Постанова № 6396822, 27.07.2009, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2009 р. Справа № АС 10/598-08/5021

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Гуцал М.І.

при секретарі Баглаєнко Я.В.

за участю:

представника позивача Шевченко Л.Є.

представників відповідача Коваленко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумської МДПІ на постанову господарського суду Сумської області від17.03.2009 року по справі№ АС 10/598-08/5021

за позовом Державного підприємства «Сумиспирт»

до Сумської МДПІ, Головного управління Державного казначейства України в Сумській області

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ДП «Сумиспирт», звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом, в якому після доповнення позовних вимог просив стягнути з Державного бюджету України бюджетної заборгованості з ПДВ в сумі 1429131,62 грн.

Постановою Господарського суду Сумської області позов був задоволений і з Державного бюджету на користь позивача стягнута заборгованість по ПДВ в сумі 1279682,58 грн. і судові витрати в розмірі 1700,0 грн.

Відповідач, Сумська МДПІ Сумської області, не погодився з постановою суду першої інстанції і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Господарського суду Сумської області від 17.03.09 р. по справі № АС10/598-08 в частині стягнення з державного бюджету Сумського району 1074434,84 грн. ПДВ та прийняти нову постанову і відмовити у задоволені позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що суд не дотримався повного та всебічного зясування обставин у справі, не взяв до уваги положення п. 1.8, п. 1.3 ст. 1, п. 7.4.1, п. 7.7.5 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», п. 19 ст. 2, ст. 9 Бюджетного кодексу України. Крім того, в доповненні до апеляційної скарги від 24.07.09 р. апелянт вказує на те, що ДПІ не отримані результати всіх перевірок платників податків по ланцюгу до виробника продукції, а отримавши відповідне підтвердження після прийняття постанови суду першої інстанції за період з 17.03.09 р. по 23.07.09 р. органом ДПС було самостійно відшкодовано з бюджету на користь позивача ПДВ по податковим деклараціям за грудень 2008 р. 131400,0 грн., за листопад 2008 р. 80395,33 грн., за серпень 2007 р. 24500,0 грн., за листопад 2007 р. 97554,88 грн. і станом на 23.07.09 р. невідшкодованою залишається сума 945832,37 грн.

Позивач в поданих до апеляційного суду письмових запереченнях на апеляційну скаргу наполягає на законності та обґрунтованості судового рішення і просить залишити постанову суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Другий відповідач свого ставлення до постанови суду не виказав, представник другого відповідача в судове засідання, про яке був належним чином повідомлений, не прибув і причини неявки не пояснив.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач обліковується як платник податків в Сумській МДПІ Сумської області і зареєстрований платником ПДВ, що підтверджується відповідною довідкою та свідоцтвом. Відповідно приписам чинного законодавства, що регулює порядок подання податкової звітності, підприємство направило до Сумської МДПІ Сумської області податкові декларації по ПДВ за листопад та грудень 2006 р., січень та червень-грудень 2007 р., січень-травень 2008 р., в яких були задекларовані до відшкодування з бюджету на рахунок платника в банку відповідні суми ПДВ.

Відповідними актами про результати виїзних позапланових перевірок позивача з питань дотримання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ за вказані періоди були частково підтверджені суми, зазначені позивачем, як такі, що підлягають бюджетному відшкодуванню, а відомостей про те, що зменшення бюджетного відшкодування за результатами цих перевірок було оскаржене позивачем до матеріалі справи не надано.

З матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається, що перший відповідач протягом певного часу самостійно здійснював заходи по відшкодуванню ПДВ на користь позивача по мірі отримання результатів зустрічних перевірок підприємств постачальників товарі по ланцюгу до виробника, а даний спір виник з тих підстав, що по деяким підприємства у цьому ланцюзі не завершені перевірки, що робить неможливим підтвердження сплати податкового зобовязання по операціям з поставки позивачу товарів по ланцюгу до виробника.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції послався на положення Закону України «Про ПДВ»і також вказав, заперечення відповідача не мають жодного правового підґрунтя і не можуть бути взяті судом до уваги. Проте така мотивація судового рішення є недостатньою.

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що підставою для зволікання з відшкодуванням суми ПДВ стало те, що зустрічні перевірки підприємств-постачальників по ланцюгу до виробника, які мали проводитися відповідними органами ДПС на запити першого відповідача, з якихось причин своєчасно не проведені або по ним інформація не направлена. Крім того, в ланцюгах постачальників виявлено підприємства, щодо яких є неможливим проведення перевірки на предмет сплати ними до бюджету ПДВ через те, що підприємства, які перевірялись, знаходилися або у розшуку, або зняті з обліку, або знаходилися у стадії банкрутства.

Через вказані підстави відповідачем не було підтверджено або спростовано факту сплати вказаними постачальниками до бюджету ПДВ, у зв'язку з чим був зроблений висновок про порушення позивачем п. 7.7.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ»з урахуванням п. 1.3 та п. 1.8 ст. 1 вказаного Закону та відсутність підстав для повернення суми бюджетного відшкодування.

Слід відмітити, що відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про ПДВ" бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Таким випадком відповідно до п. 7.7.1 ст. 7 Закону є різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п. 7.7.2 ст. 7 Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

З наведеної норми вбачається, що питання щодо встановлення від'ємного значення суми ПДВ поширюється тільки на окремо взятого платника податків (заявника бюджетного відшкодування) і цей факт Законом не ставився у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб, щодо яких відповідач не підтвердив та не спростував факту сплати ними до бюджету ПДВ.

Бюджетному відшкодуванню підлягає сума податку фактично сплаченого отримувачем товарів та послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів та послуг за умови виникнення у такого платника права на податковий кредит.

Відповідно до 7.4.1 ст. 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) ... протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням товарів, послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, тощо.

Відповідно до п. 7.4.5 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 7.2.6 цього пункту).

При цьому датою виникнення такого права на податковий кредит є дата сплати позивачем коштів за товари (роботи, послуги), або дата отримання від постачальника податкової накладної а не дата сплати зазначених коштів продавцем товарів (послуг) безпосередньо до бюджету.

Таким чином, Закон не ставить право позивача на податковий кредит, так само як і право на бюджетне відшкодування, у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) до бюджету.

З наведених положень п. 7.4 ст. 7 Закону вбачається, що право на податковий кредит у позивача виникло в зв'язку зі сплатою ним ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що підтверджується наданими позивачем до суду завіреними копіями договорів, оригіналами банківських платіжних доручень про сплату коштів постачальникам позивача та завіреними належним чином копіями податкових накладних, отриманих від таких постачальників.

З урахуванням наведених положень слід відмітити, що судом першої інстанції зроблений правомірний висновок про наявність у позивача права на бюджетне відшкодування ПДВ. Але при прийнятті рішення суд першої інстанції не врахував те, що виходячи з хронології поданих та приєднаних до матеріалів справи документів, позивач 17.03.09 р. подав спочатку заяву про уточнення суми, що заявлена до відшкодування в розмірі 1279682,58 грн. (том 2 арк. справи 15), а потім доповнення до позову (том 2 арк. справи 19), в якому бюджетне відшкодування визначене в сумі 1429131,62 грн. Тобто різниця дорівнює 149449,04 грн., але по цій частині позовних вимог судом не було прийняте рішення, що є порушенням приписів КАС України.

Оскільки стосовно вимог про відшкодування з бюджету ПДВ в сумі 149449,04 грн. позивачем не надано належних та допустимих доказів, то, враховуючи приписи п. 1 ст. 71 КАС України, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Зважаючи на встановлені обставини, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова Господарського суду Сумської області від 17.03.09 р. по справі № АС10/598-08 прийнята з порушенням норм процесуального права, що є підставою для її скасування та прийняття нового судового рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Сумської МДПІ на постанову господарського суду Сумської області від17.03.2009 року по справі№ АС 10/598-08/5021 задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Сумської області від24.03.08 р. по справі№ АС 16/51-08 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Державного підприємства «Сумиспирт»до Сумської МДПІ, Головного управління Державного казначейства України в Сумській області задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету на користь Державного підприємства «Сумиспирт»(Сумський район, с. Стецьківка, вул. Заводська, 1 і.к. 00375237) 1279682,58 грн. бюджетного відшкодування з податку на додану вартість..

В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом одного місяця з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий Ю.М. Філатов

Судді Н.С. Водолажська

М.І. Гуцал

Повний текст постанови виготовлений 03.08.2009 р.