Постанова № 64046161, 12.01.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" січня 2017 р. Справа № 924/848/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Гулова А.Г.

суддя Бучинська Г.Б. ,

суддя Маціщук А.В.

при секретарі Кравчук О.В.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1 - представника за довіреністю від 16.11.16р. №12-126 (присутнього у судовому засіданні 10.01.2017р.)

відповідача: ОСОБА_2 - представника за довіреністю від 25.11.2016р. №Др-7-1116

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" в особі Хмельницької дирекції УДППЗ "Укрпошта"

на рішення господарського суду Хмельницької області від "01" листопада 2016 р.

у справі № 924/848/16 (суддя Олійник Ю.П.)

за позовом Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", м. Київ в особі Хмельницької дирекції УДППЗ "Укрпошта" м.Хмельницький

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницькгаз збут" м.Хмельницький

про стягнення 474343,86 грн., у т.ч. 358 953,35 грн. розміру основної заборгованості за невиконання договірних зобов'язань, 85297,45 грн. пені, 23712,06 грн. суми інфляційних витрат, 6381,00 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 77 ГПК України в судовому засіданні оголошувалася перерва з 10.01.2017р. до 12.01.2017р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 01.11.2016р. у справі №924/848/16 позов Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", м. Київ в особі Хмельницької дирекції УДППЗ "Укрпошта", м. Хмельницький до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницькгаз збут", м.Хмельницький про стягнення 474343,86 грн., у т.ч. 358 953,35 грн. основної заборгованості за невиконання договірних зобов'язань, 85297,45 грн. пені, 23712,06 грн. суми інфляційних втрат, 6381,00 грн. 3% річних задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницькгаз збут" м.Хмельницький на користь Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" в особі Хмельницької дирекції УДППЗ "Укрпошта" 358953,31 грн. основного боргу, 26701,05 грн. пені, 5327,72 грн. 3% річних, 18102,05 грн. інфляційних, 6536,78 грн. відшкодування сплаченого судового збору. У решті позову відмовлено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Українське державне підприємство поштового зв'язку "Укрпошта" в особі Хмельницької дирекції УДППЗ "Укрпошта" звернулася із апеляційною скаргою, в якій зазначає, що не погоджується із рішенням суду першої інстанції в частині зменшення пені на 50% та в частині відшкодування сплаченого судового збору.

З посиланням на ст.ст. 546, 549, 551 ЦК України, ст. ст. 216, 230, 233 ГК України, ст. 83 ГПК України, п. 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 N 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", п. 3.9.2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.97р. N 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" вважає безпідставним зменшення пені на 50%, оскільки позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином та у повному обсязі Хмельницькою дирекцією УДППЗ «Укрпошта» було направлено претензії на адресу ТОВ «Хмельницькгаз збут» на які зі сторони відповідача було направлено офіційний лист за № 476 від 13.01.2016 року з відмовою про відшкодування зазначеної суми. Оскільки з боку відповідача за період: жовтень місяць 2015 року, листопад місяць 2015 р. та фактично перерахованої винагороди за ці місяці в грудні 2015 року, виходячи із односторонньо визначеного відповідачем тарифу у розмірі 0,3%. Таким чином було допущено порушення виконання грошового зобов'язання, позивач нарахував відповідачу пеню на суму 85 297,45 грн., 3% річних на суму 6381 грн. та інфляційних на суму 23 712,06 грн. Таким чином, зі сторони відповідача не було проведено жодних дій, щодо вжиття ним заходів до виконання зобов'язання, негайного добровільного усунення ним порушення та його наслідків з 30.11.2015 року по теперішній час.

Щодо судового збору, з посиланням на абзац 4 пункту 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вважає, що судовий збір було обраховано неправильно, оскільки у резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню, проте судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки. Скаржник зазначає, що при поданні позовної заяви до господарського суду Хмельницької області судовий збір був сплачений в сумі 7115.16 гри. відповідно до платіжних доручень за №3806 від 31 березня 2016 року на суму 400 гри., 4801 від 26 квітня 2016 року на суму 1851,98 грн., №9264 від 16 серпня 2016 року на суму 1263, 17 грн., №10057 від серпня 2016 року на суму 0,01 грн.

Просить стягнути з ТОВ "Хмельницькгаз збут" 92 412,16 грн., з яких 85 297,45 грн. - пені та 7115,16грн. судового збору.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Хмельницькгаз збут" наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Серед іншого, з посиланням на ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України, ст. 83 ГПК України, вказує, що вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Аналогічна позиція викладена і в постановах Вищого господарського суду України від 12 липня 2016 року у справі №915/2211/15; від 01 червня 2016 року у справі № 906/1650/15; від 17 червня 2015 року у справі № 904/7666/14; від 29 березня 2016 року у справі № 904/6413/15, в яких ВГСУ погодився із судами попередніх інстанцій щодо наявності підстав для зменшення пені та відмовив позивачу у задоволенні касаційних скарг з вимогами прийняти нове рішення про стягнення з відповідачів пені у розмірі 100%.

Крім того, з посиланням на п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України», п. 7 оглядового листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» від 29.04.2013р. №01-06/767/2013, рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013р. зазначає, що приймаючи рішення про зменшення розміру пені на 50 %, господарський суд Хмельницької області прийняв до уваги, що основним видом діяльності товариства є розподіл природного газу населенню, медичним, освітнім закладам, бюджетним установам; враховано специфіку діяльності відповідача, його важливе соціальне значення та тяжкий фінансовий стан; незначність прострочення зобовязання; неспіврозмірність розміру пені із наслідками, заподіяними порушенням відповідачем умов договору.

Доводи позивача про необґрунтоване зменшення розміру присудженої до стягнення пені з посиланням на неврахування судами обставини щодо правового становища позивача та його скрутного матеріального стану є необґрунтованими з огляду на те, що позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження вказаних доводів щодо фінансового стану останнього, наявності особливих обставин щодо діяльності позивача, його фінансових планів, наявності негативних наслідків, спричинених позивачу саме від прострочення виконання зобовязань відповідачем, про порушення інших інтересів.

Крім того, прострочення, що мало місце, не завдало збитків позивачу, оскільки за даним рішенням суду стягуються на користь позивача компенсаційні санкції у порядку ст. 625 Цивільного кодексу України.

Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

У судовому засіданні 10.01.17р. представник позивача ОСОБА_1 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та надав пояснення в обґрунтування своєї правової позиції. Не погоджується з рішенням господарського суду Хмельницької області від 01.11.2016 р. в частині зменшення пені на 50% до 26701, 05 грн. та судового збору. Разом з тим, вказав, що погоджується із нарахованою судом першої інстанції пенею у розмірі 53 402, 09 грн. та просить її стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хмельницькгаз збут» у повному обсязі та витрат зі сплати судового збору в сумі 7115,16 грн.

Представник відповідача заперечила проти доводів апеляційної скарги та надала пояснення на обґрунтування своєї правової позиції. Вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 01.11.2016р. у справі №924/848/16 є законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судове засідання 12.01.17р. представник позивача не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчать протокол судового засідання та розписка від 10.01.2017р. про оголошення в судовому засіданні перерви на 12.01.2017р. на 10 год. 00 хв.

Оскільки представник позивача належним чином повідомлений про час та місце апеляційного перегляду справи, враховуючи, що пояснення по суті апеляційної скарги були надані ним у судовому засіданні 10.01.2017р., явка сторін обов'язковою не визнавалась, судова колегія визнала за можливе продовжити розгляд справи у відсутність представника позивача.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи, 01.07.15р. сторонами укладено договір №20/152/Р.240 про надання послуг з приймання платежів.

Відповідно до п. 1.1. договору предметом цього договору є надання виконавцем (позивачем) послуг замовнику (відповідачу) з приймання об'єктами поштового зв'язку (поштамти, центри поштового зв'язку, відділення поштового зв'язку) платежів у національній валюті від платників для перерахування їх на користь замовника у строки, у порядку та на умовах, визначених цим договором, а замовник зобов'язується оплатити послуги виконавця у порядку, визначеному цим договором.

Згідно із п. п. 3.1 та 3.2 договору плата за послуги виконавця, що є предметом договору, становить 1% суми платежу. Послуги з приймання платежів згідно п.п. 196.1.5 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування ПДВ. Оплата наданих виконавцем послуг здійснюється шляхом перерахування замовником на рахунок виконавця суми плати, розрахованої згідно п. 3.1, авансом до 25 числа поточного місяця, в якому надавались послуги, на підставі рахунку виконавця, сформованого за даними реєстрів прийнятих платежів відповідно до п.2.3 договору станом на 20 число поточного місяця. Остаточний розрахунок за надані виконавцем послуги здійснюється замовником до 10 числа місяця, наступного за звітним на підставі актів приймання-передачі.

П. 4.2.5 договору передбачено, що замовник зобов'язаний до 10-го числа кожного місяця, наступного за звітним, підписати акт, наданий філіалом виконавця, та повернути примірник виконавцю. У разі наявності претензій до інформації, викладеної в акті, надавати мотивовану відмову від підписання акту із зазначенням недоліків.

У п. 5.3 договору визначено, за порушення замовником строків оплати наданих виконавцем послуг замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на день прострочення, від суми несвоєчасно оплачених послуг за кожен день прострочення.

Зміни та доповнення до цього договору вносяться шляхом укладення додаткової угоди, підписаної уповноваженими на це представниками сторін та скріплені печатками сторін, і є невід'ємною частиною цього договору (п. 8.1 договору).

Даний договір підписаний представниками сторін та скріплений печатками.

19.10.16р. на адресу позивача надійшла пропозиція відповідача переглянути визначену договором комісійну винагороду та підписати запропоновану додаткову угоду до договору 20/152/Р.240 з посиланням на п.9 Постанови КМУ № 792 від 30.09.2015р. «Про забезпечення проведення розрахунків за спожитий природний газ», якою розмір оплати газопостачальними підприємствами послуг щодо приймання платежів від побутових споживачів банківськими установами та підприємствами поштового зв'язку встановлено на рівні не більше 0,3%.

09.11.16р. відповідачу надано відповідь про відмову у задоволені його пропозиції щодо зменшення відсотка винагороди та висловлена зустрічна пропозиція про розірвання договору №20/152/Р.240 шляхом підписання додаткової угоди до нього.

27.11.15р. сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання послуг з приймання платежів № 20/152/Р.240 від 01.07.15р., у якій дійшли згоди розірвати зазначений договір. Пунктом 2 додаткової угоди сторонами погоджено, що з 01.12.15р. усі зобов'язання, що виникли з основного договору, припиняються, окрім грошових зобов'язань, не виконаних у повному обсязі. Згідно п.3 додаткової угоди, угода вважається укладеною і набирає чинності з моменту її підписання сторонами та скріплення її печатками сторін.

Відповідачем складено акти приймання-передачі наданих послуг з приймання платежів: акт від 31.10.15р. за період з 01.10.15р. по 31.10.15р., за яким загальна сума отриманих платежів складає 2155695,38 грн., а винагороди за тарифом 1% - 60378,85грн., за тарифом 0,3% - 46553,32грн., акт від 20.11.15р. за період з 01.11.15р. по 30.11.15р., за яким загальна сума отриманих платежів складає 28752265,45грн., а винагороди за тарифом 0,3% - 86256,80грн., та акт (без дати) про надання послуг по прийманню платежів за листопад 2015р., перерахованих у грудні 2015р., за яким загальна сума отриманих платежів складає 7009004,55грн., а винагороди за тарифом 0,3% - 21027,01грн. Вказані акти позивачем не підписані.

Позивачем копії вказаних актів додано до позовної заяви в обґрунтування позовних вимог.

При цьому, на вимогу суду позивачем у судовому засіданні 10.01.2017р. були подані складені ним та підписані в односторонньому порядку копії актів від 31.10.2015р. за період з 01.10.2015р. по 31.10.2015р., за яким загальна сума отриманих платежів складає 21555659,38 грн., а винагороди за тарифом 1% - 215 556,60грн., від 30.11.2015р. за період з 01.11.2015р. по 30.11.2015р., за яким загальна сума отриманих платежів складає 28752265,45грн., а винагороди за тарифом 1% - 287 522,66 грн. та від 21.12.2015р. (кошти прийняті в листопаді 2015р. , фактично перераховані в грудні 25015р.), за яким загальна сума отриманих платежів складає 7 009 004,55грн., а винагороди за тарифом 1% - 70090,07грн., а також копії розрахунків доходів, прийнятих платежах за газ за жовтень 2015р., листопад 2015р. та за листопад 2015р., які перераховані у грудні 2015р. на вказані у актах суми.

Крім того, в матеріалах справи містяться реєстри платіжних доручень про здійснені платежі у листопаді 2015р. та фактично перераховані платежі у грудні 2015р. та три реєстри платіжних доручень до актів приймання-передачі наданих послуг за жовтень 2015 року, за листопад 2015 року та за листопад 2015р., платежі по яких фактично перераховані у грудні 2015р.

Відповідачем фактично сплачена позивачу сума вартості послуг від суми здійснених платежів за період з 01.10.15р. по 31.10.15р. у розмірі 60378,85грн., 46553,32грн., за період з 01.11.15р. по 30.11.15р. у розмірі 86256,80грн., у грудні 2015р. - у розмірі 21027,01грн..

Разом з тим, позивач направляв на адресу відповідача претензії від 04.02.2015р. №14-424 про стягнення заборгованості в сумі 108 624,40 грн., від 18.12.2015р. №14-427 про стягнення заборгованості в сумі 309 890,26 грн., від 06.01.2016р. №14-438 про стягнення заборгованості в сумі 358 953,32грн.

Відповідачем були направлені відповідь від 17.12.2015р. №424 на претензію від 04.02.2015р. №14-424 та відповідь від 13.01.2016р. №476 на претензію від 06.01.2016р. №14-438, у яких, керуючись постановою КМУ від 30.09.2015р. №792 "Про забезпечення проведення розрахунків за спожитий природний газ", вважає вказані у них заборгованості безпідставними.

За наведених обставин, позивач, керуючись ст.ст. 525, 526, 625 ЦК України, звернувся із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницькгаз збут" про стягнення 474343,86 грн., у т.ч. 358 953,35 грн. розміру основної заборгованості за невиконання договірних зобов'язань, 85297,45грн. пені, 23712,06 грн. суми інфляційних витрат, 6381,00 грн. 3% річних.

13.10.16. від представника позивача надійшло клопотання про зменшення позовних вимог до 462913,05 грн., з яких 358953,35 грн. основної заборгованості за невиконання договірних зобов'язань, 75723,12 грн. пені, 22879,58 грн. суми інфляційних витрат, 5357,00 грн. 3% річних.

У судовому засіданні 01.11.16р., у суді першої інстанції, представником позивача повідомлено про відмову від зменшення позовних вимог та подано заяву про підтримання позову у первісному розмірі 474343,86 грн. , що відповідно до ст.22 ГПК України, було прийнято судом.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду Хмельницької області від 01.11.2016р. у справі №924/848/16 позов Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", м. Київ в особі Хмельницької дирекції УДППЗ "Укрпошта" м. Хмельницький до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницькгаз збут" м.Хмельницький про стягнення 474343,86 грн., у т.ч. 358 953,35 грн. розміру основної заборгованості за невиконання договірних зобов'язань, 85297,45 грн. пені, 23712,06 грн. суми інфляційних витрат, 6381,00 грн. 3% річних задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницькгаззбут" м.Хмельницький на користь Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" в особі Хмельницької дирекції УДППЗ "Укрпошта" 358953,31 грн. основного боргу, 26701,05 грн. пені, 5327,72 грн. 3% річних, 18102,05 грн. інфляційних, 6536,78 грн. відшкодування сплаченого судового збору. У решті позову відмовлено.

Колегія суддів частково погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як зазначалося вище, правовідносини у сторін виникли на підставі договору про надання послуг з приймання платежів від 01.07.15р. №20/152/Р.240.

Пунктами 3.1., 3.2. вказаного договору визначено, що плата за послуги виконавця, що є предметом договору, становить 1% суми платежу. Послуги з приймання платежів згідно п.п. 196.1.5 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування ПДВ. Оплата наданих виконавцем послуг здійснюється шляхом перерахування замовником на рахунок виконавця суми плати, розрахованої згідно п. 3.1, авансом до 25 числа поточного місяця, в якому надавались послуги, на підставі рахунку виконавця, сформованого за даними реєстрів прийнятих платежів відповідно до п.2.3 договору станом на 20 число поточного місяця. Остаточний розрахунок за надані виконавцем послуги здійснюється замовником до 10 числа місяця, наступного за звітним на підставі актів приймання-передачі.

Відповідно до додаткової угоди №1 від 27.11.15р. договір від 01.07.15 є розірваним з 01.12.15р. щодо усіх зобов'язань, що виникли з основного договору, які припиняються, окрім грошових зобов'язань, не виконаних у повному обсязі.

Виконуючи зобов'язання за договором, сторони до моменту розірвання договору повинні керуватись саме положеннями даного договору, зокрема, щодо плати за послуги з приймання платежів від населення, яку зобов'язаний вносити відповідач у розмірі 1% суми платежу.

За змістом частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

Так, на виконання договору позивачем надані послуги з приймання платежів за природний газ за жовтень-листопад 2015р., що підтверджується складеними та підписаними відповідачем актами приймання-передачі наданих послуг від 31.10.15р., 30.11.15р. та за листопад 2015р. (кошти прийняті у листопаді 2015р., але фактично перераховані у грудні 2015р.), а також підписаними зі сторони позивача актами приймання-передачі наданих послуг від 31.10.15р., 30.11.15р. 21.12.2015р. (за яким кошти прийняті у листопаді 2015р., але фактично перераховані у грудні 2015р.) наданими позивачем реєстрами платіжних доручень по платежах за жовтень-листопад 2015р. та перерахованих у грудні 2015р., згідно яких у жовтні 2015р. перераховано відповідачу платежів на суму 21555659,38грн., у листопаді 2015р. 28752265,45грн. та у грудні 2015р. 7009004,55грн.

Ні позивач, ні відповідач не заперечують зазначені у актах відомості стосовно обсягів прийнятих позивачем та перерахованих відповідачу платежів.

Крім того, як зазначалося, постановою Кабінету Міністрів України №792 від 30.09.15р. (вступила в силу з 10.10.15р.) затверджено "Порядок відкриття (закриття) поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ", з посиланням на п. 9 Порядку, згідно якого оплата послуг щодо приймання платежів від побутових споживачів банківськими установами та підприємствами поштового звязку здійснюється газопостачальними підприємствами виключно з їх поточних рахунків, які не є поточними рахунками із спеціальним режимом використання, у розмірі, що не перевищує 0,3 відсотка загальної суми коштів, що надійшли від побутових споживачів на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті газопостачальними підприємствами.

У зв'язку з цим відповідачем визначено та сплачено позивачу вартість послуг за жовтень 2015р. у розмірі 60378,85грн. за тарифом 1%, у розмірі 46553,32грн. за тарифом 0,3%, за листопад 2015р. у розмірі 86256,80грн. за тарифом 0,3% та за грудень 2015р. у розмірі 21027,01грн. за тарифом 0,3%.

Наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що відповідачем в односторонньому порядку змінено умови договору в частині вартості послуг позивача, з огляду на вищезазначену постанову Кабінету Міністрів України №792 від 30.09.15р.

Судова колегія звертає увагу, що відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, у виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Разом з тим, ст.632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Стаття 629 ЦК України закріплює принцип обов'язковості виконання сторонами договору його умов.

Статтею 651 ЦК України встановлені підстави для зміни договору, зокрема, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У ст.652 ЦК України, зокрема, передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

З огляду на наведене, відповідач надіслав позивачу пропозицію переглянути плату за послуги та підписати запропоновану додаткову угоду до договору 20/152/Р.240, згідно з якою розмір оплати послуг щодо приймання платежів від побутових споживачів встановлено на рівні 0,3%. Відмова позивача від підписання договору могла стати підставою для врегулювання зазначеного питання відповідачем у судовому порядку. Проте, у зв'язку з незгодою позивача із запропонованими умовами, сторонами договір розірвано з 01.12.15р. шляхом підписання додаткової угоди №1 від 27.11.15р..

А тому, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що за період дії договору про надання послуг від 01.07.15р. (до 01.12.15р.), за відсутності внесених у нього змін, у відповідача відсутні правові підстави для здійснення розрахунків з позивачем за надані останнім послуги за період з жовтня по грудень 2015р. за тарифом 0,3% на підставі постанови Кабінету Міністрів України №792 від 30.09.2015р. Аналогічна правова позиція викладена у постановах ВГСУ від 7.09.2016р. по справі № 922/226/16, від 31.05.2016 р. по справі №922/6256/15.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується із місцевим господарським судом, що із постанови Кабінету Міністрів України №792 від 30.09.2015р. вбачається, що остання стосується газопостачальних підприємств і оптових продавців природного газу та механізму розрахунку між ними, та не містить жодних посилань на використання її у правовідносинах з іншими субєктами господарювання.

З огляду на наведене, судова колегія вважає обґрунтованими позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по оплаті за надані послуги з приймання платежів, яка виникла з нарахування плати за послуги у розмірі 1% від прийнятих позивачем платежів, як передбачено договором.

Судом здійснений перерахунок основної суми заборгованості в сумі 358953,35 грн., наданий позивачем та виявлено у ньому допущені неточності обрахунку. Тому, на підставі наявних в матеріалах справи доказів судом визначено суму заборгованості з оплати послуг позивача по платежах за жовтень 2015р. у розмірі 108624,42грн., за листопад 2015р. 201265,85грн. та по платежах за листопад 2015р., перерахованих у грудні 2015р. 49063,04грн. за тарифом 1%. Всього на суму 358953,31грн., а тому вважає правильним висновок суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення основного боргу в сумі 358953,31грн. та відмову у стягненні 0,04грн.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, позивач виконав свої договірні зобов'язання, натомість відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості послуг виконав частково.

У зв'язку із чим, позивачем було нараховано пеню у розмірі 85 297,45 грн., 3% річних у розмірі 6381,00 грн. та 23 712,06грн. по кожному акту приймання - передачі за період з 01.10.2015р. по 31.10.2015р. , з 01.11.2015р. по 30.11.2015р. та за листопад 2015р., кошти за яким фактично перераховані у грудні 2015р.

В силу дії статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань настають такі правові наслідки як сплата неустойки (штрафу, пені).

Так, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (ч.1ст.546 ЦК України).

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Так, згідно з п. 5.3 договору за порушення замовником строків оплати наданих виконавцем послуг замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на день прострочення, від суми несвоєчасно оплачених послуг за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як убачається із розрахунку позовних вимог, позивач нарахував пеню у розмірі 85297,45грн.:

за актом за жовтень 2015р.: з 30.11.2015р. - 31.07.2016р. на суму 108624,43 грн. за 244 дні = 29 435,73 грн.;

за актом за листопад 2015р.: з 30.12.2015р. - 31.07.2016р. на суму 180 238, 85 грн. за 213 днів = 42 106,77 грн.;

за актом за листопад 2015р., кошти за яким фактично перераховані у грудні 2015р.: з 31.01.2016р. - 31.07.2016р. на суму 70 090,07 грн. за 182 дня = 13 754,95грн.

Проте, колегія суддів не може погодитися із таким розрахунком пені, виходячи із наступного.

Згідно з частиною 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

У п. 2.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013р. № 14 зазначено, що пеня за порушення грошового зобов'язання обчислюється лише у відсотках до суми простроченого платежу.

Відповідно до п.6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязань припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

З поданого позивачем розрахунку убачається, що останнім, було визначено більші суми боргу за жовтень та грудень 2015р., на які нараховується пеня.

Таким чином, правильним буде нарахування пені за наступні періоди та суми:

за актом за жовтень 2015р.: з 30.11.2015р. - 10.05.2016р. на суму 108624,42 грн. (неоплачена сума винагороди) = 20 968,77 грн.;

за актом за листопад 2015р.: з 31.12.2015р. - 10.06.2016р. на суму 180238,85 грн. (сума, на яку нараховував позивач) = 33711,05 грн.;

за актом за листопад 2015р., кошти за яким фактично перераховані у грудні 2015р.: з 31.01.2016р. - 10.07.2016р. на суму 49 063,04 грн. (неоплачена сума винагороди) = 8722,77грн.

Разом - 63402,59 грн.

Щодо нарахованих 3% річних та інфляційних втрат колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова колегія, перевіривши розрахунок 3% річних, наданий позивачем, зазначає, що правильним буде нарахування 3% річних за наступні періоди та суми:

- за актом за жовтень 2015р.: з 30.11.2015р. - 31.07.2016р. на суму 108 624,42 грн. за 245 днів = 2187,37 грн. (позивач просив 2178,00грн.);

- за актом за листопад 2015р.: з 31.12.2015р. - 31.07.2016р. на суму 180238,85 грн. за 214 днів = 3170,23грн. (позивач просив 3155,00 грн.);

- за актом за листопад 2015р., кошти за яким фактично перераховані у грудні 2015р.: з 31.01.2016р. - 31.07.2016р. на суму 49063,04 грн. за 183 дні = 737,96 грн. (позивач просив 1048,00грн.);

У п. 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" вказано, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Проте, оскільки суми нарахованих 3% річних за актами за жовтень та листопад 2015 р. є більшими, ніж ті, які заявлені позивачем, колегія суддів не виходить за межі максимального розміру нарахованих позивачем 3% річних у вказані періоди, а тому вважає, що правомірним буде стягнення 3% річних у розмірі 6070,96 грн. (2178,00 + 3155,00 + 737,96 грн.), у стягненні 310,04 грн. слід відмовити.

Крім того, позивачем були нараховані інфляційні втрати у розмірі 23 712,06 грн.

Перевіривши проведені позивачем нарахування інфляційних втрат, апеляційний господарський суд зазначає, індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць. При цьому, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін" від 27.07.2007 №265 ).

Тобто, індекс інфляції розраховується за кожен місяць окремо, виходячи з сукупного періоду прострочення заборгованості за весь період її існування, включаючи й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З огляду на вищенаведене, перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів зазначає, що правильним буде нарахування інфляційних втрат за наступні періоди та суми.

- за актом за жовтень 2015р.: з листопада 2015р. по липень 2016р. на суму 108 624,42 грн. = 8352,30 грн.;

- за актом за листопад 2015р.: з грудня 2015р. по липень 2016р. на суму 180238,85 грн. = 10053,01 грн.;

- за актом за листопад 2015р., кошти за яким фактично перераховані у грудні 2015р. за січень - липень 2016р. на суму 49063,04 грн. = 2376,47 грн.;

Разом - 20781,78 грн.

Отже, судова колегія приходить до висновку, що правомірним є стягнення інфляційних втрат у розмірі 20781,78грн., у стягненні 2930,28 грн. слід відмовити.

Крім того, у суді першої інстанції відповідач просив зменшити розмір пені.

В обґрунтування вказує, що ТОВ «Хмельницькгаз збут» є господарським товариством, основним видом діяльності якого є розподіл природного газу населенню, медичним та освітнім закладам, бюджетним установам, припинити розподіл газу яким він не може, а основною причиною скрутного фінансового становища підприємства є значна заборгованість споживачів за надані населенню області послуги з розподілу газу. Неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором спричинене не зловживанням відповідачем своїми правами, а об'єктивними обставинами, які унеможливили своєчасну оплату заборгованості, що полягали у несвоєчасному розрахунку споживачів із відповідачем, та як наслідок стали причиною збитковості товариства.

Відповідно до звіту ТОВ «Хмельницькгаз збут» про фінансові результати за 2015 рік збиток товариства за звітний період становить 37 400 000 грн.

Водночас, в матеріалах справи відсутні будь-які обєктивні дані, що свідчать про те, що внаслідок порушення відповідачем своїх зобов'язань позивач зазнав збитків.

Колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне положення міститься і в ст. 233 ГК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р. (з подальшими змінами та доповненнями) роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Водночас, колегія суддів зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.13 р. № 7-рп/2013.

Як убачається зі змісту рішення у справі, місцевий господарський суд, зменшуючи розмір пені до 26701,05грн., на підставі розгляду усіх обставин справи та оцінки зібраних у справі доказів, установив наявність тих виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру неустойки.

Також слід зазначити, законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно зі ст.43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Так, зменшуючи розмір пені, яка підлягає стягненню, суд першої інстанції, взяв до уваги звіт про фінансові результати від 31.12.2015р., відповідно до якого підтверджується збитковість підприємства, часткове виконання зобовязань, причини неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором від 01.07.15р. - виконання постанови Кабінету Міністрів України №792 від 30.09.15р.. При цьому також враховані інтереси позивача, з огляду на стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань.

Судова колегія вважає, що наведене вище у своїй сукупності є винятковою обставиною, яка є підставою для зменшення розміру пені.

При цьому судом враховується, що з відповідача підлягають стягненню на користь позивача, крім пені у сумі 26 701,05 грн., 3% річних у сумі 6070,96 грн., інфляційних втрат у сумі 20781,78грн..

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вказує, що суд першої інстанції правомірно зменшив розмір пені до 26701,05 грн.

Таким чином, стягненню підлягає 26701,05 грн. пені, а у стягненні 58596,40грн. пені слід відмовити, враховуючи, що позивач обрахував її у більшому розмірі, ніж передбачено законом, а також враховуючи зменшення розміру правомірно нарахованої пені.

Відповідно до п.п. 1,3 ч.1 ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення господарського суду Хмельницької області від 01.11. 2016р. у справі №924/848/16 слід змінити у частині стягнення 3% річних, інфляційних втрат та витрат зі сплати судового збору.

Згідно зі ст.49 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. При цьому, судові витрати у звязку із стягненням пені покладаються на відповідача у повному розмірі, виходячи із правомірно нарахованої пені в сумі 63402,59грн., як зазначено у п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", м. Київ в особі Хмельницької дирекції УДППЗ "Укрпошта" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 01 листопада 2016 року у справі №924/848/16 в частині 3% річних, інфляційних втрат та судового збору змінити. У решті - рішення залишити без змін.

Резолютивну частину рішення викласти у наступній редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницькгаз збут" м.Хмельницький (пр. Миру, 41, код 39585960) на користь Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", м. Київ в особі Хмельницької дирекції УДППЗ "Укрпошта" м. Хмельницький (вул. Проскурівська, 90, код 21344146) 358 953 грн. 31 коп. основного боргу, 26 701 грн. 05 коп. пені, 6070 грн. 96 коп. 3% річних, 20781 грн. 78 коп. інфляційних втрат, всього - 412507 грн.10 коп., 6738 грн. 13 коп. витрат зі сплати судового збору за подання позову.

У решті позову відмовити."

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницькгаз збут" м.Хмельницький (пр. Миру, 41, код 39585960) на користь Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", м. Київ в особі Хмельницької дирекції УДППЗ "Укрпошта" м. Хмельницький (вул. Проскурівська, 90, код 21344146) 50 грн. 47 коп. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду Хмельницької області.

5. Справу №924/848/16 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Гулова А.Г.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Маціщук А.В.