Ухвала суду № 64018507, 10.01.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/8938/15-ц 10.01.2017 10.01.2017

Провадження №22-ц/784/110/17

Справа №487/8938/15-ц

Провадження № 22-ц/784/110/17 Головуючий першої інстанції: Карташева Т.А.

Категорія: 44 Суддя-доповідач апеляційного суду: Базовкіна Т.М.

У Х В А Л А

Іменем України

10 січня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М..,

суддів: Кушнірової Т.Б., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Богуславською О.М.

за участю: позивачки ОСОБА_2, її представника - ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, його представника - ОСОБА_5, третьої особи - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою

представника ОСОБА_4 -

ОСОБА_5

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 05 жовтня 2016 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_6, про виселення та усунення перешкод у користуванні квартирою,

у с т а н о в и л а :

У грудні 2015 р. ОСОБА_2. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_6, про виселення та усунення перешкод у користуванні квартирою.

В обґрунтування позовних вимог позивачка вказувала, що є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 22 серпня 2002 р., який зареєстрований КП ММБТІ 30 вересня 2002 р. за реєстровим №16142.

ОСОБА_4 згідно з вказаним договором діяв від імені та в інтересах ОСОБА_2 та з часу укладення договору вселився та проживає у квартирі.

За вказаною адресою також зареєстрована донька позивачки ОСОБА_6

Посилаючись на те, що відповідач перешкоджає їй користуватися своєю власністю, не надає ключів від вхідних дверей квартири, виселитися з квартири не бажає, позивачка просила усунути перешкоди в користуванні вказаною квартирою та виселити ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення, стягнути з відповідача судові витрати.

У судовому засіданні позивачки та її представник підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, пояснивши, що спірна квартира була придбана для його проживання та проживання його сім'ї, частково за його кошти.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_6, позовні вимоги підтримала.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 05 жовтня 2016 р. позов задоволено.

Постановлено виселити ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1, усунувши перешкоди у користуванні вказаною квартирою та стягнуто з відповідача на користь позивача 487 грн. 20 коп. судових витрат.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_5 вказує на необґрунтованість рішення, безпідставність висновків суду, їх невідповідність вимогам матеріального та процесуального права і просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у позові.

У запереченні на апеляційну скаргу представник позивача вказує на безпідставність її доводів і просить скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, їх представників, третьої особи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2. на підставі договору купівлі-продажу від 22 серпня 2002 р., який зареєстрований КП ММБТІ 30 вересня 2002 р. за реєстровим № 16142.

Відповідно до вказаного договору ОСОБА_4, який є рідним братом позивачки, діяв за ОСОБА_7 згідно доручення, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Павловою Г.Є. 19 серпня 2002 р. за № 324, і після укладання договору з дозволу позивачки проживає у квартирі разом з дружиною та двома дітьми. У спірній квартирі зареєстрована ОСОБА_6 - донька позивачки, але не проживає там.

Позивачка в 1998 році виїхала до Італії, де постійно проживає і працює та уклала шлюб з громадянином Італії.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 316 та ч. 1 ст. 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Частиною 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст.321 ЦК України).

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло: житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).

Права власника квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст.150 ЖК України і передбачають право власника використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідач, як встановлено судом, чинить перешкоди власнику квартири - ОСОБА_2 у користуванні спірною квартирою на власний розсуд, оскільки вважає дане житло своїм, відмовляється звільнити дане житло.

Судом також встановлено, що на час вселення до спірної квартири сторони мали свої сім'ї, ніколи не проживали разом у спірній квартирі та не вели спільного господарства, не були пов'язані спільним побутом.

Місце проживання відповідача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_5, що підтверджується довідкою адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УДМС України.

Також згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за відповідачем зареєстровано право власності на ? частку квартири АДРЕСА_2. Тобто відповідач забезпечений власним житлом, має постійне місце проживання.

За такого ОСОБА_4 не набув передбачених ст. 156 ЖК України, ст. 405 ЦК України прав члена сім'ї власника спірного житлового приміщення.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користуванні жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (ч. 3 ст.9 ЖК України).

Згідно з ч. 1 ст. 98 ЖК України наймач жилого приміщення та члени його сім'ї, які проживають разом з ним, можуть за взаємною згодою дозволити тимчасове проживання в жилому приміщенні, що є в їх користуванні, інших осіб без стягнення плати за користування приміщенням (тимчасових жильців),в тому числі опікуна чи піклувальника, який не є членом сім'ї наймача.

Тимчасові жильці на вимогу наймача або членів сім'ї, які проживають разом з ним, зобов'язані негайно звільнити приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення (ч. 3 ст. 98 ЖК України).

Правила та порядок користування житловими приміщеннями, які перебувають у власності громадян, визначені Главою 28 ЦК України та Главою 6 ЖК України, які не мають окремої норми щодо тимчасових жильців, однак з урахуванням подібності прав наймача житлового приміщення та його власника щодо вселення у житлові приміщення як членів сім'ї, так й інших осіб, в силу положень ч. 8 ст. 8 ЦПК України за аналогією можливо застосування положень ст. ст. 98, 99 ЖК України до спірних правовідносин.

Оскільки судом встановлено, що на час придбання спірної квартири відповідач не був членом сім'ї позивачки і остання як власник квартири надала згоду на проживання відповідача у спірній квартирі, що відповідає положенням ст. 383 ЦК України, лише на час її відсутності у спірній квартирі у зв'язку з її постійним проживанням за межами України, ОСОБА_4 не набув права постійного користування спірною квартирою, є тимчасовим жильцем і тому підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Суд не звернув належної уваги на викладені обставини, тоді як позивачка, хоча і не наводила правових норм стосовно тимчасових жильців, але вказувала саме на наявність її дозволу на тимчасове проживання відповідача, а тому не в повній мірі визначився з правовим статусом відповідача, але вірно вважав, що є підстави для усунення перешкод у користуванні квартирою та його виселення, і такі ґрунтуються на положеннях ст. 391 ЦК України та відповідають нормам ст. 99 ЖК України.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм права, що регулюють спірні правовідносини, та обставин справи.

Так, не відповідає дійсності твердження представника відповідача в апеляційній скарзі щодо зазначення позивачем як підстави позову самовільного вселення ОСОБА_4 до спірної квартири та зміною судом підстав позову, оскільки в позовній заяві відсутнє посилання на те, що таке вселення було самовільним. В той же час в судовому засіданні позивачка вказувала на наявність домовленості на тимчасове проживання відповідача у квартирі і відсутність такої згоди наданий час.

Не мають правового значення для вирішення даного спору посилання в апеляційній скарзі на наявність доказів щодо придбання спірної квартири саме для відповідача, оскільки дійсність договору купівлі-продажу квартири та право власності позивача предметом даного спору не були.

Не впливають на правовий статус відповідача як тимчасового жильця у спірній квартирі, а тому не впливають і на вирішення спору надані відповідачем листи позивачки. Не має такого значення й сам по собі факт родинних відносин сторін, тому що за відсутності доказів того, що відповідач є членом сім'ї позивачки (фактів спільного проживання, ведення спільного господарства, пов'язаність взаємними правами та обов'язками), не наділяє відповідача правами, передбаченими ст. 405 ЦК України.

Також є помилковими доводи апеляційної скарги про те, що через відсутність відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_2 не є власником спірної квартири.

Так, правила набуття права власності регулюються законом, що діяв на час такого набуття.

ОСОБА_2. набула право власності на квартиру АДРЕСА_3 за договором купівлі-продажу, посвідченим 22 серпня 2002 р. приватним нотаріусом Миколаївського нотаріального округу Матвєєвою І.М., а тому виникнення права власності у позивачки на спірну квартиру врегульовано ЦК УРСР 1963 р.

В силу ч. 1 ст. 128 ЦК УРСР 1963 р. право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради (ч. 2 ст. 227 ЦК УРСР 1963 р.).

Квартира АДРЕСА_4 в Миколаєві зареєстрована в Миколаївському міжміському бюро технічної інвентаризації на праві приватної власності за ОСОБА_7 за реєстровим номером 16142 30 вересня 2002 р.

За такого саме позивачка є власником спірної квартири.

Хибним є твердження, викладене в апеляційній скарзі, про те, що спірна квартира фактично є спільною власністю сторін та їхньої матері, оскільки єдиним власником квартири є позивачка і її право власності у встановленому порядку не оспорено.

Посилання представника позивача в апеляційній скарзі на здійснення відповідачем прибудови до квартири за час проживання не впливають на правовідносини сторін, які виникли між власником квартири та тимчасовим жильцем.

Щодо доводів в апеляційній скарзі про недоведеність факту перешкод з боку відповідача у користуванні майном, то таке спростовується тим, що відповідач продовжує проживати у спірній квартири не зважаючи на вимоги позивачки про її звільнення і не визнає прав останньої як єдиного власника майна.

Незважаючи на те, що суд не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин та правовим статусом відповідача щодо спірної квартири, але основний висновок суду про необхідність виселення останнього є правильним, таке не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 307 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилити, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 05 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Т.Б. Кушнірова

Ж.М. Яворська