Рішення № 63953654, 29.12.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження:№ 22ц/790/4403/16 Головуючий 1 інст. - Попрас В.О. Справа № 640/18462/15-ц Доповідач - Карімова Л.В.

Категорія: сімейні

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Карімової Л.В.,

суддів колегії: Бурлака І.В.,

Яцини В.Б.,

за участю секретаря Баранкової В.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав і стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визначення способу участі у вихованні дитини,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у

шлюбі з 26 грудня 2009 року, від якого мають дочку ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1. Шлюб між сторонами розірваний рішенням

Станично-Луганського районного суду Луганської області від 07 жовтня 2013 року.

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_6 та зміни розміру аліментів на утримання дитини, стягнувши на її (ОСОБА_3.) користь із ОСОБА_4 аліменти у розмірі 1500 грн. щомісяця до досягнення дочкою повноліття.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що ОСОБА_4 не брав участі у вихованні та утриманні дитини, не турбувався про її розвиток, не займався її оздоровленням та відпочинком, не відвідував дошкільні навчальні заклади дитини, не надавав кошти на утримання, у зв'язку з чим заборгованість за аліментами станом на 01.10.2015 становить 39 744,05 грн. Відповідач веде маргінальний образ життя, оскільки бере позики та не сплачує їх, живе в умовах нижче рівня проживання для людини, не працює, отримує мінливий, нерегулярний дохід, притягувався до кримінальної відповідальності. Вона ж з дитиною знаходиться у скрутному матеріальному стані. Згідно психологічного висновку позитивне чи негативне психоемоційне ставлення дитини до батька відсутнє, оскільки взаємовідносин між ними немає, тому вважає, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 буде відповідати інтересам дитини.

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом про визначення способу його участі у вихованні дочки, а саме просив: призначити періодичні побачення з дочкою тричі на тиждень за можливою участю ОСОБА_3 з 09:00 год. ранку до 20:00 год. вечора; брати дочку на відпочинок терміном 30 календарних днів в період літніх канікул; приймати участь у батьківських зборах та інших заходах шкільних, освітніх і спортивних закладів.

Посилався на те, що народження дитини було знаковою подією в його житті, до якого він ретельно готувався, знявши строком на три місяці квартиру в м. Ялта, щоб дочка народилась під наглядом фахових і досвідчених лікарів та перші місяці життя провела біля моря в екологічно чистому середовищі. На шостий день після народження дитини ОСОБА_3 фактично викрала дитину і переїхала на постійне проживання до своїх батьків в с. Валуйське Луганської області, де проживала з донькою до 2014 року, періодично приїжджаючи до м. Харкова. Протягом трьох років він декілька разів приїжджав в с. Валуйське Луганської області, намагаючись мирним шляхом домовитись щодо реалізації свого права на участь у вихованні та утриманні дочки і спілкування з нею. Однак ОСОБА_3 умисно і свідомо перешкоджала ОСОБА_4йому у виконанні батьківських обов'язків, забороняла спілкуватись з дочкою, створювала у дитини негативне відношення до нього та нав'язувала переконання, що в дочки немає батька і ніколи не було. На протязі цього часу він епізодично спілкувався із дочкою, тому вважав, що факти об'єктивного невиконання ним батьківських обов'язків по вихованню дитини є виключно наслідком створення штучних перешкод з боку ОСОБА_3, з якою проживає дитина.

Сторони взаємних вимог не визнали.

Розгляд справи проведений без участі представника третьої особи - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, який надав письмову заяву про розгляд справи без участі представника органу опіки та піклування.

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 13 травня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Змінено розмір аліментів, встановлений рішенням Станично-Луганського районного суду Луганської області від 2011 р. (справа №2-1139/11), та стягнуто із ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, у розмірі 1500 грн. щомісячно, починаючи з 28.10.2015 р. до досягнення донькою повноліття. В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Встановлений порядок участі ОСОБА_4 у вихованні доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, з визначенням часу побачення ОСОБА_4 із донькою ОСОБА_8 у першу, третю суботу та другу, четверту неділю місяця з 10:00 год. до 17:00 год. в присутності матері дитини ОСОБА_3 В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 487,20 грн.

Це рішення оскаржено ОСОБА_3 в частині відмови у задоволенні її вимог про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав та часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_4

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність тих обставин, які суд вважав встановленими, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення районного суду в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення, яким позбавити батьківських прав відносно дочки ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4, з якого стягнути на її користь сплачені нею судовий збір за подання позову та апеляційної скарги та витрати за послуги психолога, та відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4

Вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги моральну особистість ОСОБА_4, ставлення до нього дочки, яка не вважає останнього батьком, безпідставно не задоволені її клопотання про допит свідків, про з'ясування року народження відповідача, не надано належної оцінки висновку органу опіки та піклування із зазначенням мотивів незгоди з ним.

Вислухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги відповідно до вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - зміні, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_8., суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, а судом не встановлено винної поведінки останнього щодо ухилення від виховання дочки і свідомого нехтування ним своїми обов'язками, тому підстави для позбавлення відповідача батьківських прав, установлені п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, відсутні. Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_4 в частині визначення порядку його участі у вихованні дитини, суд першої інстанції виходив із вимог сімейного законодавства щодо рівності здійснення прав батьків щодо виховання дитини і спілкування із нею, та вимог ст.. 159 СК України щодо захисту порушених прав одного із батьків.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та матеріалам справи.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть однакову

відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального ~ самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад (п. п. 15. 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»).

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4

перебували у шлюбі з 26 грудня 2009 року, який розірвано рішенням Станично-Луганського районного суду Луганської області від 07 жовтня 2013 року. Мають дочку ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1, на яку з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуті аліменти за рішенням суду, розмір яких був змінений рішенням у зазначеній справі.

У лютому 2011 року ОСОБА_3 разом з народженою дитиною, без погодження з батьком дитини ОСОБА_4 переїхала проживати до своїх батьків в с. Валуйське Станично-Луганського району Луганської області.

Восени 2014 року ОСОБА_3. разом із дочкою приїхала до міста Харкова як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

На протязі вказаного часу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 епізодично спілкувались між собою, у тому числі й електронною поштою, оскільки між ними було відсутнє взаємопорозуміння, що подалі потягло за собою розірвання шлюбу. Батько дитини ОСОБА_4 декілька разів бачився із донькою, оскільки проживав окремо від дитини в іншому місті.

Як зазначав в суді першої та апеляційної інстанції ОСОБА_4 він протягом 2011-2014 років декілька разів приїжджав в с. Валуйське Станично-Луганського району Луганської області, намагаючись вирішити із ОСОБА_3 питання про участь у вихованні та утриманні дочки і спілкування з нею, однак ОСОБА_3 свідомо забороняла спілкуватись з дочкою, створювала у дитини негативне відношення до нього як батька.

Оскільки відповідач ОСОБА_4 проживав окремо, він епізодично спілкувався з дочкою, тому його не бачили працівники Валуйської сільської лікарні та дошкільного навчального закладу освіти Валуйської сільської ради.

29.12.2014 р. ОСОБА_4 звертався до чергової частини ГУМВС України в Харківській області із заявою про вжиття заходів щодо розшуку його колишньої дружини ОСОБА_3 та дочки ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4, які проживають на тимчасово окупованій території в с. Валуйське Станично-Луганського району Луганської області та з 22.07.2014 р. перестали виходити на зв'язок зі своїми рідними.

20.03.2015 р. до УКР ГУМВС України в Харківській області звернулась ОСОБА_3 із заявою про припинення її розшуку, оскільки вона на даний час проживає із донькою в м. Харкові, з колишнім чоловіком не підтримує жодних стосунків з 2011 року.

У зв'язку з відсутністю порозуміння між сторонами щодо участі ОСОБА_4 у вихованні дочки останній в 2015 році звертався до Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради із заявою про усунення перешкод в спілкуванні з малолітньою дочкою та встановлення її місця проживання в м. Харкові.

Згідно відповіді №1907/0/202-15 від 19.11.2015 Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради на вказане звернення ОСОБА_4 повідомлено про те, що в компетенцію служб у справах дітей не входить розшук дітей та встановлення місця їх проживання.

Зазначені обставини не спростовані ОСОБА_3

У зв'язку із чим судом першої інстанції зроблений обґрунтований висновок про те, що такі дії ОСОБА_4 не є свідомим нехтуванням або винним ухиленням від виконання обов'язків по вихованню дочки та не можуть бути підставою для позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не взято до уваги моральну особистість ОСОБА_4, ставлення до нього дочки, яка не вважає останнього батьком, безпідставно не задоволені її клопотання про допит свідків, про з'ясування року народження відповідача, колегія суддів вважає такими, що не тягнуть за собою скасування рішення суду, оскільки ОСОБА_3 не доведено, що наявність у ОСОБА_4 непогашених кредитів, суперечливих паспортних даних тощо потягли за собою негативні наслідки у вихованні дочки сторін.

Частиною 4 ст. 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до ч. 5 ст.19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК).

За заявою матері, батька дитини у відповідності до ст. 158 Сімейного кодексу України орган опіку та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від дитини. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчених умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

Згідно висновку Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради від 23.12.2015 р. доцільно в інтересах дитини позбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_6.

Не погоджуючись із вказаним висновком Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 19 СК України та на підставі наданих сторонами доказів у своєму рішенні зазначив про недостатню обґрунтованість цього висновку, оскільки він ґрунтується на рекомендаціях Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Харківської міської ради, засідання якої було проведено у відсутність ОСОБА_4, а висновок якої зроблений тільки на підставі відповідних документів, наданих тільки ОСОБА_3

Критична оцінка наданому органом опіки та піклування висновку ґрунтується на оцінці наданих сторонами доказів у їх сукупності, та не містить обґрунтувань винної поведінки ОСОБА_4 щодо неналежного виконання своїх обов'язків у вихованні та утриманні доньки.

У зв'язку з вищенаведеним колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що районним судом не надано належної оцінки висновку органу опіки та піклування із зазначенням мотивів незгоди з ним.

Згідно з ч. З ст.9 Конвенції про права дитини, дитина яка не проживає з одним чи обома батьками, має право підтримувати на регулярній основі особисті і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини.

Оскільки ОСОБА_3 не надано як до суду першої так і апеляційної інстанції доказів, які відповідно до вимог ст.ст. 58-60 ЦПК України свідчили б про те, що винна поведінка ОСОБА_4 свідчить про його ухилення від виховання дитини і є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками, рішення районного суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 в частині позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав та визначення способу його участі у вихованні дитини, є законним і обґрунтованим, і доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Судом першої інстанції правильно відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України розподілені судові витрати з урахуванням обсягу задоволених вимог.

Між тим при розгляді справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_4 має непогашену заборгованість по аліментам, стягнутих з нього за рішенням суду на утримання дочки, з якою він під час вирішення цієї справи не спілкувався, хоча як пояснила ОСОБА_3, мав таку можливість.

Згідно принципу шостого Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року малолітня дитини повинна, коли це можливо рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і у всякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості, тому колегія суддів вважає за необхідне попередити ОСОБА_4 про необхідність змінити ставлення до виховання дочки і покладення на Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_4 батьківських обов'язків, виходячи з інтересів дитини та особистих непорозумінь, які склалися між сторонами.

У зв'язку із зазначеним колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, доповнивши його вищезазначеним попередженням.

В іншій частині рішення районного суду не переглядалося.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.3 ч.1 ст. 307, ст. ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 травня 2016 року в оскаржуваній частині змінити.

Доповнити вказане рішення суду наступними абзацами:

Попередити ОСОБА_4 про необхідність змінити ставлення до виховання дочки ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Покласти на Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_4 батьківських обов'язків.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання цим рішенням законної сили.

Головуючий:

Судді: