Постанова № 63880688, 30.12.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 грудня 2016 року 810/3977/16

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Технічний центр "Анкомтех"доКиєво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській областіпровизнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Технічний центр "Анкомтех" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області та, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправними дії ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області щодо залишення без розгляду заперечень ТОВ "Технічний центр "Анкомтех" на акт перевірки від 13.10.2016 №125/10-13-14-01/34702857;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 18.11.2016 №0000941401.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.12.2016 здійснено заміну відповідача у справі №810/3977/16, а саме ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області замінено на Києво-Святошинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит. Зокрема, позивач стверджує про реальність господарських операцій із його контрагентами, що засвідчується наявними у товариства належним чином складеними первинними документами. Натомість, висновки контролюючого органу про відсутність у ТОВ "Технічний центр "Анкомтех" правових підстав для формування податкового кредиту з податку на додану вартість ґрунтуються лише на суб'єктивних припущеннях.

Таким чином, на думку позивача, висновки покладені в основу прийнятого податкового повідомлення-рішення від 18.11.2016 №0000941401 суперечать нормам чинного законодавства, а тому відповідне таке рішення відповідача підлягає скасуванню як протиправне.

Позивач також вказує на те, що у податкового органу були відсутні підстави для прийняття оскаржуваного рішення, оскільки на Акт перевірки були подані письмові заперечення з дотриманням вимог та строків, встановлених в пункті 86.7 статті 86 Податкового кодексу України. Натомість, відповідачем було відмовлено у розгляді даних заперечень.

Відповідач будь-яких письмових пояснень або заперечень проти заявленого позову до суду не надав.

У судове засідання, призначене на 19.12.2016, з'явилась представник позивача та до початку розгляду справи по суті звернулась до суду з письмовим клопотанням про розгляд справи за її відсутністю в порядку письмового провадження.

Відповідач, належно повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, явку свого представника до судового засідання не забезпечив.

Натомість, звернувся до суду з письмовим клопотанням, в якому просив відкласти розгляд справи на іншу дату у зв'язку з наданням йому часу для надання письмових заперечень та додаткових доказів по справі.

Однак, суд вважає дане клопотання необґрунтованим, оскільки відповідач був повідомлений про розгляд справи не пізніш як за три дні до судового засідання, як визначено ч. 3 ст. 35 КАС України, що підтверджується розпискою від 14.12.2016 про отримання копії ухвали та позовної заяви з додатками, та суд вважає, що у відповідача було достатньо часу для підготовки та надання до суду доказів по справі, однак останній таким правом не скористався.

Крім того, суд не знаходить підстав для визнання причини неприбуття представника відповідача у судове засідання поважними, оскільки поважними визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі дій.

Згідно ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відтак, неможливість прибуття у судове засідання представника відповідача не є підставою для відкладення розгляду справи.

Частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Технічний центр "Анкомтех" (код ЄДРПОУ 34702857) зареєстроване в якості юридичної особи 07.11.2006 та як платник податків перебуває на податковому обліку в Києво-Святошинській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області. Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Видами діяльності позивача за КВЕД є: виробництво гумових шин, покришок і камер; відновлення протектора гумових шин і покришок (основний); торгівля іншими автотранспортними засобами; технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів.

У період з 28.09.2016 по 06.10.2016 посадовою особою Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області на підставі наказів від 27.09.2016 №350, від 04.10.2016 №360 та згідно п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п.78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України проведена документальна виїзна позапланова перевірка ТОВ "Технічний центр "Анкомтех" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин за лютий 2015 року з ТОВ "Ирбис-Авто" (код ЄДРПОУ 35352325), ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка" (код ЄДРПОУ 33010822), ТОВ "Еліт-Україна" (код ЄДРПОУ 20421393), за червень 2015 року з ТОВ "Inter Cars Ukraine" (код ЄДРПОУ 30865632), ТОВ "Автодистрибюшн Карго Партс" (код ЄДРПОУ 37141112), ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка" (код ЄДРПОУ 33010822), за липень 2015 року з ТОВ "Inter Cars Ukraine" (код ЄДРПОУ 30865632), ТОВ "ТПК "Омега-Автопоставка" (код ЄДРПОУ 33010822).

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт від 13.10.2016 №125/10-13-14-01/34702857 (далі - Акт перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення ТОВ "Технічний центр "Анкомтех" вимог п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету (р. 25 Декларацій) на загальну суму 40988,00 грн., в т.ч. за лютий 2015 року на суму 17472,00 грн., за червень 2015 року на суму 23516,00 грн., та призвело до завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду (р. 19 Декларації) за лютий 2015 року на суму 23029,00 грн.

Такі висновки податковий орган пов'язує з фактом відсутності реального здійснення господарських операцій між ТОВ "Технічний центр "Анкомтех" та ТОВ "Ирбис-Авто", ТОВ "Еліт-Україна", ТОВ "Автодистрибюшн Карго Партс".

В обґрунтування правомірності таких висновків податковий орган в Акті перевірки зазначив, що виписані ТОВ "Ирбис-Авто", ТОВ "Еліт-Україна", ТОВ "Автодистрибюшн Карго Партс" товарно-транспортні накладні на постачання товару на адресу позивача не можна вважати належно оформленими, так як не має можливості дослідити як було перевезено товар, час прибуття вантажу, час вибуття вантажу, можливого простою, який підлягав транспортуванню, також не має підписи, ФІО, посади відповідальної особи, яка прийняла товар, не має підписи, ФІО, посади відповідальної особи, яка одержала товар, не має печатки (штампу) про одержання товару, не має супровідних документів на вантаж, що ставлять під сумнів факт перевезення товару. Також, до перевірки не надано подорожні листи.

У зв'язку з цим податковий орган прийшов до висновку про оформлення товарно-транспортних накладних з порушення вимог Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, та відповідно про відсутність у позивача документального підтвердження транспортування продукції від постачальників - ТОВ "Ирбис-Авто", ТОВ "Еліт-Україна", ТОВ "Автодистрибюшн Карго Партс".

Інших підстав для таких висновків відповідачем в Акті перевірки не зазначено.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, не погодившись із висновками, які були викладені в Акті перевірки, 03.11.2016 через засоби поштового зв'язку звернувся до відповідача із запереченнями на акт ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 13.10.2016 №125/10-13-14-01/34702857.

За результатами розгляду заперечень позивача Києво-Святошинська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області направила на його адресу лист "Про розгляд заперечення" від 15.11.2016 №8244/10/10-13-14-01, в якому повідомлялось про залишення заперечень без розгляду у зв'язку з тим, що заперечення на акт перевірки подані позивачем із порушенням вимог ст. 86 Податкового кодексу України.

Листом від 18.11.2016 №8512/10/10-13-14-01 відповідач повідомив позивача про те, що у висновках Акту перевірки від 13.10.2016 №125/10-13-14-01/34702857 було допущено технічні помилки, у зв'язку з чим, висновок Акту перевірки викладено в такій редакції: "по контрагентам за лютий 2015 року з ТОВ "Ирбис-Авто" у розмірі 17472 грн., ТОВ "Еліт-Україна" у розмірі 23029 грн., за червень 2015 року з ТОВ "Автодистрибюшн Карго Партс" у розмірі 23516 грн. встановлено порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п.188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету (р. 25 Декларацій) на загальну суму 64017,00 грн., в т.ч. за лютий 2015 року на суму 40501,00 грн., за червень 2015 року на суму 23516,00 грн.".

На підставі висновків Акту перевірки Києво-Святошинською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.11.2016 №0000941401, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 96026,00 грн., з яких: 64014,00 грн. - за основним платежем; 32009,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Однак, не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, а також із діями відповідача щодо залишення заперечень на акт перевірки без розгляду, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відносно дій Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області щодо залишення без розгляду заперечень ТОВ "Технічний центр "Анкомтех" на акт перевірки від 13.10.2016 №125/10-13-14-01/34702857, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами п. 86.7, п. 86.8 ст. 86 Податкового кодексу України у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються контролюючим органом протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

У разі якщо платник податку виявив бажання взяти участь у розгляді його заперечень до акта перевірки, контролюючий орган зобов'язаний повідомити такого платника податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень, але не пізніше ніж за два робочих дні до дня їх розгляду.

Участь керівника відповідного контролюючого органу (або уповноваженого ним представника) у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки є обов'язковою. Такі заперечення є невід'ємною частиною акта (довідки) перевірки.

Рішення про визначення грошових зобов'язань приймається керівником контролюючого органу (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.

Податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

При цьому, положення Податкового кодексу України окремо не містять порядку та визначення початку перебігу та закінчення терміну, встановленого пунктом 86.7 статті 86 Податкового кодексу України.

У той же час, суд звертає увагу на те, що статтею 5 Податкового кодексу України встановлено, що поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

При цьому, відповідно до п. 3.2 ст. 3 Податкового кодексу України якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Таким чином, порядок початку перебігу терміну та порядок вчинення дій в останній день строку (процесуальні строки) повинні визначатись іншими діючими законами України та міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надала Верховною Радою України.

Так, частиною першою статті 3 Європейської конвенції про обчислення строків від 16 травня 1972 року встановлено, що строки, обчислені у днях, тижнях, місяцях і роках, починаються опівночі dies a quo і спливають опівночі diesadquem. За змістом статті 2 цієї Конвенції термін "dies a quo" означає день, з якого починається відлік строку, а термін "diesadquem" означає день, у який цей строк спливає.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

В тому числі, статтею 255 Цивільного кодексу України передбачено, що у випадку коли строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

З аналізу викладених норм вбачається, що платники податків мають право на подання заперечень на акти перевірок протягом п'яти робочих днів від дня отримання примірника акта, не включаючи день його отримання.

Така ж позиція висловлена в листі Державної податкової адміністрації України від 27.06.2006 №12079/7/23-1017 "Щодо термінів надання заперечень до актів перевірок", який містить роз'яснення щодо норм права, які регулювали аналогічні правовідносини до вступу в дію Податкового кодексу України.

Верховний суд України, розглядаючи 10.10.2011 справу №21-238а11 щодо визнання протиправним податкової вимоги, повернення з Державного бюджету коштів та визнання недійсним податкового повідомлення-рішення зазначив, що у зв'язку з не встановленням податковим законодавством порядку обчислення перебігу строку то до них застосовуються положення статті 253 Цивільного кодексу України та статті 3 Європейської конвенції про обчислення строків від 16.05.1972.

Крім того, п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України не визначає у який спосіб (особисто чи поштою) платник податків має право подати заперечення на акт перевірки до контролюючого органу, а лише встановлює строк, протягом якого він може це зробити.

Обов'язок подання платниками податків заперечень на Акти перевірок до приміщення контролюючого органу також Законом не передбачено, як і не заборонено направлення заперечень засобами поштового зв'язку, що є виключним правом позивача і не може бути обмежено будь-якими чином.

У зв'язку з тим, що стаття 86 Податкового кодексу України не пояснює, яким чином платник податків може реалізувати своє право на подання заперечень до акту перевірки та не зазначає про можливість подання таких заперечень поштою, платник податків має право діяти за аналогією закону і керуватися в такому випадку нормами статті 56 Податкового кодексу України, яка регулює порядок і строки подання скарг на будь-які рішення контролюючого органу.

Відповідно до п. 56.16 статті 56 Податкового кодексу України днем подання скарги вважається день фактичного отримання скарги відповідним контролюючим органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв'язку від платника податків поштового відправлення із скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв'язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.

Як вбачається з матеріалів справи, Акт перевірки 13.10.2016 №125/10-13-14-01/34702857 позивач отримав 28.10.2016, що підтверджується рекомендованим листом №0813211952793 та не заперечується відповідачем.

При цьому, як встановлено судом, позивач, не погодившись із висновками, які були викладені в Акті перевірки, 03 листопада 2016 року через засоби поштового зв'язку звернувся до відповідача із запереченнями на акт Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 13.10.2016 №125/10-13-14-01/34702857, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 03.11.2016 та фіскальним чеком від 03.11.2016.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що примірник акту перевірки отримано позивачем 28.10.2016, а заперечення повинні бути подані протягом 5 робочих днів з дня отримання акту перевірки, то останнім днем для подання заперечень, з урахуванням вихідних та святкових днів, є 04.11.2016, а тому позивачем не було порушено строку на подання заперечень на акт перевірки (03.11.2016), а відповідач мав врахувати заперечення на акт перевірки при прийнятті оспорюваного рішення, проте протиправно відмовив у наданні відповіді по суті заперечень на акт перевірки, зазначивши про порушення позивачем строку подачі заперечень.

Таким чином, дії відповідача щодо залишення без розгляду заперечень ТОВ "Технічний центр "Анкомтех" на акт перевірки від 13.10.2016 №125/10-13-14-01/34702857 є протиправними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.

Відносно податкового повідомлення-рішення від 18.11.2016 №0000941401, яке прийнято відповідачем у зв'язку з висновком про заниження суми податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

У відповідності до норм п. 200.1, п. 200.2 і п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

В розумінні п.п.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України "податковий кредит" - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

У відповідності до п.п. "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу норми п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Крім того, зокрема, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України), а саме - наказом Міністерства фінансів України від 22.09.2014 №957 "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної", що був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.10.2014 за №1235/26012, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Між тим, у своєму листі від 02.06.2011 №742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 №1936/11/13-11).

За приписами норм п. 44.1 і п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз. 2 п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин) (надалі - Закон №996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону №996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, згідно п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин) (надалі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), "господарські операції" - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Аналіз вищевикладених норм Закону №996-ХІV та норм Положення свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11.

При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 14.01.2015 №К/9991/72258/12, від 21.10.2014 №К/800/6170/14 та від 26.08.2014 №К/800/6501/14, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Також істотне значення для встановлення судом факту реальності виконання договору саме із заявленим контрагентом є фактичні обставини укладення та виконання договору, обґрунтованість вибору контрагента.

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок довести обставини, що слугували підставою для прийняття оспорюваного акта індивідуальної дії, покладається на податкову інспекцією як на суб'єкта владних повноважень. Разом з тим, дане правило не виключає обов'язку платника довести обґрунтованість сформованих ним податкового кредиту по операціям з придбання товарів (робіт, послуг) та правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податків.

В ході розгляду даної справи судом встановлено, що 04.12.2013 між ТОВ "Еліт-Україна" (Постачальник) та ТОВ "Технічний центр "Анкомтех" (Покупець) укладено Договір поставки №KV113NK510, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується протягом дії договору поставляти у власність покупця товари (в тому числі, але не виключно, запасні частини для автомобілів, авто хімію, мастила, супутні товари для автотранспорту та інше - далі за текстом товар) окремими партіями за цінами, в асортименті (за номенклатурою) та кількістю, що остаточно погоджується сторонами в накладних, що є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується приймати товар і оплачувати його вартість у встановлених договором умовах.

25.03.2015 між ТОВ "Ирбис-Авто" (Постачальник) та ТОВ "Технічний центр "Анкомтех" (Покупець) укладено Договір №359/1-15, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставляти, а покупець приймати і оплачувати на визначених цим договором умовах запчастини та інші товари, що іменуються далі по тексту товар, партіями, в терміни, в асортименті, кількості і за цінами, вказаними у видаткових накладних та/або специфікаціях, що є невід'ємною частиною цього договору після підписання їх сторонами.

На підтвердження реальності виконання умов господарських операцій між ТОВ "Технічний центр "Анкомтех" та ТОВ "Ирбис-Авто", ТОВ "Еліт-Україна", ТОВ "Автодистрибюшн Карго Партс" позивачем надано суду належним чином завірені копії первинних документів, а саме: договори поставки; накладні; видаткові накладні; додатки до видаткових накладних; товарно-транспортні накладні; податкові накладні; довіреності на отримання товару; свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів; накази на прийняття водіїв; подорожні листи; платіжні доручення; оборотно-сальдові відомості по рахунку 631; звіти про обіг товару; договір оренди приміщення з актом прийому-передачі на підтвердження наявності власних основних засобів для збереження товару.

За результатами дослідження вище перелічених первинних та інших документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

При цьому, судом не приймаються до уваги посилання відповідача на недоведеність реальності господарських операцій з поставок товарів на адресу позивача у лютому 2015 року та в червні 2015 року через наявність недоліків в оформленні товарно-транспортних накладних на підтвердження транспортування таких ТМЦ, оскільки товарно-транспортна накладна у відповідності до норм чинного законодавства (зокрема, Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 №2344-ІІІ, Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила), затверджених Наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568, та Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306) призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак визначає безпосередньо взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У розглядуваному випадку позивач здійснював операції з придбання товару та не виступав в якості замовника за договором перевезення, у зв'язку з чим певні недоліки в товарно-транспортних накладних не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій.

Аналогічні висновки наведені в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 27.10.2014 у справі №К/800/28931/14, від 30.10.2014 у справі №К/9991/64001/12 та від 28.10.2014 у справі № К/800/24404/13.

Більш того, чинним податковим законодавством України та чисельною судовою практикою Вищого адміністративного суду України (№К/800/22363/15 від 23.09.2015, №К/800/56974/13 від 27.07.2015, №К/800/17289/13 від 07.12.2015, №К/800/61508/13 від 06.03.2014 та інші) встановлено, що товарно-транспортні накладні та подорожні листи не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, не визначено товарно-транспортну накладну і як безумовний і обов'язковий доказ реальності укладених правочинів, натомість оцінка здійснених фінансово-господарських операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу матеріалів та фактичних обставин справи з урахуванням їх особливостей та специфіки, що не було належним чином здійснено контролюючим органом.

Час простою, час вибуття або прибуття жодним чином не впливає на факт самої поставки, яку підтвердили обидва контрагенти по договору та не мають заперечень одна до одної щодо кількості або якості товару.

Посилання контролюючого органу на типову форму первинного обліку роботи вантажного автомобіля сприймається критично, оскільки, по-перше, перевезення зазначеного товару не здійснювалося вантажним транспортом, а по-друге, листом від 07.06.2000 №33-32-874 Міністерством юстиції України доведена його позиція щодо відсутності підстав для державної реєстрації наказу Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.1995 №488/346 "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" відповідно до вимог Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 28.12.1992 №731, отже останній не зареєстрований в належним чином затвердженому порядку.

Щодо подорожніх листів, то листом Державної служби статистики №18.1-25/Т-26-13/26 від 09.04.2013 встановлено, що підприємства, які експлуатують автотранспортні засоби, мають право не виписувати водіям подорожні листи. У разі потреби підприємства самостійно приймають рішення стосовно використання подорожніх листів у своїй господарській діяльності.

Відповідно до Закону України від 05.07.2011 №3565-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання y сфері автомобільних перевезень" y текстах Законів України "Про автомобільний транспорт", "Про дорожній рух", "Про міліцію" та Кодексу України про адміністративні правопорушення вилучено посилання на слова "дорожній лист" в усіх відмінках. Працівники міліції згідно з цим Законом мають право вимагати від водія лише посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб.

Крім того, суд також вважає за необхідне зазначити, що наказ Державного комітету статистики України від 17.02.1998 №74 "Про затвердження типової форми первинного обліку роботи службового легкового автомобіля та Інструкції про порядок її застосування" втратив чинність на підставі наказу Державної служби статистики №95 від 19.03.2013.

Також, суд звертає увагу на те, що застосування до даних правовідносин Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 №207, яким визначено перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, є некоректним, оскільки зазначений перелік стосується водіїв юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснюють вантажні перевезення на договірних умовах, а в даному випадку в перевіряємий період перевезення здійснювалося не на договірних основах, а на підставі власного автотранспорту товариства шляхом самовивозу.

Більш того, з наявних матеріалів справи чітко прослідковується наявність взаємозв'язку між витратами ТОВ "Технічний центр "Анкомтех" на придбання товарно-матеріальних цінностей (запасні частини на автомобіль) та здійсненням ним господарської діяльності, а саме: виробництво гумових шин, покришок і камер; відновлення протектора гумових шин і покришок (основний); торгівля іншими автотранспортними засобами; технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів.

Між тим, суд не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності та виконання умов договорів, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання.

Відповідно до акту перевірки позивача, податковим органом не здійснювалось належної перевірки первинно-бухгалтерських документів ТОВ "Ирбис-Авто", ТОВ "Еліт-Україна", ТОВ "Автодистрибюшн Карго Партс"; не перевірялася наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт.

Крім того, суд звертає увагу на те, що жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у ТОВ "Ирбис-Авто", ТОВ "Еліт-Україна", ТОВ "Автодистрибюшн Карго Партс" матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.

Окрім того, в законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що податковий орган переважно обґрунтовує правомірність свого рішення нереальністю спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ "Ирбис-Авто", ТОВ "Еліт-Україна", ТОВ "Автодистрибюшн Карго Партс". Втім, сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження щодо відсутності фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахункам з цими контрагентами, а викладені у ньому висновки щодо нереальності укладених правочинів не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Крім того, відповідачем не було надано суду належних документальних доказів відсутності у контрагентів позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання договорів поставок, зокрема, того, що дані підприємства не були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість або того, що їх реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована у встановленому законом порядку, а відтак суд приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за перевіряємий період, цілком відповідає вимогам, встановленим ст. 201 Податкового кодексу України.

В силу п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

При цьому, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі "Інтерсплав проти України").

Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. ("Булвес" АД проти Болгарії") зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є "власністю" у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону " Про ПДВ " стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Також, згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 10.10.2012 за №К-24491/10, "за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань".

В ході розгляду даної справи відповідачем не було пред'явлено до суду будь-які належні докази нікчемності правочинів, укладених між ТОВ "Технічний центр "Анкомтех" та підприємствами - ТОВ "Ирбис-Авто", ТОВ "Еліт-Україна", ТОВ "Автодистрибюшн Карго Партс", а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання договорів поставок та первинних документів до них неуповноваженими на те особами.

Зокрема, в акті перевірки позивача також відсутні відомості про визначення контрагентам позивача сум податкових зобов'язань у зв'язку з ухиленням від сплати податків та зборів, винесення вироків посадовим особам ТОВ "Ирбис-Авто", ТОВ "Еліт-Україна", ТОВ "Автодистрибюшн Карго Партс" за фактами ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

В силу вимог ч. 1 ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України.

Однак, відповідач в ході судового розгляду даної справи будь-які достовірні відомості з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб ТОВ "Ирбис-Авто", ТОВ "Еліт-Україна", ТОВ "Автодистрибюшн Карго Партс", - безпосередньо відповідальних за укладення і виконання спірних правочинів, у скоєнні злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України, до суду не подав.

Частина 2 статті 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

Беручи до уваги викладені норми та обставини, суд вважає, що відповідачем не доведено належними та достатніми доказами фактів безпідставного чи неправомірного формування позивачем податкового кредиту.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги не доведеність відповідачем відсутності реального характеру правочинів, укладених між ТОВ "Технічний центр "Анкомтех" та підприємствами - ТОВ "Ирбис-Авто", ТОВ "Еліт-Україна", ТОВ "Автодистрибюшн Карго Партс", доведеність обґрунтованості включення позивачем до складу податкового кредиту відображених в отриманих від вказаних контрагентів первинних документах сум податку на додану вартість; суд дійшов висновку про протиправність збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 96026,00 грн. спірним податковим повідомленням-рішенням 18.11.2016 №0000941401, у зв'язку з чим вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивача, не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 14, 69-71, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Технічний центр "Анкомтех - задовольнити.

Визнати протиправними дії Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області щодо залишення без розгляду заперечень Товариства з обмеженою відповідальністю "Технічний центр "Анкомтех" на акт перевірки від 13.10.2016 №125/10-13-14-01/34702857.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 18.11.2016 №0000941401.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технічний центр "Анкомтех (код ЄДРПОУ 34702857) судові витрати у сумі 2818 (дві тисячі вісімсот вісімнадцять) грн. 46 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 39471029).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.