Рішення № 63972813, 05.01.2017, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/9513/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Труханова Л. М.Номер провадження 22-ц/788/56/17 Суддя-доповідач - Собина О. І. Категорія - 46

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2017 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Собини О. І.,

суддів - Криворотенка В. І. , Рибалки В. Г.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Сумської області матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 18 січня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_3

про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

в с т а н о в и л а:

02 жовтня 2015 року позивачі звернулися до суду з позовом, який мотивували тим, що вони є співвласниками двокімнатної квартири АДРЕСА_1 (колишня 40 років КПУ) в м. Суми, в якій також зареєстрований і відповідач. У зв'язку з тим, що ОСОБА_3 в даній квартирі не проживає, втратив будь-який інтерес до неї, оплату за комунальні послуги не здійснює, особисті речі в квартирі відсутні, просили визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування спірною квартирою.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 18 січня 2016 року позов задоволено.

Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1

Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 17 березня 2016 року рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 18 січня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_6 задоволено. Касаційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_7 відхилені. Рішення апеляційного суду Сумської області від 17 березня 2016 року скасовано в частині позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В решті рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Таким чином, при новому перегляді справи у суді апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення суду, неповне з'ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

У доводах апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не повністю з'ясовані обставини виконання рішення суду про вселення відповідача до квартири. При вселенні відповідача до квартири, ОСОБА_5 не передала йому ключі від приміщення, чим обмежила безперешкодний доступ відповідача до квартири та постійне користування. Також доводить, що з січня 2014 року по вересень 2015 року відповідач постійно виїжджав на заробітки за межі України, тому був відсутній за місцем постійного проживання з поважних причин. До апеляційної скарги на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 18 січня 2016 року також включені заперечення на увалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 18 січня 2016 року про відмову в залученні до участі у справі в якості третьої особи старшого державного виконавця ВДВС Сумського МУЮ Товарніченко Є.В., яка не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Представник відповідача вважає, що відмовивши в задоволенні клопотання, суд порушив право відповідача на забезпечення доказів, а саме - витребування доказів з відділу ДВС Сумського МУЮ.

Рішення апеляційного суду Сумської області в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_5, ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про визнання таким, що втратив право на користування жилим приміщенням не скасоване, тому відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України не є предметом апеляційного перегляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи відповідача ОСОБА_3, який підтримав апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач без поважних причин не мешкає в квартирі АДРЕСА_2 понад один рік, а тому є таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Колегія суддів не може погодитися з даним висновком суду виходячи з наступного:

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Рішення суду в оскаржуваній частині зазначеним вимогам закону не відповідає.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 19 червня 2001 року, виданого ДП «Побуттехсервіс», позивачам на праві спільної сумісної власності належить двокімнатна квартира АДРЕСА_1 (т.с.1, а.с.4-5).

Відповідно до довідки КП «Сумижитло» СМР від 15 листопада 2012 року № 2059, ОСОБА_3 зареєстрований в АДРЕСА_1, як колишній чоловік ОСОБА_5 (т.с.1, а.с.10). За відомостями адресно-довідкового бюро управління ДМС у Сумській області від 12 жовтня 2015 року, ОСОБА_3 зареєстрований у АДРЕСА_1, як член сім'ї (чоловік) власника з 12 березня 2003 року (т.с.1, а.с.82а).

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 21 березня 2013 року, шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 розірвано (т.с.1, а.с.16-17).

Рішенням Ковпаківського районного суду м.Суми від 31 березня 2014 року було розподілене між колишнім подружжям ОСОБА_3 спільно нажите ними майно (т.1 ас.109-110).

У 2013 році ОСОБА_3 звертався до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовом про вселення у квартиру АДРЕСА_4 і рішенням цього суду від 03 вересня 2013 року його було вселено до спірної квартири (т.с.1, а.с.18).

Постановою державного виконавця ВДВС Сумського МУЮ від 07 листопада 2013 року виконавче провадження з примусового виконання рішення суду про вселення ОСОБА_3 у квартиру закінчено (т.с.1, а.с.20).

Під час примусового виконання рішення суду про вселення ОСОБА_3, ОСОБА_5 відмовилась передати йому ключі від вхідних дверей, що підтверджується актом державного виконавця відділу ДВС Сумського МУЮ від 06 листопада 2013 року (т.с.1, а.с.122).

Також з матеріалів цивільної справи вбачається, що ОСОБА_3 періодично виїжджав до Російської Федерації, що підтверджується копіями квитків на потяг та відмітками у паспорті громадянина України для виїзду за кордон. Зокрема, відповідач виїжджав до Москви 09 січня 2014 року, 20 лютого 2014 року, 26 квітня 2014 року, 30 липня 2014 року. Крім того, ОСОБА_3 перебував в РФ з 01 квітня 2015 року по 02 червня 2015 року, з 07 червня 2015 року по 30 липня 2015 року, з 04 серпня 2015 року по 20 вересня 2015 року (т.с.1, а.с.96-97, 124).

Таким чином, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував, що відповідач був відсутній за місцем постійного проживання та реєстрації понад один рік у зв'язку з тим, що з боку позивача йому чинилися перешкоди у користуванні спірним житлом та у зв'язку з тимчасовим виїздом за межі України.

Також місцевим судом не врахована та обставина, що 26 жовтня 2015 року, тобто в процесі вирішення даного спору, ОСОБА_3 знову звернувся до ДВС Сумського МУЮ із заявою про відновлення виконавчого провадження з примусового виконання рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 вересня 2013 року про вселення до квартири (т.с.1,а.с.99).

21 січня 2016 року старшим державним виконавцем Ковпаківського відділу ДВС Сумського міського управління юстиції Самбур О.О. відновлено виконавче провадження щодо примусового вселення ОСОБА_3 до квартири АДРЕСА_4 на підставі рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 вересня 2013 року (т.с.1,а.с.150). Отже, на даний час триває виконання рішення суду про вселення відповідача до спірної квартири.

Встановлені обставини свідчать про те, що відповідач, який набув право користування спірною квартирою в установленому законом порядку, не втратив інтерес до спірного житла і був відсутній за місцем свого постійного проживання понад один рік з поважних причин.

Крім того, неможливість відповідача користуватися спірним житловим приміщенням підтверджена і актом державного виконавця відділу ДВС Сумського МУЮ від 06 листопада 2013 року з якого вбачається, що під час примусового виконання рішення суду про вселення ОСОБА_3, ОСОБА_5 відмовилась передати йому ключі від вхідних дверей.

Не заслуговують на увагу і доводи позивача ОСОБА_6 щодо відсутності у спірній квартирі особистих речей належних відповідачу у справі, оскільки як вбачається з рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 31 березня 2014 року відповідачу було виділено у власність значна кількість майна набутого ним у шлюбі з колишньою дружиною ОСОБА_5 і доказів на підтвердження того, що відповідач забрав дане особисте майно зі спірної квартири в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, висновок місцевого суду про те, що відповідач без поважних причин не мешкає в квартирі АДРЕСА_2 понад один рік, а тому є таким, що втратив право користування житловим приміщенням є необґрунтованим та не відповідає фактично встановленим обставинам справи.

Статтями 10-11, 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд розглядає цивільні справи не інакше, як в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що всупереч вищезазначеним приписам ЦПК України, позивач ОСОБА_6 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач був відсутній за місцем постійного проживання без поважних причин понад один рік.

Посилання у позовній заяві на те, що відповідач не здійснює оплату комунальних послуг, не є передбаченою ч. 2 ст. 405 ЦК України підставою для визнання його таким, що втратив право на користування жилим приміщенням і не позбавляє позивача права на звернення з позовом до суду про відшкодування понесених ним витрат на оплату комунальних послуг.

Крім того, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції помилкового застосував до спірних правовідносин норми ст. 72 ЖК України та роз'яснення п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України», які не підлягають застосуванню стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним.

Право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом регулюється нормами, передбаченими главою 32 ЦК України, зокрема, положеннями ст. 405 ЦК України, і не може регулюватися нормами ЖК України. Відповідні роз'яснення містяться в п. 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин і норми ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» щодо обов'язку осіб, які перебувають в Україні на законних підставах, протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

Враховуючи викладене, рішення суду підлягає скасуванню на підставі п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову позивачу ОСОБА_6 у задоволенні позову.

До апеляційної скарги на рішення суду представником позивача включені заперечення на увалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 18 січня 2016 року про відмову в залученні до участі у справі в якості третьої особи старшого державного виконавця ВДВС Сумського МУЮ Товарніченко Є.В., яка не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

В той же час, у рішенні апеляційного суду Сумської області від 17 березня 2016 року колегією суддів вже зроблено з цього приводу висновок про безпідставність цих заперечень і прийняття місцевим судом ухвали з цього приводу з додержанням норм процесуального права. В цій частині дане рішення апеляційного суду ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не скасоване, а тому при перегляді апеляційним судом рішення суду в частині позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_3 заперечення на увалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 18 січня 2016 року про відмову в залученні до участі у справі в якості третьої особи старшого державного виконавця ВДВС Сумського МУЮ Товарніченко Є.В. не переглядаються.

Крім того, колегія суддів вважає, що оскільки рішенням апеляційного суду Сумської області від 17 березня 2016 року вже вирішене питання про стягнення в дольовому порядку з усіх позивачів на користь відповідача понесених ним судових витрат за розгляд справи в суді апеляційної інстанції і рішення суду у ці частині не скасоване, тому і відсутня необхідність у повторному вирішенні питання про розподіл судових витрат при перегляді рішення суду в частині позовних вимог ОСОБА_6

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 18 січня 2016 року у даній справі в частині задоволення позову ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про визнання таким, що втратив право на користування жилим приміщенням.

Рішення набрало законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -