Ухвала суду № 63996394, 04.01.2017, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/1166/16-ц Провадження № 22-ц/795/68/2017 Головуючий у I інстанції -Коверзнев В. О. Доповідач - Шитченко Н. В.Категорія - цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 січня 2017 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючої - судді Шитченко Н.В.

суддів: Бечка Є.М., Мамонової .О.Є.,

із секретарем - Зіньковець О.О.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу, -

в с т а н о в и в:

Рішенням від 08 листопада 2016 року Деснянський районний суд м. Чернігова в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовив.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на ухвалення рішення з порушенням норм процесуального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції передчасно прийшов до висновку про відсутність поважних причин пропуску позивачем строку позовної давності. На думку позивача, суд не взяв до уваги надані нею письмові докази на підтвердження того, що з 2011 по 2015 рік вона за тяжким станом свого здоров'я та через необхідність постійного догляду за матір'ю - інвалідом І групи не мала можливості звернутись до суду за захистом своїх прав у період трирічного строку позовної давності.

Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних належних доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, а стороною відповідача заявлено клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності.

З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, виходячи з наступного.

Встановлено, що 23 вересня 2006 року між сторонами був укладений договір позики грошових коштів, згідно якого ОСОБА_4 отримав у ОСОБА_3 в позику грошові кошти в сумі 99000 грн, що за курсом продажу комерційних банків м. Чернігова на день укладення договору становило 15000 Євро, та зобов'язався повернути їх в строк до 23 липня 2008 року (а.с. 16).

Вказаний правочин є оспорюваним, але сторона відповідача з позовом про визнання його удаваним не зверталась, отже апеляційний суд позбавлений можливості вирішувати питання про його безгрошовість, що стверджувала сторона ОСОБА_4 в ході судового розгляду.

Відповідно до приписів ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З наявних матеріалів справи вбачається, що строк позовної давності за договором позики закінчився 23 липня 2011 року, проте, ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом лише 03 лютого 2016 року, тобто з пропуском встановленого трирічного строку.

Положеннями ч.ч. 3-5 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Представник відповідача під час розгляду справи заявила клопотання про застосування позовної давності (а.с. 64).

Зважаючи на вищенаведені норми та оцінивши обставини справи в сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову, пославшись на пропущення позивачем строку позовної давності без поважних причин.

Відповідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виник спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проте, ані районному суду, ані суду апеляційної інстанції стороною позивача не надано жодних належних в контексті положень ст.ст. 58-60 ЦПК України доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску трирічного строку позовної давності.

Посилання позивача на тяжкий стан її здоров'я, як причину, що унеможливлювала своєчасне звернення до суду, не заслуговують на увагу апеляційного суду, оскільки надані на підтвердження цього факту медичні документи (витяги з амбулаторної картки хворого, висновки лікаря, виписки з медичної картки стаціонарного хворого тощо) датовані 2015-2016 роками, проте, як строк позовної давності сплинув у 2011 році.

Крім цього, більшість медичних документів не були предметом розгляду суду першої інстанції і додані заявницею лише до апеляційної скарги, а отже не можуть бути предметом апеляційного розгляду, зважаючи на положення ч.ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України.

Станом на 23 липня 2011 року (строк повернення боргу) ОСОБА_3 була 47-річною дієздатною особою, достовірно знала про порушення свого права і мала реальну можливість та достатньо часу для звернення до суду у встановлені законом строки. Проте, позивач звернулась з даним позовом до суду лише 03 лютого 2016 року, тобто через майже п'ять років після спливу визначеного законодавцем строку, не зазначивши жодної об'єктивної обставини, яка б заважала їй звернутись до суду з відповідним позовом такий тривалий період.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки висновків суду першої інстанції щодо причин пропуску строку звернення до суду, а наявні матеріали справи, на думку колегії суддів, не містять інформації щодо об'єктивної неможливості ОСОБА_3 захистити порушене право в судовому порядку.

Зважаючи на вищенаведені норми та оцінивши обставини справи в сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до переконання про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 листопада 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді: