Постанова № 63961027, 27.12.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27 грудня 2016 року 15 год. 50 хв. № 826/591/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Етар» до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) від 31 березня 2015 року у справі №826/591/15 (далі - справа) у позові товариства з обмеженою відповідальністю «Етар» (далі - позивач, ТОВ «Етар») до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач, ДПІ у Дніпровському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 грудня 2014 року №0005082201 відмовлено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2015 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 січня 2016 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2015 року у справі скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для нового розгляду та вирішення визначено суддю Данилишина В.М.

Відповідною ухвалою суду справу прийнято до провадження та її призначено до розгляду у судовому засіданні.

У ході нового судового розгляду справи представник позивача підтримав позов та просив задовольнити його повністю з підстав, зазначених у ньому, на обґрунтування якого надано письмові докази, а представник відповідача не визнав позов та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених в наявних у матеріалах справи запереченнях проти позову, наданих судам разом із письмовими доказами на їх обґрунтування.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 січня 2016 року вбачається, що рішення судів попередніх інстанцій у справі скасовані у зв'язку з наступним. За результатами аналізу змісту норм п.п. 36.1, 36.5 ст. 36, п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 Податкового кодексу України (далі - ПК України), ст. 1, п. 1 ст. 8, п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

На думку суду касаційної інстанції, у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій не в повній мірі дослідили обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Крім того, зі змісту адміністративного позову, так і з апеляційної та касаційної скарг вбачається, що позивач оскаржує не лише податкове зобов'язання щодо сплати податку на прибуток приватних підприємств, яке було предметом розгляду судами попередніх інстанцій, а й податкове зобов'язання про сплату податку на додану вартість (далі - ПДВ), яке судами попередніх інстанцій розглянуто не було. Вказана обставина вказує на залишення поза увагою судами попередніх інстанцій частини позовних вимог платника податків.

Висновки про нереальність здійснених позивачем господарських операцій, за наслідками яких було сформовано спірні суми витрат та податкового кредиту судами попередніх інстанцій було зроблено без фактичного дослідження обставин, що стосуються такого питання.

Враховуючи позицію, викладену в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 27 січня 2016 року, суд першої інстанції, у тому числі додатково, з'ясовував наступне.

Впродовж періоду з 23 по 29 жовтня 2014 року, на підставі направлення від 23 жовтня 2014 року, згідно з пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України, відповідно до наказу від 22 жовтня 2014 року №1920 та на виконання постанови старшого слідчого з ОВС ВКР СУ ФР ГУ Міндоходів у Житомирській області Сокирко А.В. від 23 червня 2014 року, працівником ДПІ у Дніпровському районі проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Етар» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Раквере» (колишня назва платника - ПП «Валга») за період з 01 травня 2011 року по 23 червня 2014 року, за результатами якої складено акт від 05 листопада 2014 року №69/26-53-22-01-2-34544778 (далі - акт перевірки).

Згідно з висновками акта перевірки, позивачем в порушення вимог п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України занижено податок на прибуток за 2-ий квартал 2012 року на суму 242273,00 грн., та в порушення вимог п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України занижено ПДВ за звітні періоди травень і квітень 2012 року на загальну суму 230736,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідач 17 грудня 2014 року прийняв наступні податкові повідомлення-рішення форми «Р»:

- №0005082201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у загальному розмірі 346104,00 грн., з яких 230736,00 грн. - за основним платежем та 115368,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №0005092201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 363408,00 грн., з яких 242273,00 грн. - за основним платежем та 121135,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У контексті викладеного суд зазначає наступне.

Стосовно зауважень Вищого адміністративного суду України щодо не вирішення судами попередніх інстанцій частини позовних вимог платника податків (позивача).

Дослідивши текст вказаного позову ТОВ «Етар» суд встановив, що у прохальній частині позову позивачем заявлена позовна вимога виключно про визнання протиправним та скасування одного з податкових повідомлень-рішень від 17 грудня 2014 року, а саме №0005082201.

Відповідно до ч.ч. 3 і 2 ст. 11 КАС України, кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З огляду на наведене суд приходить до висновку, що фактично предметом спору у межах даної справи є правомірність податкового повідомлення-рішення №0005082201 про сплату грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 346104,00 грн.

Суд не погоджується з доводами представника позивача щодо наявності підстав для задоволення позову, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів та аналізу норм і обставин, що наведені нижче по тексту судового рішення, та як наслідок не вбачає правових підстав для виходу за межі позовних вимог у даній справі.

У ході розгляду справи судом з'ясовано, що висновок ДПІ у Дніпровському районі про неправомірне завищення ТОВ «Етар» показників валових витрат і податкового кредиту за перевіряємий період за наслідками господарських операцій з контрагентом ТОВ «Раквере» (колишня назва ПП «Валга»): ненадання ТОВ «Етар» до перевірки документів по взаємовідносинам з ПП «Валга» за період з 01 травня 2011 року по 23 червня 2014 року (в тому числі на письмовий запит №22679/10/26-53-22-01-11 від 28 жовтня 2014 року); наявність в провадженні слідчого управління фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Житомирській області кримінального провадження №32013060000000074 щодо службових осіб ПП «Натураліс-Україна», які за період з 2009 по 2013 роки ухилилися від сплати податків на суму 3 млн. грн., шляхом відображення в бухгалтерському обліку та податковій звітності проведення безтоварних операцій з суб'єктами господарської діяльності з ознаками «ризикових». Крім того, слідством встановлений факт ухиляння службовими особами ТОВ «Поліссяспецпартнер» від сплати податків в особливо великих розмірах в аналогічний спосіб з використанням ряду підприємств, в тому числі ТОВ «Раквере». В ході проведеного досудового розслідування також встановлено, що: ТОВ «Раквере» присвоєно стан 28 («триває процедура припинення (направленні заперечення органу ДПС)»), за місцем реєстрації назване товариство фактично не знаходиться, у товариства відсутні основні фонди, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, трудові ресурси та інші умови, необхідні для здійснення господарської діяльності; надходження до ДПІ у Дніпровському районі акта ДПА у Полтавській області від 08 квітня 2013 року №417/22.5-10/30285569 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Валга», податковий номер 30285569, з питань правомірності проведення господарських відносин з платниками податків за період лютий 2010 року - лютий 2013 року».

З урахуванням наведених обставин контролюючим органом зроблено висновок, що операції по взаємовідносинах між позивачем і ТОВ «Раквере» не мали реального характеру та не підтверджені належними первинними документами.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.1 - 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6 і 201.10 ст. 201 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це: відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість.

При цьому, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи, визначення та загальний порядок складання яких наведено в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88.

Згідно зі ст. 1, ч. 3 ст. 8, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. А під «господарською операцією» розуміється дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З контексту наведених норм матеріального права та правової позиції Вищого адміністративного суд України (викладена у листі від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) №742/11/13-11) вбачається, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. У випадку якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатись первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

В цьому ж інформаційному листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України порекомендував з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість з'ясовувати судам, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Також, аналізуючи наведені норми Кодексу та Закону, Верховний Суд України у тексті своєї постанови від 27 грудня 2015 року у справі № 21-1539а15 зазначив, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Враховуючи вищенаведений аналіз правових норм та правові позиції Верховного Суду України і Вищого адміністративного суду України суд вважає, що у межах даного спору слід, зокрема, встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ТОВ «Етар» та його контрагентом ПП «Валга», обставини виконання умов договору, ділову мету на його укладання, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарських операцій (зокрема, чи були останні платниками податку на додану вартість).

За даними акта перевірки, протягом перевіряємого періоду ТОВ «Етар» здійснював господарську діяльність з надання послуг вантажного автомобільного транспорту, на що у нього наявна ліцензія №589911 від 29 грудня 2009 року, видана Міністерством транспорту та зв'язку України, строком дії з 23 грудня 2009 року по 22 грудня 2014 року.

Між ТОВ «Етар» (в особі директора Редька Ю.О.), як замовником, та ПП «Валга» (в особі директора Халіпського Д.С.), як виконавцем/експедитором, укладений договір №02/04 щодо надання послуг від 02 квітня 2012 року (далі - спірний договір), за умовами якого виконавець за дорученням замовника, від імені останнього та за його рахунок, надає послуги з організації перевезення вантажів замовника автомобільним транспортом на території України та додаткові послуги. Згідно п. 1.3 ст. 1 спірного договору, виконавець може надавати замовнику наступні послуги: забезпечувати оптимальне транспортне обслуговування, та організовувати перевезення вантажів автомобільним транспортом на території України із залученням третіх осіб (перевізників); здійснювати розрахунки з транспортними організаціями за перевезення вантажів; надавати готовий транспорт, який має додаткове обладнання у відповідності до вимог чинного законодавства; надавати інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиційні послуги.

Перелік послуг, що надаються виконавцем за спірним договором, їх вартість та розмір винагороди виконавця узгоджуються сторонами у додатку №1 до зазначеного договору.

Згідно додатку №1 до спірного договору сторонами узгоджено, що експедитор виконує перевезення вантажів за такими ставками (основні маршрути): Кривий Ріг - Миколаїв та Кривий Ріг - Одеса 20 тон бортовим довжиномір (тентованим) становить 2125,00 грн. за 1 поїздку без ПДВ, за маршрутом Арселормиттал Кривий Ріг (шламовий) 40 тон самосвал - 270,50 грн. за 1 годину без ПДВ, за маршрутом Арселормиттал Кривий Ріг (ККЦ) - 277,60 грн. за 1 годину без ПДВ. Послуги експедирування включені до вартості перевезень. Ціни розраховані виходячи з вартості палива станом на 01 січня 2012 року.

На підтвердження виконання умов спірного договору позивач надав суду копії таких документів: рахунків на оплату, виставлених від імені ПП «Валга» по спірному договору та підписаних особою, яку неможливо ідентифікувати (у зв'язку з відсутністю в цих документах інформації про П.І.П. та посаду особи, яка їх підписала); актів надання послуг, датованих квітнем 2012 року, підписаних керівниками сторін за результатами надання ПП «Валга» послуг з перевезення вантажів згідно спірного договору (без уточнення маршрутів за якими здійснювалися перевезення, дат таких перевезень, типів вантажних автомобілів). В якості обсягу обрахунку наданих послуг зазначені години та ходки; податкових накладних №709 від 02 квітня 2012 року, №710 від 03 квітня 2012 року, №711 від 04 квітня 2012 року, №712 від 05 квітня 2012 року, №713 від 06 квітня 2012 року, №714 від 09 квітня 2012 року, №715 від 10 квітня 2012 року, №716 від 11 квітня 2012 року, №717 від 12 квітня 2012 року, №718 від 13 квітня 2012 року, №719 від 16 квітня 2012 року, №726 від 27 квітня 2012 року, всього на загальну суму 1091476,06 грн. (в т.ч. ПДВ), виписаних ПП «Валга» на користь позивача за підписом Халіпського Д.С. та скріплених печаткою названого підприємства; картки рахунку та оборотно-сальдової відомості по рахунку бухгалтерського обліку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»» за квітень 2012 року, згідно яких обсяг отриманих від ПП «Валга» та оплачених ТОВ «Етар» послуг за квітень 2012 року становить 1384416,23 грн. (в т.ч. ПДВ - 230736,04 грн.); банківських виписок по рахунку ТОВ «Етар» в ПАТ «ПУМБ» за квітень 2012 року, в яких зафіксовані відомості про перерахування на користь ПП «Валга» коштів в якості оплати за виконанні «автопослуги» згідно спірного договору.

У квітні 2015 року позивачем разом з апеляційною скаргою на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2015 року до Київського апеляційного адміністративного суду подані копії товарно-транспортних накладних за квітень 2012 року, що ідентифікуються ним як такі, оформлені за участю в перевезення ПП «Валга».

За даними податкової декларації з ПДВ за квітень 2012 року (датованої 21 травня 2012 року), позивач відніс до складу податкового кредиту за вказаний місяць суму ПДВ у розмірі 229700,03 грн. по господарських операціях з ПП «Валга», решта суми ПДВ за даними сторін задекларована у податковій звітності за травень 2012 року.

Відповідно до письмових пояснень представника позивача, ПП «Валга» надавало послуги ТОВ «Етар» в квітні 2012 року, а саме контрагентом організовано та надано послуги з перевезень як експедитором. Фактично ПП «Валга» залучалося позивачем в якості третьої особи (безпосереднього виконавця) в ході надання ТОВ «Етар» послуг на користь його замовника (ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») згідно договорів №1422 від 25 березня 2011 року, №1423 від 25 березня 2011 року, №3974 від 15 вересня 2011 року, №872 від 24 лютого 2012 року, предметом яких є надання автотранспортних послуг.

На обґрунтування економічної доцільності в укладанні спірного договору позивач надав суду: копії договорів на надання автотранспортних послуг, укладених між ТОВ «Етар» (як перевізником) і ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (як замовником); копії актів надання послуг до таких договорів, датованих переважно 20 березням 2012 року; копії рахунків на оплату та податкових накладних, виписаних ТОВ «Етар» на користь ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», що датовані переважно березнем 2012 року (окрім рахунків №63 від 25 квітня 2012 року і №65 від 27 квітня 2012 року, та податкових накладних №24 від 25 квітня 2012 року і №26 від 27 квітня 2012 року); оборотно-сальдової відомості по рахунку бухгалтерського обліку 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» за квітень 2012 року, аналізу рахунку 231 «Основне виробництво» за квітень 2012 року; копії виписки банку за 27 квітня 2012 року.

Дослідивши та проаналізувавши перелічені вище документи позивача суд встановив наступне:

- наданий позивачем примірник спірного договору не містить ані підписів, ані печаток сторін такого договору (замовника і виконавця);

- у матеріалах справи відсутні передбачені умовами спірного договору первинні та інші документи, а саме: заявки замовника (позивача) на транспортно-експедиційне обслуговування, що мали надаватися ПП «Валга» до надання транспортних засобів під завантаження; довіреності, видані позивачем ПП «Валга» на вчинення останнім правочинів від імені замовника, що пов'язані з виконанням спірного договору; документальні докази (акти, тощо), що засвідчують факти передачі від позивача до ПП «Валга» відповідних вантажів для перевезення; рахунки ПП «Валга» на суми витрат. Усні або письмові пояснення про причини відсутності таких документів на ТОВ «Етар» представник позивача у відповідному судовому засіданні суду не надав.

Оцінюючі окремо надані позивачем товарно-транспортні накладні суд встановив відсутність в текстах таких накладних відомостей про залучення до процесу перевезень вантажів в якості експедитора ПП «Валга» (його працівників). Враховуючи відсутність у матеріалах справи жодних документів, що підтверджують факт залучення ПП «Валга» на договірних засадах третіх осіб (перевізників, окремих водіїв) у зв'язку з виконанням своїх зобов'язань за спірним договором, то суд не визнає останні належними доказами реальності спірних господарських операцій.

Виходячи з вищенаведених норм матеріального права, правових позицій Вищого адміністративного суду України та встановлених у справі обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва оцінює первинні документи (зокрема, акти надання послуг, товарно-транспортні накладні, податкові накладні), як такі, що містять недостовірні відомості та, як наслідок не підтверджують належним чином реальність виконання спірних господарських операцій та рух матеріальних активів між позивачем та його контрагентом ПП «Валга».

Також, оцінюючи твердження представника позивача про використання результатів послуг, отриманих від ПП «Валга», у своїй господарський діяльності, суд зважає на відсутність у матеріалах справи доказів реального отримання позивачем спірних послуг.

Зокрема, проаналізувавши надані позивачем документи по взаємовідносинам з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» суд встановив, що рахунки на оплату, акти надання послуг та податкові накладні підтверджують надання позивачем автотранспортних послуг третім особам у своїй більшості в період березень 2012 року, у той час як договірні відносини між позивачем та ПП «Валга» мали місце у квітні 2012 року, тобто після надання послуг позивачем своїм замовникам.

Щодо рахунків на оплату та податкових накладних, які датовані квітнем 2012 року, зафіксована у них вартість автотранспортних послуг загалом складає суму 534240,00 грн. (з ПДВ), що більше ніж у двічі менше від вартості послуг (1384416,23 грн.), які позивач за даними первинного обліку отримав від ПП «Валга» за той самий період та у зв'язку з перевезенням вантажів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

За даними наданих позивачем оборотно-сальдових відомостей та карток (аналізу) рахунків бухгалтерського обліку неможливо встановити конкретну суму господарських операцій з ПП «Валга», що включені позивачем до собівартості наданих послуг.

Отже, суд не вбачає причинно-наслідкового зв'язку між наданими позивачем письмовими поясненнями, первинними та іншими документами і спірними господарськими операціями.

Підсумовуючи усе вище викладене, суд вважає, що висновки відповідача, які містяться в акті перевірки, є правильними, отже, податкове повідомлення-рішення від 17 грудня 2014 року №0005082201 є таким, що складено правомірно, а тому не підлягає скасуванню.

Разом з тим, при винесені цього судового рішення суд також звернув увагу на ту обставину, що під час попереднього розгляду справи по суті в Окружному адміністративному суді міста Києва, суд надав нормативно обґрунтовану оцінку посиланням позивача на протиправність дій відповідача щодо проведення позапланової документальної перевірки позивача на підставі пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України за період з квітня по травень 2012 року, аналогічний тому, що перевірений контролюючим органом раніше в ході проведення планової перевірки (акт №815/222/34544778 від 08 листопада 2012 року).

Зокрема, суд встановив, що перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Раквере» (код ЄДРПОУ 30285569, колишня назва ПП «Валга») за період з 01 травня 2011 року по 23 червня 2014 року призначена у зв'язку з надходженням до ДПІ у Дніпровському районі постанови про призначення позапланової документальної перевірки ТОВ «Етар» (код ЄДРПОУ 34544778) від 23 червня 2014 року, винесеної старшим слідчим з ОВС ВКР СУ ФР ГУ Міндоходів у Житомирській області за результатами розгляду матеріалів кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06 червня 2013 року №32013060000000074 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.

Проаналізувавши зміст норм пп. 78.1.11 п. 78.1 та п. 78.2 ст. 78 ПК України, суд дійшов висновку про правомірність дій відповідача з тих підстав, що норма пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 містить імперативний припис щодо обов'язку податкового органу призначити позапланову перевірку у випадку отримання постанови слідчого у кримінальній справі. При цьому, виконання такого обов'язку не передбачає дослідження органом податкової служби підстав призначення відповідної перевірки слідчим, оцінювання правомірності та законності цієї перевірки. Правова оцінка дій слідчого щодо призначення податкової перевірки у рамках кримінальної справи здійснюється у порядку, визначеному кримінально-процесуальним законом.

Також обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Кодексом, не поширюються перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться у межах порушеної кримінальної справи.

Зауваження до таких висновків суду першої інстанції про правомірність дій відповідача щодо проведення позапланової перевірки позивача та відносно правової позиції суду, наведеної в тексті постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2015 року, Вищий адміністративний суд України не висловив. У зв'язку з цим суд не вбачає необхідності у повторному дослідженні та наданні оцінки доказів у справі в частині зазначеного питання.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов товариства з обмеженою відповідальністю «Етар» до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Етар».

Копії постанови направити сторонам (вручити їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Відповідно до ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Згідно зі ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин