Постанова № 63961035, 16.12.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16 грудня 2016 року 15 год. 20 хв. № 826/27255/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Корпоративний інвестиційний фонд «Скло-Інвест» до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про визнання незаконним та нечинним рішення в частині.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд), з урахуванням усунення виявлених недоліків та заяви про зміну позовних вимог, надійшов позов публічного акціонерного товариства «Корпоративний інвестиційний фонд «Скло-Інвест» (далі - позивач) до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - відповідач, Комісія) про визнання незаконним та нечинним рішення відповідача від 10 липня 2015 року №980 в частині пункту 5 Положення про встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів та включення таких емітентів до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності, затвердженого вказаним рішенням (далі - оскаржуване рішення).

В обґрунтування позову зазначено, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, а встановлені оскаржуваним рішенням ознаки фіктивності не відповідають чинному законодавству, а саме, Господарському кодексу України, Законам України «Про акціонерні товариства», «Про інститути спільного інвестування», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», рішенню Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 22 листопада 2012 року №1688 та вказує, що зазначеним рішенням встановлені не самі ознаки фіктивності, а ознаки включення емітента до списку.

Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі №826/27255/15 (далі - справа №826/27255/15), яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У подальшому, відповідною ухвалою суду зобов’язано відповідача не пізніше як за 7 днів до судового розгляду опублікувати оголошення про знаходження у провадженні суду справи №826/27255/15 у виданні, в якому нормативно-правовий акт (оскаржуване рішення) був або мав бути офіційно оприлюднений.

Під час переходу до розгляду справи по суті представник позивача підтримав позов та просив задовольнити його повністю з підстав, зазначених у ньому та наданих на його обґрунтування доказах, а представник відповідача не визнав позов та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду разом із доказами на їх обґрунтування.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

10 липня 2015 року рішенням Комісії №980 затверджено Положення про встановлення ознак фіктивності емітентів цінних паперів та включення таких емітентів до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності. Рішення зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 липня 2015 року за №861/27306 та офіційно оприлюднено в «Офіційному віснику України», 2015, №57 (28 липня 2015 року), ст. 1890.

Пунктом 5 вказаного Положення встановлено: «Ознаки, відповідність яким є підставою для прийняття рішення про включення корпоративного інвестиційного фонду до Списку:

1) неподання корпоративним інвестиційним фондом до Комісії регулярної інформації за станом на кінець наступного звітного періоду після спливу строку заміни компанії з управління активами;

2) непроведення корпоративним інвестиційним фондом загальних зборів акціонерів протягом двох років поспіль;

3) реєстрація місцезнаходження корпоративного інвестиційного фонду у приміщенні житлового фонду;

4) перевищення співвідношення капіталізації корпоративного інвестиційного фонду до вартості чистих активів такого емітента більш ніж у 2 рази відповідно до фінансової звітності емітента, поданої до Комісії станом на кінець звітного періоду;

5) включення до складу активів корпоративного інвестиційного фонду векселів та цінних паперів емітентів, включених до Списку, на суму, що перевищує 80 % від вартості активів такого фонду.».

Позивач вказує, що встановлення Комісією ознак фіктивності вже було предметом судового розгляду (рішення Комісії №923 від 26 квітня 2007 року), яке визнано судом протиправним та скасоване з підстав з того, якщо певні властивості юридичних осіб не суперечать законодавству України, ці властивості не можуть визнаватися критеріями фіктивності (постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2009 року, залишена без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2011 року та Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2013 року). Крім того, позивач вказує, що рівень капіталізації (пп. 4 п. 5 оскаржуваного рішення) порушує принцип персональної відповідальності, оскільки юридична особа не може нести відповідальність за дії акціонерів, а саме поняття «капіталізація» введено в юридичній обіг оскаржуваним рішенням Комісії. Крім того, капіталізація - це поступове збільшення доходу, а тому не може бути негативним явищем в економічній сфері. Також Законом України «Про інститути спільного інвестування» передбачена можливість необмеженого заповнення активів інвестиційного фонду векселями, що порушується критерієм, встановленим у підпункті 5 пункту 5 оскарженого рішення тощо.

Таким чином, позивач наводить доводи щодо незаконності саме пп.пп. 4 та 5 п. 5 оскаржуваного рішення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні врегульовано Законом України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 №448/96-ВР (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №448/96-ВР).

Відповідно до ст. 5, ч. 4 ст. 6 Закону №448/96-ВР, державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством.

Комісія здійснює повноваження через центральний апарат і свої територіальні органи.

Стаття 3 Закону №448/96-ВР передбачає, що державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється у формі, зокрема, прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів.

Згідно з ст.ст. 6, 7, п. 13 ст. 8 Закону №448/96-ВР, Комісія розробляє і затверджує нормативно-правові акти з питань, що належать до її компетенції, обов'язкові до виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, учасниками ринку цінних паперів, їх об'єднаннями, контролює їх виконання. Нормативно-правові акти Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України.

Основними завданнями Комісії є:

формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;

координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних;

здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, а також у сфері спільного інвестування;

захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень;

сприяння розвитку ринку цінних паперів;

узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення.

Комісія відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, встановлює за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, ознаки фіктивності емітента цінних паперів.

Комісія має право, зокрема, розробляти і затверджувати з питань, що належать до її компетенції, обов'язкові для виконання нормативні акти.

Виходячи з наведених вище положень Закону №448/96-ВР суд зазначає, що Комісія наділена повноваженнями щодо прийняття акту про встановлення ознак фіктивності емітентів.

Зазначені норми кореспондуються з Положенням про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку, затвердженим Указом Президента України від 23 листопада 2011 року №1063/2014 (далі - Положення №1063/2014).

З приводу скасування в судовому порядку рішення Комісії про критерії фіктивності №923 від 26 квітня 2007 року суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2009 в адміністративній справі №2а-1395/09/2670 визнано протиправним та скасовано рішення №923 від 26 квітня 2007 «Про затвердження програми попередження фактів створення акціонерних товариств з ознаками фіктивності та протидії обігу на ринку цінних паперів акцій таких товариств». Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2013 року №К/9991/87335/11 вищевказане рішення залишено без змін. Оцінюючи доводи позивача та наявність зазначених рішень суд звертає увагу, що останніми оцінка відповідності ознак фіктивності, які були встановлені рішенням №923 від 26 квітня 2007 року у повному обсязі не надавалася, а тому посилання позивача на дані судові рішення як на підставу для скасування оскаржуваного рішення суд вважає безпідставним.

Оцінюючи доводи позивача щодо встановлення ознак фіктивності Господарським кодексом України, які в свою чергу є відмінним від ознак визначених в Положенні №980 суд зазначає наступне.

Так, статтею 55-1 Господарського кодексу України визначено ознаки фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою - підприємцем, в тому числі визнання реєстраційних документів недійсними:

1) зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи;

2) незареєстровано у державних органах, якщо обов'язок реєстрації передбачено законодавством;

3) зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження;

4) зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

Суд зауважує, ознаки фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи, визначені ст. 55-1 Господарського кодексу України, не є виключними. Так, підстави припинення юридичної особи, що не пов'язано з її банкрутством, за судовим рішенням визначені в ч. 1 ст. 110 Цивільного кодексу України (юридична особа ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом), ст. 247 Господарського кодексу України (у разі здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, до нього може бути застосовано адміністративно-господарську санкцію у вигляді скасування державної реєстрації цього суб'єкта та його ліквідації. Скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання провадиться за рішенням суду, що є підставою для ліквідації даного суб'єкта господарювання відповідно до статті 59 цього Кодексу).

Вказані норми кореспондується із нормами Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно із ч. 2 ст. 38 якого визначено, що підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, є: визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом; провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом; невідповідність мінімального розміру статутного капіталу юридичної особи вимогам закону; неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

Виходячи з системного аналізу наведених нормативно-правових актів суд приходить до висновку, що посадові особи державних органів вправі звернутися до суду з позовом про визнання установчих документів недійсними в разі виявлення ознак фіктивності суб'єкта господарювання (підприємництва), які визначені згадуваними нормативно-правовими актами, з урахуванням компетенції органу, що звертається з позовом про припинення юридичної особи.

Отже, визначення в Положенні №980 ознак фіктивності емітента, не вказує на протиправність п. 5 Положення №980.

Згідно з п. 2 Положення №980, термін «капіталізація» вживається в такому значенні - середнє арифметичне останніх розрахованих за кожен місяць кварталу біржових курсів акцій (або за останній місяць, якщо обіг акцій здійснювався менше трьох місяців), помножене на кількість акцій в обігу.

Відповідно до п. 2.11 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року №34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 15 травня 2013 року №883/5), що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2005 року за №381/10661, нормативно-правовий акт повинен включати визначення термінів лише в разі, коли вони необхідні. Визначення термінів не можуть містити норм права.

При цьому, спеціальні терміни, необхідні для врегулювання конкретного виду суспільних відносин, використовуються у нормативно-правовому акті тільки в тому значенні, у якому вони вживаються в даній спеціальній сфері.

Окрім цього, зміст термінів, які використовуються в нормативно-правовому акті, не повинен відрізнятися від їх змісту, визначеного в Конституції та законах України, актах Президента України та Кабінету Міністрів України, що регулюють відповідну сферу суспільних відносин.

Як зазначає позивач, термін «капіталізація» в нормативно-правових актах України не встановлений, а тому введення такого терміну відповідачем в нормативно-правовому акті Комісії не порушує права осіб, які підпадають під дію даного акту.

Щодо економічного ефекту капіталізації ринку цінних паперів, на які посилається позивач, суд не надає оцінку, оскільки запровадження такого терміну не впливає на ознаки законності нормативно-правового акту та не містять ознак вибіркового ставлення до певної групи осіб.

Згідно з п. 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року №731, державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, які виступають суб'єктами нормотворення здійснюється відповідно до Указу Президента України від 03 жовтня 1992 року «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та цього Положення.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Так, суду надано докази дотримання процедури державної реєстрації оскаржуваного рішення та проведення Міністерством юстиції України правової експертизи та Положення на відповідність їх Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, та внесено 17 липня 2015 року його до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів за №861/27306.

Отже, доводи позивача щодо «капіталізації» судом як належні не приймаються.

Щодо переліку ознак, відповідність яким є підставою для прийняття рішення про визначення емітентів цінних паперів такими, що мають ознаки фіктивності.

Відповідно до п. 1 Положення №980 - вказане Положення визначає: ознаки фіктивності емітента цінних паперів; порядок прийняття рішення про включення емітента до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності та виключення із Списку.

Пунктом 5 Положення №980 визначено ознаки, відповідність яким є підставою для прийняття рішення про включення корпоративного інвестиційного фонду до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності, а саме:

неподання корпоративним інвестиційним фондом до Комісії регулярної інформації за станом на кінець наступного звітного періоду після спливу строку заміни компанії з управління активами;

непроведения корпоративним інвестиційним фондом загальних зборів акціонерів протягом двох років поспіль;

реєстрація місцезнаходження корпоративного інвестиційного фонду у приміщенні житлового фонду;

перевищення співвідношення капіталізації корпоративного інвестиційного фонду до вартості чистих активів такого емітента більш ніж у 2 рази відповідно до фінансової звітності емітента, поданої до Комісії станом на кінець звітного періоду;

включення до складу активів корпоративного інвестиційного фонду векселів та цінних паперів емітентів, включених до Списку, на суму, що перевищує 80 % від вартості активів такого фонду.

Як встановлено в п.п. 6, 11 Положення №980, на підставі наявної інформації Комісія проводить аналіз відповідності емітента ознакам фіктивності згідно з ознаками, визначеними у п.п. 4 або 5 цього Положення.

Відповідність емітента, зокрема, щонайменше трьом ознакам, визначеним у п. 5 цього Положення, є підставою для прийняття рішення про включення емітента до Списку.

Відповідність емітента одночасно двом ознакам фіктивності, визначеним, зокрема, пп.пп. 1 та 3 п. 5 цього Положення, що підтверджується відповідними документами, а саме: неподання корпоративним інвестиційним фондом до Комісії регулярної інформації за станом на кінець наступного звітного періоду після спливу строку заміни компанії з управління активами; неподання корпоративним інвестиційним фондом до Комісії регулярної інформації за станом на кінець наступного звітного періоду після спливу строку заміни компанії з управління активами є безумовною підставою для прийняття рішення про включення емітента до Списку.

Емітент та його цінні папери вважаються такими, що мають ознаки фіктивності, з дати внесення відповідної інформації до Списку.

Суд погоджується з позицією відповідача, що ознаки, визначені в п. 5 Положення №980, є ознаками фіктивності, при цьому тільки відповідність емітента певній сукупності таких ознак, за результатами проведеного Комісією аналізу, є підставою для прийняття Комісією рішення про включення емітента до Списку.

Тобто, відповідність емітента будь-якому з окремих критеріїв не є підставою для визначення емітента таким, що має ознаки фіктивності та включення його до Списку.

Слід зазначити, що в п. 5 Положення №980 встановлено ознаки, відповідність яким є підставою для прийняття рішення про включення корпоративного інвестиційного фонду до Списку.

При цьому, ч. 5 ст. 1 Закону України «Про акціонерні товариства» встановлено, що дія цього Закону не поширюється на акціонерні товариства, які створені, діють та припиняються відповідно до законодавства про інститути спільного інвестування.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про інститути спільного інвестування», інститут спільного інвестування - корпоративний або пайовий фонд.

А тому, дія Закону України «Про акціонерні товариства» не поширюється на корпоративні інвестиційні фонди, щодо яких у п. 5 Положення №980 встановлюються ознаки фіктивності.

Отже, твердження позивача, що ознаки, визначені у п. 5 Положення №980, суперечать актам вищої юридичної сили, зокрема, Закону України «Про акціонерні товариства», є помилковими.

Щодо твердження позивача, що ознака, встановлена пп. 5 п. 5 Положення №980 не може бути критерієм фіктивності суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 5 п. 5 Положення №980, одним із критеріїв фіктивності діяльності корпоративного інвестиційного фонду наявність у складі активів такого інституту спільного інвестування векселів та цінних паперів емітентів, включених до списку емітентів, що мають ознаки фіктивності, на суму, що перевищує 80 % від вартості активів такого фонду.

У зазначеному реченні відповідачем використано сполучення «та» між словами «векселів» та «цінних паперів», що означає одночасну наявність у складі активів такого фонду як векселів, так і цінних паперів емітента, що включені до Списку та у разі сумарної вартості таких цінних паперів, що перевищує 80% загальної вартості активів такого фонду.

Пункт 1 розділу IV Положення про особливості здійснення діяльності з управління активами інституційних інвесторів, затвердженого рішенням Комісії 06 серпня 2013 року №1414, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 серпня 2013 року за №1486/24018 (далі - Положення №1414), визначає, що компанія з управління активами повинна щодо активів інституційного інвестора, які перебувають в її управлінні, зокрема, діяти в інтересах інституційного інвестора (формувати інвестиційний портфель відповідно до інвестиційної декларації з метою отримання максимального доходу при мінімально можливих ризиках з урахуванням умов, зазначених у договорі про управління активами, кон'юнктури ринку цінних паперів, ризику вибору контрагента та інших факторів ризику).

Отже, критерій пп. 5 п. 5 Положення №980 не призводить до неможливості усунення компанією з управління активами відповідності такій ознаці фіктивності, а отже не порушує прав осіб, які підпадають під дію оскаржуваного рішення.

З приводу інших підпунктів оскаржуваного рішення: 1) неподання корпоративним інвестиційним фондом до Комісії регулярної інформації за станом на кінець наступного звітного періоду після спливу строку заміни компанії з управління активами; 2) непроведення корпоративним інвестиційним фондом загальних зборів акціонерів протягом двох років поспіль; 3) реєстрація місцезнаходження корпоративного інвестиційного фонду у приміщенні житлового фонду позивач доводів не наводить, а тому суд не надає їм оцінку.

Разом з тим, суд погоджується з доводами відповідача щодо пп. 3 п. 5 оскаржуваного рішення, відповідно до яких Житловим кодексом Української РСР встановлено заборону на використання приміщень житлового фонду не за призначенням, в т.ч. для здійснення підприємницької діяльності, а тому ознака фіктивності - реєстрація місцезнаходження корпоративного житлового фонду у приміщенні житлового фонду відповідає актам вищої юридичної сили, в т.ч. Житловому кодексу Української РСР.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, зважаючи на вище викладені норми та з’ясовані обставини, суд вважає, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

На підставі вище викладених норм та з’ясованих судом обставин вбачається, що позов публічного акціонерного товариства «Корпоративний інвестиційний фонд «Скло-Інвест» до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про визнання незаконним та нечинним рішення в частині є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Згідно із ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв’язку з ухваленням судового рішення на користь суб’єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Корпоративний інвестиційний фонд «Скло-Інвест».

Копії постанови направити сторонам (вручити їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Відповідно до ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Згідно зі ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин