Постанова № 64100657, 11.01.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2017 р. Справа№ 910/17016/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Найченко А.М..,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Комунального підприємства «Київський метрополітен»

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2016

у справі №910/17016/16 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Комунального підприємства «Київський метрополітен»,

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2,

про стягнення 76 475,12 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: Ковтун Т.О. - представник (довіреність №174 від 26.12.2016);

від відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Київський метрополітен» (надалі - КП «Київський метрополітен», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (надалі - ФОП ОСОБА_2, відповідач) про стягнення 76 475,12 грн, з яких 63 472,57 грн основного боргу, 11 965,69 грн пені, 1 036,86 грн 3 % річних, зумовлених неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна від 16.07.2010 №В-122-10.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2016 позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Київський метрополітен» 63 472,57 грн основного боргу, 1 032,95 грн 3 % річних, 2 686,72 грн пені та 1 210,73 грн витрат зі сплати судового збору. У задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Комунальне підприємство «Київський метрополітен» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2016 в частині відмови у стягненні пені у розмірі 9 278,97 грн та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Комунального підприємства "Київський метрополітен" в цій частині, в решті - рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення судом першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київський метрополітен» прийнято до апеляційного провадження та призначено розгляд справи на 14.12.2016.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 розгляд справи відкладено на 11.01.2017 у зв'язку з неявкою у судове засідання представників сторін.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Відповідач свого уповноваженого представника у судове засідання не направив, про відкладення розгляду справи клопотань не заявляв, про дату, місце та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення йому відповідного поштового відправлення.

Вислухавши думку представника позивача щодо можливості розгляду апеляційної скарги без участі уповноваженого представника відповідача, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами та за відсутності зазначеного учасника судового процесу.

11.01.2017 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 16.07.2010 між Комунальним підприємством «Київський метрополітен» (в тексті договору - балансоутримувач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (в тексті договору - орендар) був укладений договір на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна №В-122-10 (надалі - договір), відповідно до умов якого балансоутримувач забезпечує утримання об'єктів оренди відповідно до переліку, який є невід'ємною частиною договору (додаток №1) за цінами, визначеними в узагальненому розрахунку щомісячних витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна, а орендар відшкодовує балансоутримувачу зазначені витрати.

Згідно з пунктом 2.1. договору облік та розрахунки здійснюються у безготівковій формі поквартально.

Відповідно до пункту 2.3. договору розмір відшкодування витрат з утримання об'єктів оренди визначається відповідно до затвердженого узагальненого розрахунку витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна, який є невід'ємною частиною цього договору, і який переглядається балансоутримувачем у випадку офіційних змін цін, тарифів, заробітної плати, тощо та загальної площі об'єктів оренди, вказаній в додатку №1 до цього договору і фактичного використання Орендарем об'єктів оренди.

На момент укладання цього договору розмір відшкодування витрат із врахуванням ПДВ складає 6 381,11 грн.

Пунктом 3.2.1. договору встановлено, що орендар зобов'язується до 5 числа місяця, наступного за звітним кварталом самостійно отримувати рахунок (розрахунок) по відшкодуванню витрат та не пізніше 20 числа здійснювати платіж на поточний рахунок балансоутримувача.

Відповідно до пункту 6.1. договору останній укладено строком на календарний рік та діє по 31.12.2010 включно.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (пункт 6.4. договору).

Місцевий господарський суд дав належну оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору та правильно визначив, що такий за своєю правовою природою є договором надання послуг, за умовами якого, відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Таким чином, укладення між КП «Київський метрополітен» та ФОП ОСОБА_2 договору надання послуг було спрямоване на отримання останнім таких послуг та одночасного обов'язку із здійснення їх оплати.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем виставлялися відповідачеві рахунки на оплату витрат балансоутримувача на утримання об'єктів оренди від 31.03.2015 №РТУ00003083 на суму 15 868,14 грн за 1 квартал 2015 року, від 31.12.2015 №3550 за 2, 3 та 4 квартал 2015 року на загальну суму 47 604,43 грн.

