Ухвала суду № 64026988, 11.01.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/16560/16-ц

Провадження № 22-ц/779/203/2017

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Девляшевський В.А.

УХВАЛА

11 січня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Девляшевського В.А.,

суддів: Васильковського В.М., Ясеновенко Л.В.,

секретаря Капущак С.В.,

з участю: представника Івано-Франківської міської ради -

Максиміва І.І., позивача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову у справі за його позовом до Івано-Франківської міської ради про визнання недійсним пункту 13 рішення Івано-Франківської міської ради від 08 липня 2016 року, за апеляційною скаргою представника Івано-Франківської міської ради на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 14 грудня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 14 грудня 2016 року задоволено заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову. Постановлено заборонити Івано-Франківській міській раді приймати будь-які рішення щодо затвердження детального плану території на АДРЕСА_1 до набрання рішенням по справі законної сили.

Не погоджуючись із даною ухвалою, представник Івано-Франківської міської ради подала апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. Апелянт вказує, що застосований судом першої інстанції вид забезпечення позову є неспівмірним із заявленими позивачем вимогами, оскільки розроблення детальних планів території, в тому числі і генеральних планів, жодним чином не пов'язане із передачею земельних ділянок в оренду чи у власність. При цьому, зазначає представник відповідача, правовий режим земельних ділянок жодним чином не впливає на рішення органів місцевого самоврядування щодо розроблення містобудівної документації на місцевому рівні. Крім того, зазначає апелянт, позивач не представив належних доказів взаємозв'язку рішення про затвердження детального плану та рішення про передачу землі в оренду. Апелянт звертає увагу суду й на те, що судом першої інстанції не зазначено підстави обрання способу захисту, який не пов'язаний з предметом спору і не вказано яким чином затвердження детального плану унеможливить чи ускладнить права позивача на землю. Посилаючись на необґрунтованість ухвали суду, представник Івано-Франківської міської ради просить її скасувати та постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову.

В судовому засіданні представник Івано-Франківської міської ради апеляційну скаргу з вищенаведених мотивів підтримав.

ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги заперечив, зазначивши, що він звернувся за судовим захистом порушеного права на земельну ділянку площею орієнтовно 0,20 га, необхідної для обслуговування належних йому нежитлових приміщень, розташованих по АДРЕСА_1. На його думку, спосіб забезпечення позову, застосований судом, унеможливить до розгляду по суті цивільної справи за його позовом прийняття міською радою рішення про надання ДП ВО «Карпати» землі, в площу якої входить спірна ділянка. Ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову вважає законною, просить залишити її в силі.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 151,152,153 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі вправі вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Із змісту п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Окрім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Відповідно до ч.3 ст.152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

З матеріалів даної справи вбачається, що в провадженні Івано-Франківського міського суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до Івано-Франківської міської ради про визнання недійсним пункту 13 рішення Івано-Франківської міської ради від 08 липня 2016 року №220-6, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ДП «ВО «Карпати» площею 8,5097 га по АДРЕСА_1 для обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд та встановлено земельний сервітут на земельну ділянку для обслуговування нежитлового приміщення. Ухвалою від 14 грудня 2016 року у даній справі відкрито провадження, що свідчить про наявність спору між сторонами.

В позовній заяві ОСОБА_3 вказує, що він являється власником нежитлових виробничих приміщень по АДРЕСА_1 та 201/4, а тому згідно норм чинного земельного законодавства України має право на отримання в користування частини земельної ділянки, яка входить у земельну ділянку площею 8,5097 га по АДРЕСА_1, документація щодо якої була затверджена згаданим вище спірним рішенням міської ради на користь ДП «ВО «Карпати» (а.с.3-6). Такі посилання ОСОБА_3 підтвердив в засіданні апеляційного суду, надавши, зокрема, копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна.

З доданих до справи графічних матеріалів вбачається, що детальний план території на АДРЕСА_1, проти затвердження якого в даний час заперечує позивач, стосується фактично тільки земельної ділянки загальною площею 8,5097га, на якій розташовані основні, підсобні і допоміжні будівлі та споруди ДП ВО «Карпати», а також нежитлові виробничі приміщення, належні ОСОБА_3 (а.с.54-56).

Положенням статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року визначено, що детальний план території це містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території. Його метою є визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту. Отже, на думку колегії суддів, детальний план названої вище території у випадку визнання за ОСОБА_3 права на користування відповідною земельною ділянкою може потребувати коригуванню.

Згідно ч.3 ст.24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб з 01.01.2015 року забороняється. З цього випливає, що спосіб забезпечення позову, обраний судом першої інстанції, унеможливить утруднення виконання можливого рішення щодо земельного спору, який виник між ОСОБА_3 та міською радою.

В п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» вказано, що вирішуючи питання стосовно застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у ч.1 ст.152 ЦПК України перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, установлених ч.4 зазначеної статті.

Зазначений вище спосіб забезпечення позову у перелік обмежень, визначених ч.4 ст.152 ЦПК України, не входить. Тому його застосування не може вважатись протиправним.

Також колегія суддів акцентує увагу на те, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, і можуть бути скасовані у випадку визнання позовних вимог необґрунтованими або якщо потреби у них не буде.

Приймаючи до уваги вище наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив заяву ОСОБА_3 про застосування заходів забезпечення позову. Ухвала суду про забезпечення позову постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апелянта висновків суду не спростовують. Тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали немає.

Керуючись ст.ст. 218, 307, 312, 313-315, 324 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника Івано-Франківської міської ради відхилити, а ухвалу Івано-Франківського міського суду від 14 грудня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: В.М. Васильковський

Л.В. Ясеновенко