Окрема думка судді № 64004244, 05.01.2017, Апеляційний суд Чернівецької області

"05" січня 2017 р.

05 січня 2016 року м. Чернівці

Окрема думка

судді Яремка В.В.

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, визнання недійсними договорів дарування, третя особа приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко Марина Олександрівна, за апеляційною скаргою ОСОБА_5, яка діє в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3, на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 9 листопада 2016 року

За наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_5, яка діє в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3, рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 9 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Вважаю, що рішення апеляційного суду про відмову у позові з наведених ним підстав є помилковим.

Так, відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивачка обрала неналежний спосіб захисту в розумінні ст. 16 ЦК України, який не відповідає характеру спірних правовідносин та не забезпечує ефективного відновлення прав позивачки.

Апеляційний суд при цьому навів зміст норм ст. 216, 387, 388 ЦК України, правові висновки Верховного Суду України, викладених у постановах від 30 листопада 2016 року у справі № 756/14448/14-ц , від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407 цс 15 та зробив висновок, що належними способами захисту у спірних правовідносинах може бути пред'явлення індикаційного чи кондиційного позову.

Апеляційний суд зазначив, що на момент укладення оспорюваного договору дарування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не були подружжям, оскільки розірвали шлюб ще в 2012 році; ОСОБА_2 набув право власності на вказане нерухоме майно після розірвання шлюбу з позивачкою, що унеможливлює застосування норми ч. 2 ст. 65 СК України.

Проте апеляційний суд не звернув уваги, що право вибору способу захисту порушеного права належить позивачеві.

У справі встановлено, що предметом спору є майно набуте позивачкою під час шлюбу з відповідачем ОСОБА_2

Позивачка пред'явила вимоги про визнання недійсним договору дарування майна, яке вона вважає таким, що набуто під час шлюбу з ОСОБА_2, про визнання права власності на майно, а також про поділ майна.

Тому обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права шляхом визнання недійсним оспорюваного правочину відповідає нормі ст. 16 ЦК України, ст. 65 СК України.

Розірвання шлюбу не є підставою для незастосування правил ст. 60, ч. 2 ст. 65 СК України, оскільки статус спірного майна не перестає бути спільним майном подружжя.

Суд першої інстанції на підставі досліджених доказів дійшов висновку, що спірне майно є майно, набуте подружжям ОСОБА_1 під час шлюбу.

Апеляційний суд цього висновку не спростував.

Навівши зміст норм матеріального прав, апеляційний суд по суті вирішення спору висновків не зробив.

Щодо вимог про поділ майна апеляційний суд зазначив, що ухвалюючи рішення в частині поділу спільного майна подружжя, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до правил частини 3 статті 372 ЦК України у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

На думку апеляційного суду в порушенні вказаної норми суд першої інстанції, вирішуючи вимогу про поділ майна подружжя належним чином такий поділ не здійснив, не зазначив частки кожного з подружжя у нерухомому майні та помилково залишив частину майна, яке поділив між сторонами, у спільній власності.

Однак, критикуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору про поділ майна, апеляційний суд, у разі непогодження із способом та варіантом поділу майна, мав по суті вирішити спір в цій частині та провести поділ спірного майна за варіантом, який би унеможливлював залишення окремих об'єктів.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

В порушення цієї норми процесуального права, апеляційний суд не роз'яснив особам, які беруть участь у справі на проведення додаткової чи повторної експертизи для визначення варіантів поділу спірного житлового будинку.

Апеляційний суд також не взяв до уваги, що правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 30 листопада 2016 року у справі № 756/14448/14-ц, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407 цс 15 стосуються дещо інших правовідносин.

Вони не стосуються випадків вирішення спору з приводу визнання недійним правочину, вчиненого одним з подружжя (в т.ч. колишнього) без згоди іншого подружжя, поділу майна подружжя.

Різне тлумаченням судом касаційної інстанції норм матеріального права не може бути перешкодою для вирішення по суті спору з приводу поділу майна подружжя.

Характер заявлених позивачкою вимог зобов'язував апеляційний суд вирішити спір по суті, застосувавши відповідні норми матеріального права, навіть якщо позивачкою помилково зазначено не ті норми права.

Суддя В.В.Яремко