Рішення № 64058729, 10.01.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.01.2017Справа №910/22023/16

За позовомПублічного акціонерного товариства «Українська залізниця»доДержавного агентства резерву Українипростягнення 546667 грн. 56 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Кобко О.Л. - представник за довіреністю б/н від 25.10.2016:

Омеляновська Т.В. - представник за довіреністю б/н від 08.11.2016;

від відповідача: Ващенко В.В. - представник за довіреністю №3844/04-16 від 09.11.2016.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

30.11.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з вимогами до Державного агентства резерву України про стягнення 546667 грн. 56 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору № Л/НР-0315з/НЮ відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 11.06.2003 не відшкодував позивачу витрати зі зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 1-2 квартали 2016 року, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 546667 грн. 56 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2016 порушено провадження у справі № 910/22023/16 та справу призначено до розгляду на 20.12.2016.

20.12.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що у нього відсутній обов'язок відшкодувати позивачу витрати зі зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 1-2 квартали 2016 року, оскільки таке відшкодування здійснюється на підставі погоджених (підписаних) з відповідачем актів взаєморозрахунків фактичних витрат. Однак, вказані акти відповідачем не підписано, а розмір витрат з відшкодування за 1-2 квартали 2016 року з відповідачем не узгоджено, у зв'язку з чим відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2016, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 10.01.2017.

Представники позивача у судовому засіданні 10.01.2017 надали усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 10.01.2017 надав усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 10.01.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

11.06.2003 між Державним комітетом з державного матеріального резерву (комітет) та Львівською державною залізницею (зберігач) укладено Договір № Л/НР-0315з/НЮ відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, предметом якого є зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (цінності) без користування ними зберігачем на складських приміщеннях, майданчиках зберігача; відповідальне зберігання зберігачем цінностей згідно з затвердженою номенклатурою у кількості та за вартістю згідно з Актом № 1.

Відповідно до п. 1 Указа Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 09.12.2010 № 1085/2010 вирішено утворити Державне агентство резерву України, реорганізувавши Державний комітет України з державного матеріального резерву.

Відповідно до п. 5 Указа Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 09.12.2010 № 1085/2010 встановлено, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються.

Найменування Львівської державної залізниці було змінено на Державне територіально-галузеве об'єднання «Львівська залізниця» (06.02.2006 проведено державну реєстрацію змін до установчих документів та нової редакції Статуту ДТГО «Львівська залізниця», затвердженого наказом Міністра транспорту та зв'язку України № 80 від 31.01.2006).

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 затверджено Статут Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», відповідно до якого Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - товариство) є юридичною особою, що утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» (далі - Закон), постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Згідно із п. 2 зазначеного статуту товариство утворено як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Укрзалізниці, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовано шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - підприємства залізничного транспорту).

Згідно із додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 Державне територіально-галузеве об'єднання «Львівська залізниця» (код ЄДРПОУ 01059900) визначено підприємством залізничного транспорту загального користування, на базі якого утворюється публічне акціонерне товариство «Українська залізниця».

Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

Судом встановлено, що 30.12.2015 року між Державним агентством резерву України та Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» укладено Додаткову угоду № 11 до Договору № Л/НР-0315з/НЮ від 11.06.2003, якою внесено зміни до п. 8 договору «Юридичні адреси та банківські реквізити сторін договору» та зазначено, що зберігачем за Договором № Л/НР-0315з/НЮ від 11.06.2003 є Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця».

Розділом 2 Договору № Л/НР-0315з/НЮ від 11.06.2003 передбачено, що зберігач зобов'язаний, зокрема, забезпечити належне зберігання цінностей і вести бухгалтерський облік на позабалансовому рахунку зберігача (п. 2.1 договору); щороку разом з річним звітом форми № 12 подавати зведений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік згідно порядку відшкодування залізницям України витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, який погоджений Держкомрезервом України і Укрзалізницею від 17.01.2003 року, а також плани заміни та освіження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на рік, що планується (п. 2.8 договору).

Розділом 3 Договору № Л/НР-0315з/НЮ від 11.06.2003 передбачено, що комітет зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей згідно з погодженим зведеним кошторисом витрат між зберігачем та комітетом у межах асигнувань, передбачених на ці цілі (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 4.2 Договору № Л/НР-0315з/НЮ від 11.06.2003 кошторис розрахунку витрат на утримання цінностей, направлений зберігачем на погодження комітету, повинен бути розшифрований по всім статтям витрат, а також містити пояснювальну записку.

Відповідно до п. 7.3 Договору № Л/НР-0315з/НЮ від 11.06.2003 цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей мобілізаційного резерву.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочини за своєю правовою природою є договором відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву, зобов'язання за яким передбачає обов'язок позивача - здійснювати відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву та обов'язок відповідача - здійснювати відшкодування витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ст. 947 Цивільного кодексу України витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державний матеріальний резерв» державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України «Про державний матеріальний резерв» мобілізаційним резервом є запаси матеріально-технічних та сировинних ресурсів, призначених для забезпечення розгортання виробництва військової та іншої промислової продукції, ремонту військової техніки та майна в особливий період, розгортання у воєнний час робіт по відновленню залізничних та автомобільних шляхів, морських та річкових портів, аеродромів, ліній і споруд зв'язку, газо-, нафтопродуктопроводів, систем енерго- і водопостачання для організації безперебійної роботи промисловості, транспорту і зв'язку, подання медичної допомоги;

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний матеріальний резерв» відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв» відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532, відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Відповідно до п. 2.8 Договору № Л/НР-0315з/НЮ від 11.06.2003 зберігач зобов'язаний щороку разом з річним звітом форми № 12 подавати зведений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік згідно порядку відшкодування залізницям України витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, який погоджений Держкомрезервом України і Укрзалізницею від 17.01.2003 року, а також плани заміни та освіження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на рік, що планується.

Відповідно до п. 4.1 Договору № Л/НР-0315з/НЮ від 11.06.2003 відшкодування витрат за зберігання цінностей визначається згідно щорічно погодженого комітетом зведеного кошторису витрат зберігача, який здійснює відповідальне зберігання цих цінностей мобілізаційного резерву.

Позивачем долучено до позовної заяви належним чином засвідчену копію Кошторису витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву Філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на 2016 рік, з якого вбачається, що за 1 квартал 2016 року передбачені витрати позивача за Договором № Л/НР-0315з/НЮ від 11.06.2003, які повинні бути відшкодовані відповідачем, у розмірі 336583 грн. 86 коп.; та за 2 квартал 2016 року - 300860 грн. 04 коп.

Вказаний Кошторис підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками позивача і відповідача, тобто є погодженим сторонами.

Згідно з п. 4.3 Договору № Л/НР-0315з/НЮ від 11.06.2003 зберігач надає комітетові щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним, звіти про фактичні витрати за зберігання цінностей, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків на утримання цінностей мобілізаційного резерву за встановленою формою.

Позивачем долучено до позовної заяви копії звітів про фактичні витрати за 1 та 2 квартали 2016 року, а також актів звірки взаєморозрахунків за 1 та 2 квартали 2016 року (відповідно до п. 4.3 Договору № Л/НР-0315з/НЮ від 11.06.2003) та копії відповідних актів на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 1 та 2 квартали 2016 року.

Зокрема, судом встановлено, що 18.04.2016 позивач направив на юридичну адресу відповідача звіт про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 1 квартал 2016 року на суму 299631 грн. 40 коп. (фактичні витрати), акт на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 1 квартал 2016 року на суму 299631 грн. 40 коп. (фактичні витрати) та акт звірки взаєморозрахунків за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву станом на 01.04.2016 на суму 299,63 тис. грн. (за 1 квартал 2016 року), що підтверджується відповідним супровідним листом та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 7900045296837 (копії долучено позивачем до матеріалів справи).

Судом встановлено, що вказані документи були отримані відповідачем 21.04.2016, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 7900045296837.

Крім того, судом встановлено, що 15.07.2016 позивач направив на юридичну адресу відповідача звіт про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 2 квартал 2016 року на суму 247036 грн. 16 коп. (фактичні витрати), акт на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2 квартал 2016 року на суму 247036 грн. 16 коп. (фактичні витрати) та акт звірки взаєморозрахунків за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву станом на 01.07.2016 на суму 247,04 тис. грн. (за 2 квартал 2016 року), що підтверджується відповідним супровідним листом та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 7900045299372 (копії долучено позивачем до матеріалів справи).

Судом встановлено, що вказані документи були отримані відповідачем 20.07.2016, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 7900045299372.

Відповідно до п. 4.4 Договору № Л/НР-0315з/НЮ від 11.06.2003, відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву комітет здійснює в межах, визначених підписаними, актами взаєморозрахунків фактичних витрат у відповідності до п.4.3. цього договору, не пізніше 30 числа місяця наступного за звітним кварталом.

Судом встановлено, що акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 1 та 2 квартали 2016 року та акти звірки взаєморозрахунків за 1 та 2 квартали 2016 року відповідачем не підписав, однак листом від 05.10.2016 повідомив позивача про відсутність бюджетного фінансування (бюджетних асигнувань) та зазначив, що розрахунки за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву будуть здійснюватися по мірі надходження фінансування (копія листа долучена позивачем до позовної заяви).

При цьому, у відзиві на позовну заяву, поданому до суду 20.12.2016, відповідач зазначив, що відповідно до умов Договору № Л/НР-0315з/НЮ від 11.06.2003 відшкодуванню підлягають ті витрати, розмір яких погоджений відповідачем в актах взаєморозрахунків фактичних витрат (п. 4.4 договору). Крім того, відповідач зазначив, що відповідно до п. 2 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.

За таких обставин, оскільки розмір відшкодувань зі зберігання відповідачем не погоджений, а акти не підписані, у Державного агентства резерву України відсутні підстави для сплати позивачу грошових коштів у розмірі 546667 грн. 56 коп.

Однак, суд вважає вказані твердження відповідача необгрунтованими з огляду на таке.

Згідно з частиною першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 даного Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 617 ЦК України та ст. 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Норми чинного законодавства не містять винятків про зміну чи невілювання відповідальності при фінансуванні зобов'язання за рахунок бюджетних коштів.

Суд зазначає, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність бюджетної організації і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна права позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі №11/446.

Щодо тверджень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, щодо непогодження ним розміру відшкодування за 1-2 квартали 2016 року (а саме, непідписання актів взаєморозрахунків), суд зазначає, що складання таких актів не є підставою для виникнення між сторонами зобов'язальних правовідносин у даному випадку, оскільки правовідносини виникають саме з Договору № Л/НР-0315з/НЮ від 11.06.2003 та факту здійснення позивачем відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву.

Таким чином, з огляду на предмет (стягнення з відповідача відшкодування витрат за відповідальне зберігання) та підстави (здійснення позивачем відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та нездійснення відповідачем відшкодування витрат позивача) позовних вимог, до предмету доказування у справі входять обставини щодо виникнення між сторонами господарських зобов'язальних правовідносин (які виникають з укладеного між сторонами договору та факту надання позивачем послуг відповідального зберігання). Водночас, акт взаєморозрахунків може бути одним з доказів на підтвердження обставин наявності між сторонами зобов'язальних правовідносин, однак не підставою для виникнення у відповідача обов'язку з відшкодування витрат позивача.

Факт зберігання позивачем матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у спірний період відповідачем не заперечувався.

До того ж, в матеріалах справи відсутні докази висловлення відповідачем будь-яких заперечень (зауважень) щодо розрахунків суми відшкодування витрат позивача на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у спірний період.

З огляду на викладене, суд вважає необгрунтованими заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву.

Як встановлено судом, розмір відшкодування зі зберігання позивачем матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 1 квартал 2016 року становить 299631 грн. 40 коп., та за 2 квартал 2016 року становить 247036 грн. 16 коп. (відповідно до звітів про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву, актів на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та актів звірки взаєморозрахунків за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву).

При цьому, фактичний розмір відшкодування витрат, який зазначений у звітах про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву, актах на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та актах звірки взаєморозрахунків за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 1 - 2 квартали 2016 року знаходиться в межах погодженого сторонами Кошторису витрат на зберігання матеріальних цінностей на 2016 рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 4.4 Договору № Л/НР-0315з/НЮ від 11.06.2003, відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву комітет здійснює в межах, визначених підписаними, актами взаєморозрахунків фактичних витрат у відповідності до п.4.3. цього договору, не пізніше 30 числа місяця наступного за звітним кварталом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був відшкодувати позивачу витрати за зберігання цінностей мобілізаційного резерву за 1 квартал 2016 року у розмірі 299631 грн. 40 коп. у строк до 30.04.2016 (включно), та витрати за зберігання цінностей мобілізаційного резерву за 2 квартал 2016 року у розмірі 247036 грн. 16 коп. у строк до 30.07.2016 (включно).

Судом встановлено, що відповідач не відшкодував позивачу витрати зі зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 1-2 квартали 2016 року у загальному розмірі 546667 грн. 56 коп., що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами, зокрема, відповідачем не надано суду доказів сплати позивачу грошових коштів у розмірі 546667 грн. 56 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості Державного агентства резерву України у розмірі 546667 грн. 56 коп. підтверджуються наявними матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» до Державного агентства резерву України про стягнення 546667 грн. 56 коп. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, буд. 28; ідентифікаційний код: 37472392) на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) грошові кошти у розмірі 546667 (п'ятсот сорок шість тисяч шістсот шістдесят сім) грн. 56 коп. та судовий збір у розмірі 8200 (вісім тисяч двісті) грн. 01 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 16.01.2017

Суддя І.М. Отрош