Рішення № 64001856, 11.01.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/1004/16

Провадження № 22-ц/779/183/2017

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Гордій В.І. В. І.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

Головуючого: Проскурніцького П.І.

Суддів: Горейко М.Д., Ясеновенко Л.В.

за участю секретаря: Шемрай Н.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк Приват Банк (далі - ПАТ КБ Приват Банк) ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 на рішення Косівського районного суду від 09 листопада 2016 року,-

в с т а н о в и л а :

У червні 2016 року ПАТ КБ ПриватБанк звернулось до суду із зазначеним позовом, обгрунтовуючи його тим, що 28.01.2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № б/н, згідно якого відповідачці було надано кредит на суму 5100 грн. зі сплатою 30 % річних за користування кредитом. Згідно кредитного договору відповідачка зобовязалася здійснювати погашення кредиту згідно графіку розрахунків до кредитного договору, який є його невідємною частиною. Однак відповідачка умов кредитного договору у визначений термін не виконала, внаслідок чого виникла заборгованість по кредитному договору в сумі 19 812 68 грн.

Просив позов задовольнити та стягнути з ОСОБА_4 на свою користь вищезазначену суму заборгованості та судовий збір в розмірі 1378 грн.

Рішенням Косівського районного суду від 09 листопада 2016 року, позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 19812,68грн. заборгованості та 1378грн. судового збору.

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 ОСОБА_5 посилається на незаконність та необґрунтованість судового рішення, вказує, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неналежному дослідженні судом доказів по справі та невідповідності висновків суду обставинам справи.

Зазначає, що суд першої інстанції оцінюючи надані банком розрахунки заборгованості, не звернув увагу на те, що вони складені без підпису головного бухгалтера та без посилання на бухгалтерські документи первинного обліку. Також суд не описав підстави стягнення саме таких сум, не навів у рішенні розрахунків, з яких виходив при задоволенні вимог, що є порушенням п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення в цивільних справах» від 18.12.2009 року №14.

Апелянт також вказує, що банк не надав жодних доказів, які б підтверджували той факт, що відповідачу були дійсно відомі Умови та правила надання банківських послуг та які саме умови діяли на момент укладення договору. Позивач надав суду виписку з Умов та правил надання банківських послуг, однак нічим не підтверджено, що саме ці умови були викладені на сайті банку.

Крім цього суд не звернув увагу на те, що позивач пропустив строк позовної давності, оскільки відповідач здійснювала платіж 25.08.2012 року, а банк звернувся в суд з позовом15.06.2016 року.

Просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів, вислухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

У відповідності до вимог п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення в цивільних справах» від 18.12.2009 року №14, у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК).

Проте, даних вимог судом першої інстанції дотримано не було, що призвело до ухвалення необгрунтованого рішення в даній справі.

З матеріалів справи вбачається, що 28.01.2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № б/н, за умовами якого позичальник отримала грошові кошти в сумі 5100 грн. на строк 12 місяців та зобов'язувалася повернути кредит, сплатити відсотки, винагороди, комісії, обумовлені в Заяві та Умовах строки.

Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості позичальника ОСОБА_2, станом на 30 квітня 2016 року сума заборгованості за кредитним договором становила: 4777 грн. 79 коп. заборгованості за кредитом, 11715 грн. 24 коп. заборгованість по процентам, 1900 грн. - пені, штраф - 500 грн. (фіксована частина), 919 грн. 65 коп. (процентна складова). Всього на загальну суму 19812 грн. 68 коп. ( а.с.4,5).

Як вбачається з матеріалів справ, вказаний кредитний договір складається із заяви позичальника, Тарифів та Умов. Згідно з умовами кредитного договору, його складовою є Умови надання споживчого кредиту фізичним особам.

Пунктом 1.1.7.31 Умов передбачено, що термін позовної давності до вимог про стягнення кредиту, процентів за користування ним, винагороди, неустойки-пені, штрафів за договором установлені сторонами тривалістю в пятдесять років (а.с.22).

В Умовах надання кредиту фізичним особам відсутній підпис ОСОБА_2

З позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором до ОСОБА_2 Банк звернувся 15.06.2016 року.

Представником відповідача у спорі у заяві про перегляд судового рішення, заявлено клопотання про застосування строків позовної давності(а.с.58 ) до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності загальну і спеціальну. Загальна позвовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч.2 ст.258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про неустойку (штрафу, пені).

Із розрахунку заборгованості видно, що відповідач здійснила останній платіж 26.09.2014 року, а тому колегія суддів вважає, що в даному спорі слід застосувати спеціальну позовну давність в один рік щодо штрафу та пені ( а.с. 136). Що до інших вимог то загальний строк позовної давності у три роки, як передбачено ст 257 ЦК України позиваче не пропушено оскільки платежем від 26.09.2014 року відповідачка перервала перебіг строку позовної давності.

Відповідно до ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок.

За загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.ч. 1, 5 ст.261 ЦК України).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У справі, яка переглядається, пунктом 1.7.31 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам встановлено позовну давність тривалістю в пятдесять років, не містять підпису відповідача. У анкеті-заяві позичальника від 28.01.2011 року (а.с.6) домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає.

Тому ці Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про збільшення позовної давності.

Зазначені положення узгоджуються із Постановою Верховного Суду України у справі за № 6-1926цс15 від 04 листопада 2015 року, яка відповідно до вимог ст.360-7 ЦПК України є обовзковою дя усіх судів України.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі (а.с.51-52), є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення в цивільних справах» від 18.12.2009 року №14, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Крім цього, за положеннями ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. відповідно до ст. 549 ЦК України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їхм одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобовязань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборнони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Дана правова позиція закріплена Верховним Судом України постановою від 21.10.2015 року у справі №6-2003цс15.

Враховуючи наведене, рішення суду слід скасувати, застосувавши в межах 1- річного строку позовної давності щодо пені. Щодо вимог про стягнення з відповідачки штрафу в розмірі 500 гривень ( фіксованої частки та 919 грн.65 коп ( процентної складової, слід відмовити у зв»язку із неможливості притягнення відповідачки до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення.

З відповідачки підлягає стягненню 4777 грн.79 коп. заборгованості за кредитом, 11715 грн.24 коп- заборгованості по процентах та 1100 гривень пені а всього 17593 гривні 03 коп.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів поданої апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 308, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Косівського районного суду від 09 листопада 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк заборгованість за кредитним договором 4777, 79 гривень за кредитом, 11715,24 гривень по процентам, 1100 гривень пені а всього 17593,03 (сімнадцять тисяч п»ятьсот девяносто три) гривгі 03 копійки.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: П.І.Проскурніцький Судді: М.Д. Горейко

ОСОБА_6