Рішення № 64084272, 15.11.2016, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/40042/16-ц

Категорія 47

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2016 року Печерський районний суд м. Києва в складі : головуючого - судді Цокол Л.І. за участі секретаря Сторожук Є.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участі третьої особи Приморської районної адміністрації Одеської міської ради як органу опіки та піклування про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із вимогами до ОСОБА_2 і просить надати дозвіл на тимчасовий виїзд із України та на тимчасову окуповану територію України неповнолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у супроводі матері ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, без згоди батька ОСОБА_2 до досягнення дитиною 16-річного віку. Позовні вимоги обґрунтовані наступним. Позивач вказує також на те, що доньці необхідно оздоровлення, крім того кожен рік позивач повинна виїжджати в літні табори в учбово - навчальні центри на підготовку, для її кар'єрного росту, а дитину ні з ким залишити. Батьки позивача , до яких проживають в АР Крим. Крім того, позивач має право поїхати з дитиною на відпочинок та оздоровлення за кордон. При цьому не може цього зробити без нотаріально засвідченої згоди батька дитини на перетині державного кордону України. При цьому стверджує про те, що з 2013 року відповідач участі у вихованні та догляді за дитиною не бере, розвитком дитини не цікавиться. Позивач також вказує на те, що ОСОБА_2, не надає нотаріально завіреної згоди на виїзд їх доньки за кордон. Він залишився працювати в патрульно-постовій службі МВС м. Севастополь, так званої Кримської Республіки та не має можливості приїхати на територію підконтрольну України, бо відповідно до п.2 ст.14 Закону України про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим тимчасово окупованої території України може перебувати в розшуку правоохоронних органів України. Позивач вважає, що така позиція її колишнього чоловіка і батька неповнолітньої ОСОБА_3, шкодить здоров'ю та інтересам дитини та вказує на зловживання відповідачем своїми батьківськими правами. Враховуючи викладене, зважаючи на необхідність періодичних виїздів дитини за адміністративний кордон для оздоровлення та відвідання діда та бабці до АР Крим позивачу необхідно отримати згоду на виїзд дитини за кордон України та на тимчасово окуповану територію України.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилась, направила до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, вимоги підтримала, просила задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 про розгляду справи був повідомлений відповідно до встановленого порядку. Своїх заперечено по суті порушеного ОСОБА_1 питання, суду не надав.

Судом встановлено наступне. 18 лютого 2006 року між ОСОБА_1 ( далі- позивачем) та ОСОБА_2 ( далі - відповідачем) було укладено шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Красногвардійського районного управління юстиції Автономної Республіки Крим (АР Крим), Україна, актовий запис №12.

Від шлюбу сторони мають дитину - доньку: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1, виданим 16.03.2007 відділом реєстрації актів громадянського стану Красногвардійського районного управління юстиції АР Крим.

29 травня 2013 року шлюб був розірваний, що підтверджується рішенням Красногвардіського районного суду АР Крим № 109/2480/2013-ц. Після розірвання шлюбу, відповідач став мешкати за адресою: АДРЕСА_1 , де мешкає по теперішній час. В зв'язку з окупацією АР Крим, позивач, як військовослужбовець, вимушена була з дитиною, переїхати у місто дислокації військової частини до м. Одеса. На цей час, позивач, як внутрішньо переміщена особа, проживає разом з дитиною за адресою: АДРЕСА_2. Донька сторін, ОСОБА_3, віком 9 років, знаходиться на утримання матері, яка належним чином піклується про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Суд дослідивши письмові докази у справі, прийшов до наступного висновку.

Відповідно до частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, підписаною Україною 21.02.1990 року, ратифікована Україною 27.02.1991року, встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч.1 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до ст.151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.2 ст.152 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ч.3 ст.313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Відповідно до п.3 Порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію Криму, затвердженого постановою КМ України від 04.06.2015р. №367 із змінами та доповненнями, в'їзд на тимчасово окуповану територію України громадян України, які не досягли 16-річного віку, здійснюється через контрольні пункти за умови пред'явлення паспорта громадянина України, або паспорта громадянина України для виїзду за кордон, або проїзного документа дитини з дотриманням вимог, передбачених для таких осіб пунктами 3-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57 (ЗП України, 1995 р., № 4, ст. 92; 2010 р., № 65, ст. 2239).

Відповідно п.3, п.4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ від 27.01.1995 №57 виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) (далі - батьки) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, зокрема у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду. Проїзний документ на дитину оформляється терміном на три роки або до досягнення нею 18-річного віку.

Відповідно до п.18 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою КМУ від 31.03.1995 №231, оформлення паспорта / проїзного документа здійснюється на підставі заяви батьків (законних представників батьків чи дітей), а у разі, коли батьки не перебувають у шлюбі між собою, - того з них, з ким проживає дитина, справжність підпису яких засвідчено нотаріально. За наявності заперечень одного з батьків документ може бути оформлено на підставі рішення суду.

Бажання позивача в отриманні дозволу на виїзд дитини з України у різні країни світу без згоди та супроводу батька до досягнення 16-річного віку не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Діючим законодавством передбачено можливість ухвалення судом рішення на виїзд, а не постійні виїзди без згоди батька, не позбавленого батьківських прав. Такі поїздки можуть мати разовий характер з певним часовим проміжком перебування у відповідній державі.

Позивачем не наведено правові підстави надання дозволу на виїзд дитини без згоди батька аж до досягнення неповнолітньою дитиною 16-річного віку, крім визначеної ст. 4 Закону можливості ухвалення судом рішення на виїзд, а не на виїзд без згоди батька до досягнення дитиною певного віку, не позбавленого батьківських прав.

Чинним законодавством передбачено можливість вирішувати питання про надання дозволу саме на конкретний виїзд дитини за кордон без згоди одного із батьків (одноразовий), з визначенням його початку і закінчення. Інше розуміння змісту нормативних актів та допустимість неодноразових виїздів дитини за кордон без згоди одного з батьків на підставі одного рішення суду є грубим порушенням права одного з батьків на спілкування з дитиною та на участь у її вихованні.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.7, 150, 155 Сімейного Кодексу України, ст.4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в України громадян України», ст.ст.8,10,60,88,208,212,213,214, 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

позовні вимоги задовольнити частково. Надати дозвіл на тимчасовий виїзд із України та на тимчасово окуповану територію України неповнолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у супроводі матері ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, без згоди батька ОСОБА_2, протягом трьох років з дня набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя Цокол Л.І.