Ухвала суду № 64044159, 12.01.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1]

12 січня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого - Кирилюк Г.М.

суддів: Рейнарт І.М., Музичко С.Г.

при секретарі Чумаченко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання кредитного договору та договору застави недійсними, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року

встановила:

29.08.2015 р. Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» ( далі- ПАТ «Альфа-Банк» звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором в сумі 179 265,66 грн., а саме: за кредитом - 151 317,43 грн.; по відсоткам -2 080,30 грн., по пені - 25 867,93 грн.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 07.05.2008 р. між ЗАТ «Альфа-Банк», назву якого було змінено на ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №490067638, за умовами якого банк надає позичальнику кредит та приймає в заставу в якості забезпечення виконання зобов'язання за договором предмет застави, а позичальник приймає кредит та передає банку в заставу в якості забезпечення виконання зобов'язань за договором предмет застави на наступних умовах: сума кредиту - 13 873,24 долари США, номінальна процентна ставка - 13,5% річних; дата остаточного повернення - 07.05.2015 р.

Виконання позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором щодо видачі кредитних коштів підтверджується випискою з особового рахунку відповідача.

У порушення умов договору відповідач свої зобов'язання належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 07.08.2015 р. останній має прострочену заборгованість за кредитом -7 043,23 дол. США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 151 317,43 грн., за відсотками - 96,83 дол. США, що за курсом НБУ складає 2 080,30 грн.

У зв'язку з систематичним порушенням боржником своїх обов'язків зі сплати кредиту, відповідно до умов договору відповідачу нарахована неустойка у виді пені, яка станом на 07.08.2015 р. складає 25 867,93 грн.

Посилаючись на вказані обставини просило позов задовольнити та відшкодувати судові витрати по справі.

26.07.2016 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому просив визнати недійсними кредитний договір №490067638 від 07.05.2008 р. та договір застави від 07.05.2008 року з моменту їх укладення.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що грошове зобов'язання за кредитним договором було виражене в іноземній валюті, що суперечить вимогам закону. Кредитор, без повідомлення позичальника та укладення додаткової угоди в односторонньому порядку здійснив фінансову операцію, при якій він не отримував валюту взагалі. При цьому йому було заподіяно збитки, а банк додатково отримав незаконні прибутки.

Посилаючись на вказані порушення, надання кредиту в іноземній валюті без наявності у банку індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, а також положення Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 203, 216, 230 ЦК України просив позов задовольнити.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року позов ПАТ «Альфа-Банк» задоволено. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором станом на 07.08.2015 р. в сумі 179265,66 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.

Свої доводи мотивує тим, що суд першої інстанції не мотивував свого рішення щодо виконання банком умов кредитного договору в частині доведеності факту отримання кредитних коштів у доларах США та здійснення їх обміну на національну валюту; використання юридичною особою найменування іншої юридичної особи; порушення банком ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії для здійснення операцій з надання кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином.

Заслухавши доповідь по справі, пояснення осіб, що беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 07.05.2008 р. між ЗАТ «Альфа-Банк», назву якого було змінено на ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №490067638, за умовами якого банк надає позичальнику кредит та приймає в заставу в якості забезпечення виконання зобов'язання за договором предмет застави, а позичальник приймає кредит та передає банку в заставу в якості забезпечення виконання зобов'язань за договором предмет застави на наступних умовах: сума кредиту - 13 873,24 долари США, номінальна процентна ставка - 13,5% річних; дата остаточного повернення - 07.05.2015 р.

Відповідно до п. 3.4 кредитного договору, у разі невиконання чи несвоєчасного виконання зобов'язання в частині повернення кредиту та/або сплати процентів, комісії згідно умов договору, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 1% від простроченої суми за кожний день прострочення.

Порядок надання кредиту сторони узгодили в п. 2. 7 кредитного договору, за умовами якого у разі надання кредиту в валюті кредиту - долар США: в день видачі кредитних коштів позичальник, на суму отриманого кредиту, здійснює продаж іноземної валюти через операційну касу банку по встановленому курсу банку на день здійснення операції. У день видачі кредитних коштів та не пізніше наступного банківського дня (для кредитів в іноземній валюті) перераховує кредитні кошти або виручені від продажу валюти кошти (у разі надання кредиту в іноземній валюті) за наступними реквізитами: у сумі 62 385 грн. - на рахунок продавця ТОВ «УкрАвтоЗаЗ-Сервіс» №2600214000, у ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 300335, код ЄДРПОУ 32160371, з метою оплати за транспортний засіб за договором купівлі-продажу №2192 від 24.04.2008; у сім 4 484 грн. - на рахунок страховика.

Судом встановлено, що банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав кредит у розмірі, встановленому договором, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника НОМЕР_1, що підтверджується випискою з особового рахунку. За кредитні кошти позичальник ОСОБА_1 придбав автомобіль.

19.11.2009 р. між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін і доповнень №1 до кредитного договору №490067638 від 07.05.2008 р., яким врегулювано порядок повернення кредиту та сплати процентів ( а.с.6).

Договором від 14.12.2010 р. про внесення змін і доповнень №2 до кредитного договору №490067638 від 07.05.2008 р. сторони змінили умови договору щодо дати остаточного повернення кредиту - 07 травня 2018 р. (а.с.7).

Договором від 04 лютого 2015 р. про внесення змін і доповнень до кредитного договору №490067638 від 07.05.2008 р. сторони погодили порядок погашення простроченої заборгованості по сплаті процентів та основного боргу (а.с.8).

Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову, суд першої інстанції виходив з доведеності обставин невиконання відповідачами взятих на себе зобов'язань за укладеним з ним кредитним договором.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов п.2.7 кредитного договору, грошові кошти в сумі 62 385 грн. були перераховані позивачем на рахунок ТОВ «УкрАвтоЗаз-Сервіс» №2600214000 у ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 300335, код ЄДРПОУ 32160371, з метою оплати за транспортний засіб за договором купівлі-продажу від 24.04.2008 р. (а.с.18 т.1).

Судом встановлено, що відповідач не виконує свої зобов'язання з повернення кредиту належним чином, що призвело до утворення заборгованості, яка станом на 07.08.2015 р. становить: по тілу кредиту - 7 043,23 дол. США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 151 317,43 грн., за відсотками - 96,83 дол. США, що за курсом НБУ складає 2 080,30 грн.

Крім цього, згідно наданого суду розрахунку, грошовий еквівалент заборгованості по пені в розмірі 1204,05 дол. США визначено за офіційним курсом відповідної валюти станом на 07.05.2015р. в сумі 25 867,93 грн.

Нарахування пені за період з 07.01.2015 р. по 24.07.2015 р. , яка підлягає сплаті у гривнях, за офіційним курсом валюти станом на 07.05.2015 р. , суперечить вимогам ч.2 ст.533 ЦК України.

Враховуючи ту обставину, що розрахунок заборгованості по пені обраховано з урахуванням офіційного курсу відповідної валюти станом на 07.08.2015 р. ( 21,4840 грн. за 1 дол. США), який є меншим за офіційний курс станом на 07.02.2015 р., 07.03.2015 р., 07.04.2015 р., а розмір заборгованості по пені, що підлягає сплати у гривнях за офіційним курсом валюти на день платежу фактично становить 26 068,40 грн., колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни судового рішення у вказаній частині.

Обставин використання юридичною особою найменування іншої юридичної особи судом не встановлено.

Зміна назви ЗАТ «Альфа-Банк» на ПАТ «Альфа-Банк» у відповідності до вимог чинного законодавства не свідчить про зміну сторони у зобов'язанні.

Є необґрунтованими доводи апеляційної скарги в частині порушення банком ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії для здійснення операцій з надання кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Так, відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.2 ст. 533 ЦК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини 1 та 3 ст. 533 ЦК України).

Згідно зі ст. 2 Закону України від 7 грудня 2000 року «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків з розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Статтею 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Відповідно до вимог статей 5,11, 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Національним банком України було розроблено Положення про порядок видачі ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Згідно з пунктом 1.5 цього Положення в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України, Декрет).

Отже, якщо в кредитному договорі виконання зобов'язання визначено у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті (стаття 533 ЦК України), то за наявності хоча б в однієї зі сторін зобов'язання (у банку-отримувача або в ініціатора платежу) індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України (стаття 5 Декрету), суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент виникнення спірних правовідносин Закритому акціонерному товариству «Альфа-Банк» було видано банківську ліцензію НБУ №61 від 03.12.2001 р. на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а також Дозвіл №61-4 на право здійснення операцій з валютними цінностями.

При цьому посилання в апеляційній скарзі на обов'язковість наявності індивідуальної ліцензії є необґрунтованим.

Відповідно до норм пп. «в» та «г» п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції:

в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Відповідно до роз'яснень НБУ в листі від 07.12.2009 №13-210/7871-22612, законодавцем не визначено межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті. Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Щодо підпункту «г» п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів, який передбачає необхідність наявності індивідуальної ліцензії для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, слід зазначити, що дане положення не вимагає обов'язковість наявності індивідуальної ліцензії у Банку для здійснення кредитних операцій та сплати позичальником процентів і повернення кредиту.

Відповідно до визначення терміну, наведеного в п. 1.3 Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою Правління НБУ 08.02.2000 №49, використання іноземної валюти як засобу платежу - це розрахунок за продукцію, роботи, послуги, об'єкти права інтелектуальної власності та інші майнові права.

Таким чином, підпункт «в» пункту 4 статті 5 Декрету на правовідносини сторін не поширюється.

Відповідно до ч.4 ст.6 цього Декрету фізичні особи - резиденти мають право купувати іноземну валюту в уповноважених банках та інших установах, що одержали ліцензію НБУ, або за їх посередництвом - у інших фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також у національного оператора поштового зв'язку, який одержав ліцензію Національного банку України.

За таких підстав відповідач мав всі законні підстави для того, щоб купувати, володіти та розпоряджатися коштами в іноземній валюті, а також виконувати взяті на себе зобов'язання за кредитним договором.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вбачається з матеріалів справи, після укладення кредитного договору відповідач приступив до його виконання, що свідчить про визнання взятих на себе договірних зобов'язань.

Стосовно доводів апеляційної скарги про наявність підстав для визнання недійсним кредитного договору з підстав його укладення внаслідок введення в оману позичальника, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Розпорядившись своїми правами на власний розсуд, відповідач не надав суду належних доказів та не навів достатніх обґрунтувань, які саме обставини, що перешкоджали вчиненню правочину, були замовчані чи заперечені банком при укладенні договору, у відповідності до ст. 230 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги в цій частині стосуються незгоди відповідача зі змістом положень договору, проте, не свідчать про існування обставин, які перешкоджали вчиненню правочину, однак були заперечені чи замовчані при укладенні договору.

Оспорюваний позивачем договір не суперечить вимогам законодавства, встановленим для договорів даного виду, позивачем не надано доказів недійсності договору та(або) його нікчемності, не встановлено таких і судом апеляційної інстанції.

Ризик валютних коливань на час укладення кредитного договору мають обидві сторони договору (кредитор і позичальник). Зміни валютного ринку під час виконання кредитного договору не можуть бути визнані підставою для зміни або розірвання раніше укладеного договору або звільнення однієї із сторін від виконання взятих на себе зобов'язань, якщо сторона вважає, що такі зміни відбуваються не на її користь.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про безпідставність заявлених вимог про визнання недійсними положень оспорюваного кредитного договору.

Інші доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують, не впливають на правильність ухваленого судом рішення і, з огляду на вимоги ч. 2 ст. 308 ЦПК України, не можуть бути визнані підставою для скасування судового рішення, тому підлягають відхиленню.

Керуючись ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, ст. 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів

Ухвалила:

Апеляційну скаргуОСОБА_1 відхилити.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді:

Справа №22-ц/796/815/2017

Головуючий у суді першої інстанції: СупрунГ.Б.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.