УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 січня 2017 р.Справа № 816/803/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Русанової В.Б.
Суддів: Курило Л.В. , Присяжнюк О.В.
за участю секретаря судового засідання Дудка О.А. Русанової В.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Київської митниці Державної фіскальної служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2016р. по справі № 816/803/16
за позовом ОСОБА_1
до Начальника Київської митниці Державної фіскальної служби Піковського Ігора Олександровича
про визнання протиправними відмов у наданні інформації та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИЛА:
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2016р. адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправними та скасовані відмови Київської міської митниці Державної фіскальної служби в задоволенні запитів на публічну інформацію, надані Київською міською митницею Державної фіскальної служби від 19 травня 2016 року №3426/10/26/70/08-ЗПІ та від 24 травня 2016 року №3522/10/26-70-10.
Зобов'язано Київську міську митницю Державної фіскальної служби надати відповіді на запити на отримання публічної інформації, подані ОСОБА_1 13 травня 2016 року та 19 травня 2016 року у відповідності до вимог законодавства та з урахуванням висновків суду.
Київська міська митниця (далі - відповідач) не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до невірного вирішення справи просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу в яких просив постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2016р. залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, також просив розгляд справи здійснювати без його участі.
Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Згідно з ч.1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 13.05.2016р. ОСОБА_1 звернувся до відповідача із запитом, в якому просив надати інформацію про номер митної декларації, оформленої 09.03.2016р. на митному посту "Західний" Київської міської митниці ДФС, відповідно до якої випущено у вільний обіг товар "Мальтодекстрин DE 15-20, CAS "9050-36-6" у кількості 32000 кг з рівнем митної вартості 0,55 дол. США за кг, проданий на комерційних умовах FOB Qindao (CN). Торгова марка товару - Shandong; країна походження товару - Китай; виробник товару - Shandong Xiwang Sugar Industry Co.Ltd. Товар ввезено в Україну у пункті пропуску "Одеський морський торговельний порт" Одеської митниці ДФС. (а.с. 11)
19.05.2016р. Київською міською митницею ДФС відмовлено в надані зазначеної інформації з підстав, що позивач не є особою, що уповноважена на роботу з митницею, не має відношення до підприємства, до якого надійшов вантаж та зазначеного митного оформлення, що підтверджується листом від № 3426/10/26-70-08-ЗПІ (а.с.12-14).
19.05.2016р. ОСОБА_1 повторно звернувся з відповідним запитом про надання інформації про номер митної декларації, оформленої 09.03.2016р..
24.05.2016р. Київська міська митниця ДФС з посиланням на те, що позивач не є особою, що уповноважена на роботу з митницею від суб'єкта ЗЕД, не має відношення до підприємства, до якого надійшов вантаж та зазначеного митного оформлення, повторно відмовила в наданні запитуваємої інформації, що підтверджується листом № 3522/10/26-70-10 ЗПІ . (а.с.15-19; 20-22)
Вважаючи відмови в отриманні запитуваної інформації незаконними позивач оскаржив їх до суду.
Задовольняючи позовні вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв протиправно, тобто не в межах, не в спосіб та не в порядку визначеному Конституцією України та законами.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою. Винятки з цього правила встановлюються законом (частина друга статті 1 Закону N 2939-VI, частина друга статті 20 Закону N 2657-XII). Таким законом є Закон України «Про доступ до публічної інформації» N 2939-VI. Положенням статті 6 Закону N 2939-VI, зокрема, встановлено види інформації, до якої може бути обмежено доступ, - конфіденційна, таємна та службова інформація (частина перша), та сукупність вимог, дотримання яких є обов'язковим для обмеження доступу до таких видів інформації (частина друга).
Статтею 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено гарантії доступу до публічної інформації, відповідно до якої право на доступ до публічної інформації гарантується: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації», серед іншого, доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Судом встановлено, що позивач 13.05.2016р. та 19.05.2016р. звертався до відповідача із запитом на отримання інформації про номер митної декларації, однак листами від 19.05.2016р., 24.05.2016р. відповідач повідомив про відсутність підстав для надання зазначеної інформації, посилаючись на те, що запитувана інформація не має відношення до ОСОБА_1 та є з обмеженим доступом.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» зазначено види інформації з обмеженим доступом, до якої належать:1) конфіденційна інформація;2) таємна інформація;3) службова інформація.
Належність запитуваної інформації до конфіденційної, таємної або до службової згідно статей 7, 8, 9 Закону України "Про доступ до публічної інформації" відповідно не є єдиною достатньою підставою для обмеження доступу до неї. Обмеження доступу до конкретної інформації допускається у разі, якщо за визначенням вона є конфіденційною або таємною або для службового користування та за умови застосування сукупності вимог пунктів 1-3 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації.
Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає що запитувана позивачем інформація є службовою інформацію з обмеженим доступом. Судом першої інстанції, на думку відповідача, не враховано, що перелік відомостей, що містить службову інформацію та яким присвоєно гриф обмеження доступу " Для службового користування " в органах Державної фіскальної служби України, затверджений наказом Державної фіскальної служби України від 28.08.2014р. № 88 . Відповідно до п.8.20 цього наказу до службової інформації відноситься також інформація , що вноситься до окремої бази даних митних декларації, які згідно вимог діючого законодавства мають обмеження доступу "Для службового користування" .
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» до службової може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації», документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до ч.2 ст. 6 цього Закону.
Відповідність одному із зазначених пунктів закріплених у ч. 1 ст. 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не створює обов'язку автоматичного віднесення інформації до службової, а зазначає про можливість віднесення інформації до службової.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів в підтвердження своїх доводів, що декларація, номер якої запитувався, внесена відповідачем до окремої бази митних декларацій, яка має обмеження доступу " Для службового користування" .
Щодо посилання на п. 8.20 Переліку № 88, колегія суддів зазначає, що перелік слугує для розпорядників та запитувачів тільки орієнтиром щодо інформації, доступ до якої може бути обмежено.
Доводи апеляційної скарги щодо наявності у відповідача обов'язку надавати інформацію за запитами на інформацію про фізичну чи юридичну особу тільки на вимогу особи, якої вона стосується, з посиланням на п.5.1 Типового порядку організації роботи та взаємодії між структурними підрозділами органів Державної фіскальної служби при розгляді запитів на отримання публічної інформації", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.11.2014р. № 1154 колегія суддів вважає помилковими, тому як позивачем не запитувалася інформація щодо фізичної або юридичної особи, а предметом запиту був номер митної декларації.
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність у відповідача підстав надавати запитувану інформацію відповідно до ст.11 Митного Кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 11 Митного кодексу України інформація, що стосується державної митної справи, отримана органами доходів і зборів, може використовуватися ними виключно для митних цілей і не може розголошуватися без дозволу суб'єкта, осіб чи органу, що надав таку інформацію, зокрема, передаватися третім особам, у тому числі іншим органам державної влади, крім випадків, визначених цим Кодексом та іншими законами України.
Інформація щодо підприємств, громадян, а також товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються ними через митний кордон України, що збирається, використовується та формується органами доходів і зборів, вноситься до інформаційних баз даних і використовується з урахуванням обмежень, передбачених для інформації з обмеженим доступом.
За розголошення інформації, зазначеної у цій статті , посадові особи органів доходів і зборів несуть відповідальність згідно із законом.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що запитувана інформація про номер митної декларації не є конфіденційною та службовою інформацією, оскільки не містить відомості щодо підприємства, громадян, товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
Посилання відповідача на ст. 452 Митного кодексу України є помилковим, оскільки зазначена норма права стосується надання інформації щодо експортнор-імпортних операцій конкретних суб'єктів зовнішньо - економічної діяльності органам досудового розслідування, проте таку інформацію позивачем не було запитано.
Колегія суддів зазначає, що відмова у доступі до публічної інформації, надана відповідачем не містить : 1) якому з перелічених у пункті 1 частини другої статті 6 Закону N 2939-VI інтересів відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу; 2) у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв'язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (пункт 2 частини другої статті 6 Закону N 2939-VI); 3) чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (пункт 3 частини другої статті 6 Закону N 2939-VI)
Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї зі згаданих трьох підстав означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
Щодо доводів апелянта про те, що інформація, яка запитується ОСОБА_1 не може бути йому надана, оскільки не має до нього відношення, він не має відношення до підприємства та зазначеного митного оформлення та не є особою, уповноваженою на роботу з митницею, колегія суддів вважає помилковим, тому як відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено правомірність в обмеженні доступу та отриманні публічної інформації.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, всупереч ч. 2 ст. 71 КАС України, не довів правомірності своїх дій .
Враховуючи , що відповідачем не доведено правомірності відмови в наданні публічної інформації, колегія суддів вважає, що права позивача на отримання інформації, доступ до якої необмежений, були порушені, а тому суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про задоволення позову та зобов'язання відповідача надати відповідь на запити позивача.
Враховуючи вищевикладене та перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, колегія суддів погоджується з висновками суду щодо задоволення позовних вимог у зазначений спосіб та вважає, що оскаржувана постанова ухвалена за повного і всебічного встановлення обставин справи, з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, згідно зі ст.ст. 11, 159 КАС України.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Київської митниці Державної фіскальної служби залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2016р. по справі № 816/803/16 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Русанова В.Б.Судді Курило Л.В. Присяжнюк О.В. Повний текст ухвали виготовлений 16.01.2017 р.
Судове рішення № 64097304, Харківський апеляційний адміністративний суд було прийнято 10.01.2017. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 816/803/16. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: