Ухвала суду № 64052249, 12.01.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/845/17 Справа № 201/1453/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Ткаченко Н. В. Доповідач - Пищида М.М.

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Пищиди М.М.

суддів Ткаченко І.О., Каратаєвої Л.О.,

за участі секретаря Назаренко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2016 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4, ОСОБА_5, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_6 (третя особа - Управління - служба у справах дітей Соборної районної у місті Дніпрі ради) про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2015 року позивач звернувся до суду із позовом, який був уточнений у квітні 2015 року.

В обґрунтування позову посилався на те, що сторони 21.06.2007 року уклали кредитний договір. Відповідно до п. 1.1. кредитного договору банк зобов'язався надати ОСОБА_2 кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 60 000 доларів США зі сплатою відсотків в розмірі 11, 04% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення 21.06.2017 року, а ОСОБА_2 зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором сторони 03.07.2007 року уклали договір іпотеки.

Згідно з п. 33.3 договору іпотеки ОСОБА_2 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Свої зобов'язання за кредитним договором ПАТ КБ «Приватбанк» виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_2 кредит в розмірі, передбаченому умовами кредитного договору. ОСОБА_2 не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору.

Посилаючись на ст. ст. 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, ст. 40 Закону України «Про іпотеку», ст. 109 Житлового кодекс України, позивач просив суд виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4, ОСОБА_5, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_6, які зареєстровані та проживають у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2016 року в задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4, ОСОБА_5, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_6 ( третя особа - Управління - служба у справах дітей Соборної районної у місті Дніпрі ради) про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення - відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів, дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони 21.06.2007р. уклали кредитний договір № DNGOGA00002221 (а.с. № 8-10).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком і відповідачкою ОСОБА_2 03.07.2007р. було укладено договір іпотеки № DNGOGA00002221, згідно якого відповідачка передала в іпотеку нерухоме майно - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1., загальною площею 58,40 кв.м. (а.с. № 11-12).

Майно належить відповідачці ОСОБА_2 на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 19.07.2001р., виданого Першою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 5-3186 та зареєстрованого КП «ДМБТІ» згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно 09.09.2005р.

Відповідно до п. 1.1. кредитного договору банк зобов'язався надати ОСОБА_2 кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 60 000 доларів США зі сплатою відсотків в розмірі 11, 04% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення 21.06.2017 року

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором сторони 03.07.2007 року уклали договір іпотеки.

Згідно з п. 33.3 договору іпотеки ОСОБА_2 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачене Законом України "Про іпотеку".

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України "Про іпотеку".

Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 цього Кодексу регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання їм іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання їм іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, придбане ними за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України "Про іпотеку" підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норми статті 109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки та яке було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла надається інше постійне житло.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відмову у задоволені позову, оскільки договір іпотеки квартири від 03.07.2007р. рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області визнано недійсним, зобов'язання за даним договором припиненні,що стосовно позовних вимог про виселення мешканців із зазначеної квартири, так як дана квартира була придбана не за рахунок отриманих кредитних коштів.

Керуючись ст.ст.307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приват Банк"- відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: