Рішення № 63890812, 06.12.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7995/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Плавич Н. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.12.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого ОСОБА_2

суддів: Ващенко Л.М, ОСОБА_3

при секретарі Тер Григорян Л.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 липня 2012 року по цивільній справі за позовом ПАТ КБ ПриватБанк до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИЛА:

24.04.2012 року представник ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості у розмірі 22 636,94 грн. за кредитним договором №ODXRFB10280279 від 11.01.2007 року та судові витрати у розмірі 226,37 грн. При цьому позивач посилається на те, що відповідач отримав кредит у розмірі 1575,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 5,04 % на рік, на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 11.07.2007 року. Позивач відповідно до умов договору виконав свої зобов'язання по наданню кредитних коштів, однак відповідачем умови договору не виконуються, нею порушуються строки повернення кредиту та сплати процентів, в зв'язку з чим позивач змушений звернутись до суду.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 липня 2016 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №ODXRFB10280279 від 11.01.2007 року у розмірі 22636,94 грн., в тому числі: 1306,88 грн. - заборгованість за кредитом; 8218,60 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 236,25 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 11321,07 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; штрафи відповідно до умов кредитного договору: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1054,14 грн. - штраф (процентна складова), а також судовий збір у розмірі 226,37 грн.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2016 року заява ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення від 25 липня 2012 року відхилена.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_4 звернулася до апеляційного суду Одеської області з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 липня 2012 року посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та постановити нове рішення, яким у задоволені позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовити у повному обсязі.

Зокрема, відповідач зазначає, що суд першої інстанції, розглянув справу у відсутність відповідача, який не був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи та не застосував до вимог позивача строк позовної давності.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем укладено договір № ODXRFB10280279 від 11.01.2007 року, шляхом приєднання (частина перша статті 634 ЦК України) про що свідчить Заява позичальника про приєднання до Умов надання споживчого кредиту фізичним особам (Розстрочка) (Стандарт), відповідно до умов якого, відповідач отримав кредит у розмірі 1575,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 5.04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 47,25 грн., з кінцевим терміном повернення 11.07.2007 року. При порушенні відповідачем зобов'язань із погашення кредиту, він сплачує банку відсотки за користування кредитом в розмірі 129,96 % на рік, які розраховуються від суми залишку заборгованості за кредитом.

ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання по наданню кредитних коштів відповідачу виконав. Однак, відповідач ОСОБА_4 не виконала зобов'язання по поверненню суми отриманого кредиту та оплати відповідної плати за користування кредитом, чим порушив умови кредитного договору.

Згідно наданого позивачем до позову розрахунку заборгованість ОСОБА_4 за договором № ODXRFB10280279 від 11.01.2007 року станом на 09.02.2012 року становить 22636,94 грн., з яких: 1306,88 грн. - заборгованості за кредитом; 8218,60 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 236,25 грн. заборгованість за комісією; 11321,07 грн. заборгованість за пенею; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1054,14 грн. штраф (процентна складова).

25 липня 2012 року задовольняючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 належним чином взяті на себе зобов'язання не виконує, у зв'язку з чим утворилась кредитна заборгованість в сумі 22 636,94 грн., яку суд стягнув на користь банку в судовому порядку.

Відповідно до ст. ст. 1054, 1050, 526, 527, 530 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Чинне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність установлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Спеціальна позовна давність установлена законом для окремих видів вимог. Так, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена, зокрема, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульоване з використанням обмежувальної частки «лише» (зі значенням «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави стверджувати, що із цього положення випливає безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Тобто ця норма встановлює суб'єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачає випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.

Отже, як загальна, так і спеціальна позовна давність має диспозитивний, а не імперативний характер застосування.

З огляду на основні засади цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та виходячи з аналізу норм розділу V ЦК України «Строки та терміни. Позовна давність» у їх сукупності, можна зробити висновок про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку що лише за наявності заяви відповідача про застосування строку позовної давності, поданої до суду першої інстанції до винесення рішення по справі, суд може застосовувати позовну давність як загальну та і спеціальну. Отже, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Така правова позиція узгоджується з правовими висновками висловленими Верховним Судом України у постановах від 24 червня 2015 року (6-738цс15), від 16 березня 2016 року (6-1415цс15) та 2 березня 2016 року (6-2307цс15).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 до суду першої інстанції з заявою про застосування судом строків позовної давності не зверталася.

Доказів які б свідчили про неможливість подання відповідачем зазначеної заяви до винесення судом першої інстанції рішення по справі апелянт до суду апеляційної інстанції не надав.

Таким чином доводи апеляційної скарги щодо не застосування судом першої інстанції строків позовної давності не заслуговують уваги та не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Також апеляційний суд не погоджується з доводами відповідача щодо відсутності в матеріалах справи доказів його сповіщення про час та місце розгляду справи судом першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи судові повістки, що направлялися за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_4 з викликом останньої в судове засідання на 25.07.2012 року, повернені поштовою організацією з відміткою про її невручення через те, що відповідач за такою адресою більше не проживає. Водночас, відповідач не надала суду доказів на підтвердження того, що станом на дату судового розгляду справи та ухвалення 25.07.2012 року судом першої інстанції заочного рішення, її місце проживання у встановленому законом порядку було зареєстроване за іншою адресою ніж та що зазначена в позові та/або, що вона повідомляла банк про зміну адреси свого місця проживання.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду за наявності обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в ч. 2 п. 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», передбачено, що істотними обставинами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК можна вважати, зокрема, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання.

Згідно доданого Банком до позову розрахунку, загальний розмір неустойки становить 12875,21 грн. (пеня у розмірі 11321,07 грн., 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1054,14 грн. - штраф (процентна складова)), що значно перевищує розмір заборгованості по кредиту.

Враховуючи відсутність доводів Банку щодо настання негативних наслідків через прострочення виконання зобов'язання апеляційний суд виходить з того, що розмір неустойки значно перевищую розмір збитків у зв'язку з чим суд вважає можливим зменшити розмір неустойки до 9525,48 грн. (сума заборгованості за тілом кредиту та відсоткам), яка складається з наступного: 7971,34 грн. - пеня, 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1054,14 грн. - штраф (процентна складова).

В задоволенні решти позовних вимог Банку щодо стягнення неустойки (пені та штрафів) необхідно відмовити.

Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення заборгованості за кредитним договором, воно підлягає зміні і в частині розподілу судових витрату відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 317 ЦПК України, судова колегія

ВИРІШИЛА:

апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеса від 25.07.2012р. по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості змінити.

Стягнути з ОСОБА_4 ІПН НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» ЄДРПОУ: 14360570 заборгованість за кредитним договором№ODXRFB10280279 від 11.01.2007 року у загальному розмірі 19747,07 грн., в тому числі: 1306.88 грн. - заборгованість за кредитом; 8218.60 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 7971,34грн. - пеня : 500 грн. - - штраф (фіксована частина), 1514 штраф (фіксована частина) 236.25 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом;

Стягнути з ОСОБА_4 ІПН НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» ЄДРПОУ: 14360570 сплачений судовий збір у розмірі 226.37 грн.

Головуючий Н.Д. Плавич

Судді: Л. М.Ващенко

ОСОБА_3