Рішення № 64104411, 21.12.2016, Костопільський районний суд Рівненської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/406/14-ц

21 грудня 2016 року

Костопільський районний суд Рівненської області в складі:

головуючої судді Грипіч Л. А.

з участю секретаря Федас І. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Костопіль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Брокбізнесбанк" про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору № 92 К-08 від 25.02.2008 року недійсним в звязку з укладенням його під впливом обману з боку банку та застосування наслідків недійсності кредитного договору № 92К-08 від 25.02.2008

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, якому просив визнати недійсним кредитний договір № 92 К-08 від 25.02.2008 року в звязку з укладенням його під впливом обману з боку банку та зобов'язати відповідача зарахувати в рахунок повернення коштів за кредитним договором № 92 К-08 від 25.02.2008 року безпідставно отримані від позивача кошти у виді комісії в сумі 7544,70 грн.

В обґрунтування позову покликається на те, що кредитний договір був укладений внаслідок обману зі сторони банку, який не виконав обов'язку про надання позичальнику повної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладенням, а під час укладення договору банком не було дотримано істотних умов, встановлених законодавством та встановлено несправедливі умови договору.

В ході судового розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги і просив визнати порушеним його право як споживача фінансових послуг, визнати недійсним кредитний договір № 92 К-08 від 25.02.2008 року в звязку з укладенням його під впливом обману з боку банку, зобовязати відповідача зарахувати в рахунок повернення коштів за кредитним договором № 92 К-08 від 25.02.2008 року безпідставно отримані від ОСОБА_1 кошти у виді комісії в сумі 7544,70 грн. та зобовязати відповідача повернути позивачу в натурі все те, що було отримано від нього на отримання та виконання кредитного договору № 92К-08 від 25.02.2008 р.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених в позові та письмових поясненнях до позовної заяви. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що ніякого обману з боку Банку при укладенні кредитного договору з позивачем не було, всі істотні умови договору були закріплені в його тексті, з яким відповідач ознайомився, що підтвердив своїм особистим підписом. Крім того, заявила клопотання про застосування строків позовної давності .

Суд, заслухавши пояснення сторін, зясувавши обставини справи та дослідивши надані докази, вважає, що позов підлягає до часткового задоволення.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позивач звернувся до суду за захистом його порушених прав, як споживача фінансових послуг, шляхом визнання кредитного договору недійсним, таким, що укладений під впливом умисних дії банку в результаті яких він, як позичальник, введений в оману, а саме: при укладенні договору Банк приховав повну та об'єктивну інформацію про всі умови кредитування, не виклав новий графік погашення кредиту у відповідності до додаткової угоди, якою продовжено строк повернення кредиту до 15 лютого 2018 року; безпідставно поклав на позичальника обовязок сплатити комісію за відкриття та ведення особового рахунку; банком не оприлюднена в письмовій формі інформація про економічні та правові вимоги виникнення іпотечного боргу до його укладення; Банк при укладенні договору ознайомив позичальника лише з тією інформацією, яка була фактично викладена в змісті кредитного договору і не ознайомив позичальника з Умовами кредитування; до змісту договору банк не включив детальний розпис сукупної вартості кредиту.

Судом встановлено, що 25 лютого 2008 року між Банком та позивачем було укладено кредитний договір №92К-08, згідно якого Банк надав позивачу кредит на споживчі цілі в розмірі 419 150,00 грн. на строк з 25.02.2008 року по 15.02.2015 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 17,5 % річних.

15 серпня 2008 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1, згідно якої було збільшено величину процентної ставки за кредитним договором з 17,5 % до 20% річних та продовжено строк повернення кредиту до 15.02.2018 року. В додатковій угоді зазначено, що інші умови кредитного договору залишаються без змін.

Відповідно до висновку судової економічної експертизи № 0886 від 27.06.2004 року величина реальної процентної ставки за кредитним договором №92К-08 від 25 лютого 2008 року та додатком № 1 до цього договору становить - 22,71% річних, що на - 2,71% більше, ніж передбачено умовами коментованого договору та Додатковою угодою №1 до нього, а фактична сума абсолютного подорожчання (тобто, переплати) позичальником по кредиту складає 453 725, 57 грн., що на 34 575 грн. 57 коп., є більшою від узгодженої суми, яка визначається, як сума переплати за процентами, комісійними платежами та іншими додатковими витратами, які несе позичальник за кредитним договором, від моменту отримання кредиту до моменту його погашення;

Разом з тим, як встановив судовий експерт, документальне оформлення АБ «Брокбізнесбанк» кредиту за кредитним договором № 92К-08 від 25 лютого 2008р., не відповідає вимогам Закону та нормативно правовим актам України, які регулюють питання кредитних правовідносин. А «Графік погашення кредиту», що викладений в Додатку №1 до кредитного договору №92К-08 від 25 лютого 2008 року, не містить інформації щодо строку і розміру сум повернення нарахованих відсотків за кредитом (а.с.100-119).

Постановою Пленуму Верховного суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» № 8 від 30 травня 1997 року визначено, що судова експертиза як один із засобів доказування сприяє повному, всебічному та об'єктивному дослідженню обставин справ, постановленню законних і обґрунтованих судових рішень.

Дослідивши вказаний вище висновок експерта, суд вбачає його належним та допустимим доказом у справі, оскільки він належно обґрунтований, дає вичерпні відповіді на поставлені питання, висновок експерта узгоджується з дослідницькою частиною та матеріалами справи.

Так, реальні значення вартісних показників фінансової послуги істотно перевищують задекларовані банком. За таких умов, виконання спірного правочину направлене на отримання кредитором прихованого прибутку та, водночас, на виникнення непередбачених втрат у боржника.

Представник ПАТ «Брокбізнесбанк» в судовому засіданні не спростував вказаних вище невідповідностей.

Відповідно до укладеного сторонами кредитного договору від 25.02.2008 року № 92К-08 та додатку № 1 до договору Банк надав позивачу кредит на споживчі цілі в розмірі 419 150,00 грн. на строк з 25.02.2008 року по 15.02.2015 року зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 17,5 % річних, а з 15 серпня 2008 року, величину процентної ставки за кредитним договором було збільшено згідно п.1.1 додаткової угоди №1 з 17,5% до 20 % річних та продовжено строк його повернення до 15.02.2018 року. За умовами п.2.1. кредитного договору позивач зобов'язався здійснювати своєчасне повернення кредиту у готівковій або у безготівковій формі на відкритий Банком позичковий рахунок згідно з графіком, викладеним в додатку №1 від 25.02.2008 року до цього договору, який є його невід'ємною часиною.

Судом встановлено, що величина реальної процентної ставки за цим договором становить - 22,71% річних, що на - 2,71 % більше, ніж передбачено умовами укладеного між сторонами кредитного договору, а фактична сума абсолютного подорожчання (переплати) Позичальником по кредиту складає - 453725, 57 грн., що визначається як сума переплати за процентами, комісійними платежами та іншими додатковими витратами, які несе Позичальник за кредитним договором, від моменту отримання кредиту до моменту його погашення. Дана обставина підтверджена висновком експерта від 27.06.2014 року № 0886.

Ця обставина відповідачами належними та допустимими доказами не спростована.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України).

За змістом ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу ), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України ), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Як роз'яснено у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні.

Так, ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати детальнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Аналогічні вимоги встановлені пунктом 2.1 постанови Правління Національного банку України за № 168 від 10 травня 2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»(далі - Правила), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808, у якому визначено, що банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за кредитом; вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, в включаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.

Національний банк України своїми листами № 18-112/219-637 від 19 січня 2006 року, № 43-311/4217-7165 від 13 липня 2007 року, № 40-/117/2093/-6134 від 16 червня 2007 року та постановою № 98 від 28 березня 2007 року «Про схвалення методичних рекомендацій щодо вдосконалення корпоративного управління банками України», неодноразово попереджав комерційні банки про дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів та можливість виникнення комплексу ризиків юридичних санкцій, фінансових збитків або втрати репутації внаслідок невиконання банком вимог законодавства України, нормативно-правових актів, внутрішніх положень і правил. Також НБУ вказав, що у разі декларування банком у договорі зі споживачем будь-якої послуги, споживач має право не тільки в деталях знати предмет задекларованої послуги, а також отримати зазначену послугу належної якості, відповідно до умов договору.

Відповідачі не надали доказів проведення ПАТ «Брокбізнесбанк» належної переддоговірної роботи у відповідності до вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та постанови НБУ № 168 від 10 травня 2007 року.

У пункті 1.2. Правил визначено, що вони регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту (кредиту на поточні потреби, кредиту в інвестиційну діяльність, іпотечного кредиту) з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту (у тому числі наданого у формі кредитної лінії, овердрафту за картковим рахунком тощо) і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про надання споживчого кредиту.

У розділі третьому Правил (пункти 3.1.-3.8.) викладені вимоги щодо детального розпису сукупної вартості кредиту для споживача під час укладення кредитного договору.

Пунктом 3.1. Правил визначено, що банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом (пункт 3.2. Правил).

Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді:

а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту;

б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов'язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту (пункт 3.3. Правил).

Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках (пункт 3.4. Правил).

Відповідно до пункту 3.6. Правил, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Пунктом дев'ятим зазначеної статті визначено, що під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває.

Конституційний Суд України в рішенні від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 по справі № 1-26/201 зазначив, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму. Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги.

Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

За положеннями ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною.

Сукупною вартістю кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов'язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

Крім того, як роз'яснено у рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі № 15-рп/2011 положення п. п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору.

Директива розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди.

Згідно з п. 2 ст. 7 Директиви, комерційна діяльність вважається такою, що вводить в оману, якщо вона містить недостовірну інформацію або створює загальне враження, що вводить чи може ввести в оману, навіть, якщо інформація вірна у відношенні одного або декількох елементів такої інформації. Разом з тим, бездіяльністю, що вводить в оману вважається така комерційна діяльність, в котрій, виходячи з фактичної ситуації, приймаючи до уваги всі особливості, обставини та обмеження комунікативного середовища, продавець не надає суттєво необхідної середньостатистичному споживачеві інформації для прийняття обдуманого рішення щодо угоди, що веде або може призвести до укладення середньостатистичним покупцем угоди, яка не була б укладена ним при інших обставинах. Також, вводячою в оману бездіяльністю визнається ненадання продавцем або несвоєчасне надання в двоякій, нечіткій, незрозумілій формі інформації, що вважається суттєвою. Зокрема, суттєвою є інформація про ціну угоди.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 12 квітня 1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг).

У пункті 8.3. кредитного договору № 92 К- 08 від 25.02.2008 року зазначено, що «Позичальник підписанням цього Договору підтверджує, що до укладення цього Договору Позичальник був ознайомлений з усіма умовами кредитування, що пропонуються Банком, в обсязі і в порядку, що передбачені Законом України «Про захист прав споживачів» та нормативно - правовими актами Національного банку України».

Разом з тим, із досліджених в судовому засіданні доказів вбачається, що позивач був ознайомлений лише з тією інформацією, яка була фактично викладеною безпосередньо в змісті самого договору, який був розроблений відповідачем. Судом не здобуто доказів про надання позивачу інших видів документів зокрема, у вигляді інформаційного листа банку чи пам'ятки позичальника, що свідчить про те, що відповідач дій щодо ознайомлення позичальника з усіма умовами кредитування перед укладенням кредитного договору не вчиняв.

Із аналізу матеріалів кредитного Договору № 92К-08 від року та Додаткової Угоди № 1 від 15.08.2008 року до кредитного Договору № 92К-08 від року, встановлено, що в їх змісті відсутні встановлені законодавством обов'язкові умови, які необхідні для їх укладення, а саме:

Всупереч вимогам п.3.1 Правил та ст..11 ЗУ «Про захист прав споживачів» належно не наведено детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, у тому числі перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору, тощо;

Також всупереч вимогам п.3.2 Правил та ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» кредитний договір і зокрема, графік платежів не містить відомостей (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі - щомісяця, щокварталу, тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, вартості сплати вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил;

Всупереч вимогам п.3.3 Правил та ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» не визначено сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також не зазначено її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді: а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту, розрахунок якої здійснюється з використанням наведеної в Постанові Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року формули; б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов'язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання,обслуговування та погашення кредиту.

Отже, враховуючи висновки експертизи та невідповідність процентної ставки, вказаної у договорі, реально сплачуваній, суд приходить до висновку, що зазначена у договорі сума кредиту не відповідає його умовам і вартості кредиту. Орієнтована сукупна вартість кредиту становить значно більшу суму, проте така сума в договорі відсутня, як і будь-які посилання на неї.

Виходячи із принципу рівності сторін та, враховуючи вищезазначене суд приходить до висновку про наявність в діях банку факту обману та недобросовісної підприємницької практики.

Умисел в діях банку має місце в замовчуванні та перекрученні реальної ціни пропонованої фінансової послуги та декларуванні в кредитному договорі заниженої ціни у вигляді значення абсолютного значення подорожчання кредиту. Доказом приховування істотної інформації, що необхідна споживачу для здійснення ним свідомого вибору, є не проведення банком визначеної Законом України «Про захист прав споживачів» переддоговірної роботи, що мало безпосередній вплив на прийняття споживачем рішення щодо кредитування на певних умовах та призвело до укладення споживачем кредитного договору за найбільш невигідною для нього, та водночас, за найбільш прибутковою для банку, ануїтетною схемою.

Мотивом введення споживача в оману є отримання максимально можливого прибутку, в тому числі й прихованого.

На думку суду, за таких умов, формування волі позичальника щодо укладення спірного правочину відбувалось під впливом інформації, що не відповідала дійсності, та створювала помилкове уявлення про ціну фінансової послуги.

Крім того, суд погоджується з позивачем, що вчинений сторонами правочин містить несправедливі умови, оскільки його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду ОСОБА_1

Оскільки оспорюваний договір про надання споживчого кредиту укладений внаслідок обману та не відповідає вимогам ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами надання позичальнику як споживачу фінансових послуг банку повної інформації про кредитні умови, а саме: орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням процентної ставки за кредитом і вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних із одержанням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту, що передбачено Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, то кредитний договір № 92К-08 від 25 лютого 2008 року, укладений між ПАТ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_1 слід визнати недійсним.

Згідно зі ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює, юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Оскільки, відповідно до наданих сторонами доказів позивач повинен повернути банку, як кредитодавцю 419550 грн., з яких ним сплачено 43 938,83грн. та 7544,70 грн. кошти у виді комісії, суд вважає, що банк зобов'язаний зарахувати дану суму в рахунок повернення коштів за Кредитним договором.

Доводи представника позивача про неможливість застосування до спірних правовідносин вимог статті 1057-1 ЦК України, оскільки Цивільний кодекс України доповнений цією статтею лише 02 жовтня 2010 року, тобто до укладення оспорюваного договору, колегія суддів не приймає до уваги, так як зазначена стаття введена в дію з 03 листопада 2012року та регулює правові наслідки недійсності кредитного договору.

Крім цього, суд вважає безпідставними доводи представника ПАТ «Брокбізнесбанк» про пропуск позивачем строку позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивач зазначив, що про можливість існування обману з боку банку при укладенні кредитного договору йому стало відомо на початку 2014 року, у зв'язку з чим він звернувся до Київської незалежної судово-експертної установи із заявою про проведення економічного дослідження. Лише після отримання Висновку за результатами проведеного експертно-економічного дослідження (виснвок від 14.02.2014р) на його звернення, зі змісту якого йому стало зрозуміло про порушення його прав. Про наявність обману позивач дізнався з висновку експертизи.

Окрім цього, згідно з вимогами ч.5 ст.261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України якщо позов задоволено, судові витрати присуджуються позивачеві.

За правилами частини 3 вказаної процесуальної норми якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави.

Оскільки позов задоволено, то відповідно до вимог ч. 3 ст. 88 ЦПК України та з урахуванням суми судового збору, що підлягала сплаті за подання позовної заяви, від сплати яких позивач звільнений на підставі закону, стягненню з ПАТ «Брокбізнесбанк» на користь держави підлягає 243,60 грн. судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,11,60,88,212,214-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ПАТ "Брокбізнесбанк" про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору № 92 К- 08 від 25.02.2008 року недійсним в звязку з укладенням його під впливом обману з боку банку та застосування наслідків недійсності кредитного договору № 92К-08 від 25.02.2008 року - задовольнити частково.

Визнати порушеним право ОСОБА_1 як споживача фінансових послуг.

Визнати недійсним кредитний договір № 92 К-08 від 25.02.2008 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" та ОСОБА_1, в звязку з укладенням його під впливом обману з боку банку.

Зобовязати ОСОБА_1 повернути Публічному акціонерному товариству "Брокбізнесбанк" кошти в сумі 419550 грн., отримані за кредитним договором № 92 К- 08 від 25.02.2008 року.

Зобовязати Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" зарахувати в рахунок повернення коштів за кредитним договором № 92К-08 від 25.02.2008 року безпідставно отримані від ОСОБА_1 кошти у виді комісії в сумі 7544,70 грн. та 43938,83 грн. сплачених ОСОБА_1 як суми повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, пені та інших нарахувань, а всього 51483,53 грн.

В задоволенні позовних вимог в частині зобовязання відповідача повернути позивачу в натурі все те, що було отримано на оформлення та виконання кредитного договору - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" на користь держави 243,60 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Рівненської області через Костопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СуддяОСОБА_3