Ухвала суду № 64026418, 12.01.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/12668/16-ц Головуючий у 1-й інст. Полонець С. М.

Категорія 54 Доповідач Широкова Л. В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Широкової Л.В.,

суддів Борисюка Р.М., Галацевич О.М.,

при секретарі судового

засідання Гарбузюк Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 27 жовтня 2016 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Житомирського державного технологічного університету про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до Житомирського державного технологічного університету про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, обґрунтовуючи його тим, що вона з 01.09.2011 працювала у Житомирському державному технологічному університеті, проте наказом № 170-п від 30.08.2016 була незаконно звільнена з роботи у зв'язку із закінченням терміну дії контракту по п. 2 ст. 36 КЗпП України. Вважаючи своє звільнення незаконним просила поновити її на роботі та стягнути з відповідача на її користь 2894,76 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу та 2000,00 грн. моральної шкоди.

Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 27 жовтня 2016 року позов ОСОБА_2 залишений без задоволення.

Додатковим рішенням цього ж суду від 24 листопада 2016 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині відмови у поновленні на роботу та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалити у цій частині нове про задоволення її позовних вимог.

На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи та прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач вказує, що суд не перевірив чи відповідають умови трудового контракту укладеного між сторонами вимогам закону, помилково вважав, що її було попереджено про майбутнє звільнення, оскільки у Журналі реєстрації контрактів відсутній підпис про таке попередження за 2 місяці до звільнення, а сам запис підтверджує лише те, що відповідач видав відповідний наказ.

У своїх доводах також посилається на норми ЦПК України та КЗпП України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст.23 КЗпП України між сторонами було укладено контракт на визначений строк, встановлений за їх погодженням. Оскільки відповідач відмовився переукласти контракт із ОСОБА_2 на новий строк, її було правомірно звільнено у зв'язку із закінченням дії контракту.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає вимогам закону та встановленим обставинам по справі.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 з вересня 2011 року працювала у відповідача на посаді доцента кафедри економіки, як обрана за конкурсом на умовах, викладених у контракті. У подальшому термін роботи продовжувався за новими контрактами.

31.08.2015 між ОСОБА_2 та Житомирським державним технологічним університетом (далі - ЖДТУ) було укладено контракт №8/2015, за умовами якого позивача призначено на посаду доцента кафедри економіки підприємства ЖДТУ на 0,5 ставки на строк з 01.09.2015 по 31.08.2016 (а.с.6-7).

Як встановлено судом позивача було попереджено про майбутнє звільнення у зв'язку з закінченням терміну дії контракту під підпис в Журналі реєстрації контрактів, повідомлень про звільнення ЖДТУ за реєстром №4 від 05.04.2016, тобто в строк, передбачений контрактом (а. с. 21), про що також було встановлено і в суді апеляційної інстанції із копії вказаного журналу приєднаного до матеріалів справи.

В подальшому наказом ЖДТУ №170-п від 30.08.2016 ОСОБА_2 було звільнено з роботи з 31.08.2016 у зв'язку з закінченням терміну дії контракту за п.2 ст.36 КЗпП України.

Згідно з ч. 1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1, ч. 2 ст.23 КЗпП України трудовий договір може бути укладено на визначений строк, встановлений за погодженням сторін. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у т.ч. матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (ч. 3 ст.21 КЗпП України).

Відповідно до ч. 3 ст.54 Закону України «Про освіту» педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом.

Можливість укладення контрактної форми трудового договору з педагогічними працівниками передбачено також п. 10 Положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 24 грудня 2002 року №744.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Із змісту п.6.2 контракту №8/2015 від 31 серпня 2015 року, укладеного з позивачем вбачається, що підставою для припинення трудових відносин з викладачем є закінчення строку дії контракту, який не може переходити у договір на невизначений строк (а. с. 6,7).

Відтак, судом обґрунтовано встановлено, що між сторонами у справі було укладено строковий трудовий договір у формі контракту, а позивача віднесено до категорії працівників, які на підставі закону можуть працювати за договором, у якому строк його дії може встановлюватись угодою сторін.

Судом також встановлено, що після закінчення строку дії контракту сторони не досягнули домовленості на його продовження чи на укладення нового.

Вказана причина стала підставою для звільнення позивача.

Враховуючи вищезазначені вимоги закону та встановлені обставини справи, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що звільнення позивача з роботи відбулось з дотриманням умов трудового договору, а тому обґрунтовано відмовив позивачу у поновленні на посаді доцента кафедри економіки в Житомирському державному технологічному університеті.

Колегія суддів вважає також безпідставними посилання ОСОБА_2 на те, що її звільнення є незаконним з підстав, встановлених ч. 1 ст.39-1 КЗпП України, оскільки трудовий договір є таким, що укладено на невизначений строк у зв'язку з його неодноразовим переукладанням, як таке що спростовується встановленими обставинами справи та вимогами закону.

Так, за змістом ч. 2 ст. 23 та ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 23 КЗпП України, тобто щодо строкових трудових договорів, укладених у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Відповідно до ч. 3 ст.54 Закону України «Про освіту» педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Крім того, умовами продовження дії договору на невизначений строк є фактичне продовження трудових відносин та відсутність вимог про їх припинення у жодної із сторін.

Посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що ОСОБА_2 не було ознайомлено із наказом про звільнення та їй не видано трудову книжку, на законність рішення суду не впливає.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачає.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 27 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Судді: