, що причиною виникнення професійного захворювання є перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу.

Спростовуються і доводи апеляційної скарги щодо неявки позивача судове засідання та не надання ним особистих пояснень щодо позовних вимог, оскільки відповідно до ч.1 ст.27 ЦПК України участь у судовому засіданні є правом сторони, а не обов`язком. Крім того, ч. 1 ст. 38 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з кожного з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, роботи позивача на кожному із підприємств із впливом шкідливих факторів.

Зокрема, судом враховано характер отриманого професійного захворювання, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів на підприємстві протягом більше 33 років, відсоток втрати ним професійної працездатності, який становить 65 %, третю групу інвалідності, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. За таких обставин, доводи апеляційної скарги про те, що визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони спростовуються вказаними висновками суду.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає відхиленню як недоведена, а рішення суду на підставі ст.308 ЦПК України має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» відхилити.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 25 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Я.М. Бондар

Судді: А.П. Барильська

В.П. Зубакова