Згідно вимог пункту 3.1.2. договору позивач зобов'язується надавати акти про надання послуг щодо утримання та обслуговування об'єктів оренди за вимогою орендаря.

Вказана вимога відповідачем не виставлялась, у матеріалах справи відсутні докази протилежного.

Звертаючись з позовом до суду позивач зазначив, що у період з січня по грудень 2015 року відповідачем не здійснювалась оплата за договором, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 63 472,57 грн.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачем доказів оплати отриманих послуг в строк, визначений договором не надано, що в розумінні статті 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції, рішенням Господарського суду міста Києва від 08.02.2016 у справі №910/33139/15 було стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь КП «Київський метрополітен» заборгованість за спірним договором за період з січня по березень 2015 року у розмірі 15 868,14 грн.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Оскільки на момент прийняття судом першої інстанції рішення у даній справі спір щодо заборгованості у розмірі 15 868,14 грн уже був вирішений судом, провадження у справі в цій частині підлягає припиненню, а рішення Господарського суду міста Києва - скасуванню.

Оскільки розмір заборгованості 47 604,43 грн за період з квітня по грудень 2015 року підтверджується наявними матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню у вказаному розмірі.

Також позивач просив стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 1 036,86 грн за період 01.07.2015 по 15.06.2016.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних, нарахований на заборгованість у розмірі 47 604,43 грн за період з 21.01.2016 по 15.06.2016, колегія суддів встановила, що такий розрахунок є правильним, а тому позовна вимога підлягає задоволенню у розмірі 575,15 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 7 931,78 грн пені за прострочення виконання зобов'язання з оплати послуг за період з 21.01.2016 по 15.06.2016, нарахованої на суму 47 604,43 грн.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, зокрема, стягнення пені та порядок її нарахування, передбачено статтею 549 Цивільного кодексу України, статтями 230-232 Господарського кодексу України, а також Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За приписами частини 6 вказаної статті штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до пункту 5.2. договору за несвоєчасно перераховані платежі орендар сплачує на користь балансоутримувача пеню в розмірі 0,5 % від розміру несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки, але не більше розміру встановленого законодавством України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні вимог позивача про стягнення пені за прострочення оплати за 2, 3 та 4 кварталів 2016 року за період з 21.01.2016 по 15.06.2016, з огляду на наступне.

Враховуючи положення пункту 3.2.1. договору, строк оплати за другий квартал 2015 року настав 20.07.2015, за третій квартал 2015 року - 21.10.2015, за четвертий квартал - 20.01.2016.

Позивачем здійснено нарахування пені із загальної суми заборгованості 47 604,43 грн за три квартали за загальний період з 21.01.2016 по 15.06.2016 без врахування того, що нарахування пені повинно здійснюватися по кожному простроченому платежу окремо та припинитися через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У суду відсутня можливість здійснити перерахунок пені за вказаним зобов'язанням, оскільки позивачем не зазначено суму заборгованості окремо за кожним кварталом 2015 року, а тому місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені в цій частині.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

З огляду на вищевикладене та часткову обґрунтованість апеляційної скарги Комунального підприємства «Київський метрополітен», колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення 15 868,14 грн основного боргу та припинення провадження у цій частині.

Відповідно до частини 7 статті 49 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 1 515,80 грн у зв'язку з її частковим задоволенням на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись статтями 4-3, 32-34, 43, 44, 49, 96, 99, 101 - 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київський метрополітен» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2016 у справі №910/17016/16 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2016 у справі №910/17016/16 скасувати частково.

3. Резолютивну частину рішення викласти наступним чином:

«Позов задовольнити частково.

Провадження у справі в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Київський метрополітен» 15 868,14 грн основного боргу припинити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (03067, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства «Київський метрополітен» (03056, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 35, код ЄДРПОУ 03328913) 47 604 (сорок сім тисяч шістсот чотири) грн 43 коп. основного боргу, 575 (п'ятсот сімдесят п'ять) 15 коп 3 % річних та 2 484,76 грн витрат зі сплати судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій.

В задоволенні решти позову відмовити».

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

5. Матеріали справи №910/17016/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.Я. Дикунська

Г.А. Жук