Вирок № 64039597, 12.01.2017, Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/15/17

Провадження № 1-кп/577/84/17

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2017 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області

в складі:

головуючого судді Буток Т.А.

при секретарі Кузнєцовій О.Л.

з участю прокурора Галичанського І.В.

обвинуваченого ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду в м. Конотопі кримінальне провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 42016200350000089 по обвинуваченню

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Телепино, Камянського району, Черкаської області, українця, громадянина України, освіта середньо-спеціальна, розлученого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей (2002 та 2008 років народження), мешканця АДРЕСА_1, зареєстрованого АДРЕСА_2, призваного на військову службу Кам'янським РВК 29.08.2016, номера обслуги 1 артилерійської батареї артилерійського дивізіону військової частини - польова пошта В0425, сержанта за контрактом, в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,

в скоєнні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 29 серпня 2016 року призваний на військову службу за контрактом Кам'янським РВК Черкаської області та цього ж дня направлений для подальшого проходження військової служби до військової частини - польова пошта В0425, де призначений на посаду номера обслуги 1 артилерійської батареї артилерійського дивізіону вказаної військової частини.

Згідно з вимогами ст. ст. 17, 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України. Статті 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначають, що військовий обов'язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення Збройних Сил України військовослужбовцями.

Відповідно до вимог ст. ст. 2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» сержант ОСОБА_1 вважається військовослужбовцем, який проходить військову службу за контрактом.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Згідно з вимогами ч. 5 ст. 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.

У такий спосіб, на даний час в Україні діє особливий період (листи Міністерства оборони України від 20.10.2016 № 316/1/906, від 18.10.2016. № 322/2/6917, від 01.10.2015 № 322/2/8417). Відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону України" з моменту оголошення Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17 березня 2014 року № 303/2014 в Україні настав особливий період. Рішення про демобілізацію з унесенням його на затвердження Верховною Радою приймає Президент України. На цей час відповідних рішень Президентом України не приймалося.

Також Вищий адміністративний суд України в постанові від 16.02.2015 (справа № 800/582/14) зазначив, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Під час проходження військової служби сержант ОСОБА_1 відповідно до положень Військової присяги та ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок та вимоги військових статутів.

Однак, 28 жовтня 2016 року сержант ОСОБА_1 будучи військовослужбовцем за контактом, в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, не маючи на те поважних причин, діючи з прямим умислом, без дозволу командування військової частини, з метою тимчасово ухилитися від виконання обов'язків військової служби, самовільно залишив місце служби - розташування військової частини - польова пошта В0425, яка дислокується за адресою: Сумська обл. м. Конотоп, вул. Деповська, 101. Факт відсутності сержанта ОСОБА_1 на службі встановлено командуванням частини під час ранкового шикування підрозділів цього ж дня.

Під час незаконної відсутності у військовій частині - польова пошта В0425 сержант ОСОБА_1 обов'язків військової служби не виконував, а проводив час на власний розсуд, займаючись справами, не пов'язаними з проходженням військової служби, постійно перебуваючи за адресою свого проживання: АДРЕСА_3, допомагаючи свої колишній дружині по домашньому господарству та з утримання двох неповнолітніх дітей.

У подальшому, 12.12.2016 року ОСОБА_1 усвідомивши протиправність своїх дій щодо незаконної відсутності на місці служби - у розташуванні військової частини - польова пошта В0425, яка дислокується за адресою: Сумська область м. Конотоп, вул. Деповська, 101, добровільно з'явився до вказаної військової частини, де продовжив виконання своїх службових обов'язків, у зв'язку з чим наказом командира військової частини - польова пошта В0425 останній відданий як такий, що повернувся до військової частини (місця служби), приступив до виконання обов'язків військової служби та зарахований на всі види забезпечення.

Отже, сержант ОСОБА_1 був незаконно відсутнім на місці служби у військовій частині - польова пошта В0425 в період з 28 жовтня 2016 року по 11 грудня 2016 року включно, в умовах особливого періоду.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 визнав себе винним повністю і показав, що він дійсно 29 серпня 2016 року був призваний на військову службу за контрактом Кам'янським РВК Черкаської області та того ж дня направлений для подальшого проходження військової служби до військової частини - польова пошта В0425. 28 жовтня 2016 року, він, будучи військовослужбовцем за контрактом, умисно, без дозволу командування військової частини, самовільно залишив місце служби - розташування військової частини - польова пошта В0425. Під час незаконної відсутності у військовій частині - польова пошта В0425 він обов'язків військової служби не виконував, а проводив час на власний розсуд, займаючись справами, не пов'язаними з проходженням військової служби, постійно перебуваючи за адресою свого проживання: АДРЕСА_3, допомагаючи свої колишній дружині по домашньому господарству та з утримання двох неповнолітніх дітей. У подальшому, 12.12.2016 року він, усвідомивши протиправність своїх дій щодо незаконної відсутності на місці служби, добровільно з'явився до вказаної військової частини. Щиро розкаюється у вчиненому.

Показання обвинуваченого відповідають фактичним обставинам справи і ним не оспорюються.

Таким чином вина обвинуваченого ОСОБА_1 повністю доведена і його дії суд кваліфікує за ч. 4 ст. 407 КК України - самовільне залишення військової частини без поважних причин в умовах особливого періоду, вчинене особами, зазначеними в ч. 2 ст. 407 КК України.

При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, який посередньо характеризується за місцем проживання та задовільно характеризується за місцем служби, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Обставин, що обтяжують покарання, суд не вбачає.

Обставинами, що пом'якшують покарання, суд вважає щире каяття у вчиненому, активне сприяння розкриттю злочину, має на утриманні двох неповнолітніх дітей.

Приймаючи до уваги вищевказані обставини, а також обставини справи, тяжкість скоєного злочину і наставші наслідки та виходячи із принципів індивідуалізації і співмірності заходу примусу характеру вчинених дій, суд прийшов до висновку, що виправлення ОСОБА_1 можливе без відбування покарання, а тому його у відповідності зі ст.75 КК України, необхідно звільнити від відбування покарання з випробуванням. При таких обставинах суд дійшов до висновку, що така обрана обвинуваченому ОСОБА_1 міра покарання буде необхідною і достатньою для його виправлення і попередження скоєння ним нових злочинів.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 371 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винним за ч.4 ст. 407 КК України і призначити покарання в виді 3 (три) роки позбавлення волі.

Згідно ст.75 КК України ОСОБА_1 звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки.

На ОСОБА_1 в період іспитового строку в відповідності зі ст.76 КК України покласти виконання слідуючих обов'язків: 1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації (до їх створення в кримінально-виконавчу інспекцію); 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації (до їх створення кримінально-виконавчу інспекцію) про зміну місця проживання, роботи або навчання; 3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом пробації (до їх створення кримінально-виконавчою інспекцією).

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Сумської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Конотопський міськрайонний суд.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя: Т. А. Буток