Постанова № 63907362, 03.01.2017, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.01.2017 року Справа № 904/9947/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Пархоменко Н.В. (доповідач)

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.,

при секретарі судового засідання Крицькій Я.Б.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином;

від відповідача: ОСОБА_1, адвокат, договір про надання правової допомоги №0107 від 05.07.2016 року; ОСОБА_2, паспорт НОМЕР_1 від 08.06.2001 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2016 року у справі №904/9947/15

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Кременчук Полтавської області

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, смт. Царичанка Дніпропетровської області

про стягнення 1 636 031,35 грн.

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просив стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 914 494,89 грн. основний борг, 20 143,94 грн. 3% річних, 359 396,49 грн. інфляційні втрати, 341 996,03 грн. пені та судові витрати по справі.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2016 року у справі №904/9947/15 (суддя Рудь І.А.) позов задоволений частково: стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 914 494,89 грн. основного боргу, 359 396,49 грн. інфляційних втрат, 20 143,94 грн. 3% річних, 19 410,53 грн. витрат по сплаті судового збору, 11 693,55 грн. витрат по сплаті вартості експертного дослідження; в решті позову відмовлено; стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 в доход Державного бюджету України судовий збір у сумі 609,00 грн.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване порушенням відповідачем умов договору на поставку нафтопродуктів №2 від 02.01.2010 року в частині своєчасної та повної оплати нафтопродуктів, поставлених у період з 14.05.2010 року по 06.08.2010 року у сумі 914 494,89 грн. Місцевий господарський суд дійшов до висновку, що сторони при укладенні договору поставки нафтопродуктів від 02.01.2010 року № 2 не узгодили конкретні строки оплати за товар, що поставляється, тому оплата за договором має здійснюватись відповідно до приписів статті 692 Цивільного кодексу України. В рішенні зазначено, що з урахуванням визначеного судом строку оплати товару та приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України період нарахування пені закінчився 05.02.2011 року, оскільки позивач нарахував пеню за межами встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України періоду, в задоволенні пені відмовлено. Враховуючи наявність прострочення виконання грошового зобов'язання місцевий господарський суд дійшов до висновку про правомірність позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Місцевим господарським судом відхилено клопотання відповідача про застосування позовної давності, оскільки ФОП ОСОБА_2 своїми діями щодо часткової оплати вартості поставленого відповідачем товару за спірним договором (зокрема, на суму 500 грн. 00 коп. згідно платіжного доручення від 30.10.2014 року №355), визнала наявність заборгованості за даним договором, що є наслідком переривання позовної давності, тому позовні вимоги заявлені в межах позовної давності.

З урахуванням наявних матеріалів справи та наданих в судових засіданнях пояснень сторін, місцевий господарський суд дійшов до висновку, що факт підписання спірного договору та довіреностей на отримання товару ФОП ОСОБА_2, а також підписання видаткових накладних довіреною особою відповідача - ОСОБА_4, як і визначення часу нанесення відтиску печатки відповідача в договорі та видаткових накладних, не потребує встановлення шляхом призначення у справі судової експертизи. Крім того, відповідач приймав спірний товар без заперечень та частково оплачував його вартість, у зв'язку із чим питання щодо можливості перевезення нафтопродуктів у визначених ТТН обсягах зазначеним у ТТН транспортним засобом, також не потребує доказування шляхом призначення у справі судової експертизи.

Враховуючи відсутність посилань в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, місцевий господарський суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони відчуження АЗС за адресою: Дніпропетровська область, АДРЕСА_1, що належить ФОП ОСОБА_2

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2016 року по справі №904/9947/15 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом не прийнято до уваги два різні за змістом договори поставки нафтопродуктів №2 від 02.01.2010 року. Так, оплата товару за договором поставки нафтопродуктів №2 від 02.01.2010 року, примірник якого наданий відповідачем, здійснюється згідно виставлених рахунків-фактур або накладних в розмірі 100% вартості партії товару протягом 30 банківських днів. Однак, місцевий господарський суд не зазначив чому саме прийняв до уваги редакцію договору, яка надана позивачем, та не дослідив обставин виставлення позивачем рахунків-фактур та отримання їх відповідачем, що призвело до помилкового висновку про оплату товару згідно статті 692 Цивільного кодексу України. Апелянт зазначає, що під час розгляду справи заперечував відповідність підпису на видаткових та товарно-транспортних накладних особи, яка була зазначена у цих документах, тому вважає безпідставною відмову у проведенні судової почеркознавчої експертизи. Також, апелянт наголошує на невідповідність кількості поставленого пального згідно видаткових накладних та місткості цистерн автомобільного причепа, яким здійснювалась поставка палива, що ставить під сумнів обсяги поставлених нафтопродуктів. Відмову у застосування позовної давності відповідач вважає наслідком допущених місцевим господарським судом порушень, які допущені під час розгляду спору.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.12.2016 року апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2016 року у справі №904/9947/15 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя: Пархоменко Н.В. (доповідач), судді: Коваль Л.А, Чередко А.Є., розгляд скарги призначений у судове засіданні на 26.12.2016 року.

У судовому засіданні 26.12.2016 року оголошено перерву до 03.01.2017 року.

У судових засіданнях, які відбулися 26.12.2016 року та 03.01.2017 року, представник апелянта та апелянт апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі.

Представник Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 надав відзив на апеляційну скаргу, в якій проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

У судове засідання, яке відбулося 03.01.2017 року представник позивача не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 50, том 6).

У судовому засіданні 03.01.2017 року оголошені вступна та резолютивна частини постанови.

Апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши правильність висновків, повноту їх дослідження місцевим господарським судом вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 02.01.2010 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (продавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (покупець) був укладений договір на поставку нафтопродуктів № 2, відповідно до пункту 1.1 якого, продавець зобов'язався поставити покупцю нафтопродукти узгодженими партіями, а покупець зобов'язався їх сплатити та прийняти в асортименті і кількості, узгодженій з продавцем.

Кількість фактично поставленого покупцю товару по кожній партії визначається підписаними сторонами актами приймання-передачі або видатковими накладними. Одинця виміру - тонни/літри (пункт 1.2 договору).

Ціна визначається в момент відвантаження партії товару згідно усної домовленості сторін та фіксується первинними документами в бухгалтерській звітності (пункт 1.3 договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2010 року, а в частині виконання грошових зобов'язань - до їх повного виконання. Якщо не менше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не буде вимагати в письмовій формі перегляду чи припинення дії договору, то цей договір вважається пролонгованим на тих самих умовах на наступні 12 місяців (пункт 7.1 договору).

Додатковою угодою від 04.01.2011 року сторони домовились продовжити дію договору на поставку нафтопродуктів №2 від 02.01.2010 року до 31.12.2011 року.

Вказаний договір та додаткова угода підписані обома сторонами та скріплені печатками (оригінали містяться в матеріалах справи - а.с. 4-5, 6, том 3).

Відповідно до пункту 4.1 договору датою передачі товару та переходу права власності на товар вважається дата фактичного отримання товару покупцем. Приймання-передача товару здійснюється згідно видаткових та товарно-транспортних накладних.

На виконання умов договору поставки нафтопродуктів №2 від 02.01.2010 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 поставив Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 нафтопродукти (бензин) на загальну суму 2 011 664,09 грн., що підтверджується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів (нафти) копії та оригінали яких містяться в матеріалах справи.

Товар за спірними видатковими накладними прийнятий представником покупця згідно довіреностей, які видані на отримання товару за договором №2 від 02.01.2010 року.

Відповідно до пункту 3.1 договору розрахунки за поставлений товар здійснюються шляхом перерахування на розрахунковий рахунок продавця 100% передплати покупцем.

За усною домовленістю сторін можлива відстрочка платежу не більш ніж на 30 банківських днів, включаючи день отримання товару (пункт 3.2 договору).

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 здійснила часткову оплату за отриманий товар у загальній сумі 1 097 169,20 грн., що підтверджується банківськими виписками, які містяться в матеріалах справи.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 посилається на неналежне виконання Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 умов договору поставки нафтопродуктів №2 від 02.01.2010 року в частині своєчасної та повної оплати товару, отриманого згідно спірних видаткових накладних у період з 14.05.2010 року по 06.08.2010 року, проти чого заперечує відповідач, що і є причиною спору.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Позивачем заявлена до стягнення заборгованість за договором на поставку нафтопродуктів №2 від 02.01.2010 року у сумі 914 494,89 грн. (2 011 664,09 грн. (вартість поставленого товару) - 1 097 169,20 грн. (часткова оплата поставленого товару).

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України (пункт 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Відповідно до пункту 3.1 договору розрахунки за поставлений товар здійснюються шляхом перерахування на розрахунковий рахунок продавця 100% передплати покупцем.

За усною домовленістю сторін можлива відстрочка платежу не більш ніж на 30 банківських днів, включаючи день отримання товару (пункт 3.2 договору).

Оскільки поставка товару здійснена без отримання 100% передплати покупцем (пункт 3.1 договору), а пунктом 3.2 договору передбачена можливість відстрочки платежу не більш ніж на 30 банківських днів, включаючи день отримання товару за усною домовленістю, тобто сторонами в договорі не узгоджений конкретний строк оплати покупцем поставленого продавцем товару, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що зобов'язання відповідача щодо проведення платежів за отриманий товар за спірним договором випливає безпосередньо зі змісту частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України.

Доказів оплати в повному обсязі отриманого товару за договором поставки нафтопродуктів №2 від 02.01.2010 року відповідач не надав.

Згідно висновку експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 01.08.2016 року № 20/21-16 в результаті проведеного дослідження документально підтверджується заборгованість відповідача за поставлений позивачем товар в сумі 914 494,89 грн.

За викладеного є правильним висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення з позивача на користь відповідача суми основного боргу у розмірі 914 494,89 грн.

Згідно з частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 Цивільного кодексу України). Виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не своєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 5.4 договору у випадку несвоєчасної або не у повному обсязі оплати за поставлений товар, покупець зобов'язаний сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості фактично отриманого, але не сплаченого товару за кожен прострочений день.

Позивачем нарахована та заявлена до стягнення пеня за прострочення оплати поставленого товару за загальний період з 06.01.2015 року по 01.10.2015 року у сумі 341 996,03 грн.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (пункт 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Як встановлено під час розгляду справи оплата за поставлений товар здійснювалась відповідачем за призначенням платежу: "За ПММ згідно договору № 2 від 02.01.2010 року", тобто без зазначення конкретної видаткової накладної на поставку товару, а тому, як зазначає позивач, ним здійснювалось зарахування сплачених відповідачем грошових коштів в рахунок сплати заборгованості за вже поставлений товар по мірі їх надходження у хронологічному порядку.

Таким чином, з урахуванням суми заборгованості неоплаченими залишились видаткові накладні на поставку товару у період з 14.05.2010 року по 06.08.2010 року. Тобто, період нарахування пені за вказаними видатковими накладними закінчився, зокрема, 05.02.2011 року.

Як правильно зазначив місцевий господарський суд, заявлений позивачем період нарахування пені (з 06.01.2015 року по 01.10.2015 року) виходить за межі встановленого приписами частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 341 996,03 грн. задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено про стягнення з відповідача 3% річних за період з 06.01.2015 року по 01.10.2015 року у сумі 20 143,94 грн. та інфляційні втрати у сумі 359 396,49 грн.

Місцевим господарським судом зазначено, що з урахуванням визначених судом періодів прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, 3% річних та інфляційні втрати можуть бути нараховані за значно більший період ніж заявлено до стягнення, оскільки суд обмежений позовними вимогами, місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги про стягнення 3% річних за період з 06.01.2015 року по 01.10.2015 року у сумі 20 143,94 грн. та інфляційних втрат у сумі 359 396,49 грн.

Апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків пропуску загальної позовної давності, на підставі заяви відповідача, з наступних підстав.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 Цивільного кодексу України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:

визнання пред'явленої претензії;

зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;

письмове прохання відстрочити сплату боргу;

підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;

письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;

часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу (пункт 4.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Оскільки оплата за поставлений товар здійснювалась відповідачем за призначенням платежу: "За ПММ згідно договору №2 від 02.01.2010 року", тобто без зазначення видаткової накладної на поставку товару, а тому позивачем здійснювалось зарахування сплачених відповідачем грошових коштів в рахунок сплати заборгованості за вже поставлений товар по мірі їх надходження у хронологічному порядку, позивачем заявлена заборгованість за товар поставлений у період з 14.05.2010 року по 06.08.2010 року. З урахуванням встановленого судом строку оплати товару, а саме відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, початок позовної давності розпочався відповідно з 15.05.2010 року та мав би скінчитися 07.08.2013 року (щодо останньої поставки, яка здійснена 06.08.2010 року).

Між тим, в матеріалах справи міститься акт звірки за період січень-грудень 2012 року, відповідно до якого заборгованість відповідача за договором №2 від 02.01.2010 року станом на 01.01.2013 року становить 930 494,89 грн.

Вказаний акт містить підписи та печатки сторін, а також дату підписання - 02.01.2013 року. Дата підписання акту проставлена зі сторони СПД ФО ОСОБА_3, однак підписуючи вказаний акт СПД ФО ОСОБА_2 не поставила іншої дати, а отже погодилась з визначеною датою, тому датою підписання вказаного акту є 02.01.2013 року (копія акту - а.с. 47, том 1, оригінал акту - а.с. 27, том 5).

Таким чином, до закінчення позовної давності відповідач шляхом підписання акту звірки вчинила дії щодо визнання суми боргу за договором №2 від 02.01.2010 року у сумі 930 494,89 грн., внаслідок чого відбулося переривання перебігу позовної давності 02.01.2013 року.

Матеріалами справи підтверджується, що в подальшому Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 здійснювала часткову оплату за договором №2 від 02.01.2010 року (в тому числі, згідно платіжного доручення від 30.10.2014 року № 355).

Згідно акту звірки за період січень-грудень 2014 року заборгованість Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за договором №2 від 02.01.2010 року станом на 01.01.2015 року становить 914 494,89 грн. (копія акту - а.с. 52, том 1, оригінал акту - а.с. 24, том 5).

Апеляційний господарський суд погоджується із місцевим господарським судом про відхилення клопотання про призначення судової почеркознавчої та економічної експертиз з метою встановлення відповідності підпису на товарно-транспортних та видаткових накладних ОСОБА_4 та встановлення обсягів поставлених нафтопродуктів зазначених у товарно-транспортних та видаткових накладних.

Відповідно постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року №4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Матеріали справи містять товарно-транспортні та видаткові накладні, які від імені відповідача підписані уповноваженою особою ОСОБА_4 (довіреності на отримання товару також містяться в матеріалах справи).

Крім того, в матеріалах справи міститься акт звірки за 2010 рік, в якому містяться відомості щодо здійснення відповідачем оплат за договором №2 від 02.01.2009 року та за договором №2 від 02.01.2010 року, а також відомості про здійснення поставки бензину за договором №2 від 02.01.2010 року із зазначенням дати продажу та суми, які співпадають із відомостями щодо дати та суми поставки у видаткових та товарно-транспортних накладних.

Таким чином, підписуючи акт звірки за 2010 рік (підписання акту звірки не оспорюється відповідачем) відповідач погодився із фактом поставки за договором №2 від 02.01.2010 року та вартістю кожної партії поставки. Підписання в подальшому актів звірок за договором №2 від 02.01.2010 року на загальну суму боргу та здійснення оплати за договором №2 від 02.01.2010 року без визначення конкретної видаткової накладної також підтверджує обізнаність відповідача як про суму заборгованості так і визнання цієї суми. Матеріали справи не містять жодних доказів оскарження відповідачем об'ємів чи вартості поставленого товару.

З урахуванням наявних матеріалів справи та наданих в судових засіданнях пояснень сторін, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду, про те, що факт підписання спірного договору та довіреностей на отримання товару ФОП ОСОБА_2, а також підписання видаткових накладних довіреною особою відповідача - ОСОБА_4, як і визначення часу нанесення відтиску печатки відповідача в договорі та видаткових накладних, не потребує встановлення шляхом призначення у справі судової експертизи.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі щодо не дослідження договору на поставку нафтопродуктів №2 від 02.01.2010 року (примірник якого наданий відповідачем), яким передбачений інший порядок здійснення оплати поставленого товару відхиляються апеляційним господарський судом в силу наступного.

Так, під час розгляду справи встановлено, а у рішенні господарського суду зазначено, що після укладання спірного договору позивачем було вирішено викласти договір №2 від 02.01.2010 року у більш детальному викладенні, у зв'язку із чим нова версія договору підписана сторонами без зауважень та заперечень зі сторони відповідача та є чинною на даний час; екземпляр договору в новій редакції був отриманий та підписаний відповідачем особисто, оригінал міститься в матеріалах справи (факт підписання договору не оспорюється відповідачем).

Доводи, наведені в апеляційній скарзі щодо ненадання продавцем покупцю рахунків-фактур, не приймаються до уваги апеляційним господарським судом в силу наступного.

Відповідно до статті 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Доказів невиконання позивачем обов'язку щодо передачі разом з товаром відповідних документів матеріали справи не містять, рівно як не містять і доказів витребування відповідачем будь-яких документів.

Відсутні у матеріалах справи докази й того, що відповідач повернув товар позивачу. Факт прийняття товару без будь-яких зауважень та претензій посвідчується підписом довіреної особи відповідача на видаткових накладних.

В силу приписів статті 614 Цивільного кодексу України невжиття особою всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання свідчить про вину останньої в невиконанні зобов'язання.

Матеріалами справи посвідчується, що відповідачем заходи щодо належного виконання зобов'язання не вживалися.

Таким чином посилання відповідача на ненаданням йому будь-яких необхідних документів (в тому числі й рахунків-фактур) спростовується матеріалами справи, як і спростовуються посилання відповідача на те, що між сторонами існують договірні відносини за договором №2 від 02.01.2010 року в іншій редакції, ніж так, яка надана позивачем до позовної заяви.

Враховуючи, що позивачем не наведено обґрунтованих підстав, які б унеможливили захист права позивача без вжиття заходів до забезпечення позову; не наведено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача; відсутність посилань в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, місцевий господарський суд дійшов до правильного висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову шляхом заборони відчуження АЗС за адресою: Дніпропетровська область, АДРЕСА_1, що належить ФОП ОСОБА_2

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за розгляд позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, у сумі 19 410,53 грн.

Також, на відповідача покладаються витрати по оплаті експертного дослідження у сумі 11 693,55 грн.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи відповідача, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.

Таким чином, апеляційний господарський суд не вбачає підстав, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, для зміни або скасування рішення суду першої інстанції та, відповідно, підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на відповідача (апелянта).

Керуючись статтями 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2016 року у справі №904/9947/15 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2016 року у справі №904/9947/15 залишити без змін.

Повна постанова складена 04.01.2017 року.

Головуючий суддя Н.В. Пархоменко

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко