Рішення № 64038165, 11.01.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/1583/15-ц 11.01.2017 11.01.2017 11.01.2017

Справа №490/1583/15-ц

Провадження № 22-ц/784/47/17 Суддя першої інстанції: Подзігун Г.В.

Суддя-доповідач апеляційного суду: ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11січня 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Крамаренко Т.В.,

суддів Самчишиної Н.В., Темнікової В.І.,

із секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_2, представника відповідачів - ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 вересня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі ПАТ КБ «Приватбанк») до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про виселення без надання іншого житлового приміщення, -

в с т а н о в и л а :

У лютому 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з подальшим уточненим позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про виселення без надання іншого житлового приміщення.

Позивач зазначав, що 6 червня 2005 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 80 000 доларів США зі сплатою 12 % річних на строк до 5 червня 2025 року. В той же день в забезпечення виконання зобовязань між Банком та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір за умовами якого останній передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 133,2 кв.м., житловою площею 62,4 кв.м

У звязку з порушенням відповідачем умов вказаного кредитного договору за рішенням суду в рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на вказаний предмет іпотеки.

Проте, незважаючи на рішення суду та письмову вимогу Банку, відповідачі відмовляються добровільно звільніти житлове приміщення.

Посилаючись на викладене, остаточно уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд виселити ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого житлового приміщення.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 червня 2015 року частково задоволено позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_4 про виселення. Ухвалено виселити ОСОБА_4 із квартирі АДРЕСА_3 без надання іншого житлового приміщення Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 2 жовтня 2015 року заочне рішення скасоване та призначено справу до судового розгляду .

Ухвалою того ж суду від 29 серпня 2016 року провадження у справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» в частині вимог до ОСОБА_8 про виселення без надання іншого житлового приміщення на підставі п.6 ч.1 ст. 205 ЦПК України закрито.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 вересня 2016року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник відповідачів ОСОБА_3 просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідачів, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається та таке встановлено судом, що 6 червня 2005 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит на придбання квартири у розмірі 80 000 доларів США зі сплатою 12 % річних на строк до 5 червня 2025 року (т. 1 а.с.5-6).

В той же день в забезпечення виконання зобовязань між Банком та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір за умовами якого останній передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 133,2 кв.м., житловою площею 62,4 кв.м. (т 1 а.с.8-10).

У звязку з порушенням відповідачем умов вказаного кредитного договору заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєві від 16 червня 2014 року частково задоволено позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. Звернуто стягнення на спірну квартиру, яка є предметом іпотеки з наданням права ПАТ КБ «Приватбанк» укладання від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем та отримання будь-яких документів необхідних для укладання договору купівлі-продажу (т. 1 а.с. 11-12).

8 грудня 2014 року за вих. №30.1.0.0/2-784 на імя ОСОБА_4 Банком було направлено досудову вимогу про добровільне звільнення квартири останнім з усіма зареєстрованими в нім мешканцями відповідно до ст. 40 Закону України «Про іпотеку», яка була отримана представником ОСОБА_4А.(т.1а.с.16).

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 5 листопада 2015 року заочне рішення від 16 червня 2014 року було скасовано, справу призначено до судового розгляду (т. 1 а.с.81).

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 лютого 2016 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення задоволено частково. Ухвалено в рахунок заборгованості за кредитним договором №NKVPGK04040034 від 6 червня 2005 року, станом на 25 січня 2016 року у розмірі 87 771,74 доларів США, що еквівалентно 2176051,37 грн., з якої: заборгованість за кредитом 69 366,57 доларів США, що еквівалентно 1719 747,38 грн., заборгованість за процентами 16 165,17 доларів США, що еквівалентно 400 769,55 грн., заборгованість з комісії 2240,00 доларів США, що еквівалентно 55 534,45 грн., а також загальна сума нарахованої пені 100 000,00 грн. звернути стягнення на квартиру №2 загальною площею 133,20 кв.м., житловою площею 62,40 кв.м., яка розташована за адресою: м. Миколаїв, вул. Московська, 51, шляхом продажу ПАТ «КБ «Приватбанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем за початковою ціною 1 800 000 грн. з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення банком всіх ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дії, необхідних для продажу предмету іпотеки (т. 1 а.с. 93-98).

Вказане рішення, рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 22 квітня 2016 року в частині визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки та початкової ціни предмету іпотеки змінено, визначивши спосіб звернення стягнення шляхом продажу ПАТ КБ «Приватбанк» від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», за початковою ціною, яка має визначатись на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності/незалежним експертом на момент продажу, в іншій частині рішення суду залишено без змін (т. 1 а.с.127-129).

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 22 квітня 2016 року набрали законної сили.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 серпня 2016 року відкрите касаційне провадження за касаційної скаргою ОСОБА_4А на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 22 квітня 2016 року та зупинено їх виконання до закінчення касаційного провадження у справі (т.1 а.с.302).

При цьому зупинення виконання зазначених вище рішень на думку колегії не є перешкодою для вирішенні спору про виселення відповідачів з предмету іпотеки.

Відмовляючи у задоволенні позову до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив з того, що Банком не здійсненні заходи, передбачені ст. 40 Закону України «Про іпотеку» щодо направлення досудової вимоги про виселення, та матеріли справи не містять доказів отримання відповідачами такої вимоги.

Проте, з такими висновками суду погодитися не можна.

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку»звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Так, за змістом частин першої, другої статті 39 цього Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

За змістом частини третьої стаття 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше жиле приміщення, за винятком випадків, зазначених у відповідному житловому законодавстві.

Відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Зі змісту зазначених норм убачається, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку».

З урахуванням частини другої статті 39 цього Закону відповідне рішення може бути прийняте судом (за заявою іпотекодержателя) одночасно з прийняттям рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Саме до цього зводяться правові висновки Верховного Суду України в постанові від 9 вересня 2015 року (справа №6-455цс15), яка згідно зі статтею 360 ЦПК України є обовязковою для судів, що зобовязані узгодити свою судову практику з рішеннями Верховного Суду України.

На вказане суд першої інстанції належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відсутність необхідного письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення, яке стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду.

З наданих ОСББ «Севастопольській» довідки Ф-3 та акту від 29 червня 2016 року вбачається, що у спірній квартирі проживають ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7, зареєстрованих осіб не має (т. 1 а.с.190-191).

Згідно копії свідоцтва про смерть, виданого Миколаївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, ОСОБА_8 6 липня 2016 року помер, у звязку з чим ухвалою суду провадження у справі в частині вимог до останнього на підставі п.6 ч.1 ст. 205 ЦПК України закрито (т. 1 а.с. 253).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_4 на підставі приватної власності належить квартира №2, розташована в будинку №40 по вул. Дачній в м. Миколаєві, ОСОБА_6 належить ? частини квартири №17, розташованої в будинку №9 по бульвару Бузькому в м. Миколаєві (т. 2 а.с.119-127).

Посилання представника відповідачів на те, що Банк не набув права власності на предмет іпотеки не заслуговують на увагу, оскільки спосіб звернення стягнення визначений в рішенні суду шляхом продажу ПАТ КБ «Приватбанк» від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Висновок суду про відмову у задоволені вимог Банку до ОСОБА_4 про виселення є вірним, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження того, що останній проживає у спірній квартирі матеріали справи не містять.

За таких обставин рішення суду на підставі п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України в частині відмови у задоволенні вимог про виселення ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 підлягає скасуванню в цій частині з ухвалення нового рішення про задоволення цих вимог.

На підставі ст. 88 ЦІПК України з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 511,56 грн. з кожного по 170,52 грн.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 вересня 2016 року в частині відмови у задоволенні вимог про виселення ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог.

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 задовольнити.

Виселити ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1, загальною площею 133,2 кв.м., житловою площею 62,4 кв.м. без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у розмірі 511,56 грн. з кожного по 170,52 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: