Рішення № 64090865, 16.01.2017, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа №203/3077/14-ц

Провадження №2/0203/21/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2017 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Католікяна М.О.,

при секретарі Дзьомі Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним,

у с т а н о в и в:

08 травня 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у лютому 2014 року помер батько позивача ОСОБА_3 При зверненні до нотаріуса позивач дізнався про наявність заповіту батька, складеного на ім'я відповідачки дружини ОСОБА_3 На думку позивача, його батько склав заповіт, не усвідомлюючи значення своїх дій, що стало причиною звернення до суду з позовом про визнання цього заповіту недійсним (т. 1 а.с.а.с. 2 4, 22, 23).

25 червня 2014 року суд своєю ухвалою залучив до участі у справі в якості третьої особи приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, 16.07.2014 року ОСОБА_5 (мати померлого), а 23.10.2014 року приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, яка посвідчила оспорюваний правочин.

23 жовтня 2014 року ухвалою суду приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 було виключено з числа третіх осіб.

13 червня 2016 року позивач доповнив позовні вимоги, звернувшись із заявою про усунення відповідачки від спадщини після смерті батька, відшкодування матеріальної та моральної шкоди. У прийнятті поданої заяви ухвалою суду було відмовлено (за цією заявою було відкрито самостійне провадження, яке ухвалою суду зупинено) (т. 2 а.с.а.с. 108, 137).

14 листопада 2016 року суд своєю ухвалою також виключив з числа третіх осіб ОСОБА_5 у звязку з її смертю (т. 2 а.с. 234).

28 листопада 2016 року ухвалою суду приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 було виключено з числа третіх осіб у звязку з припиненням її нотаріальної діяльності (т. 3 а.с. 2).

Позивач, його представники у судовому засіданні позов підтримали, а відповідачка та її представник заперечували проти його задоволення.

Суд, заслухавши пояснення сторін, їхніх представників, допитавши свідків, експерта, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач доводиться ОСОБА_3 сином від першого шлюбу, а відповідачка дружиною (т. 1 а.с.а.с. 6, 57).

27 квітня 2010 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповів усе належне йому майно відповідачці (т. 1 а.с. 89).

06 лютого 2014 року ОСОБА_3 помер (т. 1 а.с. 5).

16 грудня 2014 року судом було призначено судову почеркознавчу експертизу (т. 1 а.с. 161), на вирішення поставлено наступні питання:

- чи виконані підписи та рукописний від імені ОСОБА_3 в обох примірниках заповіту особисто ОСОБА_3?;

- чи перебував ОСОБА_3 під час складання заповіту під впливом збиваючих (сторонніх) факторів?

15 січня 2015 року експертом було заявлено клопотання про надання додаткових матеріалів (зокрема, оригіналів всіх примірників заповіту) (т. 1 а.с.а.с. 166, 167, 169).

08 квітня 2015 року ухвалою суду для проведення експертизи відповідачку було зобовязано надати суду її примірник заповіту (т. 1 а.с.а.с. 188, 189).

Експертизу виконано не було через ненадання експертові витребуваних ним матеріалів.

10 червня 2015 року судом повторно було призначено судову почеркознавчу експертизу. При цьому відповідачку було зобовязано надати експертові її примірник заповіту (т. 1 а.с.а.с. 239, 240).

Експертизу виконано не було через недостатність наданих експертові матеріалів (т. 1 а.с.а.с. 243 245).

25 листопада 2015 року судом повторно було призначено судову почеркознавчу експертизу. При цьому відповідачку знову було зобовязано надати експертові її примірник заповіту (т. 2 а.с. 53).

Експертизу виконано не було через недостатність наданих експертові матеріалів (т. 2 а.с.а.с. 56 58).

13 січня 2016 року судом повторно було призначено судову почеркознавчу експертизу. При цьому відповідачку знову було зобовязано надати експертові її примірник заповіту. Проведення експертизи було доручено Українському центру судових експертиз (т. 2 а.с.а.с. 75, 76).

20 квітня 2016 року Українським центром судових експертиз було складено висновок експерта №1-20/04 (т. 2 а.с.а.с. 82 90), згідно з яким:

-підпис від імені ОСОБА_3 (у графі «підпис») у примірнику заповіту, наданому судом, виконано особисто ОСОБА_3 під впливом на нього збиваючих факторів природного характеру (незвичайний психофізіологічний стан хворобливий стан або захворювання, алкогольне або наркотичне спяніння), що впливало на письмово-рухові функції організму;

-рукописний текст від імені ОСОБА_3 у примірнику заповіту, наданому судом, виконано особисто ОСОБА_3 під впливом на нього збиваючих факторів природного характеру (незвичайний психофізіологічний стан хворобливий стан або захворювання, алкогольне або наркотичне спяніння), що впливало на письмово-рухові функції організму.

Ухвалу суду про надання експертній установі свого примірнику заповіту відповідачкою виконано не було, у звязку з чим дослідження було проведено на підставі примірника заповіту, витребуваного судом від державного нотаріального архіву Дніпропетровської області.

Відповідно до статті 1233 Цивільного кодексу України (далі ЦК) заповіт це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

За своєю юридичною природою заповіт є одностороннім, безоплатним, реальним, каузальним, розпорядницьким правочином, для якого за загальним правилом властива наявність волі заповідача.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

У відповідності з частиною 3 статті 203 ЦК волевиявлення особи, яка вчиняє правочин, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За правилами частини 1 статті 225 ЦК правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Частиною 2 статті 1257 ЦК передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Аналіз обставин, встановлених судом під час розгляду справи, у контексті частини 3 статті 203, частини 1 статті 225 ЦК, дає підстави вважати, що під час складення оспорюваного заповіту заповідач не мав волі на укладення такого правочину, не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Так, згідно з висновком Українського центру судових експертиз від 20.04.2016 року і підпис, і рукописний текст, вчинені від імені ОСОБА_3 у заповіті, були виконані ним під впливом збиваючих факторів природного характеру (незвичайний психофізіологічний стан хворобливий стан або захворювання, алкогольне або наркотичне спяніння), що впливало на письмово-рухові функції організму.

Цей висновок не є таким, що має ознаки припущення, є однозначним, обґрунтованим, вмотивованим, отже є належним та допустимим доказом, у розумінні глави 5 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК).

У судовому засіданні за клопотанням відповідачки та її представника у режимі відеоконференції було допитано експерта, якою було проведено дослідження, що підтвердила зроблені нею висновки, дала змістовні відповіді на поставлені запитання.

Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_7 та позивач, показали, що за життя ОСОБА_3 неодноразово висловлював бажання залишити спадщину своєму синові позивачеві. Ці показання у сукупності з висновком експерта додатково підтверджують і висновок суду щодо відсутності волі заповідача на укладення правочину.

Переконливих доказів, що спростували би вказаний висновок експерта ані відповідачкою, ані її представником надано не було. При цьому суд бере до уваги той факт, що протягом всього часу розгляду справи (зокрема, при неодноразових спробах провести експертні дослідження) відповідачкою так і не було надано її примірника заповіту, що, безумовно, необхідно тлумачити на користь позивача, яким було надано усі матеріали, витребувані експертами.

Відтак, суд вважає за необхідне заявлений у справі позов задовольнити, визнавши складений ОСОБА_3 на користь відповідачки заповіт недійсним.

У порядку статті 88 ЦПК з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню компенсація судових витрат у сумі 13 610,82 грн. (судовий збір 365,40 грн., послуги експерта 10893,12 грн., витрати на проїзд до суду 2352,30 грн.).

Керуючись статтями 4 11, 15, 18, 57 60, 79, 88, 208, 209, 212 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним задовольнити.

Визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 27 квітня 2010 року на імя ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 (реєстраційний номер 441).

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2) компенсацію судових витрат у сумі 13 610,82 грн.

Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 223 ЦПК України, і може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його постановлення. У разі якщо рішення було постановлено за відсутності особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Повний текст рішення складено 17 січня 2017 року.

Суддя М.О. Католікян