Постанова № 64100616, 12.01.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" січня 2017 р. Справа № 922/3349/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Камишева Л.М. , суддя Слободін М.М.,

при секретарі Пляс Л.Ф.,

за участю представників сторін:

позивача директор ОСОБА_1 (наказ від 19.05.200 № 1), ОСОБА_2 (довіреність від 13.10.2016 № 118);

відповідача - не зявився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 3275Х/1-28) на рішення Господарського суду Харківської області від 15 листопада 2016 року по справі № 922/3349/16

за позовом Комунального підприємства "Зміїв-тепло" Зміївської районної ради Харківської області, м. Зміїв Харківської області,

до Управління праці та соціального захисту населення Зміївської районної державної адміністрації, м. Зміїв Харківської області,

про стягнення 65084,29 грн,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2016 року КП "Зміїв-тепло" Зміївської районної ради Харківської області звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Зміївської районної державної адміністрації про стягнення 65084,29 грн заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії, спожитої з 01 січня по 02 березня 2016 року.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.11.2016 у справі № 922/3349/16 (суддя О.В. Бринцев) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Позивач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 65084,29 грн з оплати теплової енергії, отриманої у 2016 році. Посилається на те, що споживач зобовязаний оплатити фактично отриману теплову енергію, відсутність договору на постачання теплової енергії та відсутність бюджетного фінансування не можуть бути підставою для звільнення від оплати фактично отриманої теплової енергії.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12.01.2017 об 11:00 год.

У звязку з відставкою судді Івакіної В.О., 10.01.2017 автоматизованою системою розподілу апеляційних скарг між суддями у справі № 922/3349/16 здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів та призначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Камишева Л.М., суддя Слободін М.М.

Представники позивача в судовому засіданні 12.01.2017 підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу від 06.01.2017 за вх. № 109 не погоджується з доводами позивача, викладеними в апеляційній скарзі, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що не має господарських зобовязань перед КП "Зміїв-тепло" Зміївської районної ради Харківської області щодо оплати послуг з теплопостачання за 2016 рік, оскільки не було укладено відповідного договору на постачання теплової енергії у 2016 році. Не погоджується з вартістю теплової енергії в сумі 82034,05 грн, яку запропонував позивач в договорі № 5 на постачання теплової енергії за державні кошти на 2016 рік, оскільки відповідно до Річного розпису асигнувань Державного бюджету України на 2016 рік, затвердженого Міністром фінансів України 25.01.2016, Управлінню праці та соціального захисту населення Зміївської районної державної адміністрації були затверджені бюджетні призначення на оплату теплопостачання у 2016 році в розмірі 74600,00 грн.

Відповідач своїм правом брати участь у розгляді апеляційної скарги не скористався, свого представника в судове засідання 12.01.2017 не направив, надіслав клопотання від 11.01.2017 за вх. № 9163 про перенесення розгляду апеляційної скарги на інший день, у звязку з неможливістю бути присутнім в судовому засіданні його представника.

Представники позивача заперечили проти заявленого відповідачем клопотання про перенесення розгляду справи.

Враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, його позиція по апеляціній скарзі достатньо повно викладена у відзиві на апеляційну скаргу, судова колегія суддів залишає без задоволення заявлене відповідачем клопотання про перенесення розгляду апеляційної скарги, оскільки позивач не був позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, згідно з ч.ч. 1-5 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України).

Проте відповідачем в клопотанні про перенесення розгляду апеляційної скарги не аргументовано та не надано належних документальних доказів поважності причин щодо неможливості відповідача забезпечити явку іншого представника в судове засідання суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 3.9.2 ч. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», господарський суд, з урахуванням обставин конкретної справи, може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи, у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні тощо).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача в судовому засіданні, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до Статуту КП "Зміїв-тепло" Зміївської районної ради Харківської області (позивача у справі), КП "Зміїв-тепло" створене згідно з рішенням LV сесії Зміївської районної ради V скликання від 19.05.2010 № 602-V з метою задоволення потреб населення в послугах, повязаних з виробництвом, транспортуванням та постачанням теплової енергії, забезпечення надійності теплопостачання як одного з необхідних елементів безпеки людини. Предметом господарської діяльності підприємства є, зокрема, виробництво, розподіл та постачання пари та гарячої води.

З матеріалів справи вбачається, що позивач впродовж тривалого часу надає відповідачу - Управлінню праці та соціального захисту населення Зміївської районної державної адміністрації послуги з постачання пари та гарячої води (теплової енергії) на підставі укладених з ним договорів.

Так, позивач надавав відповідачеві послуги з теплопостачання в період опалювального сезону 2015 року на підставі договору від 23.02.2015 № 4 про закупівлю пари та гарячої води, постачання пари та гарячої води (послуги постачання теплової енергії) за державні кошти. За умовами вказаного договору, його дія розповсюджується на відносини між сторонами, що виникли в період з 01.01.2015 до 31.12.2015.

На виконання договору від 23.02.2015 № 4 позивач восени 2015 року розпочав опалення приміщень відповідача, в тому числі приміщення, розташованого за адресою: м. Зміїв, вул. Гагаріна, 22, яке обладнане приладом обліку теплової енергії, що розташований поряд у нежитловому приміщенні за адресою: м. Зміїв, майдан Соборний (Радянський), 3а).

Оскільки була відсутня технічна можливість відєднання від загальної системи теплопостачання приміщення, розташованого по вул. Гагаріна, 22, постачання теплової енергії в це приміщення було продовжено після закінчення дії договору від 23.02.2015 № 4.

Факт передачі тепла відповідачу в спірний період підтверджується актом зняття показників теплолічільника в будівлі станом на 31.01.2016 (а.с. 21, а.с. 143), який підписаний представником відповідача - ОСОБА_3 без зауважень та заперечень, що підтверджується її особистим підписом у зазначеному акті.

Згідно акту зняття показників теплолічільника в будівлі станом на 31.01.2016, відповідачем з 31.12.2015 по 31.01.2016 було спожито 12,97 Гкал теплової енергії, вартість якої складає 33403,48 грн.

Позивач до позовної заяви надав акти зняття показників теплолічільника в будівлі станом на 29.02.2016 (а.с. 22) та станом на 03.03.2016 (а.с. 27), акти виконаних робіт від 01.02.2016 № 7, від 01.03.2016 № 14 та від 03.03.2016 № 34 (а.с. 20, 23, 28), наряд на відключення теплової енергії від 02.03.2016 (а.с. 24) та акт звіряння розрахунків з відповідачем станом на 01.04.2016 (а.с. 29), які не підписані представником абонента (відповідача).

Відповідно до вищезазначених актів та наряду позивачем в січні 2016 р. спожито 12,97 Гкал теплової енергії, що складає 33403,48 грн., в лютому 2016 р. спожито 11,34 Гкал теплової енергії, що складає 30970,72 грн та у березні 2016 р. спожито 0,26 Гкал теплової енергії, що складає 710,09 грн.

Позивач рекомендованими листами від 10.03.2016 та від 03.04.2016 (а.с. 25-26, 30) направив вказані документи позивачу на підпис, а саме: акти зняття показників теплолічільника в будівлі станом на 31.01.2016, на 29.02.2016 та на 03.03.2016, акти виконаних робіт від 01.02.2016 № 7, від 01.03.2016 № 14 та від 03.03.2016 № 34, наряд на відключення теплової енергії від 02.03.2016, а також акт звіряння розрахунків станом на 01.04.2016. Проте зазначені документи не були підписані відповідачем.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ні в період досудового врегулювання спору, ні під час розгляду справи судами обох інстанції не оспорює факт отримання послуг з теплопостачання, їх кількість та вартість. Жодних заперечень чи зауважень з цього приводу в матеріалах справи не надано. Свою відмову належної та своєчасної оплати отриманих послуг з теплопостачання відповідач у відзиві на апеляційну скарги мотивує лише відсутністю фінансування відповідача як бюджетної установи.

Зважаючи на викладене, судова колегія не погоджується з висновком суду про недоведеність факту передачі тепла відповідачеві, його кількості та вартості.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що сторони намагались врегулювати питання щодо укладення договору про закупівлю пари та гарячої води (послуги постачання тепловодої енергії за державні кошти) на 2016 рік.

У березні 2016 року позивач направив відповідачу договір № 5 на постачання теплової енергії за державні кошти на 2016 рік, тобто з 01.01.2016 по 31.12.2016 з додатками до цього договору (а.с. 15-18).

Управління праці та соціального захисту населення Зміївської районної державної адміністрації запропонований КП "Зміїв-тепло" Зміївської районної ради Харківської області договір не підписало.

Листом від 02.03.2016 за вих. № 25 (а.с. 19) позивач звернувся до відповідача з проханням терміново вирішити питання щодо підписання договору на надання послуг з постачання теплової енергії на 2016 рік та розрахуватись за вже надані послуги.

Відповідач на звернення позивача відповіді не надав, договір з надання послуг з постачання теплової енергії на 2016 рік не підписав, розрахунки за вже надані послуги з теплопостанчання не здійснив. У звязку з цим позивач 02.03.2016 о 08:00 годині відключив приміщення відповідача від теплопостачання, що підтверджується нарядом на відключення теплової енергії від 02.03.2016 (а.с. 24).

Оскільки відповідач не оплатив теплову енергію, спожиту в 2016 році, позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною вимогою про стягнення 65084,29 грн вартості теплової енергії, спожитої з 01 січня по 02 березня 2016 року, яку суд першої інстанції залишив без задоволення.

З огляду на те, що договір від 23.02.2015 № 4 про закупівлю пари та гарячої води, постачання пари та гарячої води (послуги постачання теплової енергії) за державні кошти втратив чинність з 01.01.2016, а договір на постачання теплової енергії станом на 01.01.2016 сторонами не укладено, предметом спору у даній справі є стягнення вартості теплової енергії, отриманої відповідачем в умовах неукладеного договору.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

За приписами статті 1 зазначеного закону, до комунальних послуг відносяться результати господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до п. 3 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв, в т.ч. міжопалювалого періоду для систем опалення.

В п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву кореспондуються встановлені п. 1, 5 ч. 3 цієї статті обов'язки споживача щодо укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, та сплати житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом.

Аналогічні обов'язки споживача визначено ч. 3 ст. 24 Закону України "Про теплопостачання", відповідно до якого до основних обов'язків споживача теплової енергії відноситься, зокрема своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно ч.ч. 5, 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі, а споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Пунктом 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

З наведених положень законодавства вбачається, що відсутність договору про постачання теплової енергії не звільняє відповідача від обовязку оплати за фактично спожиту теплову енергію, факт постачання якої підтверджується встановленими обставинами справи.

Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувались ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг саме по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постановах від 30.10.2013 у справі № 6-59цс13 та від 11.11.2015 у справі № 6-1192цс15.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про теплопостачання", у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Докази оплати теплової енергії, спожитої відповідачем в 2016 році, в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи викладене, перевіривши наданий позивачем розрахунок суми заборгованості, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію в період з 01 січня по 02 березня 2016 року в сумі 65084,29 грн, яка складається з заборгованості за січень 2016 - 33403,48 грн, за лютий 2016 - 30970,72 грн та за березень 2016 - 710,09 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами п. 5 ч. 2 ст. 54 Господарського процесуального кодексу України позивач зобовязаний викласти в позовній заяві обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, надати докази, що підтверджують позов.

Згідно зі ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що рішення Господарського суду Харківської області від 15.11.2016 у справі № 922/3349/16 прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповним зясуванням фактичних обставин, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи, у звязку з чим апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, сторони, на користь якої відбулось рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони.

Враховуючи, що судом апеляційної інстації задоволено вимоги позивача в повному обсязі, відповідач має відшкодувати позивачеві судовий збір, сплачений за подання позовної заяви в сумі 1378,00 грн та за подання апеляційної скарги в сумі 1515,80 грн.

Керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 15 листопада 2016 року по справі № 922/3349/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Зміївської районної державної адміністрації, код ЄДРПОУ 03196446 (63401, Харківська область, м. Зміїв, вул. Залізнична, 61А) на користь Комунального підприємства "Зміїв-тепло" Зміївської районної ради Харківської області, код ЄДРПОУ 37083564 (63403, Харківська область, м. Зміїв, вул. Чкалова, 6) 65084,29 грн основного боргу, 1378,00 грн судового збору за подання позовної заяви та 1515,80 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції через Харківський апеляційний господарський суд.

Повний текст постанови підписаний 17.01.2017.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Камишева Л.М.

Суддя Слободін М.М.