Ухвала суду № 64086440, 20.12.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7813/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Плавич Н. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого ОСОБА_2

суддів: Вадовської Л.М., Ващенко Л.Г.

при секретарі Ярахмедов Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Іллічівського районного суду Одеської області від 30.09.2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИЛА:

03.04.2015 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся з позовом до відповідача, в якому ПАТ «Укрсоцбанк» просить стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за договором кредиту №06/95/136 від 07.11.2016 року, в розмірі 18158, 40 доларів США в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день ухвалення рішення.

Рішенням Іллічівського районного суду Одеської області від 30.09.2016 року у задоволені позову Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Не погодившись з цим рішенням представник ПАТ «Укрсоцбанк» подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі представник ПАТ «Укрсоцбанк» просить рішення Іллічівського районного суду Одеської області від 30.09.2016 рокускасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Банку у повному обсязі. Посилається на те, що рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З матеріалів справи вбачається згідно п.1.1. кредиту №06/95/136 від 07.11.2016 року позивач надав відповідачу кредит в сумі 30000 доларів США зі сплатою 14 % річних та кінцевим терміном повернення заборгованості 06.11.2009 року. Із п. 7.3. цього договору слідує, що договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе забовязання.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом ст. 11 ЦК України підставами виникнення зобовязань можуть бути різні юридичні факти. Зобовязання можуть виникати із договорів, в тому числі, які виникають з кредитних правовідносин.

Якщо в зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін) - ч. 1 ст. 530 ЦК України

Щодо поняття строку в цивільному законодавстві. Відповідно до статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А стаття 252 ЦК України встановлює, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Згідно із ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки.

Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Згідно із ч. 1 ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відповідності до п. 31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» за №5 від 30.03.2012 р.

«31. При застосуванні положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, суди мають виходити з того, що у системному зв'язку з частиною одинадцятою статті 11 зазначеного Закону ця вимога стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

У зв'язку із цим та враховуючи, що ЦК не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням строку позовної давності, при вирішенні таких спорів, суди повинні враховувати положення ЦК про позовну давність.

Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини одинадцятої статгі 10 Закону України "Про захист прав споживачів" та вимоги ЦК щодо позовної давності застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи) (Пункт 31 в редакції Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 7 від 07.02.2014)».

ОСОБА_4 спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про окремі питання застосування строків позовної давності» за №10-70/0/4-13 від 16.01.2013 р. було розяснено, що у відповідно до частин третьої і четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (стаття 303 ЦПК України), то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Заява позивача про поновлення строку позовної давності (частина п'ята статті 267 ЦК України) не означає, що подана заява (відповідачем) про застосування позовної давності, тобто про сплив позовної давності, є наслідком відмови в позові, якщо він обґрунтований.

У разі, якщо відповідач подав заперечення проти позову, пославшись на сплив позовної давності, то зазначена заява є підтвердженням того. що відповідач зробив заяву про застосування позовної давності.

У відповідності до правового висновку Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України у справі № 6-1138цс15 від

25.05.2016р. сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 360 7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт. що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Ту ж саму точку зору висловила судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у справі № 6-249цс15 від 02.12.2015 р., а саме: якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним із видів порушення зобовязання є прострочення - невиконання зобовязання в обумовлений сторонами строк.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.

1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до частини пятої статті 261 ЦК України за зобовязаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право предявити вимогу про виконання зобовязання.

Також, Апеляційний суд Одеської області 02.08.2016 розглянув справу про стягнення заборгованості за кредитним договором та погодився з висновком Приморського районного суду м. Одеси про відмову в позові через пропуск строку позовної давності. Водночас колегія суддів дала тлумачення поняттям «строк дії договору» та «строк (термін) виконання зобовязання».

Так, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона зобовязана вчинити на користь другої певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають із підстав, установлених ст.11 ЦК.

За змістом ст.11 ЦК. підставами для виникнення зобовязань можуть бути різні юридичні факти. Зобовязання можуть виникати з договорів, у тому числі з кредитних правовідносин.

Згідно з ч.І ст.530 ЦК, якщо в зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

У кредитному договорі, укладеному між сторонами ОСОБА_3 та АТ «Укрсоцбанк», визначено термін користування кредитом до 06.11.2009 р. Тобто встановлена дата виконання, як передбачено ст.530 ЦК.

Поняття дати виконання зобовязання та строку дії договору різняться.

У договорі відповідно до ст.530 ЦК вказаний момент закінчення виконання зобовязання конкретна дата, 06.11.2009 р., тому позивач управі предявити свої вимоги, повязані з порушенням зобовязання, протягом строку позовної давності, з урахуванням попереднього звернення до суду із заявою про видачу судового наказу, тобто до 17 червня 2013 року. Позовну заяву подано у 2015. Ми наполягаємо на застосуванні ч.4 ст.267 ЦК, яка є підставою для відмови в задоволенні позову за спливом строку позовної давності.

Формулювання, зазначене в кредитному договорі стосовно його дії до повного виконання зобовязань, призводить до того, що його закінчення може ніколи не настати. Проте договір не може породжувати невизначеність стосовно строку його дії, оскільки передбачений момент виконання зобовязання конкретний термін, який є закінченням строку дії договору.

Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» за №5 від 30.03.2012 р. свідчить, про те що у разі, якщо відповідач подав заперечення проти позову, пославшись на сплив позовної давності, то зазначена заява є підтвердженням того, що відповідач зробив заяву про застосування позовної давності.

В ході розгляду справи представник відповідача наполягав на застосуванні ч. 4 ст. 267 ЦПК України і посилався на те, що пропуск строку,є підставою для відмови в позові.

На підставі вищевикладеного судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність відмовити у позові Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення та виселення.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду Одеської області від 30.09.2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили рішенням суду.

Головуючий Н.Д. Плавич

Судді: Л.М. Вадовської

ОСОБА_5