Ухвала суду № 63888109, 29.12.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 135/1068/16-ц Провадження № 22-ц/772/3882/2016Головуючий в суді першої інстанції Патраманський І. О.Категорія 19Доповідач Медяний В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.,

за участю секретаря Сніжко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про повернення суми позики,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 25 листопада 2016 року,

встановила:

У квітні 2016 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про повернення суми позики в розмірі 126509 гривень.

Посилається на те, що 22.02.2015 року відповідачем ОСОБА_3 було отримано від неї грошові кошти у розмірі 5 000 доларів США строком на один рік. Однак, незважаючи на те, що термін повернення позики закінчився, відповідач у добровільному порядку повернути їй суму позики не бажає.

Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 25 листопада 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму позики у розмірі 40 000 гривень. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 551 гривню 20 копійок судового збору. У решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі скаржник -відповідач у справі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити повністю. Посилається на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції скаржник - відповідач у справі ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 апеляційну скаргу повністю підтримали та просили її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Позивач у справі ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції не з'явилася, однак надіслала суду свої письмові заперечення на апеляційну скаргу в яких апеляційну скаргу не визнала та заперечила проти її задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, тому відповідно до вимог ст. 74, ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута у її відсутність.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача у справі та його представника, що з'явилися до суду, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст.214 ЦПК України, при ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст.10, 57, 60 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ч.1-3 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у даній справі зазначеним вимогам Закону повністю відповідає.

Судом установлено, що22.02.2015 року відповідач ОСОБА_3 видав позивачу ОСОБА_2 письмову розписку і взяв на себе зобов'язання повернути їй борг в сумі п'ять тисяч доларів США на протязі 1 (одного) року. Однак, незважаючи на те, що термін повернення позики закінчився, відповідач у добровільному порядку не бажає повернути суму позики.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що з аналізу письмової розписки виданої ОСОБА_3 вбачається те, що він зобов'язався повернути позивачу ОСОБА_2 не просто 5 (п'ять) тисяч доларів США по курсу 8 грн. за 1 долар США, а повернути борг, який становить зазначену суму, а тому звідси слідує, що між сторонами був укладений договір позики. При цьому суд першої інстанції також виходив з того, що у своєму позові позивачка просить повернути не речі (долари США), визначені родовими ознаками, які підлягають поверненню у такій самій кількості, а саме грошові кошти, які відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути у такій самій сумі, що і отримав, що буде становити 40000грн. При цьому суд не взяв до уваги письмові заперечення відповідача, оскільки встановлено, що між сторонами було укладено договір позики, а розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, містить інформацію про дату отримання коштів та зобов'язання про їх повернення.

Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що суд також правильно у своєму рішенні посилається на правові позиції, висловлені Верховним Судом України у своїх постановах № 6-63цс13 від 18 вересня 2013 року та № 6-679цс14 від 02 липня 2014року, згідно яких, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа, наданого для підтвердження позовних вимог, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Вирішуючи справи вказаної категорії суд повинен встановити наявність між позивачем та відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

У відповідності до приписів ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Договір позики є двостороннім правочином, а також одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується п. 3 ч. 1ст. 3 ЦК України, а в ч.1ст. 626 ЦК України зазначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості; договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до статей 525,526,527,530 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, що випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а ч.1ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач ОСОБА_3 як в суді першої так і апеляційної інстанції суду підтвердив, що боргова розписка від 22.05.2015 року написана саме ним власноручно і без будь-якого примусу. Він дійсно взяв на себе перед ОСОБА_2 викладені ним в розписці зобов'язання по поверненню коштів внаслідок їх спільної з позивачем домовленості.

Як зазначається в правовій позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 08 червня 2016 року у справі № 1103цс16, яка згідно ч. 2 ст. 214, 360-7 ЦПК України є обов'язковою для врахування при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Таким чином даний правовий висновок повністю спростовує твердження відповідача ОСОБА_3 в апеляційній скарзі про начебто неукладення ним з позивачем договору позики внаслідок відсутності у виданій ним позивачу письмовій розписці відомостей про отримання ним коштів та умов їх отримання,

За таких обставин колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції та переконана, що доводи апеляційної скарги, що наведені на їх обґрунтування, які фактично зводяться до незгоди з ухваленим місцевим судом по справі справедливим рішенням та його суб'єктивної переоцінки, в даному випадку є несуттєвими, рішення суду у даній справі прийняте по суті розглянутого цивільно-правового спору не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Також відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України судом також правильно проведено розподіл між сторонами судових витрат.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права внаслідок недоведеності обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справ и, є безпідставним, не обґрунтованим та таким, що суперечить вимогам Закону та матеріалам справи, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду у даній справі підлягає залишенню без змін.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 25 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : /підпис/ В.М. Медяний

Судді : /підпис/ М.В. Матківська

/підпис/ В.В. Сопрун

Згідно з оригіналом: